Форма державного устрою

Поняття й елементи форми держави

Форма держави як категорія юридичної науки ви­ступає безпосереднім виразником її сутності та змісту. Вивчити державу з погляду її форми означає дослідити структуру, будову держави, порядок утворення органів влади, їх взаємодію між собою та населенням, основні ме­тоди здійснення державної влади. Форма держави – це поняття, яке вiдображає внутрiшню структуру держави, спосiб органiзацiї державної єдностi; утворення, органi­зацiю та здiйснення державної влади. Як певна система форма держави містить форму державного устрою, фор­му державного правління й форму вияву державної влади, або політичний режим. Форма держави – це не лише пере­ліченi вище елементи, але також їх взаємодiя, взаємо­зв’язок, iдеї, що вiдбивають i програмують її розвиток.

Форма держави складається внаслiдок впливу низки чинників (iсторичних традицiй, спiввiдношення класових сил, геополiтичних умов тощо). Наприклад, острiвне роз­ташування держави значною мiрою запобігає нападу сухо­путних сил, що в результатi сприяє розвитку сильного фло­ту та незначної за розміром сухопутної армiї. Оскільки су­хопутнi вiйська (а не флот) є опорою диктатури, то острiвне розташування сприяє збереженню громадянських форм правлiння й пiдлеглостi армiї цьому правлiнню. Історія Великої Британії – конкретне пiдтвердження цієї тези.

Отже, елементами форми держави виступають:

- форма державного устрою, яка вiдображає внутрiш­ню структуру держави, спосiб органiзацiї державної єд­ностi;

- форма державного правління, що характеризує спо­сiб органiзацiї державної влади, а також утворення iнсти­тутiв влади та встановлення норм їх вiдносин з насе­ленням;

- полiтичний режим як сукупнiсть методів, способів i засобів здiйснення державної влади.

(Див. докладніше: Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2007. – С. 388 – 390; Комаров С.А. Общая теория государства и права: Учебник. – 7-е изд. – СПб.: Питер, 2006. – С. 66 – 69.)

Питання та завдання для самоконтролю

1. Що таке форма держави?

2. Назвіть елементи форми держави.

3. Які чинники впливають на становлення та розвиток форми держави?

Форма державного устрою – це спосiб органiзацiї дер­жавної єдностi, внутрiшня структура держави.

Характер взаємовідносин держави та її складових час­тин визначає дві основні форми державного устрою: уні­тарну та федеративну.

Унітарний устрій держави передбачає існування єди­ної системи державної влади, тоді як федеративний – наявність двох паралельних систем. Унітарні держави, як правило, поділяються лише на адміністративні утворення, тому визнаються "простими" державами. Щодо федерацій, які мають суб’єкти федерації (державні, а інколи автономні утворення), часто використовують поняття "складна дер­жава". Інакше кажучи, складними слід вважати держави, які мають у своєму складі утворення з певною самостійністю від центральної суверенної влади. Хоча, безумовно, склад­ними треба вважати й ті унітарні держави, які включають окремі автономні або державні утворення (Франція, Фін­ляндія, Данія, Україна).

Унiтарна держава – єдине державне утворення, час­тини якого є адмiнiстративно-територiальними одиниця­ми. У такiй державi iснують єдині для всiєї країни вищi органи державної влади, що забезпечують державний су­веренiтет (Чехiя, Швецiя, Румунiя, Бельгiя, Україна та ін.). Правовою основою унітарної держави є конституція або сукупність законів, які виконують роль конституцій­них.

Унітарна держава характеризується такими ознака­ми:

- наявністю єдиних для всієї країни вищих органів законодавчої, виконавчої та судової влади, що здійснюють керівництво відповідними органами влади на місцях;

- відсутністю ознак державності, суверенітету адмініст­ративно-територіальних одиниць (областей, графств, провін­цій, округів тощо);

- наявністю єдиних збройних сил, проведенням загаль­ної для всієї країни податкової політики.

Крім цього, унітарній державі притаманні єдині гро­мадянство й державна символіка, а також єдині законо­давча та судова системи.

Маючи один центр управління всіма справами су­спільства, унітарна держава в цьому вигідно відріз­няється від держав з іншою формою державного устрою. Однак управління з одного центру має свої недоліки. Воно не здатне враховувати всі особливості територій, тому може ухвалювати рішення, що не в повному обсязі відповідають специфічним умовам окремих реґіонів, особливо якщо в них проживає некорінне населення. Тому в унітарній державі, на території якої компактно проживають національні меншини, допускається ство­рення національних автономних утворень. У них одер­жує розвиток місцеве самоврядування, як правило, у сфері адміністративної діяльності; органи влади на місцях обирає населення, представники цих органів мають право самостійно вирішувати більшість питань місцевого життя.

Обсяг і міра автономій можуть бути різними. У вітчизняній доктрині прийнято виділяти законодавчу (полі­тичну) й адміністративну автономії. У першому випадку носії автономії мають право на власне законодавство (у то­му числі й на законодавчу ініціативу на державному рівні), в іншому – ні. Наявність на території України Автономної Республіки Крим – яскравий приклад адміністративної автономії.

У цілому ж порядок утворення та функціонування автономій в унітарній державі визначає конституція країни, він не повинен суперечити її законам.

Федерацiя – союз юридично вiдносно самостiйних державних утворень (штатiв, земель, республiк, кантонів тощо), об’єднаних в одну державу. Правовою основою та­кого об’єднання є конституцiя. У федеративнiй державi су­веренiтет забезпечують вищі органи влади для всiєї країни (федеральні органи) та вищі органи влади державних утворень, що входять до федерацiї (США, ФРН, Швейцарiя, Бразилiя, Iталiя, Росiя та ін.).

Треба виділити найзагальніші риси, властиві федера­тивним державам:

- територія федерації складається з територій суб’єктів, що до неї входять;

- верховна законодавча, виконавча та судова влада належить федеральним органам;

- у федерації існує єдине громадянство й громадянство суб’єктів федерації;

- суб’єкти федерації мають свою конституцію, свої законодавчі, виконавчі та судові органи;

- федерації притаманні єдині правова, податкова та грошова системи.

Теорiя видiляє таку форму державного устрою, як конфедерацiя. Конфедерацiя – це державно-правове об’єд­нання держав, що зберiгають незалежне iснування й об’єднуються лише для координацiї деяких своїх дiй. Вона поєднує в собі ознаки внутрішньодержавної та міжна­родно-правової форми організації. Утворення конфеде­рацій, як правило, здійснюється на договірній основі, тобто правовою основою такого об’єднання є договiр.

Конфедерацiя характеризується збереженням повної юридичної та полiтичної незалежностi держав, що її утво­рюють, їх безумовного права на сецесiю (свободу виходу з конфедерації), вiдсутнiстю в нiй центральної влади, спiль­ностi законодавства, територiї, громадянства, судової, гро­шової та податкової систем.

Крім цього, історичний досвід дозволяє виділити й інші ознаки, характерні для цієї форми державного устрою:

- конфедерація не має суверенітету, що характерний для держав, які її утворюють;

- створюються лише ті загальноконфедеративні органи влади, які необхідні для виконання завдань, що випливають з конфедеративного договору;

- акти загальноконфедеративних органів влади не містять норм прямої дії, вони адресовані органам влади суб’єктів конфедерації;

- рішення загальноконфедеративних органів влади не мають юридичної сили на території держав, що входять до конфедерації, без їхньої згоди;

- суб’єктам конфедерації належить право нуліфікації, тобто відмови у визнанні або застосуванні актів загаль­ноконфедеративних органів влади.

Не маючи єдиної суверенної влади, конфедерацiя є нестiйким полiтичним утворенням і або розпадається, або перетворюється на федерацію. Конфедерації iсну­вали в Швейцарiї у 1815 – 1848 рр.; у Нiмеччинi в 1815 – 1867 рр.; у США в 1781 – 1787 рр. З 1982 до 1989 рр. iсну­вала конфедерацiя під назвою Сенегамбiя (об’єднання Сенегалу та Гамбiї).

Поряд з конфедерацією існують такі мiжнародно-правові форми об’єднання, як спiвдружнiсть i спiвтова­риство. Вони утворюються для досягнення різних цілей (економічних, політичних тощо) та являють собою орга­нізаційно оформлені об’єднання повністю незалежних і суверенних держав. Як правило, такі утворення мають перехідний характер, вони еволюціонують у бік конфе­деративного об’єднання й навіть федерації або розпа­даються.

Своєрідною формою державного устрою є імперія – держава, що складається з метрополії та підпорядкованих центральній владі держав і народів, примусово інтеґро­ваних до єдиної системи державних зв’язків. Вона виникає внаслідок загарбання територій, їх колонізації. Водночас історія знає й добровільне договірне входження деяких держав до складу імперії. Це відбувається, як правило, тоді, коли народу цієї держави загрожує знищення, і у з’єднанні з імперією він бачить свій порятунок.

Характерним для імперських держав є застосування силових засобів підтримки панування центральної влади над залежними територіями; беззастережна протидія будь-яким проявам суверенітету й автономії; пригноблення народів, прагнення до захоплення нових територій, ринків збуту тощо.

Історія свідчить, що загальною тенденцією суспільного розвитку є неминучий розпад імперій і виникнення на їх основі суверенних держав.

(Див. докладніше: Скакун О.Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підручник. – Х.: Еспада, 2006. – С. 113 – 127.)

Питання та завдання для самоконтролю

1. Що таке форма державного устрою?

2. Які існують різновиди форми державного устрою?

3. Доберіть відповідне поняття до визначення: "Єдина держава, що поділяється на адміністративно-територіальні одиниці":

а) унітарна держава;

б) конфедерація;

в) федерація.

4. Назвіть ознаки федеративної держави.

5. Чим конфедерація відрізняється від федерації?

6. За формою державного устрою Україна є державою:

а) унітарною;

б) федеративною;

в) конфедеративною;

г) демократичною.

Дата добавления: 2015-05-10