Розділ Х. Про форми держави

Розділ VII. Про політичне або громадянське суспільство

Бог створив людину такою істотою, що не може бути самотньою, і, поклавши необхідність, зручності і схильності могутніми спонукальними силами, яким повинна була підкорятися людина, він змусив її шукати суспільства, так само як і забезпечив її розумом і мовою, щоб вона могла підтримувати його і насолоджуватися їм. Перше суспільство складалося з чоловіка і дружини, що дало початок суспільству, що складається з батьків і дітей; до цього з часом додалося суспільство з господаря та підданого.

«…» Людина народжується маючи право на повну свободу і необмежене користування всіма правами і привілеями природного закону в такій же мірі, як всяка інша людина або будь-які інші люди в світі, і вона за природою володіє владою не лише охороняти свою власність, тобто своє життя, свободу і майно, від пошкоджень і нападів з боку інших людей, але також судити і карати за порушення цього закону інших, як на те заслуговує, за його переконанням, даний злочин, навіть смертю, у тих випадках, коли мерзотність вчинку, на його думку, цього вимагає… політичне суспільство в наявності там, і лише там, де кожен з його членів відмовився від цієї природної влади, передавши її до рук суспільства у всіх випадках, які не перешкоджають йому звертатися за захистом до закону, встановленого цим суспільством.

«…» Таким чином, держава отримує владу встановлювати, яке покарання повинне вважатися за різні порушення, здійснені членами цього суспільства, і які порушення на те заслуговують), так само як воно володіє владою карати за збиток, нанесений будь-якому з його членів будь-яким з тих, хто не входить в це суспільство (це влада вирішувати питання війни і світу), і все це для збереження власності всіх членів суспільства, наскільки це можливо.

Оскільки з моменту об'єднання людей в суспільство більшість володіла, як була показано, всією владою співтовариства, то вона могла вживати всю цю владу для створення час від часу законів для співтовариства і для здійснення цих законів призначати відповідних посадовців; в цьому випадку форма правління буде досконалою демократією; або ж вона може передати законодавчу владу до рук декількох вибраних осіб і їх спадкоємців або наступників, і тоді це буде олігархія; або ж в руки однієї особи, і тоді це буде монархія; якщо в руки його і його спадкоємців, то це спадкова монархія; якщо ж влада передана йому лише довічно, а після його смерті право призначити наступника повертається до більшості, то це виборна монархія. І відповідно до цього співтовариство може встановлювати складні і змішані форми правління і залежно від того, що воно вважає кращим. І якщо законодавча влада спочатку була передана більшістю одному або декільком особам лише довічно або на якийсь обмежений час, а потім верховна влада знову повинна була повернутися до більшості, то, коли це відбувалося, співтовариство могло знову передати її в яких йому завгодно руки і, таким чином, створити нову форму правління. Бо форма правління залежить від того, у кого знаходиться верховна влада, яка є законодавчою (неможливо передбачити, щоб нижча влада наказувала вищою або щоб хто б то не було, окрім верховної влади, видавав закони); відповідно до цього форма держави визначається тим, у кого знаходиться законодавча влада.

Під державою я весь час маю на увазі не демократію або яку-небудь іншу форму правління, але будь-яке незалежне співтовариство, яке латиняни позначили словом “civitas”; цьому слову в нашій мові краще всього відповідає слово “держава”, воно точніше виражає поняття, що позначає таке товариство людей…

Контрольні питання:

1) Що Дж. Локк вважає законом природи?

2) Які природні права має людина?

3) Як виникає суспільство?

4) Які форми правління виділяє Дж.Локк?

Рекомендована література:

1.Гердер И. Идеи к философии истории человечества. – М.: Наука, 1977. – 704 с.

2.История философии: Учебник для вузов / под ред. В.В. Васильева, А.А. Кротова, Д.В. Бугая. – М.: Академический проект, 2005. – 680 с.

3.Кассирер Э. Философия Просвещения. – М.: РОССПЭН, 2004. – 400 с.

4.Локк Дж. Два трактата о правлении // Сочинения в 3 т. – Т. 3. – М.: Мысль, 1988. – С. 135 – 406.

5.Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій: Навч. посібник. – Львів: «Новий Світ-2000», 2005. – 506 с.

6.Рассел Б. Історія західної філософії. – К.: Основи, 1995. – 759 с.

7.Скирбекк Г., Гилье Н. История философии: Учеб. пособие / под ред. С.Б. Крымского. – М.: Гуман. Изд. Центр ВЛАДОС, 2003. – 800 с.

Філософська думка Києво-руської держави»

Іларіон Київський «СЛОВО ПРО ЗАКОН І БЛАГОДАТЬ»

Про закон, Мойсеєм даний, і про благодать та істину, що були Ісусом Христом, і як закон одійшов, а благодать і істина всю землю сповнили, і віра на всі народи поширилась, і на наш народ руський. І похвала кагану нашому Володимиру, що ним охрещені ми були. І молитва до Бога од усієї землі нашої.

«…» Він (Бог) навідав людей своїх і сотворив їм вибавлення. Він не дав до кінця творінню своєму ідольським мороком одержимому бути і в бісівському слугуванні гинути, а направив спершу плем'я Авраамове скрижалями і законом, а потім Сином своїм усі народи спас, Євангелієм і хрещенням увівши їх в оновлене буття, у життя вічне. «…» До людей, що жили на землі, в плоть одягнувшись, прийшов той, а до сущих у пеклі розп'яттям і в труні лежанням зійшов, аби і ті і ті, і живі й мертві, пізнали одвідини Його і Божий прихід і зрозуміли, що і для живих, і для мертвих міцний і сильний Бог є.

«…» Закон бо предтечею був і слугою благодаті й істині. Істина ж і благодать слугами суть майбутньому віку, життю нетлінному. Як закон привів узаконених до благодатного хрещення, так хрещення впускає синів своїх у вічне життя.

«…» І як навідав Бог людське єство, з'явилося безвісне й утаєне, і народилася благодать і істина, а не закон – син, а не раб. «…» А як був Христос уже на землі і не зміцнілою ще була благодать, то зростала вона зо тридцать літ, поки Христос таївся. Коли ж уже одлучилася вона і зміцніла, то з'явилася благодать Божа усім людям в Іорданській ріці. «…» По вознесінні ж Господа Ісуса учням його і всім, хто в Єрусалимі вірував уже в Христа, і тим, і тим, сумісно сущим, іудеї християнам [насилля чинили]. Бо хрещення благодатне зобиджуване було обрізанням законним, і не приймали в Єрусалимі християнської церкви єпископа необрізаного, тому що давніші настановлялися із обрізаних. Насилували іудеї християн, рабиничі — синів вільних. І бували між ними часті роздори і міжусобиці. Вільна ж благодать, побачивши дітей своїх, християн, зобидженими іудеями, синами рабського закону, заволала до Бога: «Оджени іудейство із його законом, розсій його по всіх усюдах. Бо ж що може бути спільного у тіні з істиною, у іудейства з християнством?»

«…» І прогнані були іудеї і розсіяні по всіх усюдах. І діти благодаті, християни, наслідниками стали Богу і Отцю. Блякне бо світло місяця перед сяйвом сонячним. Так і закон перед благодаттю. І холод нічний минає, як сонячна теплота землю зігріває. І вже не горбиться в законі людство, а в благодаті випростано ходить. Іудеї бо при свічці законній шукали своє виправдання, християни ж при благодатнім сонці своє спасіння плекають. Іудейство тінню і законом виправдовувалось і не спаслося. Християни ж істиною і благодаттю не виправдовуються, а спасаються. У іудеїв бо виправдання, у християн же спасіння. Виправдання у всьому світі є, а спасіння — в майбутньому віці. Іудеї бо земному раділи, християни ж радіють майбутньому на небесах. До того ж виправдання іудейське скупе було, бо зависливе. Не ширилося на інші народи, а тільки в Іудеї самій було. Християнське ж спасіння благе і щедре, бо шириться на всі краї земні.

«…» Закон бо ранішим був, а вознісся невисоко і одійшов. Віра ж християнська, пізніше з'явившись, більшою од ранішої стала і розійшлася між множеством народів. І Христова благодать усю землю обняла і, як вода морська, покрила її. І все старе, зістаріле заздрістю іудейською, одхиливши, нове держить.

«…» І стількох милує благий Бог з роду людського людей тілесних хрещенням, скільки з них благими ділами за синів Богові і причасників Христу бувають, як рече євангеліст: «Тим, які прийняли його, дав він владу дітьми Божими бути, тим, які віру прийняли в ім'я Його, що не од крові, не од похоті плотської, не од похоті чоловічої, а од Бога народилися Святим духом у святій купелі» (Іоанн 1, 12-13). Усім же тим, хто не славить, хто не хвалить Його, хто не поклоняється величі слави Його, хто не дивується невичерпному людолюбству Його, Бог наш на небесі і на землі що схоче, те і зробить. Перед віком од Отця народжений, єдинопрестольний Отцю, єдиносущний із Ним, як сонячне світло, зійшов на землю, одвідав людей своїх, не одлучившись од Отця, і втілився од дівиці чистої, безмужньої і безскверної, ввійшовши в неї, як сам відає, і, плоть прийнявши, вийшов, як і ввійшов, єдиним будучи у Трійці, у двох єствах — божество і людськість. Вповні людина, бо влюднився, а не привидівся, і вповні Бог по божеству, а не проста людина. Показав на землі він і Боже, і людське.

«…» І самі своєї погибелі пророками вони були. Прийшов бо Ісус на землю одвідати їх. І не прийняли вони Його. Бо діла їхні темні були. Не возлюбили вони світла, аби не виявилися темні діла їхні. А тому Ісус, прийшовши до Єрусалима і дивлячись на город, заплакав і сказав до нього: «Єрусалиме! Єрусалиме! Побиваєш ти пророків. Камінням побиваєш посланих до тебе. Скільки разів скликав я дітей твоїх, як скликає квочка пташенят під крила свої, а ви не збирались! І зостається дім ваш пусткою» (Матфей 23, 37-38). Як і було. Бо прийшли римляни, полонили Єрусалим, розбили город аж до підвалин його. Іудейство одтоді згибло. І закон по сьому, як вечірня зоря, погас. І розсіялись іудеї по всіх усюдах, аби не вкупі зле пребувало. Прийшов бо Спас і не прийнятий був Ізраїлем. І, за євангельським словом, до своїх Він прийшов, і свої Його не прийняли. Чужими ж народами прийнятий Він був (Іоанн 1, її — 12).

«…» І збулося слово Спасове: «Багато хто зі сходу і заходу прийде і засяде з Авраамом, і Ісааком, і Яковом у царстві небесному, а сини царства вигнані будуть у темряву кромішню» (Матфей 8, 11-12). І ще: «Здійметься од вас царство Боже і дасться народові, який творитиме плоди його» (Матфей 21, 43). До них же послав Ісус учнів своїх, кажучи: «Ідучи по всьому світу, проповідуйте Євангеліє всьому створінню. І той, хто увірує й охреститься, спасен буде» (Марк 16, 15-16). «А йдучи, научіте всі народи, хрестячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх берегти все те, що заповідав я вам» (Матфей 28, 19-20).

Добре було благодаті й істині між новими людьми возсіяти. Не вливають бо, за словами Господніми, вина нового вчення благодатного в міхи старі, зістарілі в іудействі.

«…» Віра бо благодатна по всій землі поширилась. І до нашого народу руського дійшла. Озеро ж закону пересохло, а євангельське джерело, наводнившись і всю землю покривши, аж до нас розлилося. Се ж бо й ми вже з усіма християнами славимо Святу Трійцю… Уже й ми не ідолослужителями зовемося, а християнами; і не без надії вже живемо, а сподіваючись на життя вічне. І вже не капище сатанинське городимо, а Христові церкви зводимо; вже не заколюємо бісам один одного, а Христос за нас заколюється і приноситься в жертву Богу і Отцю… Хоч були ми сліпі й істинного світла не бачили, і в облудах ідольських блудили, а до того ще й глухі були до спасенного вчення, помилував нас Бог, і возсіяло й у нас світло розуму, щоб пізнали ми його.

«…» І збулося на нас, народам проречене: «Одкриє Господь руку свою святу перед всіма народами, і уздрять усі кінці землі спасіння од Бога нашого» (Ісайя 52, 10).

«…» Хвалить же похвальними голосами Римська сторона Петра і Павла, бо од них увірувала в Ісуса Христа, Сина Божого; Азія, й Ефес, і Патм – Іоанна Богословця, Індія – Тому, Єгипет – Марка. Всі краї, і городи, і народи почитають і славлять кожний свого учителя, того, що навчив їх православній вірі. Похвалімо ж і ми, по силі нашій, хоч малими похвалами, того, хто велике і дивне діло сотворив, нашого вчителя і наставника, великого кагана нашої землі Володимира, онука старого Ігоря, а сина славного Святослава, про мужність і хоробрість якого в літа його володарювання слух пройшов по багатьох сторонах, а звитяги його і могутність поминаються й пам'ятаються ще й нині. Не в худорідній бо і невідомій землі володарював той, а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі.

Сей каган наш Володимир славним од славних народився, благородним од благородних. І, дійшовши літ і снаги, змужнівши, в моці й силі вдосконалившись, мужністю й умислом дозрівши, єдинодержцем став землі своєї, підкоряючи під себе навколишні сторони — ті миром, а непокірні мечем. Отак, коли він у дні свої жив і землю свою пас правдою, мужністю і розмислом, навідав його Всевишній, глянуло на нього всемилостиве око благого Бога, і возсіяв розум у серці його. І осяг він суєту ідольської облуди і потребу знайти єдиного Бога, який сотворив усю тварь, видиму і невидиму. А що чув він завжди про благовірні землі грецькі, христолюбиві і сильні вірою, як вони єдиного Бога в Трійці почитають і йому поклоняються, як у них діються сили і чудеса і знамення, як церкви людьми повняться, як усі городи благовір'ям кріпляться, як усі люди щиро моляться, перед Богом схиляючись, то, се чуючи, зажадав він серцем, загорівся духом, щоб і собі стати християнином і землю свою до християнства навернути. Що й сталося. І до Бога отак призволившись, людське єство скинув каган наш, а разом із зістарілими ризами людськими зняв із себе усе тлінне, струсив із себе порох невір'я, увійшов у святу купіль і одродився од духу і води; в Христа охрестившись, у Христа одягнувся і вийшов із купелі, обілившись, сином ставши нетління, сином воскресіння, ім'я прийнявши вічно імените з роду в рід Василія, під яким і вписався в книги життя у вишньому граді і нетлінному Єрусалимі.

Та не було сього досить подвигові благовір'я його. Не тим тільки явив сущу в ньому до Бога любов, подвигнувся ще, заповідаючи по всій землі своїй людям хреститися в ім'я Отця і Сина і Святого Духа, і ясно і велегласно в усіх городах славити Святу Трійцю і всім бути християнами, малим і великим, рабам і вільним, юним і старим, боярам і простим, багатим і вбогим. І не було ані єдиного, який би противився благочестивому його повелінню. А як хто, то й не з любові, а зі страху перед повелителем охрестився, бо ж благовір'я його на владу спиралося. Отож водночас уся земля наша уславила Христа з Отцем і зі Святим Духом. Тоді почав морок ідольський од нас одходити, і зорі благовір'я з'явилися; тоді пітьма бісослугування погибла, і слово євангельське землю нашу осіяло.

Показує нам і переконує нас сам Спас Христос, якої тебе слави і честі сподобив на небесах, кажучи: «Кожного, хто визнає мене перед людьми, визнаю і я перед Отцем моїм, який є на небесах» (Матфей 10, 32).

«…» Подібний ти до великого Константина, рівний розумом, рівний христолюбством, рівний честю служителям його. Той із святими отцями Нікейського собору закон людям поклав – ти ж із новими нашими отцями-єпископами, виходячи на бран, з великим смирінням радився, як між людьми сими, котрі щойно пізнали Господа, закон встановити. Той у еллінів і римлян царство Богу покорив, а ти між руссю: вже бо й у них, і у нас Христос царем зоветься. Той із матір'ю своєю Єленою, хрест із Єрусалима принісши, по всьому світу своєму розславивши, віру утвердили. Ти ж із бабою твоєю Ольгою, принісши хрест із нового Єрусалима, Константинограду, по всій землі своїй поставивши, утвердили віру. Тож подібний тому єси, з ним однакової слави і честі достойний. Спільником своїм зробив тебе Господь на небесах, заради благовір'я твойого, яке мав ти у житті своєму.

Контрольні питання:

1) Чим є «закон» та «благодать» для Іларіона?

2) Чи можна вважати даний твір історіософським?

3) Яку роль відводить для Київської Русі Іларіон?

4) Чи погоджуєтесь Ви з тим, що хрещення Київської Русі мало добровільний характер?

Рекомендована література:

1.Вдовіна О.. Горський В., Завгородній Ю.. Киричок О. Давньоруські любомудри. – К.: Видавничій дім «КМ Академія», 2004. – 304 с.

2.Горський В. С.Нариси з історії філософської культури Київської Русі. – К.: Наук. думка, 1993. – 164 с.

3.Горський В.С., Кислюк К.В. Історія української філософії. – К.: Либідь, 2004. – 488 с.

4.Огородник І.В., Огородник В.В. Історія філософської думки в Україні: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 316 с.

5.Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій: Навч. посібник. – Львів: «Новий Світ-2000», 2005. – 506 с.

6.Філософія: Навч. посібник. / за ред. І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 2003. – 457 с.

«Гуманістичні та реформаційні ідеї в філософській думці України»

Станіслав Оріховський «Напучення польському королеві Сигизмунду Августу»

Дата добавления: 2015-05-22