Психологічні якості особистості керівника

Виявлення професійно та інтелектуально важливих, психологічно і соціальне необхідних якостей керівника є серйозною проблемою психології управління. Якості особистості керівника зазвичай трактуються як узагальнення, найбільш стійкі характеристики, що мають вирішальний вплив на управлінську діяльність. В психологічному плані - це досить стійкі особливості, що залежать від багатьох чинників: характеру, структури особистості, її спрямованості, досвіду людини, здібностей, умов праці. Через свою складність якості можуть розумітися неоднаково. Для прикладу, дисциплінованість керівника може залежати від властивого йому самоконтролю, внутрішньої організації, усвідомлення своєї соціальної ролі. Натомість ця якість може залежати і від боязні несподіваного контролю з боку вищих управлінських структур.

Талант керівника визначається багатьма психологічними якостями, які є за своєю суттю професійно важливими. Так, американські керівники виокремлюють такі характеристики, якими має володіти управлінець:

1. Компетентність — кожен керівник має знати, як на високому професійному рівні виконувати свою роботу.

2. Висока міра відповідальності в усіх справах та збереження при цьому власної гідності.

3. Відчуття нового та вміння йти на розумний ризик, здатність творчо вирішувати проблеми, сміливість при прийнятті рішень.

4. Гнучкість, розуміння ситуації, гостре сприйняття потреб, що виникають, відчуття часу, подій.

5. Висока працездатність, постійне прагнення бути кращим і робити все як найдосконаліше.

6. Комунікабельність, здатність встановлювати контакти.

7. Увага по відношенню до підлеглих

Р. Кричевський, базуючись на дослідженнях американського психолога М. Шоу, в узагальнений портрет керівника включає:

1) біографічні характеристики;

2) здібності;

3) особистісні риси.

Цікавими є дослідження зарубіжних вчених щодо вікових особливостей керівників. Так, середній вік президентів великих японських компаній складав 63,5 року, в американських же компаніях — 59 років. Оптимальні терміни вступу на посаду керівника — від 30 до 50 років і більш (у Японії). Зафіксований солідний вік

багатьох великих управлінців. Приміром, Лі Якокка в 36-літньому віці став віце-президентом, а потім і президентом автомобільної компанії Форда, а чверть століття потому привів до тріумфу корпорацію «Крайслер», яка була на грані катастрофи.

Вітчизняні й зарубіжні вчені вживають таке поняття, як "психологічний вік людини", характеризуючи його не лише як природну, але значною мірою і соціальне детерміновану властивість індивіда.

За Р. Кричевським, здібності керівника являють собою другий блок його характеристик. Здібності поділяються на загальні й специфічні. Американськими дослідниками було доведено, що найбільш ефективними керівниками виявилися не ті, котрі мають надмірно високі чи низькі показники інтелекту, а ті, у кого вони займають проміжне положення. Виявлено таку закономірність: не усі, хто відмінно навчаються, стають хорошими керівниками. Р. Кричевський, відзначаючи подібні спостереження, пропонує ширше використовувати термін свого співвітчизника психолога Б. Теплова, який ним був використаний з відомої класичної роботи "Розум полководця" — "практичний інтелект". Б. Теплов стверджував, що немає ні найменшої підстави вважати роботу практичного розуму більш простою і елементарною, чим роботу теоретичного розуму.

Специфічні здібності особистості керівника проявляються у його спеціальних знаннях, уміннях, компетентності, поінформованості. Названі здібності частіше виявляються у керівника в його конкретній діяльності.

Риси особистості — це останній блок характеристики керівника за Р. Кричевським. До особистісних рис відносять:

• стійкість до стресу; • відповідальність;

• здатність домінувати; • заповзятливість;

• прагнення до перемоги; • надійність;

• впевненість у собі; • незалежність;

• креативність; • товариськість.

• емоційну урівноваженість;

Російські психологи В. Зазикін та А. Чернишев вважають, що ефективність управлінської діяльності залежить від трьох суб'єктивних чинників: досвіду, здібностей і якостей керівника. При цьому досвід в психологічному розумінні розглядається авторами як якість особистості, що сформована шляхом навчання, як узагальнюючі знання, навички, вміння і звички. Управлінські здібності, за В. Зазикіним і А. Чернишевим, це такі особливості й якості особистості, які є суб'єктивними умовами успішного здійснення певного виду діяльності. Здібності не можна звести до знань, вмінь та навичок керівника.

Щодо якостей особистості керівника, то вищезгадані автори виокремлюють головні й важливі особистісно-ділові професійні якості керівника. До першої групи відносять:

1. Компетентність (наявність у керівника спеціальної освіти, широкої загальної й спеціальної ерудиції, постійне підвищення ним своєї науково-професійної підготовки). Компетентність передбачає системність мислення (практичний розум, швидкість входження в проблему, здатність передбачати різні варіанти виходу із ситуації, винахідливість) та наявність організаторських якостей.

2. Комунікабельність, здатність встановлювати контакти. Керівники з розвинутими комунікативними якостями характеризуються наявністю певного запасу стратегій спілкування, що проявляється в умінні взаємодіяти з представниками різних груп. Все це, у свою чергу, вимагає знання особливостей даних груп, їхніх інтересів, цінностей, етнопсихологічних особливостей.

1. Стійкість до стресу - здатність протистояти сильним негативним емоціогенним впливам, що викликають високу психічну напругу.

2. Морально-етичні якості (чесність, порядність, принциповість тощо).

3. Підприємницькі якості (потенціал підприємницьких якостей залежить від вміння керівника передбачати і швидко оцінювати ситуацію, від його активності, вміння розумно ризикувати тощо).

Американські дослідники, проводивши роботу впродовж 28 років з аналізу професійно важливих якостей керівників, виявили десять найбільш характерних з них для управлінської діяльності:

1. Яскраво виражена здатність до стратегічного планування та прогнозування.

2. Прийняття правильних і своєчасних перспективних рішень про виділення та розподіл ресурсів.

3. Прагнення збільшити кількість своїх обов'язків за рахунок розширення масштабів діяльності або у результаті переходу на роботу більш високого рівня.

4. Неабияке вміння приймати творчі та раціональні пропозиції за умов великого ступеня ризику. Уникнення тривалого перебування у «зоні комфорту».

5. Виняткова впевненість у власних силах, невдачі сприймаються тільки як тимчасові негаразди.

6. Прагнення мати значні права і, отже, нести велику відповідальність. «Самонавчання» в кабінетах і навчання з керівниками вищого рівня.

7. Велика схильність до інтуїтивного передбачення та абстрактного аналізу перебігу розвитку складних процесів і критичних ситуацій.

8. Робота— головна цінність, в яку вкладаються усі здібності та сили. Почуття «внутрішньої оцінки» своїх дій, уникнення постійного узгодження їх з оточенням.

9. Концентрація уваги на розв'язанні проблеми, а не на виявленні винуватців; бажання працювати з підлеглими, які не бояться ризику та вміють приймати самостійні рішення.

10. Власницьке ставлення до реалізованих ідей та результатів їх упровадження; використання за критичних умов добре перевірених ідей; економія часу при обґрунтуванні й підготовці рішень.

Група німецьких вчених згідно з результатами власних досліджень називає такі найважливіші якості керівників:

1. Вміння організовувати й правильно спрямовувати співробітників на розв'язання завдань.

2. Здатність по-діловому, правильно та реально визначити здібності кожного члена колективу та об'єктивно оцінювати результати роботи кожного члена організації.

3. Переконаність у правильності обраного шляху, а також послідовність у подоланні причин, які заважають роботі.

4. Здатність впливати на членів організації залежно від ситуації, вживання заходів для розв'язання проблем. З метою забезпечення високої ефективності роботи організації необхідне

вміле поєднання різних методів управління.

Особливо повно вони репрезентовані в праці російських психологів І. Мангутова та Л. Уманського, які виокремлюють п'ять головних груп компонентів: якості спрямованості особистості, її підготовленість, загальні якості, специфічні властивості та індивідуальні властивості. При цьому автори експериментальне доводять, що особистість здібного керівника відрізняється від особистості керівника нездібного специфічними властивостями, які становлять інтерес і вимагають окремого розгляду /див. рис. 4/. Коротко охарактеризуємо кожну з цих властивостей та їх показники.

1. Психологічна вибірковість, яка виявляється у таких життєвих та експериментальних індикаторах:

• повторювані факти швидкого, водночас «згорнутого», часто невербалізованого та неусвідомленого відображення психологічних особливостей та станів інших людей;

• співпереживання людиною того, що переживають та відчувають інші люди, свого роду емоційна синхронність;

• висока чутливість і сприйнятливість в описанні та демонструванні психологічних об'єктів;

• швидка можливість адекватно характеризувати психологічні особливості людей, влучність і характерність словесних та мімічних їх «фотографій»;

2. Практично-психологічний розум має такі прояви:

• розподіл обов'язків групової діяльності з урахуванням індивідуальних особливостей людей;

• швидка орієнтація в ситуаціях, які вимагають практичного застосування знань людей у розв'язанні питань «справи - люди», «люди - справи»;

• винахідливість у застосуванні психологічного стану, настрою людей до

певних умов життя та діяльності;

• здатність викликати стимулюючі мотиви діяльності, знайти шляхи та способи

зацікавити людей справою, знайти моральні та матеріальні стимули цієї

зацікавленості;

3. Психологічний такт, який розвивається за допомогою таких індикаторів:

• почуття міри у взаєминах та взаємодії з людьми — найзагальніший показник, який підкреслює саме ті рамки, вихід за які порушує взаємний контакт керівника та підлеглого;

• мовна адаптація до різних людей, відсутність «мовленнєвого шаблону», мовна

винахідливість при першому знайомстві, першій зустрічі;

• індивідуалізація спілкування з людьми залежно від їхніх усталених

індивідуально-психологічних особливостей;

• почуття ситуації;

4. Суспільна енергійність має такі показники:

• емоційно-мовленнєвий вплив виявляється в різних емоційних формах мовлення: в членуванні фрази, в інтонації (висота тону, тембр голосу тощо), у наголосах та паузах;

• вольове спонукання виявляється в мовленнєвій, мімічній та пантомімічній формі (жести, погляд, поза, вираз обличчя),

• здатність впливати на інших своїм ставленням до людей, справ, подій, здатність передавати це ставлення, «заразити» ним інших;

5. Вимогливість виражається в таких показниках:

• сміливість пред'явлення вимог;

• постійність пред'явлення вимог, їх усталений, не епізодичний характер;

• гнучкість їх пред'явлення залежно від ситуації, конкретної обстановки;

• самостійність вимог, їхній невимушений характер;

6. Критичність, індикаторами якої є:

• критична спостережливість як уміння побачити та виокремити недоліки;

• самостійність критичності;

• легкість критичного аналізу;

• логічність та аргументованість критичних зауважень;

• прямота та сміливість критичності (без скарг та критиканства);

7. Схильність до організаторської (управлінської) діяльності має такі практичні та експериментальні показники:

• спонтанне, самостійне включення в організаторську діяльність;

• виконання ролі організатора та відповідальність за роботу інших людей у важких та несприятливих умовах;

• потреба у здійсненні організаторської діяльності, усталене, безкорисливе прагнення до неї, постійна готовність до її виконання;

• природність включення в цю діяльність, яка відбувається немовби «сама по собі», немовби інакше й бути не могло;

Наведені властивості утворюють єдність, яка є однією з важливих умов для успішного оволодіння навичками управлінської діяльності та її здійснення.

На підставі аналізу особливостей (якостей) управлінської діяльності український психолог В. Третьяченко формулює специфічні інтегральні чинники, які об'єднують низку диференційованих якостей. До них, за автором, належать наступні:

1. Адаптаційна мобільність — чинник, який визначає роль і місце особистості в динаміці міжособистісної взаємодії у малих соціальних групах, її соціометричний статус та позицію у функціональній структурі ділових відносин

2. Емоційне лідерство як по «вертикалі», так і по «горизонталі» у неформальних групах усередині організаційної структури та ділове (інструментальне) лідерство у неформальній групі свого підрозділу при розв'язанні більшості проблемних ситуацій.

3. Здатність до інтеграції соціальних функцій (ролей) — пристосування своєї поведінки під рольові очікування інших учасників соціального контакту.

4. Контактність — здатність до встановлення позитивних соціальних контактів.

5. Стійкість до стресу.

Дата добавления: 2015-05-22