Лекція 16: Поняття та мета покарання. Система покарань

(2 год.)

Мета лекції:

- освітня: з’ясувати поняття та мету покарання, проаналізувати систему покарань;

- розвиваюча: навчитись характеризувати будь-який з видів покарань;

- виховна: забезпечити всебічний розвиток у курсантів наукових переконань щодо місця і ролі інституту покарання в кримінальному праві.

Міжпредметні зв’язки: теорія держави та права, адміністративне право, цивільне право, кримінологія.

Технічні засоби навчання: мультимедійна презентація.

План:

1. Поняття і мета покарання.

2. Система покарань.

Опорні поняття: виявлення умислу, закінчений злочин, готування до злочину, замах на злочин, закінчений замах на злочин, незакінчений замах на злочин, добровільна відмова при незакінченому злочині, дійове каяття.

1. Як зазначав І. Фойницький, не з’ясувавши внутрішніх законів, що керують розвитком і станом пенітенціарної системи, не засвоївши поперед­ньої сутності й мети покарання, не можна пропонувати суворо витриману систему, що пройнята животворним нап­рямком якої-небудь цілісної ідеї.

Поняття покарання за кримінальним правом визначається як захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, воно полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч. 1 ст. 50 КК України). З цього приводу Д. Тальберг стверджував, що покарання завжди було показником морального й розумового рівня сус­пільства. Грубість суспільних поглядів, низький рівень розумового та морального розвитку суспільства, застій думки, пригнічення особистості й особистої волі та взагалі панівний у державі й суспільстві лад породжує жорстку систему покарань.

Основні ознаки покарання:

1) це найсуворіший захід державного примусу, який передбачений тільки законом і застосовується від імені держави відповідним державним органом. Через покарання виражається негативна оцінка з боку держави як до вчиненого злочину, так і злочинця і саме покаранням за вчинений злочин держава примушує винну особу до правослухняної поведінки;

2) цей захід державного примусу може бути застосований лише до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, передбаченого кримінальним законом. Покарання має індивідуальний характер, тобто не може бути спрямоване на інших осіб, навіть близьких родичів;

3) цей захід державного примусу, застосовується від імені держави лише відповідним органом, а саме судом в обвинувальному вироку. Жоден з інших державних органів не може призначати покарання;

4) покарання є карою, що встановлює обмеження прав і свобод засудженого, покладає обов’язок засудженого зазнавати втрат і обмежень, пов’язаних із застосуванням покарання, ганьби, сорому перед суспільством і своїми близькими. Види покарання передбачені лише у кримінальному законі (санкціями статей КК);

5) покарання є логічним юридичним наслідком злочину. Кожен вид покарання має кількісні межі та визначений зміст, спосіб впливу на засудженого, чітко регламентований кримінальним законом, і ніхто не має права виходити за межі кількісних і якісних характеристик покарання, встановлених законом;

6) покарання має публічний характер, тобто призначається судом від імені держави і є обов’язковим для виконання усіма громадянами, посадовими особами та органами на всій території України;

7) покарання спричиняє особливий правовий наслідок – судимість, яка за змістом є не тільки властивістю кари, але й певним правовим статусом засудженого, пов’язаним із різними правообмеженнями та іншими негативними наслідками протягом визначеного в законі строку.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Курсантам необхідно знати, що існують абсолютні теорії покарання (теорії відплати) та відносні (теорії досягнення корисних цілей), з’ясувати, яка теорія передбачає законодавчо визначену мету покарання в КК України.

Звичайно, корисніше попередити злочин, ніж його розкривати й притягувати винну особу до кримінальної відповідальності. Про це йдеться і в ч. 1 ст. 1 КК України: Кримінальний кодекс України має своїм завданням запобігання злочинам. Свого часу з цього приводу Ч. Беккаріа писав: „Хочете попередити злочин? Влаштуйте так, щоб закони були зрозумілі, прості, щоб їх полюбили, щоб увесь народ був готовий зі зброєю в руках захищати їх від ворогів і щоб не було сміливців порушувати їх. Прагніть, щоб вони опікувалися кожним громадянином. Нехай громадяни їх бояться, страх перед законом – рятівний. Страх же перед людьми призводить до злочинів”. Тому курсанти мають засвоїти зміст спеціальної та загальної превенції злочинів.

2. Під системою покарань прийнято розуміти встановлений кримінальним законом і обов’язковий для суду вичерпний перелік покарань, розташованих у певному порядку за ступенем їх суворості. Курсанти повинні вивчити ознаки системи покарань та їх класифікацію.

Система покарань характеризується низкою ознак, а саме:

а) покарання встановлюється лише законом. Жодне покарання не може визначатися довільно, його вид, розміри, порядок і підстави застосування можуть бути зазначені тільки в законі;

б) перелік покарань, що утворюють систему, обов'язковий для судового органу. Суд, прероґативою якого є застосування покарання, не має права відступити від цієї системи;

в) перелік покарань, що утворюють систему, є вичерпним. Система покарань є завершеною. Коли говорять про систему покарань як вичерпний їх перелік, то мають на увазі ту систему, той їх перелік, що наведений у ст. 51 КК України. Тому за злочин, вчинений на території України, неможливо застосувати таке покарання, як тюремне ув'язнення, заслання чи звільнення з посади, тому що кримі­нальним законом України таких покарань не передбачено;

г) система покарань передбачає їх розміщення в певному порядку за ступенем їх суворості. У ст. 51 КК України вони розташовані починаючи від менш суворих до найсуворішого. Така ступінчастість дає можливість суду вирішувати, яке з покарань є більш чи менш суворим. Ці питання виникають при зміні вироку в апеляційній чи касаційній інстанції, призначенні покарання в порядку ст. 69 КК України чи при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК України).

Підходити до видів покарання треба критично, адже не завжди покарання може досягти поставленої мети. Так, П. Ковалевський зазначав, що покарання саме по собі в усіх його видах не виправляє людину. У цьому переконують нас приклади педагогічного та соціального життя, а також багатовікова практика застосування судових рішень.

Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військово­службовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі, а додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна. Штраф і позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові покарання.

Дата добавления: 2015-05-10