Повна матеріальна відповідальність

За шкоду, заподіяну підприємству, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному обсязі тільки у випадках, прямо передбачених законодавством України. Перелік цих випадків містить ст. 134 КЗпП. Серед них:

1. Виникнення будь-якого виду юридичної відповідальності, поряд із вчиненням особою правопорушення завжди обумовлено існуванням норми права, що передбачає випадки настання, вид і міру такої відповідальності. Зі змісту п. 1 ст. 134 КЗпП України випливає, що за наявності між працівником і підприємством, установою, організацією письмового договору, укладеного відповідно до ст. 135¹ цього Кодексу, матеріальна відповідальність працівника настає в повному розмірі заподіяної шкоди. Отже, тут маємо правову норму, яка встановлює окремий випадок матеріальної відповідальності працівників, що виникає на підставі спеціального письмового договору (див. п. 13.10 цього розділу)

Матеріальна відповідальність на підставі письмових договорів. Крім трудового договору між працівником і підприємством, може бути укладений письмовий договір про прийняття працівником на себе повної матеріальної відповідальностізанезабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей[161].

Такі письмові договори відповідно до ст. 135¹ КЗпП можуть бути укладені підприємством з працівниками, які досягли вісімнадцятирічного віку, що займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов’язані зі збереженням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

Таким чином, повну матеріальну відповідальність несе працівник, посада якого зазначена в спеціальному переліку, коли з ним укладено договір про повну матеріальну відповідальність і коли шкода заподіяна незабезпеченням цілості майна або інших цінностей, що передані йому для зберігання або для інших цілей. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо з інших підстав він не несе матеріальної відповідальності в повному розмірі.

Якщо договір про повну матеріальну відповідальність укладено з працівником, посада якого або виконувана робота не зазначені в переліку працівників, з якими можна укладати письмові договори, такий працівник може нести відповідальність за передані йому цінності або інше майно лише в обмеженому розмірі, коли відсутні інші підстави для відповідальності в повному розмірі. Такі ж самі наслідки настають і тоді, коли з працівником можна було укласти договір про повну матеріальну відповідальність, але він не був укладений. При цьому односторонні зобов’язання працівника щодо відповідальності за збереження матеріальних цінностей або покладення такої відповідальності наказом або розпорядженням власника або уповноваженого ним органу правового значення не мають, оскільки закон вимагає укладення письмового договору, де повинні бути вказані зобов’язання не тільки працівника, а й власника або уповноваженого ним органу про створення належних умов для збереження цінностей.

Пункт 1 ст. 134 КЗпП передбачає повну матеріальну відповідальність працівника на підставі письмового договору «за незабезпечення цілості майна або інших цінностей». При розгляді спорів про покладення відповідальності на працівника за цією підставою виникає питання: чи може працівник нести відповідальність за наявності майна, але пошкодженого, такого, що втратило свої споживчі якості? На це питання мимохідь, побічно дав роз’яснення Пленум Верховного Суду України в ч. 1 п. 8 Постанови від 29 грудня 1992 р. № 14, зазначивши, що працівник несе повну матеріальну відповідальність «за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття)».

Поряд з індивідуальною матеріальною відповідальністю при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, пов’язаних зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність встановлюється роботодавцем за погодженням з профспілковим комітетом. Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність може укладатися тільки за згодою кожного члена бригади. Колектив працює з матеріальними цінностями на підставі взаємної довіри, тому склад бригади не може бути примусовим. Бригаді надано право відводити окремих працівників, що рекомендуються в бригаду, чи навіть включені до її складу.

2. Повна матеріальна відповідальність настає за шкоду, заподіяну працівниками підприємству у випадках, коли майно або інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами (п. 2 ст. 134 КЗпП).

Термін «під звіт» означає, що працівники повинні повністю звітувати перед роботодавцем за одержані цінності, тобто подати документи про відправлення вантажу, здання одержаних цінностей на склад, використання їх на виробництві за розпорядженням певних службових осіб тощо. Працівник, який одержав матеріальні цінності і не звітував про них, у разі їх відсутності несе повну матеріальну відповідальність незалежно від виду майна і мети його використання.

До разових документів у першу чергу належать доручення. Залежно від змісту повноважень, що містять доручення, вони можуть бути трьох видів: разові, спеціальні та загальні. Усі вони мають офіційний характер, оскільки походять від службових осіб, які уповноважені їх видавати від імені підприємства.

Разові доручення видаються представнику на проведення однієї, разової дії. Для вчинення певних однакових дій у межах певного відрізку часу видаються спеціальні доручення. Загальне доручення видається на право проведення різних дій з управління майном.

Повна матеріальна відповідальність настає для всіх категорій працівників, які не звітували про цінності, одержані за разовими дорученнями та іншими разовими документами. Спеціальні та загальні доручення повинні видаватися тільки працівникам, з якими укладено договір про повну матеріальну відповідальність або які несуть таку відповідальність відповідно до законодавства.

Працівник, якому видали під звіт матеріальні цінності, не повинен належати до категорії тих, з ким можуть укладатися договори про повну матеріальну відповідальність. Цінності йому доручаються тимчасово, іноді на досить короткий термін, наприклад, одержати їх від постачальника і доставити на. підприємство. Але оскільки за передані йому матеріальні цінності на нього може бути покладена повна матеріальна відповідальність, власник або уповноважений ним орган може видати разове доручення працівнику лише за його згодою. Відмова працівника від одержання під звіт цінностей за разовим дорученням не є дисциплінарним проступком.

Разове доручення повинне видаватися лише працівникам, що перебувають з даним підприємством у трудових правовідносинах. За відсутності трудового зв’язку з особою, якій видали доручення, може настати майнова відповідальність на підставі цивільного законодавства.

Крім разового доручення, документами, за якими працівник одержує під звіт матеріальні цінності, можуть бути відомість, фактура, накладна тощо. При одержанні матеріальних цінностей працівник ставить свій підпис і тим самим бере на себе зобов’язання забезпечити їх повну збереженість і передати роботодавцю чи уповноваженому ним органу. При цьому повна матеріальна відповідальність настає за умови, що працівник мав реальну можливість зберегти цінності, які він одержав під звіт.

Тому особи, які одержують матеріальні цінності під звіт, повинні бути ознайомлені з правилами прийняття матеріальних цінностей, порядком складення акта в разі нестачі, порядком відправлення вантажу тощо.

3. Матеріальна відповідальність у повному розмірі настає також у випадку, коли шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки таких, що переслідуються в кримінальному порядку (п. 3 ст. 134 КЗпП).

Таку відповідальність несе будь-який працівник незалежно від посади, яку займає, або від виконуваної ним роботи, він не є матеріально відповідальною особою, але своїми діями, що мають ознаки кримінального злочину, завдав шкоди майну підприємства.

Факт вчинення діянь, що переслідуються в кримінальному порядку, повинен підтверджуватись у порядку кримінального провадження. Це має бути або обвинувальний вирок суду, ухвала суду в кримінальній справі про припинення провадження по справі в зв’язку з амністією чи передачею обвинуваченого на поруки трудовому колективу, передачі справи на розгляд товариського суду та в інших подібних випадках, або постанови слідчо-прокурорських органів.

Такою постановою працівник може бути навіть звільнений від кримінальної відповідальності внаслідок проходження строку давності для притягнення до кримінальної відповідальності, коли вчинений працівником злочин вже не становить суспільної небезпеки. Працівник може не нести кримінальної відповідальності, якщо його звільнили від відбування покарання внаслідок захворювання, достроково або умовно-достроково звільнили від покарання в разі винесення судом обвинувального вироку без призначення міри покарання тощо.

Таким чином, для покладення на працівника повної матеріальної відповідальностінапідставі п. 3 ст. 134 КЗпП працівник не обов’язково повинен бути засудженим до позбавлення волі. Головне, щоб була відповідна постанова суду або слідчо-прокурорських органів про те, то дії працівника мають ознаки кримінального злочину. У той же самий час амністія не звільняє від обов’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду (ч. 2 ст. 5 Закону України від 1 жовтня 1996 р. «Про застосування амністії в Україні»). Якщо ж справа припиняється за ч. 2 ст. 11 Кримінального кодексу України за малозначущістю, підстави для покладення на працівника повної матеріальної відповідальності відсутні. Малозначущою визнається така дія чи бездіяльність працівника, яка тільки за своєю формою подібна до злочину, але внаслідок своєї малозначущості не становить суспільної небезпеки.

У випадку, коли при розгляді справи в суді за цією підставою виникає сумнів у правильності постанови слідчого чи прокурора про наявність в діях працівника ознак кримінального злочину, суд має поставити перед відповідним прокурором питання про перегляд цієї постанови. І, навпаки, розглядаючи цивільну справу, суд, виявивши в діях працівника, якими була заподіяна шкода, ознаки кримінального злочину, повідомляє про це прокурора або сам порушує кримінальну справу. У цих випадках провадження по справі зупиняється.

При розгляді справи в суді про матеріальну відповідальність працівника, що випливає з кримінальної справи, по якій суд щодо працівника виніс обвинувальний вирок, що набрав чинності, цей вирок для цивільної справи має значення лише в частині, чи мав місце кримінальний злочин і чи вчинений він даною особою. Якщо обвинувальний вирок у кримінальній справі обов’язковий для суду, що розглядає цивільну справу хоча б у цих питаннях, то постанови прокурорсько-слідчих органів такої обов’язкової сили не мають. Вони є лише підставою для власника або уповноваженого ним органу для звернення до суду з позовом про відшкодування заподіяної працівником шкоди за п. 3 ст. 134 КЗпП.

4. При заподіянні шкоди майну підприємства працівником, який був у нетверезому стані, також настає повна матеріальна відповідальність (п. 4 ст. 4 134 КЗпП). Нетверезий стан працівника може бути підтверджений як медичним висновком, так і іншими видами доказів, такими, як акти, пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків. Пленум Верховного Суду України в Постанові від 29 грудня 1992 р. визнав, що заподіяння шкоди працівником у нетверезому стані є одним з найгрубіших порушень трудових обов’язків, тому в цьому випадку не повинне допускатися зменшення розміру відшкодування.

5. Матеріальна відповідальність у повному розмірі настає також у випадку, коли шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у т. ч. при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові в користування (п. 5 ст. 134 КЗпП).

Така відповідальність за навмисне завдання шкоди можлива при встановленні факту, що працівник під час виробничого процесу бажав заподіяти підприємству шкоду або свідомо допускав її настання.

Пленум Верховного Суду України в Постанові від 29 грудня 1992 р. роз’яснив, що таку саму матеріальну відповідальність у повному розмірі несуть працівники сільськогосподарських підприємств, які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції, за шкоду, заподіяну нестачею, умисним знищенням або зіпсуттям цієї продукції.

6. Чинне законодавство покладає повну матеріальну відповідальність на працівника за заподіяння шкоди підприємству навіть у випадку, коли з цим працівником і не укладався договір про повну матеріальну відповідальність.

Така відповідальність може бути покладена на працівника за шкоду, заподіяну викраденням, загибеллю або нестачею великої рогатої худоби, свиней, вівців, кіз і коней, що належать сільськогосподарським підприємствам аграрного промислового комплексу; перевитратою пального, допущеного працівниками автомобільного транспорту; одержанням службовою особою премій внаслідок викривлень з її вини даних про виконання робіт і за шкоду, заподіяну викраденням, недостачею, понаднормативними витратами валютних цінностей та іншими винними діями (Закон України від 6 червня 1995 р., Постанова Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р., п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р.).

Відповідно до п. 32 Інструкції про порядок ведення касових операцій у народному господарстві України, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 2 лютого 1995 р. № 21, касири несуть повну матеріальну відповідальність за збереження всіх прийнятих ними цінностей і за будь-яку шкоду, заподіяну підприємству, у результаті як навмисних дій, так і недбалого або несумлінного ставлення до своїх обов’язків. Таким чином, хоча п. 6 ст. 134 КЗпП указує на повну матеріальну відповідальність відповідно до законодавства України, під законодавством слід розуміти не тільки закони в буквальному розумінні цього слова, а й правові акти, прийняті органами державної виконавчої влади в межах своїх повноважень. Для усунення цієї суперечності доцільно визначити перелік працівників і матеріальних цінностей, у разі нестачі яких повинна наставати повна матеріальна відповідальність саме внаслідок закону. Сьогодні така відповідальність фактично настає в разі підвищеної матеріальної відповідальності.

7. Працівники, винні в заподіянні матеріальної шкоди підприємству, з яким вони перебувають у трудових відносинах, але не при виконанні трудових обов’язків, відповідають за цю шкоду в повному розмірі (п. 7 ст. 134 КЗпП).

Така шкода може бути завдана як протягом робочого часу, коли працівник не виконував своїх трудових обов’язків, так і у вільний від роботи час. Вчинені працівником під час роботи дії спрямовувалися працівником не на виконання трудових обов’язків на користь підприємства, а були протиправними і не відповідали інтересам цього підприємства. Це могло статися при використанні працівником техніки, обладнання, станків, механізмів в особистих інтересах без дозволу на те роботодаця.

8. Повна матеріальна відповідальність передбачена також для службових осіб, які заподіяли шкоду підприємству незаконним звільненням з роботи або переведенням працівника на іншу роботу, коли на користь такого працівника стягується заробітна плата за час вимушеного прогулу.

Матеріальну відповідальність несуть ті службові особи, які підписали наказ про звільнення чи переведення працівника. У випадку, коли це звільнення чи переведення визнане неправильним, працівник поновлюється на роботі і на його користь стягується заробітна плата.

Керівники структурних підрозділів та інші посадові особи, які готували матеріали для керівника підприємства, матеріальної відповідальності не несуть.

Якщо раніше матеріальну відповідальність службові особи несли лише в разі явного порушення закону, то зараз будь-яке звільнення чи переведення працівника, визнане незаконним, призводить до поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Це є підставою для покладення на службову особу матеріальної відповідальності в повному обсязі.

Повну матеріальну відповідальність службові особи несуть й у випадку затримки виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якому виплачено заробітну плату за час затримки виконання рішення.

9. Керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності є винним у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

13.5. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність працівників

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність є різновидом повної матеріальної відповідальності, що ґрунтується на договорі між працівником і підприємством (див. п. 13.10 цього розділу). Такий вид відповідальності визначається в конкретних випадках, із дотриманням умов, передбачених КЗпП України та спеціальними нормативними актами.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність може мати місце у випадках, коли:

1) виконувана робота пов’язана зі зберіганням, обробкою, продажем (відпусканням), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих бригаді матеріальних цінностей;

2) робота виконується спільно кількома працівниками;

3) за такої роботи неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного окремого працівника і укласти з кожним з них окремо договір про повну матеріальну відповідальність.

Лише за наявності всіх зазначених умов може бути запроваджено колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. Це, зокрема, означає, що працівники, які беруть на себе повну колективну матеріальну відповідальність, мають бути організаційно відокремлені як працівники окремого структурного підрозділу підприємства, на чолі якого є керівник колективу матеріально відповідальних осіб.

Наприклад,на складі готової продукції працює бригада комірників у складі двох осіб на чолі із завідувачем. Склад працює п’ять днів на тиждень по 12 годин. Кожний із членів бригади самостійно приймає і відпускає готову продукцію, працюючи за графіком. Матеріальні цінності зберігаються в одному приміщенні. За таких умов неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного комірника. Тому єдиним виходом із цієї ситуації є встановлення колективної (бригадної) матеріальної відповідальності, за якої до складу бригади матеріально відповідальних осіб увійдуть усі комірники складу готової продукції. Інший приклад. Торговельний заклад має один торговий зал і підсобне приміщення, що використовуються одночасно всіма матеріально відповідальними працівниками, які мають вільний доступ до матеріальних цінностей, котрі знаходяться як у торговому залі, так і підсобному приміщенні та беруть у процесі роботи участь у всіх торгово-складських і виробничих операціях.

У цьому разі всі члени бригади мають відповідати за довірені їм матеріальні цінності на підставі договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. До Переліку робіт, при виконанні яких може бути введено колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, затвердженого Наказом Міністерства праці України від 12.05.96 р. № 43 (з подальшими змінами), включено:

- роботи, пов’язані з виконанням касових операцій (тобто всі роботи, пов’язані з виконанням операцій з готівковими грошовими коштами);

- роботи, пов’язані з прийманням від населення всіх платежів та виплатою грошей не через касу;

- роботи, пов’язані з прийманням на зберігання, обробкою, зберіганням, видаванням матеріальних цінностей на складах, базах (нафтобазах), автозаправних станціях, в автогосподарствах, холодильниках, харчоблоках, сховищах,на заготівельних (приймальних) пунктах, товарно-перевалочних дільницях, у камерах схову, коморах, роздягальнях, з екіпіровкою пасажирських суден, вагонів і літаків;

- роботи, пов’язані з прийманням від населення предметів культурно-побутового призначення та інших матеріальних цінностей на схов, у ремонт і для виконання інших операцій, пов’язаних із виготовленням, відновленням або поліпшенням якості цих предметів (цінностей), їхнім сховом і виконанням з ними інших операцій, з видаванням напрокат населенню предметів культурно-побутового призначення;

- роботи, пов’язані з продажем (видаванням) товарів, незалежно від форм торгівлі та профілю підприємства;

- роботи, пов’язані з прийманням і обробкою для доставки (супроводження) вантажу, багажу, поштових відправлень та інших матеріальних і грошових цінностей, їхньою доставкою (супроводженням), видаванням (здаванням);

- роботи, пов’язані з виготовленням, складанням, монтажем, регулюванням та ремонтом машин, механізмів, електронної техніки й радіоапаратури, електро- і радіотехнічних приладів, систем, а також виготовленням їх деталей та запасних частин;

- роботи, що виконуються майстернями побутового обслуговування, ательє тощо (наприклад, хімчистки, пральні, перукарні, косметичні салони);

- роботи із виконання операцій, пов’язаних із закупівлею, продажем, обміном, перевезенням, доставкою, пересиланням, сортуванням, пакуванням, обробкою або використанням у процесі виробництва дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, ювелірних, побутових і промислових виробів та матеріалів, виготовлених з використанням дорогоцінних металів та дорогоцінногокаміння, відходів та брухту, виробів, що містять дорогоцінне метали і дорогоцінні каміння, синтетичного корунду та виробів з нього, а також валютних операцій;

- роботи, пов’язані з прийманням у цехах, зберіганням, транспортуванням, відбиранням, рахуванням, упаковкою та видаванням грошових знаків, цінних паперів, документів суворого обліку, знаків поштової оплати та матеріалів,які використовуються під час їхнього виготовлення;

- роботи, пов’язані з виготовленням і зберіганням усіх видів талонів, квитків, абонементів (у т. ч. абонементів і талонів для їх видавання підприємствам громадського харчування) та інших знаків, призначених для розрахунків населення за послуги;

- роботи, пов’язані з вирощуванням, годівлею, утриманням і розведенням сільськогосподарських тварин;

- роботи, пов’язані з виробництвом сільськогосподарської продукції та її переробкою;

- роботи, пов’язані з переробкою сировини, виготовленням або комплектуванням готових виробів.

Умови застосування колективної (бригадної) матеріальної відповідальності визначаються, крім ст. 135² КЗпП України і зазначеного Переліку, письмовими договорами, укладеними між роботодавцем і членами колективу (бригади) на підставі Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, затвердженого наказом Міністерства праці України від 12.05.96 р. № 43 (із подальшими змінами). Типовий договір – це нормативний акт, до якого сторони не мають права вносити зміни. Укладення договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність на посадах і роботах, не передбачених Переліком робіт, при виконанні яких може бути введено колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, позбавляє його юридичної сили. Відповідно до укладеного договору група працівників (бригада) бере на себе колективну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження довірених цій групі (бригаді) цінностей, а адміністрація (власник) бере зобов’язання створити колективу (бригаді) умови, потрібні для належного виконання взятих працівниками зобов’язань за договором.

Рішення про запровадження колективної (бригадної) матеріальної відповідальності приймає адміністрація (власник) за погодженням з профспілковим або іншим, уповноваженим трудовим колективом на представництво, органом. Це рішення оформляється наказом керівника підприємства і повідомляється колективу (бригаді). Комплектування вперше створюваної бригади проводиться на підставі принципу добровільності. На роботу до складу бригади (колективу) нових матеріально відповідальних осіб приймають згідно з п. 1 Типового договору лише за згодою цього колективу (бригади).

Для вирішення питання про прийняття до складу бригади нового працівника бригаді має бути надано для ознайомлення документи, дані про його попередню роботу, характеристика тощо. Судова практика виходить з того, що норма п. 1 Типового договору не означає, що заперечення членів бригади проти включення до її складу будь-якого нового працівника є безумовно обов’язковими для власника і в будь-якому разі виключає можливість його прийняття до складу бригади.

Передбачені трудовим законодавством умови і порядок звільнення працівників за ініціативою роботодавця та встановлені законом гарантії проти незаконних звільнень мають дотримуватись і під час вирішення питань про прийняття нових членів (які вже перебувають у трудових відносинах з власником) до складу бригади чи під час їхнього звільнення. Це випливає і з пп. "д" п. 7 Типового договору, відповідно до якого лише обґрунтований відвід дає право колективу (бригаді) порушувати питання про виведення зі складу бригади деяких його членів чи керівника.

У тих випадках, коли йдеться про заперечення бригади проти включення до її складу нового працівника, який не перебуває з власником у трудових відносинах, думка членів бригади має бути обов’язковою для власника.

Згоду колективу (бригади) на зарахування в бригаду нового працівника має бути одержано з дотриманням основних положень глави ХVІ-А КЗпП України, ст. 20, 21 Закону СРСР "Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями" від 17 червня 1983 р., а саме: на зборах мають бути присутніми більш половини членів колективу матеріально відповідальних осіб. З правом вирішального голосу можуть брати участь у цих зборах лише матеріально відповідальні особи (члени бригади, колективу матеріально відповідальних осіб).

Інші працівники колективу (бригади), наприклад, прибиральниці, працівники, які не досягли 18 років тощо, не можуть брати участь з правом голосу в зборах колективу матеріально відповідальних осіб. Рішення зборів колективу (бригади) про надання згоди на прийняття нових членів колективу приймається простою більшістю голосів учасників зборів.

Оскільки колективна (бригадна) матеріальна відповідальність встановлюється за згодою всіх членів колективу (бригади) укладенням письмового договору про колективну матеріальну відповідальність між підприємством (установою, організацією) і всіма членами колективу (бригади), така згода потрібна і в разі прийняття нових членів до складу колективу (бригади), та й у разі призначення керівника бригади (у порядку, визначеному Статутом підприємства, – п. 3 Типового договору) також має враховуватися думка членів колективу (бригади).

Така сама згода членів колективу потрібна і в разі тимчасового покладення обов’язку керівника колективу (бригади) на одного із його членів.

Зазначене вище має суттєве значення з точки зору інтересів як власника, так і членів колективу (бригади), оскільки відповідно до п. 10 Типового договору на керівника колективу (бригади) матеріально відповідальних осіб покладається обов’язок приймання цінностей, ведення обліку й подання звітності про рух цінностей. У тому випадку, коли тимчасово виконуючий обов’язки керівника колективу (бригади) у порядку, передбаченому п. 3 Типового договору не призначається, приймає цінності, веде облік і подає звітність про цінності член колективу (бригади), визначений власником.

Деяка розбіжність між ст. 252⁶ КЗпП України та п. 3 Типового договору в підході до вирішення питання про обрання (призначення) керівника бригади не свідчить про суперечливість цих нормативних актів, оскільки Типовий договір стосується вужчого і специфічного колективу бригади – бригади матеріально відповідальних осіб, що й має застосовуватись у таких випадках. У разі вибуття зі складу бригади деяких працівників або прийняття нових укладений раніше договір не переоформляється, а власником видається наказ, і в договорі проти підпису вибулого працівника зазначається дата і номер наказу про його вибуття, а новоприйнятий до складу бригади працівник підписує договір із зазначенням дати його вступу до колективу (бригади).

Договір переоформляється лише у двох випадках: у разі зміни керівника бригади та в разі вибуття зі складу бригади більше половини первісного його складу.

Як зазначалося, Типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність є нормативним актом, тому внесення змін і доповнень до нього під час укладення конкретних договорів можливе лише за умови, що вони не суперечать суті і змісту цього договору та не погіршують становище працівників відповідно до цих норм. У разі відмови працівника від укладення договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність власник може запропонувати іншу роботу, а за її відсутності – звільнити в порядку, передбаченому законом.

Типовий договір регулює відносини як між роботодавцем і колективом (бригадою) матеріально відповідальних осіб, так і відносини між членами бригади. Відповідно до договору кожен член бригади має право:

• брати участь у прийманні цінностей і взаємно контролювати зберігання, обробку, продаж (відпускання), перевезення або застосуванняв процесівиробництва цінностей;

• брати участь в інвентаризації цінностей, переданих колективу (бригаді);

• ознайомлюватись зі звітами прорух і залишки цінностей, переданих бригаді;

• у разі потреби вимагати від власника проведення інвентаризації переданих колективу цінностей;

• порушувати перед власником обґрунтоване клопотання про виведення зі складу бригади деяких її членів чи керівника, які не можуть забезпечити зберігання цінностей.

Згідно з пп. "а" п. 7 Типового договору члени бригади мають право взаємно контролювати роботу з матеріальними цінностями, що повинне сприяти збереженню матеріальних цінностей, виявленню фактів порушень та забезпеченню прав кожного члена бригади, про що свідчить, зокрема, такий приклад.

Часто на практиці члени бригади складають акти взаємоперевірки, однак вони не можуть бути для адміністрації підставою для стягнення з працівників недостачі, оскільки ці акти не є належними для цього документами.

Рішення про відвід окремого члена бригади чи її керівника приймається членами бригади і має подаватися письмово адміністрації у вигляді заяви за підписом решти членів бригади з викладенням мотивів такого відводу чи у вигляді протоколу зборів. Адміністрація відповідно до пп. "е" п. 9 Типового договору розглядає цей відвід разом із профкомом у присутності працівника, якому заявлено відвід, і за обґрунтованості відводу вживає заходів до виключення його зі складу бригади і вирішує питання про його подальшу роботу.

Передбачені п. 10 і пп. "г" п. 7 Типового договору позапланові інвентаризації проводяться: у разі зміни керівництва бригади; у разі вибуття понад 50% членів бригади; на вимогу одного або кількох членів бригади. У разі прийняття нового члена бригади чи вибуття із її складу деяких членів (крім керівника-бригадира), а також у разі їх виходу у відпустку чи повернення з відпустки питання про потребу проведення інвентаризації вирішується бригадою разом з цими працівникамита погоджується задміністрацією як стороною в договорі.

Якщо за рішенням бригади, яке оформляється протоколом, погодженим з адміністрацією, інвентаризація не проводиться, працівник (якого приймають у бригаду чи виключають з неї) має дати письмову згоду про це із зазначенням дати. У разі зміни бригадира чи вибуття його у відпустку інвентаризація є обов’язковою. У разі тимчасового вибуття бригадира з інших причин (хвороба, відрядження) інвентаризація проводиться за умови, що цього вимагає бригадир, члени бригади чи адміністрація.

Поряд з правами Типовим договором передбачено й обов’язки членів бригади: дбайливо ставитися до цінностей і вживати заходів щодо запобігання шкоди, в установленому порядку вести облік, складати і своєчасно подавати звіти про рух і залишки матеріальних цінностей, а також своєчасно інформувати власника про всі обставини, що загрожують зберіганню цінностей.

Адміністрація (власник), у свою чергу, зобов’язана вжити заходів для забезпечення умов для належного виконання членами бригади своїх обов’язків, зокрема, усувати причини, що перешкоджають збереженню цінностей, виявляти винних осіб у заподіянні шкоди, ознайомити колектив (бригаду) з чинним законодавством, інструкціями та правилами, що стосуються приймання, зберігання, обробки, продажу тощо матеріальних цінностей, у встановленому порядку вирішувати питання про введення нових і виведення членів зі складу бригади, призначення (обрання) її керівника тощо.

Ці зобов’язання адміністрації (власника) у п. 9 Типового договору викладено в загальній формі. Водночас на практиці в разі укладення власником з бригадою договору про колективну матеріальну відповідальність (як і в договорах про індивідуальну матеріальну відповідальність) можна передбачити конкретні обов’язки адміністрації. Наприклад, може бути передбачений обов’язок власника надати бригаді відповідні конкретні приміщення, оснащення їх охоронною та протипожежною сигналізацією, встановлення поста охорони тощо. Ці умови можуть бути зазначені як у тексті договору, так і в окремому додатку. В останньому випадку в договорі про це має бути зазначено до його підпису, і сам додаток теж має бути підписаний сторонами.

Відповідно доТипового договору колектив (бригада) бере на себе матеріальну відповідальність за нестачу, розкрадання, умисне знищення або зіпсування матеріальних цінностей, а також за знищення або зіпсування цінностей через недбалість (п. 12).

Тому підставою для прийняття членів бригади до колективної матеріальної відповідальності є матеріальна шкода, заподіяна нестачею, розкраданням, умисним знищенням або зіпсуванням чи знищенням і зіпсуванням через недбалість матеріальних цінностей.

Матеріальну шкоду має бути підтверджено інвентаризаційною відомістю.

Шкода, що підлягає відшкодуванню, розподіляється між членами колективу (бригади) пропорційно місячній тарифній ставці (посадовому окладу) і фактичному відпрацьованому часу за період з останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди. Однак у разі встановлення безпосереднього винуватця члена бригади (чи кількох осіб), який заподіяв шкоду, обов’язок його відшкодування покладається лише на цього працівника, тобто в такому разі відшкодування шкоди проводиться в повному обсязі за рахунок винної (винних) особи (осіб), а члени бригади звільняються від відшкодування шкоди[162].

Крім того, члени бригади звільняються від відшкодування шкоди і в разі, коли буде встановлено, щошкодузаподіяно не з їхньої вини.

Так, бригада не несе відповідальності за шкоду, заподіяну в результаті викрадення матеріальних цінностей сторонньою особою, зіпсуванням чи знищенням цінностей в результаті стихійного лиха тощо.

На думку Л. Григор’євої, бригадну матеріальну відповідальність не слід ототожнювати із солідарною матеріальною відповідальністю, коли особи, які заподіяли шкоду спільними діями, відповідаютьза шкоду кожен у повному розмірі заподіяної шкоди[163].

Якщо шкоду в сумі 500 грн заподіяли разом дві особи, у разі солідарної відповідальності всю суму може бути стягнуто з одного (якщо не можна з певних причин стягнути з обох). Той із них, який відшкодував самостійно шкоду, має право витребувати з іншого заподіювача шкоди частину сплаченої суми. Солідарна відповідальність може мати місце лише за вироком суду.

За бригадної матеріальної відповідальності, на відміну від солідарної, розмір відшкодування визначається для кожного члена бригади окремо, виходячи з місячної тарифної ставки кожного та фактично відпрацьованого кожним із членів бригади часу за період з моменту останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди. До фактично відпрацьованого часу включається той час, коли член бригади був на роботі. До цього часу не зараховуються вихідні дні, дні відпустки, хвороби, перебування на військових зборах чи час виконання державних обов’язків тощо. Для визначення розміру відповідальності кожного члена бригади власник зобов’язаний надати відповідний розрахунок, підписаний керівником і головним (старшим) бухгалтером підприємства. До притягнення членів бригади до матеріальної відповідальності власник має з’ясувати причину виникнення шкоди, для чого від членів бригади вимагаються письмові пояснення, а в певних випадках залучаються спеціалісти чи призначається експертиза.

На підставі одержаних пояснень, висновків спеціалістів або експертів вирішується питання про відповідальність бригади загалом чи її окремих членів за виявлену шкоду. Пленум Верховного Суду України п. 14 Постанови від 29.12.92 р. № 14 (із подальшими змінами) "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" зазначив, що у випадках, коли в незбереженні матеріальних цінностей, крім членів колективу/бригади), з якими укладено договір, винні службові особи, суд обговорює питання про притягнення їх до участі в справі як співвідповідачів і визначає частину шкоди, котра відповідає ступеню вини кожного з них, і розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню з урахуванням виду і меж матеріальної відповідальності, яка на них покладається. Решта шкоди розподіляється між членами колективу (бригади) відповідно до Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність.

Дата добавления: 2015-05-10