Право на індивідуальність

Під поняттям «індивідуальність» потрібно розуміти сукупність психічних властивостей, характерних рис і досвіду кожної особис­тості, що відрізняють її від інших індивідуумів².

З огляду на це, право на індивідуальність полягає в тому, що фізична особа має право на збереження своєї національної, культур­ної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборо­нені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (ст. 300 ЦК України). Реалізація цього права не лише стверджуватиме у сус­пільстві повагу до особистості, але й забезпечить його динамічний роз­виток. Однак дане право також має певні межі, до яких слід віднести встановлення спеціального порядку або заборону тієї чи іншої поведін­ки, яка хоч і забезпечує розвиток індивідуальності, проте заборонена законом або суперечить моральним засадам суспільства. Так, наприк­лад, особи, які належать до нудистів, вправі реалізувати свою інди­відуальність, але у спеціально відведених для цього місцях.

¹ Стефанчук Р. О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві. — К.: Нау­
ковий світ, 2001. — С. 19-21.

² Великий тлумачний словник сучасної української мови / Укладач і голови, ред.
В. Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001. — С. 398.

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 13. Особисті немайнові права

Право на зображення та голос

Близьким до права на індивідуальність є право на зображення та голос, яке, на жаль, не знайшло свого місця в ЦК України, од­нак наявність окремих цивільно-правових норм свідчить про те, що реалізація та охорона цього права здійснюється у межах цивільного права.

Під поняттям «зображення» слід розуміти зовнішність, фігуру, фізичні дані, одяг тощо, а також сукупність усіх цих елементів (стиль). Поняттям «голос» охоплюються не тільки певні звуки, що відтворюються у формі слів, мелодій тощо, але й мова як взаємо­зв'язок між цими звуками, з усіма своїми особливостями (тембр, заїкання, невимова окремих звуків, говір тощо).

Право на зображення та голос полягає в можливості визначати, використовувати і розпоряджатися своїм зображенням, голосом та його записом. Однак дане право має відповідні обмеження, які зво­дяться до того, що представники окремих професій повинні дотри­муватися певних вимог щодо свого зображення, наприклад, праців­ники міліції, судді, лікарі тощо.

Дане право може реалізовуватись також і шляхом певних забо­рон. Так, фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку та показана (відтворена) лише за її згодою, крім випад­ків, прямо передбачених законом, наприклад, якщо зйомки прово­дяться відкрито на зборах, конференціях, мітингах та інших захо­дах публічного характеру (п. 1 ст. 307 ЦК України).

Якщо особа добровільно погодилася на знімання її на кіно-, відео-, телеплівку, вона може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя, за умови відшкодування нею усіх витрат, пов'язаних з демонтажем запису (ч. 2 ст. 307 ЦК України). У випадку, коли фізична особа була зо­бражена на фотографіях, інших творах образотворчого мистецтва, вона також може вимагати припинення її показу в тій частині, у якій це стосується її особистого життя, за умови компенсації запо­діяних збитків іншим особам, яких вони зазнали внаслідок скасу­вання публічного показу, відтворення чи розповсюдження даних фотографій або інших творів образотворчого мистецтва (ст. 308 ЦК України). Варто додати, що фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це зумовле­но необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.

Право на особисте життя

Кожна фізична особа має своє особисте життя, під яким слід ро­зуміти її поведінку поза межами виконання будь-яких суспільних обов'язків.

Зрозуміло, що дана поведінка є доволі різноманітною і тому пра­во на особисте життя не визначає конкретні активні дії, які має право вчиняти носій даного права, а лише вказує на те, що фізична особа сама визначає своє особисте життя (ст. 301 ЦК України).

До змісту цього права включається також і передбачена законом можливість фізичної особи або ознайомлювати зі своїм особистим життям інших осіб, або зберігати своє особисте життя у таєм­ниці. Однак це право також має певні обмеження, наприклад, коли обставини особистого життя є доказом у кримінальній справі.

Право на особисті папери та таємницю кореспонденції

Суміжним з правом на особисте життя є право на особисті папе­ри (ст. 303 ЦК України). До особистих паперів фізичної особи належать документи, фотографії, щоденники, інші записи, особисті архівні матеріали тощо.

Право на особисті папери містить як право власності на ці папе­ри (що є майновим правом і полягає у можливості володіння, корис­тування та розпорядження особистими паперами), так і право на їх недоторканність. Під поняттям «недоторканність особистих папе­рів» слід розуміти, що ознайомлення з особистими паперами, їх ви­користання, зокрема шляхом опублікування, допускається лише за згодою фізичної особи (осіб), якої (яких) вони стосуються, а у випад­ку її (їх) смерті — за згодою її (їхніх) дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає — батьків, братів та сестер.

Обмеженим це право може бути у випадку, коли будь-які особис­ті папери передані до фонду бібліотек або архівів з додержанням прав заінтересованих осіб. У цьому випадку фізична особа має пра­во вільно ознайомлюватися і використовувати вказані особисті па­пери, зокрема шляхом опублікування (ст. 305 ЦК України).

Одним із видів права на недоторканність особистих паперів є пра­во на таємницю кореспонденції (ст. 306 ЦК України), під яким слід розуміти право на таємницю листування, телеграм, телефонних роз­мов та інших видів кореспонденції. Гарантії дотримання цього пра­ва полягають у тому, що:

— використання, зокрема шляхом опублікування, листів, теле­грам та інших видів кореспонденції може проводитися лише за зго­дою фізичної особи, яка направила їх, та адресата, а у випадку смерті принаймні одного з них — за згодою його дітей, вдови (вдів­ця), а якщо таких немає — батьків, братів та сестер;

— кореспонденція, що стосується фізичної особи, може бути до­лучена до судової справи лише у випадку, якщо у ній містяться до­кази, що мають значення для вирішення справи, а інформація, яка міститься у такій кореспонденції, не підлягає розголошенню.

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 13. Особисті немайнові права

Обмеження цього права можливе з метою запобігання злочину чи з'ясування обставин під час розслідування кримінальної справи лише за відповідним дозволом суду, якщо іншими способами одер­жати інформацію неможливо.

Право на інформацію

Антиподом до права на особисте життя є право на інформацію, оскільки вони захищають дві різні сфери інтересів — приватного та публічного. Інколи найбільш складним є саме встановлення тієї ме­жі, де публічні інтереси починають порушувати інтереси приватні. Згідно із законом інформація — це документовані або публічно ого­лошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі¹.

Згідно зі ст. 302 ЦК України право на інформацію — це передба­чена законом можливість збирати, зберігати, використовувати і по­ширювати інформацію. Однак зазначені дії не стосуються інформа­ції про особисте життя фізичної особи без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, еко­номічного добробуту та прав людини. Не допускається також зби­рання інформації, яка є державною таємницею або конфіденційною інформацією юридичної особи. Фізична особа, яка поширює інфор­мацію, зобов'язана переконатися в її достовірності, крім випадків, коли ця інформація подається посадовою або службовою особою при виконанні нею своїх службових обов'язків, а також інформація, яка міститься в офіційних джерелах (звіти, стенограми, повідомлен­ня засобів масової інформації, засновниками яких є відповідні дер­жавні органи).

Право на свободу творчості та вибір роду занять

Фізична особа, відповідно до ст. 309 ЦК України, має право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, що полягає у можливості вільного вибору сфер, змісту та форм (спо­собів, прийомів) творчості. Досить важливою гарантією цього права є передбачена законодавцем заборона проводити цензуру процесу творчості та результатів творчої діяльності.

Подібним до права на свободу творчості є право на вибір роду за­нять (ст. 312 ЦК України), під яким слід розуміти передбачену за­коном можливість вільно на власний розсуд обирати та змінювати рід занять, виконувати певну роботу або обіймати певні посади. Га­рантією цього права є заборона до примушення виконання роботи. При цьому не вважається примусовою роботою військова або аль-

¹ Закон України «Про інформацію» (зі змінами і доповненнями) // ВВР. — 1992. — № 48. — Ст. 650.

тернативна (невійськова) служба, робота, яка виконується особою за вироком чи іншими рішеннями суду, а також робота чи служба відповідно до законів про воєнний та надзвичайний стан.

Право на місце проживання та недоторканність житла

Право на місце проживання фізичної особи є комплексним осо­бистим немайновим правом фізичної особи, до якого належать:

— право мати місце проживання, тобто передбачена законом можливість утримувати на певному речовому праві житловий буди­нок, квартиру, інше приміщення, придатне для проживання у ньо­му (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, де дана особа постійно, переважно або тимчасово проживала би (ч. 1 ст. 310 ЦК України);

— право на вільний вибір та зміну місця проживання, тобто пе­редбачена законом можливість вільно обрати той населений пункт, де розташовувалося б місце проживання, а також змінювати його у разі необхідності (ч. 2 ст. 310 ЦК України). Однак це право може об­межуватись випадками, передбаченими законом.

Суміжним з даним правом є право на недоторканність житла (ст. 311 ЦК України), під яким слід розуміти можливість фізичної особи дозволити проникнути до житла лише за її згодою або за вмо­тивованим рішенням суду. Це право може бути обмежене у невід­кладних випадках, пов'язаних із рятуванням життя людей та май­на, або з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. До змісту права на недоторканність житла нале­жить також і заборона виселення або іншим чином примусового по­збавлення житла, крім випадків, встановлених законом за рішен­ням суду.

Дата добавления: 2015-05-10