Загальна характеристика німецької класичної філософії

Філософія носила дуже абстрактний характер, була дуже суперечливою, зосереджена на питаннях суп розвитку, свободи, єдності, християнської проблематики. Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель, Фейєрбах.

Кант – засновник німецької філософії. Протистоїть емпіризму і раціоналізму – пізнання вважає основою чуттєвого і раціонального пізнання. Річ діє на органи чуття, виникає предмет сприйняття, який носить суб'єктивний характер, завдяки мисленню почуття підводяться під те чи інше поняття, узагальнюються. Поділяє дійсність на чуттєво-пізнавальний світ речей для нас (феномен, явище) і мислимий світ речей самих по собі (ноумен – сутність). Сутність явищ завжди буде за межами нашого знання, знати абсолютно все неможливо, тому поведінка людини має бути максимально виваженою. Критерію істинності знання не існує. За формою критерієм є несуперечливі судження.

Автор теорії моральної поведінки. В основі моральних вчинків лежать імперативи – гіпотетичні та категоричні. Останні лежать в основі дійсно моральної поведінки. Кордний індивід – самоціль свого існування. Наблизитись до ідеалу можна, лише безумовно слідуючи своєму обов'язку.

Гегель. Основу всього сущого вбачає в творчій силі світового розуму (духу), якому притаманне прагнення до самопізнання, яке він реалізує, втілюючи себе в культурі, логіці, наших вчинках тощо.

1. ЛОГІКА.

Вчення про буття. Про розвиток світового духу, який реалізує себе через систему категорій (буття, небуття, становлення, наявне буття, кількість, якість, міра).

Вчення про сутність. Аналіз сутності, явища, причини, наслідку, можливості, дійсності, необхідності, змісту, форми.

Вчення про поняття. Що таке істина, закони формальної логіки.

2. ФІЛОСОФІЯ ПРИРОДИ. Природу розглядає як форму інобуття світового духу.. це скамянілий дух, який створює умови для появи і існування людини. Природа розвитку не знає, що протистоїть діалектичному методу. Висунув ідею системи хімічних елементів, ідею зв'язку простору і часу.

3. ФІЛОСОФІЯ ДУХУ.

Вчення про суб'єктивний дух. Антропологія вивчає боротьбу особистого духу з тілом. Феноменологія – боротьбу суб'єктивного духу зі світом речей – природою. Закладає підвалини категорій опредметнення та відчуження. Психологія досліджує почуття, волю, щастя. Людина має незавершену сутність, постійно змінюється.

Вчення про об'єктивний дух. Аналіз історії людства як форми прояву світового розуму. Об'єктивний дух охоплює усю сферу суп життя і проявляється через людські вчинки, стосунки, історичний процес в цілому. Індивід розглядається не як самоціль, а як засіб реалізації світового духу і досягнення цілей держави.

Вчення про абсолютний дух. Мистецтво – найбільш примітивна форма усвідомлення абс духу. Гнайбільш досконалою формою самоусвідомлення є філософія.

12. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТА НАПРЯМКИ НЕКЛАСИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ

Осн риси: ірраціоналізм, соц песимізм, поширення містичних та релігійних симпатій, антисаєнтизм.

Шопенгауер. В основі сущого лежить ірраціональне начало, світова воля, яка існує поза простором і часом, безцільна і ірраціональна. Світ – результат об'єктивації волі. Світ страшний, бо ірраціональний, ним не керує ні закон, ні провидіння, ні розум. Життя – це страждання., причиною є безглуздість та ірраціональність. Життя людини трагічне і безрадісне. Шляхи спасіння: мистецтво як світ ілюзій та усвідомлення конечності та трагізму людського буття, приборкання власної волі. В основі наших вчинків мають лежати не егоїзм та злоба, а співчуття. Людина має стати пасивною та покірливою долі, взірцем такої настанови є стан нірвани. Людина живе, але життя для неї – ніщо.

Кіркегор. Людське існування абсолютно неповторне та самостійне. Екзистенція – неповторне існув, не може бути осягнуто за доп абстрактних понять. Почуття, переживання, емоції зводять людину з її існуванням, розкривають його найпотаємнішу суть. Істина відкрив перед нами в найкритичніші момент нашого життя, це результат відчаю, а не здивування. Стадії життєвого шляху: естетична (людина під владою почуттів, дон жуан), етична (людина керується моральними вимогами, Сократ), релігійна (приймає рішення серцем, Авраам).критерієм істинності вибору є власна переконаність людини. Готовність людини піти на муки заради свого вибору.

Ніцше. Поза межами нашого буття світ не існує. Світ завдячує своїм існуванням волі індивіда, який прагне, думає, переживає. Воля до влади – основний критерій добра і зла. Добре те, що зміцнює владу. Зміни, що відбуваються у світі, не знають прогресу. У кращому випадку все повертається на круги своя (циклічність). Людина – комаха, що деградує. Раціональне пізнання неспроможне пізнати істину, немає фактів, ї лише їх інтерпретації. Важливо не те, щоб інтерпретації відповідали істині, а щоб вони допомагали вирішувати практичні завдання. Слід відновити аристократичну мораль, коли владу мали кращі – аристократи. Людина має право створити власний імператив.. надлюдина – сильна і смілива, може взяти на себе вирішення тих проблем, які роздавлять пересічну людину. Перспективи людського суспільства: створення союзу європейських народів, захоплення влади соціалістами, посилення влади держави, війни за світове панування, протистояння між Європою та Росією, німці обєднають Європу і створять умови для появи надлюдини. Розвиток масової культури, індустрії відпочинку.

Фрейд. Досліджує духовні механізми, які зумовлюють вчинки людини. 3рівневе тлумачення людини: я, воно, понад-я. якщо перемагає принцип реальності, витиснутий тип особистості, Достоєвський. Якщо принцип задоволення, сублімований тип особистості, Гітлер. Пізнання несвідомого – анамнезіс, застосовував гіпноз, асоціації, жарти, сновидіння, мрії, фантазії, помилкові дії. Найважливіший постулат теорії Фрейда – визначальна роль сексуальних потягів поняття лібідо –це ерос, інстинкт життя. Другий інстинкт – танатос – смерті. Зведення вчинків до природженої сексуальності доповнюється зведенням минулого до майбутнього. Сублімація – перехід сексуальної енергії назад у підсвідоме, відхилення від прямої мети та спрямування на несексуальні (соціальні) цілі.

14. ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ СКОВОРОДИ ТА ЮРКЕВИЧА.

Основне спрямування філософії Сковороди – дослідження існування людини. Міркування мають релігійно-філософський характер, вони спираються на християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя.

Пізнання людини – це пізнання віри та любові у всій їх повноті. Там, де кінчаються межі розуму, починається віра. «Скрізь любов та віру людина пізнає себе. Запорука здоров'я душі – радість, кураж. Щастя міститься в нас самих, у чистоті серця, в духовній рівновазі, в радості. Щастя суспільства полягає у щасті його членів. Людина має обрати собі заняття, яке приносить їй внутрішнє задоволення і душевний спокій. Сам філософ прагнув самотності, бо щастя – у досягненні глибин власної душі.

Поділ світу на два начала: вічне та тлінне. Перевагу надає нетлінному. Людина прагне зректись тілесного, реалізувати себе в перетворенні духу. Плоть не має істинного значення.

Людина – мікрокосм зі своїми з-нами існування. Є ще макрокосм (Всесвіт) і символічний світ (Біблія). Процес самопізнання триступеневий: пізнання себе як само сущого буття, як суспільної істоти, як буття, створеного за подобою Божою.

Виступав проти феодально-кріпосницьких відносин та буржуазного ладу. Бог є тим початком, що складає першооснову сущого, його внутрішню необхідність, закономірну причину. Бог відповідає з-нам природи, а тому Сковорода заперечує існування чудес, що вступає в суперечність з християнським ученням і ставить філософа в опозицію до церкви.

Юркевич в дусі платонізму намагався знайти нетлінну ідею об'єкта; в цій ідеї мислення і буття тотожні. Істина відкривається не тільки розумом, а і серцем, оскільки пошук істини пов'язаний з релігійними і моральними прагненнями людини. У процесі сходження до істини знання пов'язане з вірою. Без любові не можна пізнати Бога.

Людина починає моральний розвиток з руху серця, вона завжди хоче зігріватись любов'ю, дружбою і взаємною повагою.

Напрями знання: досвідне, розумове, естетичне. Спочатку людина спостерігає, далі міркує, і таким чином пізнає красу і витонченість. Форми пізнання – уявлення, поняття, ідеї.

Серце Юркевич трактує як душевний стан людини, а загальний стан душі вважає неповторним і ідеальним.

18.

36. СОЦІАЛЬНО-ЕТНІЧНІ СПІЛЬНОСТІ ЛЮДЕЙ: ЕТНОС, НАРОД, НАЦІЯ.

Різні соц спільності людства виявляються не тільки на основі соц особливостей: класів. Реліг конфесій трудових колективів, але важливе значення мають і соц-етичні спільноти, починаючи з невеликих племен і завершуючи багатомільйонними народами і націями. Вони живуть на певній території, мають спільну мову, історичну долю, беруть участь у спільному культуро творчому процесі, формув і розвитку певного економ укладу, є носіями своєрідних вірувань, звичаїв та традицій. Сучасне людство склад приблизно з 2000 націй, народностей та племен, більш як 90% з яких входять у багатонаціональні держави, що значною мірою стає причиною виникнення національних конфліктів.

Історичні спільності людей є форма існування людства. Історичні спілості людей – це такі групи людей, які виникли в минулому внаслідок відносної ізоляції і відрізняються від інших груп мовою, особливою культурою та своєрідністю історичного розвитку.

Разом з тим історичні спільності людей покликані до життя потребою в сталих зв'язках, певних стійких колективах, які здатні на узгоджені дії щодо організації цілісного процесу життєдіяльності суспільства, тобто історичні форми людства є водночас і продуктом, і постійним фактором всесвітньої історії.

Людське суспільство — не лише складна динамічна соціальна система, але ще й жива система. Останнє означає, що людство — це популяція, яка органічно входить, до біосфери Землі, і крім соціальних в ньому присутні і природні відмінності, які покликані до життя не минулою соціальною історією, а еволюцією людського роду як такого. За природними ознаками людство поділяється на раси та етноси. Етноси на відміну від рас — не суто природний, біологічний феномен, а природно-соціальний.

40. ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇХ РОЗВИТКУ.

У сучасну епоху, порівняно з минулими історичним епохами, непомірно зросла загальнопланетарна єдність людства, яке являє собою принципово нову суперсистему, пов'язану спільною долею і відповідальністю. Тому, незважаючи на великі соціально-культурні, економічні, політичні контрасти різних регіонів, держав і народів, вчені та філософи вважають за доцільне говорити про становлення єдиної цивілізації та необхідність нового планетарного мислення. Особливість сучасного технологічного перевороту, пов'язаного з інформатизацією суспільства, полягає в тому, що він створює принципово нові передумови для універсалізації та глобалізації людської взаємодії.

Однак глобалізація соц, культ, економ та політ процесів поряд з позитивними сторонами породила ряд серйозних проблем, які отримали назву глобальних проблем сучасності – екологічних, політичних, демографічних тощо. Конкретний аналіз кожної з них належить до компетенції таких наук, як соціології, демографії. Філософія концентрує увагу на світоглядних питаннях, розглядає ці проблеми під кутом зору можливостей і перспектив виживання людства. І в цьому аспекті на перший план виходить екологічна проблема, яка полягає у протиріччі між виробничою діяльністю людства та стабільністю середовища його життя. Вже зараз людство створило штучне середовище, яке у 10 разів продуктивніше за природне середовище, поглинає його та наступає на нього. Це у найближчому майбутньому може викликати підвищення температури атмосфери, а згодом – підвищення рівня морів т затоплення значних ділянок суші. В результаті багато мільйонів людей можуть перетворитися на «екологічних біженців». Кожен біологічний вид здатен вижити у межах достатньо вузької екологічної ніші, тобто сукупності різних умов та факторів навколишнього середовища. В умовах сучасної техногенної цивілізації можливості пристосування людського організму до умов життя у сучасному навколишньому середовищі близькі до вичерпання.

Глобальні проблеми сучасності і перш за все загострення екологічної проблеми, поставило перед людством задачу пошуку нових шляхів розвитку, перебудови відносин з навколишнім середовищем. Цими проблемами займаються як на національному рівні, так і в рамках міжнародних дослідницьких центрів. У розв'язанні цих проблем необхідна якась загальна ідея, філософія боротьби з кризою. Філософи ставлять питанні про необхідність зміни шляху розвитку цивілізації, зміни соціальних і моральних установок особистості і суспільства. Духовно-моральною основою появи глобальних проблем, відповідно до цього підходу, є широке розповсюдження ідеології споживацтва. Сучасна людина у зростаючому ступені потрапляє в залежність від різноманітності речей, задоволення певної потреби одразу породжує нову потребу, людина потрапляє у нескінченне коло, це дуже шкодить духовному розвитку особистості та призводить до розвитку конформізму.Так, навіть найвищі цілі заради добра, блага можуть обернутись злом для багатьох людей та всього суп-ва. У релігійній інтерпретації загальнолюдські цінності осмислюються як цінності, що мають божественну природу. Це очищує їх від внутрішніх протиріч, хоча у певній мірі акцентує увагу на існуванні протиріч між ними та земною реальністю.

Наприкінці 19 ст почав формуватись новий погляд на шляхи розвитку сучасної цивілізації, що виходить за межі планетарного мислення та закликає поглянути на долю людства з позицій космічного виміру людського буття. Центральна ідея цього космоцентричного підходу – це єдність людини з космосом, космічна природа людини ат космічний масштаб її діяльності. Філософія «загальної справи» орієнтована не лише на перемогу людського духу на землі, але і в руслі античної традиції – на перетворення Христа у космос. Загальна справа – це перш за все регуляція природи, управління її силами. Розпад мироздання на природу та людину як 2 протиборчі фактори має бути змінений на принцип єдності людини та природи. Людина має бути не рабом чи господарем природи, а її розумом і волею. Задача людини вносити у світ лад, гармонію, в результаті чого еволюція природи підніметься зі ступеня стихійності на якісно новий рівень свідомого розумно-морального руху.

Хоча запропонований шлях рішення глобальних проблем здається досить фантастичним та утопічним, однак загальний пафос філософії загальної справи, прагнення відновити порушене мирське мироздання, відновити гармонію між людиною та природою є корисним та вимагає осмислення.

Дата добавления: 2015-05-22