Жертвопринесення

Досить цікавою і складною була церемонія жертвоприношення богу Арею, про яку розповів Геродот. Від кожної сотні полонених жерці відбирали для жертви одного чоловіка. Голови майбутніх жертв окроплювали вином, після того їх заколювали над спеціальною посудиною, куди стікала кров. Відтак посудину з кров’ю несли на майданчик жертовника, присвяченого богу Арею, й окропляли нею залізний меч. Внизу тим часом заколотим жертвам відрубували правиці й підкидали їх угору. Завершувався кривавий ритуал принесенням у жертву коней та рогатих тварин.

Побутові жертви та громадські жертвоприношення виконувалися, вірогідно, не жерцями, а самими жертводавцями. Вони душили тварину (так зване безкровне жертвоприношення), водночас звертаючись до відповідного божества. Відтак м’ясо жертви варили в казанах, а частку, присвячену богові, кидали на землю.

СКІФСЬКІ ЖЕРЦІ – БОЖЕСТВЕННІ ВІЩУНИ

Що нам відомо про скіфських жерців та їхні обов’язки? Досить небагато... Основні джерела наших знань — це повідомлення Геродота та псевдо-Гіппократа. Об’єднання жрецтва у масштабах усієї Скіфії, в усякому разі за часів Геродота, не було. Функції верховних жерців виконували царі; в особі царя втілювалося благополуччя всієї країни.

Рядові жерці виконували безліч обов’язків: ворожили, щоб довідатися про волю богів; брали участь у судових розглядах, відшукуючи до того ж зловмисників — винуватців хвороби царя; споруджували царські гробниці, організовували похорони царів і поминки, охороняли гробниці, лікували й, вірогідно, здійснювали важливі жертвоприношення.

Серед жерців були так звані енареї — андрогіни («не-чоловіки», «не-люди»), служителі богині родючості Агрімпаси. Це були чоловіки, які, відчувши себе безсилими у статевому відношенні (до цього іноді спричинялася верхова їзда), вирішували, що чимось завинили перед богинею, а тому присвячували себе слугуванню їй. Вони носили жіночий одяг і розмовляли своєрідною «жіночою» мовою.

ОБРЯД ПОБРАТИМСТВА

У скіфів найбільше цінувалися воїнська доблесть, хоробрість і мужність у бою, відданість своєму народу і друзям. Залежно від кількості вбитих ворогів скіф отримував частку воєнної здобичі і почесний келих вина. Дружба у скіфів скріплювалась особливим звичаєм побратимства. Суть його полягала в тому, що в посудину з вином і кров'ю тих, хто давав клятву, занурювалася зброя — меч, стріли, сокири і дротик, після чого обидва побратими одночасно пили цей напій. Скріплена у такий спосіб дружба вважалась міцнішою навіть від родинних зв'язків.

ОБРЯД ПОХОВАННЯ СКІФІВ

Уявлення про безсмертя душі й існування потойбічного світу, поширене у скіфів, як і в багатьох стародавніх народів, породило складний поховальний ритуал, добре відомий за описом Геродота і за численними розкопками скіфських курганів.

Тіло померлого бальзамували так, щоб воно могло зберегтися на встановлений звичаєм строк прощання — протягом 40 днів. Небіжчика, одягнутого в розкішне вбрання, клали на візок і протягом цього строку возили по численних (в умовах родоплемінної структури) родичах покійного, де йому віддавали належну шану і виявляли скорботу. Особливою пишністю відзначався похорон скіфських царів. У цьому випадку жалобний кортеж був особливо багатолюдний. Прах царя возили по всіх підвладних йому племенах, які приєднувалися до поховальної процесії. На знак скорботи скіфи обрізали волосся, дряпали обличчя, заподіювали собі каліцтво.

Траурний кортеж прямував до місцевості Герри — найвіддаленішої окраїни скіфської землі. Тут протікала річка Герр і жив один з підвладних скіфам народів, що носив те ж ім'я — герри. На його землі й знаходився цвинтар скіфських царів, воїнів і знаті у VI—V ст. до н. е. Поховання здійснювались у великих і глибоких ямах зі збудованими в них дерев'яними склепами. Поруч з померлим клали його зброю, парадний одяг, спорядження верхових коней, посуд з напутньою їжею, зокрема ставили дерев'яне блюдо з м'ясом, амфори з вином.

Поховання воїна часто супроводжувалося жертвоприношенням молодшої дружини або наложниці. Нерідко разом з померлим клали вбитих рабів, залежне становище яких підкреслювалося розміщенням їх у ногах володаря, як правило, в скорченому положенні, без речей.

У могили вищої скіфської знаті й царів клали багато зброї, коштовних прикрас, особистого вбрання. Разом з померлими ховали їхніх слуг і верхових коней, кількість яких іноді досягала десятків, а то й сотень голів (кургани біля ст. Келермеської та Ульського аулу на Кубані). За повідомленням Геродота, особи, яких ховали разом із скіфськими царями, були не рабами, а вільнонародженими скіфами, що прислуговували їм за життя. Зверху могилу накривали дерев'яним накатом і насипали курган, намагаючись зробити його якомога вищим. Під час спорудження насипу над могилою справляли тризни.

Розкіш та багатство поховання, розміри гробниці й висота кургану перебували у прямій залежності від майнового і соціального стану померлого. Чим вище було становище небіжчика в суспільстві, тим вищим насипався курган. Слід зазначити, що скіфські кургани з самого раннього часу виступають як пам'ятки певних станових груп. Найчастіше в них ховали воїнів-чоловіків, значно рідше — жінок і дуже рідко — дітей. Багатьох членів скіфських сімей — жінок, наложниць, дітей, рабів — ховали у простих ґрунтових могильниках без курганних насипів над ними.

Через рік після поховання царя на його могилі справляли новий обряд кривавої тризни. В жертву померлому приносили п'ятдесят юних воїнів, тіла яких розміщували у позі вершників на вбитих конях навколо кургану.

У IV ст. до н. е. поховальний ритуал степових скіфів дещо змінився. Вони відмовилися від звичаю ховати на спеціально визначеній території і почали споруджувати кургани в місцях свого постійного проживання, в степу. На високих вододільних ділянках плато з'явилися курганні некрополі, що, як правило, складаються з кількох великих та багатьох середніх і малих насипів. Такі могильники належали певним родовим групам, кочові шляхи яких пролягали через ці землі.

Змінилася конструкція гробниць. Замість простих ґрунтових ям скіфи почали споруджувати підземні приміщення — катакомби, що складалися з глибокої (до 12 м) вхідної ями й бокової поховальної камери, вхід до якої закривали камінням або дерев'яною заслінкою. Підземна частина гробниць могла мати протяжність до 10 м і більше. У великих курганах насип обкладали дерном, а його основу — камінням.

Скіфські кургани IV ст. до н. е. дедалі частіше виступали як сімейні усипальниці, де у послідовному порядку ховали главу дому, одну з його дружин, дітей і т. д. Збільшення кількості жіночих та дитячих поховань свідчить про зростаючу роль сім'ї в системі родової структури скіфського суспільства.

Поховальні пам'ятки засвідчують зрослу соціальну й майнову нерівність у родових групах. Надзвичайним багатством виділяються поховання представників вищих верств родоплемінної аристократії — скіфських царів та знаті. У степовій частині Подніпров'я розташовані такі відомі своїм багатством кургани скіфських царів, як Солоха, Чортомлик, Олександрополь, на Керченському півострові знаходиться один з найбагатших скіфських царських курганів — Куль-Оба. За останні роки стали відомими поховання знатних скіфів у курганах Мелітопольському, Гайманова Могила поблизу с. Балок під Запоріжжям і Товста Могила біля Орджонікідзе під Нікополем.

У цих та інших курганах знатних скіфів знайдено розкішне вбрання — золоті діадеми, шийні обручі (гривні), намисто, браслети, розсипи сотень, а то й тисяч золотих бляшок, якими були розшиті покривала і парадний одяг; оздоблену золотом зброю і спорядження верхових коней; різне начиння: бронзовий і дерев'яний посуд, великі бронзові казани для приготування їжі, амфори, а також чаші з срібла, золота, електри, які високо цінувалися скіфами й служили своєрідним мірилом багатства та знатності померлого. Золоті прикраси, вбрання, оздоблення зброї, збруї, коштовний посуд у ряді випадків є прекрасними творами мистецтва, виконаними грецькими майстрами античних колоній.

До безцінних творів мистецтва зі скіфських гробниць належать: золотий гребінь з кургану Солоха із зображенням битви скіфів, срібна чортомлицька амфора, на фризі якої зображені скіфи, що приборкують степових коней, електровий кубок із Куль-Оби з жанровими сценами скіфського побуту. До цієї чудової серії у 1969 р. було додано срібну чашу з Гайманової Могили, на якій високим рельєфом з позолотою зображені скіфи, і знайдену у 1971 р. у Товстій Могилі золоту пектораль (нагрудна прикраса) із зображенням сцен кочового побуту скіфів.

Різким контрастом з багатими похованнями царів і знаті є могили простих скіфів. Покладене в них майно переважно складається з основних видів зброї: лука, сагайдака зі стрілами, списа та меча. Тільки в окремих випадках у могилу ставили амфори з вином та грецькі чорнолакові канфари. У похованнях простих скіф'янок знаходять невеликий набір прикрас: намиста з пастових бус, бронзові сережки й персні, браслети, окремі недорогі золоті прикраси, бронзові дзеркала та інші дрібні речі скіфського побуту.

У могилах знатних і простих скіфів інколи знаходять залишки візків, на яких померлих підвозили до могили.

СКІФСЬКІ МОГИЛИ

Скіфські могили (або скіфські кургани) — поховальні пам'ятники скіфських часів, у формі земляного насипу над поховальною ямою.

ЛОКАЛІЗАЦІЯ

Скіфи, що жили на території України (степова і лісостепова зона, зокрема Придніпров'я, Крим) з VII до ІІІ-ІІ ст. до Р. Х., залишили по собі велику кількість курганів-могил. Слід сказати, що скіфські могили знайдені і на території Північного Кавказу, у Прикубанні.

Найвідоміші скіфські могили на території України — Жаботинські кургани, могили Чортомлик, Огуз, Куль-Оба, Солоха, Козел, Гайманова Могила, Товста Могила, Мелітопольський курган, Мельгуновський курган, Олександропільська, «Перша Завадська», Чабанцева Могила, Золота і Ак-Мечетська, «Переп’ятиха». Загалом на наших землях датуються VII–VI ст. до Р.Х тільки 20 скіфських могил, кінцем VI–V ст. до Р. Х. — близько 100 курганів-могил. Найвища будівництва поховальних споруд-могил припадає на IV ст. до Р.Х — розквіт Скіфії. Грандіозні поховальні «Царські кургани», в яких виявлені величезні цінності, у більшості локалізуються на Нижньому Подніпров'ї. Але на межі IV-ІІІ ст. до Р.Х настає спад їх будівництва та й взагалі проявів скіфської культури, яка занепадає.

Артефакти культури населення України скіфської доби свідчать, що це був етнічно і культурно неоднорідний конґломерат, який включав і кочівників, і хліборобів-протослов'ян. При цьому вони перетиналися, несли частково залишки кіммерійської культури. Тому не є дивним, що поряд зі скотарством, притаманним власне скіфам-кочівникам, у похованнях-могилах знайдені унікальні золоті прикраси характерного скіфського «звіриного» стилю, великі ритуальні бронзові казани, тисячі предметів виготовлені з золота, срібла, заліза тощо, що свідчить про наявність гірничо-металургійних технологій. У скіфському городищі поблизу м. Кам'янка-Дніпровська Запорізької області знайдено залишки гірничо-металургійного ремісничого виробництва — грудки болотяної залізної руди, залізну крицю, ковальські інструменти.

ТЕХНОЛОГІЯ СПОРУДЖЕННЯ МОГИЛ

Спорудження самих могил-велетнів потребувало тисяч робітників, якими повинні були керувати навчені люди, що втілювали задум побудови земляних гробниць. Це потребувало видобування і транспортування сотень тисяч тонн ґрунту, а також певних гірничих інженерних знань. Так, могила «Чортомлик» (поблизу міста Нікополь на Дніпропетровщині) являє собою 20-метровий земляний насип всередині якого знаходиться гігантська підземна споруда — 11-метрова шахта і 5 поховальних камер. Без попереднього плану, відповідних креслень, строгої організації земельних та гірничих робіт такий задум неможливо втілити.

Технологія створення могил скіфами — це їх будівництво з вальок на місці поховання. Знатних небіжчиків-царів ховали глибоко під землею (до 15-20 метрів від рівня поля), у видовбаній глиняній печері. Забивали вхід камінням, а над місцем поховання із земляних вальок споруджували «піраміду». Могила будувалася із пластів дерну, вальок із суміші землі та трави, очерету. Будівельний матеріал брався із болотистої місцини, заплав річок та перевозився на відстані до 5-10 кілометрів. Інколи пагорби обкладались кам'яною крепідою, а потім знову шарами вальок.

ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

Регулярні археологічні дослідження в степах Нижнього Дніпра почав Іван Забєлін. Він відмітив особливості будови курганів, вирізнив окремі деталі. В 1865 році І. Є. Забєлін в кургані Козел відкрив три могили коней та центральну шахту з камерами під кутами. У Великій Цимбалці в 1867–1868 роках він відкрив катакомбу з трьома камерами, ще й окрему могилу із шістьма кіньми. У 1884 році біля Великої Знам‘янки Дмитро Самоквасов розкопав найбільший для V ст. до Н. Х. курган висотою 7 м, де виявив велику могильну яму із залишками дерев‘яного склепу. Початок робіт Миколи Веселовського в Дніпро-Молочанському межиріччі припадає на 1889 рік. Три сезони він досліджував два кургани біля с. Шульгівка. Крім Шульгівки, в 1891 році. М. І. Веселовський почав чотирирічні розкопки Огузу та на «пробу» дослідив Діїв курган. Мешканці сусідніх з Сірогозами сіл вели несанкціоновані розкопки курганів. Тому Археологічна комісія в 1897 році. відрядила туди К.Думберга. Він докопав Діїв курган, зібрав речі зі зруйнованого кургану в Покрівці, дослідив Малий курган біля Огузу. Місія К.Думберга не зупинила грабіжницькі розкопки, тому її наступного року продовжив Ф. О. Браун. Між Верхніми та Нижніми Сірогозами він розкопав чотири кургани, а в Чмиревій Могилі відкрив дві катакомби і могилу 10 коней у коштовній узді. В 1909–1910 роках М. І. Веселовський, поновив роботи на Чмиревій Могилі. Він удруге відкрив катакомби, а в Західній йому вдалося знайти схованку з 10 срібними посудинами, яку не помітив попередник.

Перші узагальнення скіфських пам‘яток зроблені О. С. Лаппо-Данилевським (1887), він висловив міркування з побуту і поховальних звичаїв скіфів, серед них і думку про залежність глибини могили з якістю ґрунту, розглянув рови, крепіди. О. С. Лаппо-Данилевський розділив могили за розмірами на чотири класи.

Наступний період досліджень великих скіфських курганів було відкрито в 1954 р. експедицією О. І. Тереножкіна. В Мелітопольському кургані він розкопав дві глибокі могили. Тут зафіксовано використання вальків для будівництва насипу, які привозили із заплави Молочної. На Лівобережжі експедицією Б. М. Гракова досліджено курган біля Кам‘янського городища (1946), в 1961–1963 рр. розкопано групу курганів Солохи, один курган біля Цимбалки та 10 курганів у м. Дніпрорудний.

НАЙВІДОМІШІ СКІФСЬКІ МОГИЛИ:

Олександропільський курган.

Жаботинські кургани

Дата добавления: 2015-05-22