Буття та його основні форми

Основні функції філософії.

Під функціями філософії розуміють головні напрями використання філософії в суспільній (матеріальній і духовній) практиці, у результаті чого реалізується її мета, завдання та призначення.

1. Світоглядна функція сприяє формуванню цілісної картини світу, уявлень про будову світу і Всесвіту, визначенню місця людини в них, окреслює принципи взаємодії людини й довколишнього світу.

2. Методологічна функція виробляє основні методи пізнання довколишнього світу

3. Гносеологічна функція має на меті правильне й істинне пізнання навколишньої дійсності

4. Аксіологічна (ціннісна) функція дає можливість адекватно оцінювати предмети, явища й процеси об”єктивної дійсності з погляду цінностей конкретного історичного періоду. Мета функції – селекція,відбір найконструктивніших цінностей, що сприяють прогресивному розвитку сучасної цивілізації й уникненню псевдо цінностей, артефактів культури, які зумовлюють регресивний розвиток.

5. Критична функція спрямована на критику різноманітних систем знать про світ, пошуки нових істин через розв”язання суперечностей між тим, що вже пізнане, і тим, що ще не пізнане, на відміну від догматики і суб”єктивізму.

6. Виховна і гуманітарна функції філософії – сприяють генеруванню гуманістичних цінностей та ідеалів сучасної цивілізації, створенню соціальних умов для їх реалізації на рівні окремої особи, розвитку гуманітарної культури, а також допомагає окремій особі знайти сенс життя й визначити своє місце в довколишньому світі.

7. Прогностична функція осмислює перспективу розвитку світу.

Ці функції актуальні саме в умовах сучасної цивілізації.

Буття — це реально існуюча стабільна, самостійна, об’єктивна, вічна, без­межна субстанція, що містить у собі все суще матеріального й духовного світу (матерія і дух перебувають у стані єдності, але водночас вони є протилежними за своєю сутністю). В основі ка­тегорії буття лежить ідея, що реально існуючий світ розвивається в просторі й часі й має внутрішню причину, джерело руху в са­мому собі. Тому буття не є незмінним, нерухомим, безформним, а завжди має певну структуру, у ньому можна виокремити такі відносно самостійні форми:

1. Буття природного, яке поділяється на буття: а) «першої природи» — сукупність природних умов існування людського суспільства; б) «другої природи» — буття предметів та явищ, створених людиною в процесі перетворення першої природи.

2. Буття людини — це реальне існування людини, яке також має два аспекти: а) існування людини як частини природи; б) іс­нування людини як суспільної істоти (у суспільних відносинах, активній трудовій діяльності).

3. Буття духовного (ідеального) — існування духовного як самостійної реальності у вигляді індивідуалізованого духовного буття й об’єктивізованого (позаіндивідуального) духовного бут­тя. Це буття охоплює сферу свідомого та несвідомого, є тотож­ним поняттю свідомості (мисленню) індивіда. Існує як духовний світ окремої людини у вигляді переживань, ідей, думок, цінніс­них орієнтацій, переконань, вражень тощо.

4. Буття соціального – система суспільних процесів, що віддзеркалює буття людини у суспільстві та буття самого суспільства.

Дата добавления: 2015-05-22