Лекція 8: Загальна характеристика об’єктивної сторони злочину

(2 год.)

Мета лекції:

- освітня: формування у курсантів уявлення про об’єктивну сторону складу злочину та її ознаки;

- розвиваюча: закріплення знань про діяння (дію та бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок, інші ознаки об’єктивної сторони; з’ясування їх значення для кримінально-правової кваліфікації.

- виховна: забезпечення всебічного розвитку в курсантів наукових переконань щодо значення об’єктивної сторони злочину для правозастосовної діяльності.

Міжпредметні зв’язки: теорія держави та права, адміністративне право, цивільне право, кримінологія, філософія.

Технічні засоби навчання: мультимедійна презентація.

План:

1. Поняття об’єктивної сторони злочину.

2. Суспільно небезпечне діяння: поняття та форми.

3. Поняття та види суспільно небезпечних наслідків.

4. Причинний зв'язок та його кримінально-правове значення.

5. Факультативні ознаки об’єктивної сторони злочину.

Опорні поняття: об'єктивна сторона злочину, обов’язкові ознаки об’єктивної сторони злочину, факультативні ознаки об’єктивної сторони злочину, суспільно небезпечне діяння (дії або бездіяльність), причинний зв'язок, місце вчинення злочину, час вчинення злочину, обстановка вчинення злочину, спосіб вчинення злочину, знаряддя вчинення злочину, засоби вчинення злочину.

1. Об’єктивна сторона є одним з елементів складу злочину. Цей елемент охоплює ознаки, які характеризують злочин із точки зору його зовнішнього прояву.

При виявленні злочину досліджуються насамперед його об’єктивні ознаки, тобто конкретний акт поведінки суб’єкта у вигляді дії чи бездіяльності, що завжди здійснюється в певній об’єктивній обстановці, у певному місці й у певний час.

Об’єктивна сторона складу злочину – це сукупність установлених кримінальним законом ознак злочину, які характеризують зовнішній процес злочинної поведінки. На відміну від інших структурних частин складу злочину об’єктивна сторона містить більше інформації, необхідної для кваліфікації діяння, у багатьох описових диспозиціях норм Особливої частини.

Необхідно відрізняти об’єктивну сторону злочину від об’єктивної сторони складу злочину. Їх співвідношення аналогічне співвідношенню понять "злочин" і "склад злочину". Об’єктивні ознаки кожного виду злочинів вивчаються в Особливій частині кримінального права, а об’єктивні ознаки, які є загальними для всіх складів злочинів або властиві великій кількості складів злочинів, – у загальному вченні про об’єктивну сторону складу злочину, у Загальній частині кримінального права.

Слід пам’ятати, що основною ознакою об’єктивної сторони кожного складу злочину є лише діяння у формі дії чи бездіяльності. Неможливо охарактеризувати злочин у законі, не вказавши, які ознаки властиві діянню.

2. Діяння (дія або бездіяльність) є компонентом об’єктивної сторони будь-якого складу злочину. Якщо немає діяння, кримінальна відповідальність виключається. Тому сам по собі факт виявлення злочинного наміру або процес формування такого наміру (так званий голий умисел) не є кримінально караними. Діяння як кримінально-протиправ­ний прояв поведінки людини у зовнішньому світі характеризують:

а) суспільна небезпечність;

б) протиправність;

в) конкретність;

г) свідомість;

ґ) вольовий характер.

Необхідно визначити випадки, коли усвідомлене діяння не було вираженням волі особи, що його вчинила. До них відносяться нездоланна сила та фізичний або психічний примус.

Дії, тобто активна поведінка, властиві більшості злочинів. За формою прояву вони можуть бути різноманітними: із докладанням власних фізичних зусиль особи, використанням іншої особи (наприклад малолітнього), сил природи чи тварин. Дії можуть бути пов’язані з використанням посадового становища, виконанням професійних обов’язків.

Дією вчиняється переважна більшість злочинів. Це, наприклад, такі злочини, як: державна зрада (ст. 111 КК), зґвалтування (ст. 152 КК), грабіж (ст. 186 КК), розбій (ст. 187 КК), контрабанда (ст. 201 КК), обман покупців і замовників (ст. 225 КК), бандитизм (ст. 257 КК), незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК) тощо.

Бездіяльність – це пасивна поведінка, її антисуспільна спрямованість полягає в тому, що в певних випадках особа повинна діяти, але не робить цього.

Злочинна бездіяльність трапляється значно рідше, ніж дія, і відрізняється від неї зовнішньою, фізичною стороною. Шляхом бездіяльності вчиняються, зокрема: ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК), ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207 КК), ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ст. 212 КК), ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК).

Факультативними ознаками об’єктивної сторони злочину є: суспільно небезпечні наслідки, причинно-наслідковий зв’язок, місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину. У деяких статтях Особливої частини КК України ці ознаки прямо зазначені й тому набувають значення обов’язкових.

3. Будь-який злочин посягає на суспільні відносини, охоронювані кримінальним законом, викликає в них певні неґативні зміни (шкода, збиток). Нешкідливий злочин – явище неможливе. Наслідком (злочинним результатом) діяння прийнято вважати передбачену кримінально-правовою нормою матеріальну або іншу шкоду, заподіяну злочинним діянням об ’ єкта посягання. Важливість цієї ознаки полягає в тому, що від розміру та характеру можливої чи фактично заподіяної шкоди значною мірою залежить ступінь суспільної небезпечності злочину.

Суспільно небезпечні наслідки, залежно від характеру й обсягу шкоди, заподіяної діянням об’єкту, можуть бути поділені на наслідки у вигляді реальної шкоди й наслідки у вигляді створення загрози заподіяння шкоди. Більшість злочинів заподіюють реальну шкоду. Наприклад, крадіжка – майнову, тілесні ушкодження – фізичну, глум над могилою – моральну. Інші злочини ставлять об’єкт кримінально-правової охорони в небезпеку заподіяння шкоди.

Важливо знати, що, як і інші ознаки матеріального складу злочину, наслідки входять у предмет доказування в кримінальній справі, що стає можливим за умови конкретності цієї ознаки. Якщо наслідки злочину при розслідуванні кримінальної справи не були встановлені чи були визначені помилково, це є підставою для направлення судом кримінальної справи на додаткове розслідування або винесення виправдувального вироку.

Труднощі у визначенні злочинних наслідків часто пов’язані з тим, що ця ознака описана в законі як оцінне поняття. У таких випадках вирішенню цього питання сприяє леґальне чи судове тлумачення закону. Наприклад, безпосередньо в законі не завжди визначено поняття істотної шкоди, якщо вона полягає в заподіянні матеріальних збитків; поняття значної шкоди потерпілому.

4. Крім цього, треба добре засвоїти поняття причинного зв’язку. Розуміння причинності (взаємозалежності) у кримінальному праві ґрунтується на таких філософських положеннях про причинний зв’язок:

а) загальний зв’язок між явищами природи та суспіль­ства є закономірністю: безпричинних явищ не буває, усі явища в природі й суспільстві причинно зумовлені;

а) загальний зв’язок між явищами зовнішнього світу існує реально й об’єктивно, він не залежить від свідомості та волі людей;

в) причинний зв’язок є пізнаваним. Світ пізнаваний і пізнаваними є його закономірності. Пізнання та знання є насамперед знанням причини. Якби світ був непізнаваним, то наука стала б неможливою, а якби ми знали всі причини, то вона була б непотрібною;

г) причина та наслідок – це лише частка, вилучена із загального зв’язку речей і явищ, ізольована від нього.

Причинний зв’язок – це ознака об’єктивної сторони не всіх, а лише так званих матеріальних складів злочинів. Тому чітке визначення цього поняття має велике практичне значення. Особливо складним є встановлення причинного зв’язку при розслідуванні справ про автотранспортні злочини, порушення вимог законодавства про охорону праці, порушення правил зберігання, використання, обміну, перевезення радіоактивних матеріалів тощо. Від правильного вирішення цього питання залежить правосудність вироку.

5. Для характеристики об’єктивної сторони злочину велике значення мають такі його ознаки, як місце, час, обстановка, спосіб, засоби та знаряддя вчинення злочину. Вони виступають її факультативними ознаками. Однак у деяких статтях Особливої частини КК України ці ознаки прямо вказані (описані) і тому набувають значення обов’язкових.

Спосіб вчинення злочину – це певний метод і послідовність рухів, прийомів, що застосовуються особою для вчинення злочину. У випадках, коли спосіб учинення злочину є ознакою конструктивною, необхідно його спеціально вивчити й довести, оскільки це має значення для кваліфікації діяння. У КК України таких статей чимало. Наприклад, для складу злочину доведення до самогубства (ч. 1 ст. 120) ха­рактерним є такий спосіб, як жорстоке поводження, шантаж, примус до протиправних дій або систематичне приниження гідності потерпілого.

Час вчинення злочину – певний період, протягом якого скоюється злочин. У конкретних нормах Особливої частини КК України час учинення злочину як ознака об’єктивної сторони зазначається нечасто й використовується як ознака основного складу чи як кваліфікуюча обставина. Наприклад, час учинення злочину, передбаченого ст. 272 КК, – це час виконання робіт із підвищеною небезпекою; час само­вільного залишення поля бою або відмова діяти зброєю – час бою (ст. 429 КК).

Місце вчинення злочину – це певна територія, де було почато й закінчено діяння чи настав злочинний результат. Визначення місця скоєння злочину має значення: для встановлення порядку дії кримінального закону в просторі, тобто визначення сфери дії закону й особливостей відповідальності за зло­чини, які було вчинено за кордоном; для констатації факту скоєння злочину, якщо законодавець пов’язує можливість його вчинення лише з конкретним міс­цем (об’єктивна ознака основного складу злочину); для правильної кваліфікації у випадках, якщо місце злочину має значення кваліфікуючої обставини. Так, місцем учинення контрабанди є митний кордон України (ст. 201 КК); місцем мародерства – поле бою (ст. 432 КК).

Обстановка – це сукупність передбачених законом зов­нішніх обставин, що характеризуються прилюдністю (публіч­ністю) або наявністю певних подій. У деяких статтях Особливої частини КК України вказується на певні умови, за яких відбувається вчинення злочину, наприклад: злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні (ст. 431); бездіяльність військової влади в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці (ч. 3 ст. 426 КК), неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден (ст. 285 КК).

Під засобами вчинення злочину розуміються будь-які предмети, котрі полегшують його вчинення. Такими предметами можуть бути, наприклад, підроблені документи при вчиненні розкрадання; транспортні засоби, що використовуються для перевезення викраденого чи самих винних осіб.

Під знаряддями в теорії кримінального права розуміють будь-які предмети, що безпосередньо використовуються для вчинення злочину. Ті самі транспортні засоби можуть бути знаряддями вчинення злочину, якщо вони використані, скажімо, для вчинення умисного вбивства.

Дата добавления: 2015-05-10