Поняття, ознаки, види істини. Критерії істини

Проблема істини с серцевиною гносеологічної проблематики. Су­перечливість та складність цієї проблеми унеможливлює єдино правильне визначення істини та її критеріїв.

У класичній філософії істину розуміли згідно з двома базовими принципами, — принципом кореспондентності: істина — це від­повідність знання об'єктивному стану речей предметного світу (Арістотель, Ф. Бекон, Спіноза, Гельвецій); принципом когерент­ності: істина — відповідність знання внутрішньо притаман­ним характеристикам певної ідеальної сфери (Абсолют у Плато­на, Г. Гегеля, вроджені ідеї Р. Декарта тощо). Тобто в класичній гносеології істина має об'єктивний статус і протиставляється хибі.

Некласична філософія відмовляє істині в об'єктивному стату­сі, включаючи до проблематики істини й суб'єктивний фактор. Іс­тина залежить від суб'єкта, його соціально-історичного типу, спе­цифіки пізнання тощо. Тому філософська герменевтика замінює проблему істини проблемою інтерпретації, аналітична філософія не відділяє істину від знакової системи, в якій вона конструюєть­ся — у мові, тому проблеми філософії взагалі — це проблеми мови.

Філософія постмодерну стирає принципові риси між істиною та хибою. Постмодернізм відмовляється від класичної теорії пізнання, відповідно до якої уявлення розуміється як відтворення об'єктивності, що знаходиться поза суб'єктом. Останній перетворюється із пасив­ного спостерігача в учасника «ігор істини», де остання — штучний феномен, зміст якої залежить від соціально-історичного змісту пізна­вальної діяльності, а її характер є операційний (істина — не мета, а засіб пізнання, спосіб організації пізнавальної діяльності).

Сучасна філософія та наука відійшла від статичного розумін­ня істини, стверджуючи її процесуальний характер. Істина розумі­ється не просто як відповідність поняття предмету, думки дійснос­ті, а як процес збігу мислення з предметом, який є невіддільним від діяльності. Розуміння істини як процесу містить усвідомлення того, що істина завжди конкретна і має моменти абсолютності та відносності. Під абсолютною істиною розуміють:

1) точне, вичерпне знання, певний горизонт пізнавальної ді­яльності;

2) у контексті елементарного знання, яке носить постійний ха­рактер. Наприклад — хімічний елемент має атомну масу, Друга світова війна закінчилась 2 вересня 1945 р.;

3) знання, що зберігає своє значення, попри історичний роз­виток науки, під час якого абсолютна істина конкретизується, збагачується новим змістом (закони Ньютона після появи теорії відносності Ейнштейна).

В останньому варіанті розуміння абсолютна істина постає як форма об'єктивної істини — форми, зміст якої не спотворюєть­ся суб'єктом, а визначається самим об'єктом. Наприклад, знання етіології та патогенезу туберкульозу за змістом визначається об'єктом пізнання (паличка Коха та механізми її взаємодії з орга­нізмом людини), а не суб'єктом.

Оскільки істина процесуальна, її зміст постійно збагачується новими формами, то формою вираження об'єктивної істини ви­ступає істина відносна — вид істини, який відображає наявний рівень знання. Вона виражає мінливість знання, тому відносна істина завжди неповна, приблизна.

Класифікація видів істин вимагає спиратися на певні критерії істини, що дає змогу стверджувати, що результат пізнання істин­ний або ж хибний. Філософія науки та гносеологія виділяє низку таких критеріїв:

¾ несуперечливість;

¾ повнота;

¾ когерентність (узгодженість отриманих знань із вже існую­чими, які визнані істинними);

¾ прагматичність (корисність визнання певного знання як іс­тинного на певному етапі дослідження, яке потім може бути ви­знане хибним);

¾ евристичність (творчий потенціал істини забезпечувати приріст знання, його розширення).

У матеріалістичній філософії головним критерієм істинності отриманих знань виступає практика. Практика — свідома до­цільна предметно-чуттєва, специфічно людська діяльність, спрямована на осягнення та перетворення навколишнього світу. Поняття практики дає змогу поєднати емпіричний та раціональ­ний рівні пізнання, подолати розірваність суб'єкта та об'єкта — практика показує, що об'єктивний матеріальний світ існує не безвідносно до активно діючого суб'єкта. Виступаючи критерієм істини, практика не тільки володіє «вирішальним словом» у про­блемі істинності знань, а й є рушійною силою, початком пізнання (адже будь-яке пізнання здійснюється з певною метою).

Дата добавления: 2015-05-22