Укладення між працівником і власником письмового до­говору про повну матеріальну відповідальність (п. 1 ст. 134). 14 страница

21.2. Мета, завдання, функції організацій роботодавців та практика їх утворення в Україні

Згідно із Законом України "Про організації роботодавців" тер­мін "роботодавець" вживається у значенні — власник підприєм­ства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю. Таким чином, цей закон застосовує визначення роботодавця у тому значенні, в якому воно вживається у КЗпП.

Роботодавці мають право на свободу об'єднання в організації роботодавців для здійснення і захисту своїх прав та задоволен­ня соціальних, економічних та інших законних інтересів на ос­нові вільного волевиявлення без будь-якого попереднього дозволу, вступу до таких організацій на умовах і в порядку, визначених їх статутами, участі в організаціях роботодавців, а також вільного виходу з них на умовах і в порядку, визначених законодавством та їх статутами, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Організація роботодавців — це громадська неприбуткова ор­ганізація, яка об'єднує роботодавців на засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і захисту їх прав та інтересів.

Для виконання своїх статутних завдань організації робото­давців мають право на добровільних засадах створювати або вступати до об'єднань організацій роботодавців і вільно виходити з них. Об'єднання організацій роботодавців — неприбуткова організація роботодавців, яка об'єднує організації роботодавців на засадах добровільності та рівноправності з метою представ-

Глава 21

Правовий статус роботодавців, їх організацій та об'єднань

ництва і захисту прав та інтересів організацій роботодавців та роботодавців.

Повна назва організації роботодавців чи об'єднання організацій роботодавців повинна містити слово "роботодавець" або похідні від нього слова. Визначення "організація роботодавців", "об'єд­нання організацій роботодавців" та похідні від них можуть ви­користовувати лише ті організації та їх об'єднання, які створені та діють відповідно до цього Закону.

Організації роботодавців та їх об'єднання створюються і діють з метою представництва та захисту законних інтересів ро­ботодавців у економічній, соціально-трудовій та інших сферах, у тому числі в їх відносинах з іншими сторонами соціального партнерства.

Основними завданнями організацій роботодавців та їх об'єд­нань є такі: співробітництво з органами державної влади, орга­нами місцевого самоврядування, професійними спілками, їх об'єд­наннями та іншими організаціями найманих працівників; забез­печення представництва та захист законних інтересів і прав роботодавців; участь у формуванні та реалізації соціально-еко­номічної політики держави; участь у проведенні колективних переговорів та укладанні генеральної, регіональних і галузевих угод та забезпечення виконання своїх зобов'язань за укладени­ми угодами; координація діяльності роботодавців у виконанні зобов'язань за генеральною, регіональними чи галузевими уго­дами; контроль за виконанням іншими сторонами соціального партнерства зобов'язань за угодами; сприяння максимальному дотриманню інтересів роботодавців при вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів); сприяння вирішенню колектив­них трудових спорів, запобіганню страйкам як крайньому засо­бу вирішення цих конфліктів; запобігання масовому безробіт­тю шляхом сприяння створенню нових робочих місць, забезпе­чення раціональної структури зайнятості населення; забезпечен­ня координованості дій роботодавців, їх організацій та об'єднань щодо виконання науково-технічних і соціальних програм, спря­мованих на збільшення обсягів виробництва продукції і послуг, підвищення їх конкурентоспроможності, врегулювання та поліп­шення умов праці; розвиток співробітництва з іноземними і міжнародними організаціями роботодавців та їх об'єднаннями (ст. 5 Закону "Про організації роботодавців").

Практика утворення організацій роботодавці и в Україні по­чала розвиватися з 1990-х років. Перші органічний роботодавців було утворено до прийняття Закону Укржпм "Про організації роботодавців", і окремі питання їх юридичного статусу не було закріплено у законодавстві.

Український союз промисловців і підприємцін (УСІ ІII), органі­зований у 1992 p., є неурядовою громндгі.кпю оргшіікнцією, яка об'єднує промислові, будівельні, транспортні, fтукові, фінансові, комерційні та інші підприємницькі структури, підприємства різних форм власності. У структурі УСПП налічується 70 % підприємств недержавної і ЗО % державної форм власності. Така структура відображає і структуру форм власності в Україні. Нарівні з іншою діяльністю (захист інтересів вітчизняного ви­робника, сприяння прийняттю державними органами рішень про структурну перебудову економіки тощо) УСПП здійснює пред­ставництво інтересів роботодавців у процесі соціального парт­нерства. Згідно зі Статутом і Програмою УСПП головним зав­данням союзу є створення умов для нормального функціонування підприємницьких структур, забезпечення процесу відтворення на підприємствах. З цією метою УСПП виступає за тісну взаємо­дію банківських, комерційних і виробничих структур, сприяє заходам, спрямованим на підвищення кваліфікації промисловців та підприємців, надає підприємствам допомогу в проведенні ана­лізу господарсько-фінансової діяльності й розробленні заходів щодо перебудови виробництва (Програма Українського союзу промисловців і підприємців. — К., 1996. — 28 с; Статут Україн­ського союзу промисловців і підприємців. — К., 1992. — 19 с).

Разом з тим діяльність УСПП не обмежується економічною сферою. Досить активно УСПП діє у соціально-трудовій сфері. Він бере участь у розробці проектів законів, зокрема саме УСПП розробив і подав до Верховної Ради проект Закону про об'єднання роботодавців. Разом з профспілками або представниками об'єд­нань трудящих УСПП виступає активним учасником переговор­ного процесу з укладання Генеральної угоди. Генеральну угоду на 1997—1998 роки було підписано між Кабінетом Міністрів, УСПП і профспілковими об'єднаннями України. УСПП представ­ляв інтереси роботодавців недержавної форми власності. Наміри УСПП активно впливати на соціально-економічну ситуацію в країні виявились у рішеннях VII надзвичайного з'їзду УСПП,

Глава 21

Правовий статус роботодавців, їх організацій та об'єднань

який відбувся 16 лютого 1999 р. Головною метою з'їзду було розроблення комплексу першочергових заходів, які дали б змо­гу кардинально змінити ситуацію на краще. З'їзд затвердив Першочергові антикризові заходи та перелік законодавчих ініціа­тив з актуальних соціально-економічних проблем (VII надзвичай­ний з'їзд Українського союзу промисловців і підприємців // Україна: аспекти праці. — 1999. — № 2. — С. 41).

Станом на жовтень 2002 р. лави УСПП об'єднують виробників понад 80 % валового внутрішнього продукту країни (Урядовий кур'єр. — 2002. — 26 жовтня).

Наступним кроком у сфері розвитку організацій роботодавців стало створення нового об'єднання роботодавців. 16 жовтня 1998 р. було підписано Декларацію про створення Конфедерації роботодавців України. Ініціатором її утворення виступив Україн­ський союз промисловців і підприємців, серед засновників — Спілка орендарів і підприємців України, Українська аграрна кон­федерація, Спілка малих, середніх і приватизованих підприємств України, Асоціація сприяння розвитку приватного підприємниц­тва "Єднання" та Спілка юристів України. 5 листопада 1998 р. відбувся Установчий з'їзд Конфедерації роботодавців України, який затвердив Статут Конфедерації, було сформовано Коорди­наційну раду, а також обрано ревізійну і мандатну комісію.

Конфедерація роботодавців України надала можливість про­мисловцям і підприємцям:

— проводити єдину узгоджену політику в сфері соціально-
трудових відносин;

— брати участь у переговорах з профспілками на національ­
ному рівні про укладення Генеральної угоди; '

— консолідовано відстоювати свої інтереси і захищати кор­
поративні права щодо розвитку національного товаровиробника;

— координувати дії учасників щодо політики зайнятості, за­
робітної плати, соціального страхування, охорони праці;

— виступати на міжнародній арені;

— делегувати своїх представників до тристоронніх органів, до
Національної ради соціального партнерства, Національну служ­
бу посередництва і примирення, спостережних рад фондів за­
гальнообов'язкового державного соціального страхування тощо;

— брати участь у підготовці проектів законодавчих актів.
Перелік об'єднань роботодавців — членів Конфедерації робото-

давців України, як суб'єктів Генеральної угоди ва 2002—2003 ро­ки налічує 16 об'єднань. Серед них — Український союз про­мисловців! підприємців, Українська аграрии конфедерація, Спіл­ка орендарів і підприємців України, Спілка підприємців малих, середніх та приватизованих підприємств України, < Іпілка юристів України, Асоціація роботодавців торгівлі та комерційної сфери економіки України, Українська асоціацій підприємств легкої про­мисловості, Українська асоціація сприяння охорон і пдороп'я та ін. (Урядовий кур'єр. — 2002. — 22 березня).

21 вересня 2002 р. в Києві відбувся Угтпмончий;і'ї;ід ОіЛдщш-ня організацій роботодавців України. Па з'їзді було прийнято рішення про створення на основі колишньої Конфедерації робо­тодавців України нового об'єднання — Федерації роботодавців України — і затверджено її Статут, яким закріплено всеукраїн­ський статус об'єднання. Потреба у проведенні Установчого з'їзду й створенні нової Федерації пов'язана з ухваленням Верховної Радою Закону України "Про організації роботодавців", спрямо­ваного на підвищення ролі роботодавців у регулюванні соціаль­но-трудових відносин і вдосконаленні системи соціального парт­нерства. Зважаючи на те, що Конфедерацію роботодавців було створено у 1998 р., до набрання чинності зазначеним Законом, — склалася ситуація, коли окремі положення Статуту Конфедерації нині не відповідали вимогам чинного законодавства. Щоб уник­нути юридичних непорозумінь і надати кожній регіональні та галузевій організації роботодавців відповідний статус, було вирі­шено провести такий Установчий з'їзд. Нове об'єднання ставить за мету захищати і представляти економічні та правові інтере­си людей, котрі використовують найману працю, а також займа­тися підготовкою кадрів для організацій роботодавців і конкрет­них працедавців. Федерація має плідно співпрацювати з урядом і Верховною Радою України на засадах соціального партнерства. Федерація бажала би отримати й право законодавчої ініціативи, оскільки через умови Генеральної угоди не можна вирішити всі нагальні питання (Установчий з'їзд Об'єднання роботодавців України // Праця і зарплата. — 2002. — № 37).

У Законі "Про організації роботодавців" передбачено, що ор­ганізації роботодавців та їх об'єднання створюються і діють з ме­тою представництва та захисту інтересів роботодавців у еко­номічній, соціально-трудовій та інших сферах, у тому числі у їх

Глава 21

Правовий статус роботодавців, їх організацій та об'єднань

відносинах а іншими сторонами соціального партнерства. Отже, Законом передбачено дві основні функції організацій роботодав­ців та їхніх об'єднань — функцію представництва та функцію захисту інтересів роботодавців. Видається необхідним зазначити ще одну функцію — функцію контролю за виконанням колек­тивних угод.

І.Я. Кисельов виділяє три головні функції організації підпри­ємців: функцію захисту членських організацій; функцію пред­ставництва інтересів підприємців; інформаційну, освітню й кон­сультативну функцію (Киселев И.Я. Зарубежное трудовое пра­во: Учеб. для вузов. — М:. Изд. группа "ИНФРА-М — НОРМА", 1998. — С. 139).

Закон України "Про організації роботодавців" визначив такі принципи створення та діяльності цих суб'єктів: законності; добровільності вступу та свободи виходу; рівноправності членів; самоврядування; гласності; відповідальності за виконання взя­тих зобов'язань (ст. 6 Закону).

Відповідно до таких принципів встановлено основні засади створення та діяльності оргаиі.шціч роботодавців. Зокрема, ніхто не може бути примушений до вступу в будь-які організації роботодавців або їх об'єднання чи обмежений у правах за на­лежність або неналежність до них. Кожний член організації роботодавців, організація роботодавців, яка є членом об'єднання організацій роботодавців, має право у будь-який час вийти з організації роботодавців чи їх об'єднання в порядку та на умо­вах, визначених статутом. Кожний член організації роботодавців, член об'єднання організацій роботодавців має рівні права у ви­рішенні будь-яких питань діяльності організації роботодавців, об'єднання незалежно від статусу, майнового стану, результатів фінансово-господарської діяльності та інших ознак.

Організації роботодавців та їх об'єднання вирішують питан­ня щодо діяльності організації, об'єднання на підставі власних статутів відповідно до законодавства України.

Організації роботодавців та їх об'єднання зобов'язані забезпе­чувати повне та своєчасне інформування своїх членів з питань їх діяльності, ознайомлювати на їх прохання з усіма матеріала­ми, що стосуються діяльності організації, об'єднання.

Закон визначає відносини між організаціями роботодавців, дер­жавою, органами виконавчої влади та місцевого самоврядуван-

ня, а також профспілками. Держава забезпечує додержання прав і законних інтересів організацій роботодавців М £х об'єднань, створених у порядку, встановленому Законом. Держава визнає створені відповідно до цього Закону організації роботодавців та їх об'єднання повноважними представники ми інтересів їх членів у межах повноважень, закріплених статутами тикпх організацій і об'єднань.

Організації роботодавців та їх обЧ:дпшіня у своїй діяльності незалежні від органів державної влади, органів влади Литоном-ної Республіки Крим та органів місцевого пімоврядувшіип, профе­сійних спілок, їх об'єднань, інших організацій найманих праців­ників, політичних партій та інших об'єднань громадян, їм не під­звітні та не підконтрольні, крім випадків, передбачених законом.

Забороняється будь-яке втручання у статутну діяльність орга­нізацій роботодавців та їх об'єднши. а боку органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів міс­цевого самоврядування, професійних спілок, їх об'єднань, інших організацій найманих працівників, політичних партій та інших об'єднань громадян, крім випадків, передбачених законом.

Держава не несе відповідальності за зобов'язаннями органі­зацій роботодавців та їх об'єднань, організації роботодавців та їх об'єднання не несуть відповідальності за зобов'язаннями дер­жави, крім випадків, прямо передбачених законом.

Організації роботодавців та їх об'єднання співробітничають з органами державної влади, органами влади Автономної Респуб­ліки Крим та органами місцевого самоврядування і беруть участь у формуванні державної економічної та соціальної політики. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування сприяють організаці­ям роботодавців та їх об'єднанням у їхній діяльності.

Організації роботодавців та їх об'єднання мають право вноси­ти пропозиції до органів державної влади, органів влади Авто­номної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування з питань, що належать до їх компетенції, визначеної Законом.

Організації роботодавців та їх об'єднання визнають профспілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів, сприяють їхній діяльності. Організації роботодавців та їх об'єднання взає­модіють з профспілками, їх об'єднаннями та іншими організа-

Глава 21

Правовий статус роботодавців, їх організацій та об'єднань

ціями найманих працівників на принципах соціального партнер­ства. Спори (конфлікти), які виникають між ними, вирішуються в порядку, передбаченому законом.

Організаціям роботодавців та їх об'єднанням забороняється втручатися у діяльність професійних спілок, їх об'єднань та інших організацій найманих працівників, перешкоджати у будь-якій формі та будь-якими засобами працівникам об'єднуватися у професійні спілки, їх об'єднання, інші організації найманих працівників.

21.3. Правовий статус організацій роботодавців

та їх об'єднань, порядок їх створення та припинення

Враховуючи конституційний статус права громадян України на свободу об'єднання суспільні відносини з участю організацій роботодавців регулюються законодавством тією мірою, в якій це необхідно для забезпечення представництва і захисту інтересів роботодавців та успішного функціонування їх організацій. Од­ним з елементів юридичного механізму в цій сфері є визначен­ня правового статусу організацій роботодавців, що дає можливість іншим організаціям, профспілкам та державі визнавати певний статус і відповідно до нього визнавати права організацій робо­тодавців.

Згідно зі статтею 8 Закону "Про організації роботодавців" організації роботодавців створюються і діють за територіальною або галузевою ознакою і мають статус місцевих, обласних, рес­публіканських Автономної Республіки Крим (далі — республі­канських), міжнародних.

Об'єднання організацій роботодавців створюються і діють за територіальною або галузевою ознакою і мають статус місце­вих, обласних, республіканських, всеукраїнських.

Перш ніж викласти норми Закону "Про організації робото­давців" про статус таких організацій і об'єднань, слід зауважи­ти, що аналогічні норми щодо порядку створення профспілко­вих організацій і набуття ними відповідного статусу з урахування певної кількості членів стали предметом розгляду в Конституцій­ному Суді. У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням народних депутатів України та

Уповноваженого Верховної Ради з прав людини щодо відповід­ності Конституції України (конституційності) статей 8, 11, 16 За­кону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяль­ності" (справа про свободу утворення профспілок) від 18 жовт­ня 2000 р. визначено, що норми, які встановлюють кількісні кри­терії для визначення статусу профспілок ("не менше трьох пер­винних організацій", "не менше 9 членів профспілки", "більшість членів профспілки, які працюють за даною професією чи фахом в області", "не менше третини" — для об'єднання у профспілці з всеукраїнським статусом членів профспілок галузі) обмежують право громадян на свободу об'єднання і є неконституційними.

Окрім того, Конституційний Суд визнав неконституційними положення статті 16 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" в частині встановлення таких умов легалі­зації профспілок, які фактично пов'язують початок діяльності створеної профспілки з моментом її реєстрації у відповідних органах, що рівнозначно вимозі про попередній дозвіл на утво­рення профспілки.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України Верхов­на Рада України Законом від 13 грудня 2001 р. внесла зміни до Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" і скасувала вказані обмеження.

Стосовно організацій роботодавців ще продовжують діяти аналогічні положення, які по суті обмежують права роботодавців.

Стаття 8 Закону "Про організації роботодавців" встановлює, що статус місцевих мають організації роботодавців, діяльність яких поширюється на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці і які на момент державної реєстрації об'єднують не менше десяти роботодавців цієї адміністративно-територіальної одиниці або двох і більше роботодавців певної галузі в межах цієї адміністративно-територіальної одиниці.

Статус місцевих мають об'єднання організацій роботодавців, які на час державної реєстрації об'єднують дві та більше органі­зації роботодавців відповідної адміністративно-територіальної одиниці або дві та більше організації роботодавців певної галузі відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Статус обласних, Київської та Севастопольської міських мають організації роботодавців, діяльність яких поширюється на тери­торію відповідної області, міст Києва та Севастополя і які на час

Глава 21

Правовий статус роботодавців, їх організацій та об'єднань

державної реєстрації об'єднують не менше десяти роботодавців більшості районів і міст обласного підпорядкування цієї області, районів у містах Києві та Севастополі або двох і більше робото­давців певної галузі з тих районів і міст обласного підпорядку-кііммя цієї області, районів у містах Києві та Севастополі, де скон­центровані підприємства цієї галузі.

Статус обласних, Київської та Севастопольської міських мають об'єднання організацій роботодавців, які на час державної реє­страції об'єднують дві та більше обласні організації роботодавців відповідної області, міські у містах Києві та Севастополі або дві та більше обласні організації роботодавців певної галузі відповід­ної області, міські у містах Києві та Севастополі.

Статус республіканських мають організації роботодавців, які на час державної реєстрації об'єднують не менше десяти робо­тодавців більшості адміністративно-територіальних одиниць Автономної Республіки Крим або двох і більше роботодавців певної галузі з тих адміністративно-територіальних одиниць Автономної Республіки Крим, де сконцентровані підприємства цієї галузі.

Статус республіканських мають об'єднання організацій робо­тодавців, які на час державної реєстрації об'єднують дві і більше республіканські організації роботодавців більшості адміністра­тивно-територіальних одиниць Автономної Республіки Крим або дві і більше республіканські організації роботодавців певної галузі більшості з тих адміністративно-територіальних одиниць Автономної Республіки Крим, де сконцентровані підприємства цієї галузі.

Статус всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців мають об'єднання, які на час державної реєстрації об'єднують обласні організації роботодавців більшості областей України та Автономної Республіки Крим, обласні організації роботодавців певної галузі тих областей, де сконцентровані підприємства цієї галузі.

З метою координації роботи всеукраїнських об'єднань органі­зацій роботодавців та представництва інтересів роботодавців у формуванні та реалізації соціально-економічної політики, розвит­ку соціального партнерства тощо вони можуть утворювати інші об'єднання і делегувати їм відповідні права і обов'язки.

Статус міжнародних мають організації та об'єднання органі-

зацій роботодавців, діяльність яких поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави.

Всеукраїнські об'єднання організації! роботодавців мають право без спеціального дозволу використовувати у своїй назві слово "Україна" та похідні від нього ОДОВВ.

Закон регламентує порядок створення та припинення діяль­ності організацій роботодавців та їх об'єднань.

Статтею 9 встановлено, що засновниками органівації робото­давців відповідно до цього Закону можуть бути п менш як де­сять роботодавців або два і більше роботодавці певно) ра їузі для заснування галузевої організації роботоданцін. Рішення про стіш-рення організації роботодавців приймається устипончн \л. і'їлдом (конференцією) роботодавців, що оформляється протоколом уста­новчого з'їзду (конференції), який підписують голова та секре­тар з'їзду (конференції).

Установчий з'їзд (конференція) затверджує статут організації роботодавців, обирає її органи управління, уповноважує осіб на проведення державної реєстрації, вирішує інші питання, пов'я­зані зі створенням організації роботодавців.

Відповідно до статті 10 засновниками об'єднання організацій роботодавців є організації роботодавців. Рішення про заснуван­ня об'єднання організацій роботодавців приймається установчим з'їздом (конференцією) роботодавців — уповноважених представ­ників організацій роботодавців, що оформляється протоколом установчого з'їзду (конференції), який підписують голова та се­кретар з'їзду (конференції). Установчий з'їзд (конференція) за­тверджує статут об'єднання організацій роботодавців, обирає його керівні органи, уповноважує осіб на проведення державної реє­страції, вирішує інші питання, пов'язані зі створенням об'єд­нання.

Організації роботодавців та їх об'єднання діють на основі ста­тутів, які затверджуються установчим з'їздом (конференцією) роботодавців, організацій роботодавців. Статут організації робо­тодавців, об'єднання організацій роботодавців повинен містити:

1) повну назву організації роботодавців, об'єднання (відмінну
від існуючих), статус організації, об'єднання та місцезнаходжен­
ня керівних органів;

2) мету створення та напрями діяльності організації робото­
давців, об'єднання;

Глава 21

Правовий статус роботодавців, їх організацій та об'єднань

3) умови членства (участі) та порядок прийому в члени органі­
зації роботодавців, об'єднання та виходу з організації, об'єднання;

4) права і обов'язки членів (учасників) організації робото-
давціи, об'єднання;

5) положення про відповідальність членів по зобов'язаннях
організації роботодавців, об'єднання в соціально-трудових відно­
синах;

6) порядок утворення і діяльності керівних органів органі­
зації роботодавців, об'єднання та їх повноваження;

7) джерела формування і порядок використання коштів та
іншого майна організації роботодавців, об'єднання, порядок
звітності, контролю, здійснення господарської та іншої діяльності,
необхідної для виконання статутних завдань;

8) порядок сплати вступних, членських та цільових внесків;

9) порядок внесення змін до статуту організації роботодавців,
об'єднання;

10) порядок набуття повноважень від роботодавців, які входять
до складу організації (об'єднання), стосовно встановлення кон­
кретних соціальних норм в угодах, які в подальшому будуть обо­
в'язковими до виконання самими роботодавцями (мінімальна за­
робітна плата, міжтарифні співвідношення, мінімальні соціаль­
ні пільги і гарантії, функціонування соціально-культурних за­
кладів);

11) порядок припинення діяльності організації роботодавців,
об'єднання і вирішення майнових питань, пов'язаних з їх ліквіда­
цією, реорганізацією.

У статуті можуть бути передбачені й інші положення щодо особливостей створення і діяльності організації роботодавців чи об'єднання.

Статут організації роботодавців, об'єднання не повинен супе­речити законодавству України.

Членами організацій роботодавців можуть бути роботодавці відповідно до статті 1 Закону "Про організації роботодавців". Роботодавець може бути одночасно членом кількох організацій роботодавців.

Членами об'єднань організацій роботодавців можуть бути ор­ганізації роботодавців, зареєстровані відповідно до цього Закону.

Організація роботодавців може бути членом галузевого і те­риторіального об'єднання організацій роботодавців.

Є труднощі в утворенні організацій роботодавців на галузево­му рівні. Це пов'язано з розширенням видів виробничої діяль­ності підприємств та відповідною зміною їх галузевого підпоряд­кування. На такі труднощі вказують і фахівці з питань соціаль­но-трудових відносин Регіонального бюро МБП для країн Східної Європи. Зокрема, Джузеппе Касале робить висновок, що галузе­ва ланка є найменш розвинутою у більшості центрально- й схід­ноєвропейських країн. Практично немає організацій або асо­ціацій роботодавців, організованих за галузевою ознакою. Тому профспілки спрямовані туди, де є партнер у переговорах — уряд, міністерства, чи навпаки, профспілки шукають партнера на місце­вому рівні, тобто в органах місцевого самоврядування (Пробле­ми соціально-трудових відносин в Україні у контексті міжна­родного досвіду // Україна: аспекти праці. — 1999. — № 3. — С. 44—46). На такі ж труднощі вказує й профспілкова сторо­на. Голова Ради Федерації профспілок Кіровоградської області Я. Бондар справедливо зазначає, що економіка змінилася, чітко окреслених галузей, окрім кількох, немає. Все це вимагає змінити підходи до організаційної роботи (Профспілкові вісті. — 2002. — 1 листопада). Учасники Установчого з'їзду Об'єднання органі­зацій роботодавців України, що відбувся 27 жовтня 2002 p., прий­няли Звернення до роботодавців з пропозицією взяти участь у створенні організацій роботодавців за територіальною або галу­зевою ознакою і вступити до новоствореної Федерації робото­давців України (Праця і зарплата. — 2002. — № 37).

Дата добавления: 2015-05-10