Проблема сенсу буття

Проблемі сенсу життя вже багато століть. Цю тему

вивчають соціологи, психологи, етики, естетики і філософи. Але однозначної відповіді на це питання немає і понині. Звідси цілком правомірний висновок про неможливість умоглядного відповіді на питання про сенс життя, тому що це питання не стільки теоретичний, скільки життєво-практичний.

Проблема сенсу життя в науці.

Роздуми над проблемами сенсу життя, не можна ігнорувати ту первинну сферу, в якій вона як проблема може не усвідомлювати, але в якій вона назріває саме як проблема. Сфера ця-повсякденність.

Людина і тільки він сам визначає своє призначення і сенс життя. Пошук мету життя має у своїй основі думку про цінність людського життя, причому цінності не тільки для самої людини, але і для суспільства, для інших людей.

Визнаючи значення проблеми пошуку сенсу життя для кожного індивіда, ряд сучасних філософів і психологів категорично заперечують можливість постановки цієї проблеми в загальнотеоретичному плані, філософському аспекті. Існує тільки зміст конкретної людського життя. Втрата його рівнозначна смерті.

Уявлення про сенс життя у кожної людини своє. Але в цих індивідуальних уявленнях неминуче присутня загальне, обумовлене цілями та інтересами суспільства, до яких належить людина.

Питання про сенс життя людини - ключова світоглядна проблема. Від її рішення залежить спрямованість його соціальної діяльності. Не випадково релігія та ідеалізм з найдавніших часів боролися проти матеріалізму саме з питань сенсу життя. Раз Бог вдихнув у людину життя, значить, сенс життя, і призначення людини полягає в тому, щоб жити заради прославлення свого творця, - такий вихідний пункт будь-якої релігії за всього різноманіття віровчень і догм.

Атеїсти завжди вели боротьбу з релігійними уявленнями про сенс життя.

Людина сама, а не за велінням долі визначає своє призначення, будує своє життя. Це призначення, однак, ніяке інше, ніж - те, яке людина сам обрав для себе, виходячи зі своєї природи, своїх здібностей і прагнень, писав Л. Фейєрбах.

Сенс життя людини не можна шукати поза самої його життя. Це відзначав ще Гегель. "Все що я хочу, - писав він, - найблагородніша, найсвятіше, є моя мета, і я повинен у цьому була наявна, я повинен це схвалювати, я повинен знаходити це добрим. З усіма само пожертвуваннями завжди пов'язане почуття задоволення, завжди пов'язане якесь знаходження себе ". Правильно визначити сенс свого життя - це і означає знайти самого себе.

Проблеми сенсу життя.

Проблема сенсу життя має ряд аспектів: філософський, соціологічний, етичний, релігійний, соціально-психологічний. Основним є соціологічний, бо він розкриває залежність сенсу життя від суспільних відносин, до яких включено соціальний об'єкт, і показує, що саме суспільні відносини дають простір або, навпаки, гальмують здійснення життєвих цілей.

Сенс людського життя не можна зрозуміти і пояснити, якщо замикатися у вузькій сфері етичних категорій, тому що сенс і призначення людини виявляються тільки в практичній діяльності по зміні навколишнього світу, лише в суспільній практиці реалізуються мета і знання людини.

Сенс і мета людини полягає у зміні навколишнього світу заради задоволення його потреб, це незаперечно. Але, змінюючи зовнішню природу, людина змінює і свою власну природу, тобто змінює і розвиває самого себе!

Етапи розвитку особистості.

Досліджую процеси розвитку особистості, ми розглядаємо ряд рівнів аналізу сенсу життя ("призначення") людини:

розвиток як сенс життя, як самоціль

всебічний розвиток як сенс життя нового типу особистості

самореалізація людини як діяльну виконання, здійснення ним

свого призначення.

Сенс життя виступає найбільш гнучкою характеристикою і матеріальних і духовних потреб. Зрештою, сама система потреб визначається сенсом життя: якщо таким є множення особистого багатства, то, природно, це веде до гіпертрофованого розвитку матеріальних потреб. І, навпаки, стало метою життя духовний розвиток панує в структурі особистості відповідних духовних потреб.

Сенс життя визначається, перш за все, конкретними історичними умовами, інтересами і потребами, спільними історичними завданнями даного класу. Зрештою, сенс життя визначається об'єктивно існуючою системою суспільних відносин.

Особистісний розуміння сенсу життя.

Ніхто і ніщо не позбавить людину від необхідності будувати сенс свого життя, як будують будинок, як садять дерева навколо нього.

Справжнє розуміння сенсу життя є результатом високого розвитку і зрілості самосвідомості. Тут люди не тільки розуміють свій суб'єктивний світ і не тільки і не стільки пізнають свою відносну самостійність, автономність, особистість, а й пізнають об'єктивні суспільні відносини.

Справжнє розуміння сенсу життя припускає передбачення; передбачення подій життя. Воно має безпосередній вплив на весь хід життя. У діяльності носіїв справжнього розуміння сенсу життя в наявності нерозривному зв'язок часів. Для них минуле - це не минуле, безповоротно пішло в небуття, а свій власний досвід, який продовжує впливати на протягом всього їхнього життя.

Все це говорить про те, що люди стають носіями справжнього розуміння сенсу життя в результаті осмислення свого соціального буття і дійсності.

Роль людини в формуванні ціннісних орієнтацій.

Людина, що переслідує високі ідеали і цілі, енергійно втручається в життєві процеси, прискорюючи їх, свідомо вносить у дійсність красу, гармонію добра, стаючи, самі при цьому морально красивими. Наукове розуміння сенсу життя зберігає безпосередню наочність життєвих явищ, стаючи, те саме почуття прекрасного.

Сенс людського життя (у найширшому розумінні) полягає, отже, в соціальній діяльності, в якій відбувається опредметнення діяльної сутності людини і яка спрямована не на споживання, а на перетворення. Задовольняючи свої потреби, людина тим самим розвиває їх, що лежить в основі розвитку змісту життя. Однак цілі самі по собі не можуть наповнювати життя людини сенсом і щастям, бо робити - це ще не дійсність, а всього лише можливість.

Вона має об'єктивну значущість, сенс лише остільки, оскільки виражає закономірності реального життя, повинна бути перетворена на щось реальне, матеріальне, тобто втілитися в процесі діяльності у визначений результат. До тих пір, поки мети не реалізована у конкретній життєдіяльності людей, вона залишиться тільки можливістю, метою-мрією, далеко від об'єктивної дійсності.

Доповідь Н.А. Бердяєва

"Доля людини в сучасному світі".

Зараз історія нашої країни, та й усього світу протікає під знаком нестабільності, хиткості світу. У такій ситуації людина губиться, його життя яку він будував роками, руйнується, а ідеали змінюються, змінюються і цілі і сам сенс життя. Як відомо історія іноді повторюється, про що свідчить Доповідь Бердяєва, зачитаний на З'їзді лідерів Світової Християнської Федерації в 1931р.

Все в сучасному світі перебуває під знаком кризи, не тільки соціального і економічного, але також і культурного, а й духовної кризи, все стало проблематичним. Світ прийшов у рідкий стан, в ньому не залишилося твердих тіл, він переживає революційну епоху і зовні і внутрішньо, епоху духовної анархії. Людина живе в страху більше ніж будь-коли, під вічною загрозою, важить над безоднею. Сучасний європейський людина втратила віру, якій він намагався в минулому столітті замінити християнську віру. Він не вірить більше в прогрес в гуманізм, спасительність науки, спасительність демократії, він усвідомлює неправду капіталістичного ладу і зневірився в утопії досконалого соціального устрою. Вся Європа вражена неймовірними подіями в радянській Росії, охопленої новою вірою, новою релігією, ворожою християнської релігії.

Але в одному сучасна людина оптимістичний і повний віри, у нього є кумир, якому всі приносять жертву. Тут ми підходимо до дуже важливого моменту в сучасному стані духовного світу. Сучасна людина вірить в могутність техніки, машини, іноді здається, що це єдине, у що ще вірить. Для його оптимізму в цьому відношенні є, здавалося б, дуже серйозні підстави. Запаморочливі успіхи в нашу епоху є справжнє диво гріховного падіння природного світу. Людина вражений і пригнічений могутністю техніки, що перевернула все його життя. Людина сама її створив, вона продукт його генія його розуму, його винахідливості, вона дітище людського духу. Людині вдалося розкувати приховані сили природи та використовувати їх для своїх цілей, внести теологічний принцип в дію сил механіко-фізико-хімічних. Але оволодіти результатами своєї справи людині не вдалося. Техніка виявилася сильнішою самої людини, вона підпорядкувала його собі. Техніка є єдина сфера оптимістичної віри сучасної людини, найбільше його захоплення. Але вона ж приносить людині багато гіркоти й розчарувань, вона поневолює людини, послаблює його духовність, загрожує йому загибеллю. Криза нашого часу значною мірою породжений технікою, з якою людина не в силах впоратися. І це криза насамперед духовний. Природний світ, у якому в минулому звик жити людина, вже не є вічним порядком.

Ця доповідь було зачитано в 1931 році, зараз 1999, але практично ті ж проблеми. Тільки тепер вони набагато глибше та серйозніше, на порозі нового тисячоліття людина з головою поринув у технічний світ, світ віртуальної реальності, придумав собі інший світ. Тоді як реальний світ стоїть на порозі загибелі. Чи зможуть сучасні науки запобігти цій загибель? Це питання швидше риторичне, час покаже.

Висновок.

Питання сенсу життя і ціннісних орієнтацій не вичерпаємо. Кожна наука трактує його по-своєму, але незаперечно вплив на формування цих понять історичних, соціальних, економічних і політичних процесів. Кожна людина повинна визначити мету свого життя і визначити свої, і тільки свої ціннісні орієнтації. У сучасному світі важко вижити, а ще важче жити гідно. І щоб не стати видатковому матеріалом в "машині" соціальних перетворень, потрібно знайти своє місце в житті і суспільстві, визначивши сенс свого життя. Бо відсутність цього сенсу або його втрата рівнозначне загибелі.

Дата добавления: 2015-05-22