Основні властивості свідомості. Проблема ідеальності свідомості. Свідомість і мова

Спираючись на розгляд основних концепцій свідомості та на осно­вні положення концепції відображення, можна дати таке визна­чення свідомості.

Свідомість — це, пов'язана з діяльністю мозку, здатність людини відображати і відтворювати світ в ідеальній формі, здатність цілеспрямовано, творчо, активно відображати дій­сність і перетворювати її в своїх інтересах.

Однією з найважливіших рис свідомості виступає ідеаль­ність — здатність конструювати предмети, які не мають відпо­відника в дійсності. Ця риса і дає змогу говорити про особливий, ідеальний, надприродний статус свідомості, її «божественну» при­роду тощо.

У сучасній філософії під ідеальним розуміють специфічний спосіб буття об'єкта в психічному світі суб'єкта; ідеальне — відо­браження дійсності у формах духовної діяльності, суб'єктивний образ об'єктивного світу. К. Маркс визначав ідеальне, як «матері­альне, пересаджене в людську голову і перетворене в ній». У цьо­му визначенні можна виділити три важливі моменти: 1) зв'язок ідеального з процесом відображення; 2) адекватність (більш-менш повна) відтворення в ідеальному сторін та елементів відбиваного об'єкту; 3) творчий, конструктивний характер ідеального. Це ви­значення дає змогу говорити про те, що ідеальне — це процесуаль­не, а не субстанційне (віддільне від матеріального, незалежне від нього) явище. Матеріальному перетворенню речі завжди передує усвідомлення її ідеальної моделі перетворень. Тому ідеальне існує через відношення суб'єкта до певної ознаки, властивості об'єкта. Ідеальне можливе завдяки існуванню другої сигнальної системи, яка на відміну від першої (притаманна людям і тваринам) оперує не системою образів, а системою знаків. При цьому таке оперу­вання довільне, оскільки інформація передається без втручання матеріальних носіїв, а виключно знаками, які заміщають ці носії.

Свідомість людини творчо активна. Тварини лише відтво­рюють у психічних образах наочний світ, а свідомість людини в ідеальній формі створює образи того, що в матеріально-наочному світі не могло виникнути.

Свідомість людини конструктивна. Психіка тварин спрямо­вана на пристосування до умов навколишнього середовища для виживання; свідомість же людини орієнтована на перетворення світу.

Свідомість людини доцільна. Якщо тварини реалізують у пси­хічній діяльності генетично закладену програму інстинктів, то людина в свідомій діяльності незалежно від біологічних умов ста­вить ідеальну мету та виробляє засоби для її досягнення.

Свідомість людини включає в себе самосвідомість — здат­ність пізнавати саму себе і на основі цього виділяти себе із світу речей, явищ, інших свідомостей. Так народжується поняття «Я».

Свідомість людини універсальна за формою й об'єктивна за змістом. Психіка тварин відображає явища навколишнього світу вибірково, залежно від необхідності збереження та продовження виду. Людська ж свідомість не керується мотивами останнього, що дає змогу об'єктивно відображати навколишню дійсність та зміст самосвідомості. Це в свою чергу робить можливим процес пізнання в найрізноманітніших його формах.

Інтенціональність свідомості. Свідомість завжди спрямова­на на певний об'єкт, вона завжди є свідомістю «про» щось, зі спря­мованістю «на».

Свідомість людини органічно пов'язана з мовою як способом свого існування. У тварин існує перша сигнальна система, на осно­ві якої у них формуються умовні рефлекси. У людини на додаток до першої сигнальної системи складається друга сигнальна сис­тема — мова, специфічно людська система зв'язку, спілкування, передачі інформації. Унікальність другої сигнальної системи — вона не передається у спадок, а формується в процесі впливу со­ціального середовища на індивіда.

З огляду на вищезазначене, на питання «чи володіють твари­ни мовою» варто відповісти негативно. Мова притаманна лише людині, вона є складною системою кодів, що позначають пред­мети, ознаки, дії та відношення, що несуть функцію кодуван­ня, передачі інформації та введення її в різноманітні системи (О. Лурія). Мова тварин — це квазімова, оскільки тісно пов'язана з інстинктами, виражає афективний стан тварини, її емоційне переживання, мова ж людини здатна передавати будь-яку інфор­мацію, незалежно від її практичної ефективності та значущості, здатна фіксувати об'єктивні відношення між предметами й яви­щами навколишньої дійсності.

Свідомість та мова не існують одне без одного: свідомість відо­бражає дійсність, а мова позначає і виражає істотне в цьому від­дзеркаленні. У мові поєднується ідеальна основа (інформація) і спосіб її передачі за допомогою матеріального носія.

Варто зазначити, інформація, що циркулює на рівні свідомос­ті, функціонує не тільки за допомогою мови, а й решти знакових систем (музичних, математичних, кібернетичній мові, мові жестів тощо). Знаки — це матеріальні предмети, процеси і дії, що віді­грають роль «заступника» реальних речей та явищ. Вони вико­ристовуються для придбання, зберігання, перетворення і переда­чі інформації.

Знакові системи виникли і розвиваються як особлива матері­альна форма, в якій здійснюється мислення і фіксуються інфор­маційні процеси в соціальній життєдіяльності, наприклад у науці, техніці. Природна мова є найпоширенішою знаковою системою.

Знаковий характер людської свідомості, її тісний зв'язок з мо­вою зумовили виникнення нової галузі філософсько-наукового знання — семіотику — науку про знаки та знакові системи. Ди­ференціюючи знаки, семіотика дає змогу розглядати свідомість і мову в усій складності її взаємозв'язків та способів вияву. Так, один із засновників семіотики, американський філософ Ч. Пірс виділяв такі знаки:

· іконічні — знаки, що виступають копією об'єкта (карта, фо­тографія, портрет);

· індексальні — знаки, побудовані на реальній суміжності знаку та позначуваного ним об'єкта (наприклад, дим є знаком вогню);

· символи — знаки, що не мають безпосереднього зв'язку з позначуваним об'єктом, а встановлюються за угодою — конвенцій­но. Такою символічною системою і постає мова.

Будучи виразником свідомості і водночас її конструюючим компонентом, мова виникає як спосіб здійснення людини в світі. У певному сенсі, до того часу, як людина не вимовить слово, не введе знак в своє існування, вона не існує. Не існує й світ. Не ви­падково М. Гайдеггер вважав мову домівкою буття. У цьому кон­тексті мова виконує кілька функцій.

1. Означальна — за допомогою мови предмет позначається в нашій свідомості безвідносно до його присутності в ній.

2. Кумулятивна — за допомогою мови накопичуються знання про дійсність та стає можливою їх передача, що закріплює колек­тивну, соціальну пам'ять людства.

3. Комунікативна — мова є засобом спілкування людей, суть якого зводиться як до передачі інформації, так і до комунікації заради самої комунікації (так звана фатична комунікація, кому­нікація без повідомлення).

4. Експресивна — за допомогою мови відображається емоційно насичене, оцінювальне ставлення людини до тих явищ, процесів і предметів дійсності, що відображаються в її свідомості. Водночас, мова не здатна повністю відобразити емоційний аспект освоєння дійсності, адже він повністю унікальний, а мова так чи інакше універсальна.

5. Інтерактивна — за допомогою мови людина завжди зверта­ється до себе або до іншої людини, реалізуючи великий діапазон ставлення до Іншого — від симпатії, порозуміння до контролю та ізоляції. У цьому аспекті мова відкриває нас решті людям (з рос. «сознание» — со-знание, тобто спільне знання), роблячи можли­вим комунікацію та інтеракцію з іншими.

Дата добавления: 2015-05-22