Унікальність людського буття як філософська проблема

Людина – хто вона така? На перший погляд це питання просте, проте відразу стикаємось із труднощами при спробу осягнути її сутність. Людина – унікальне творіння Всесвіту. Вона важкодоступна для вивчення, незбагненна, загадкова. Ні сучасна наука, ні філософія, ні релігія не можуть сповна розкрити сутність людини. Називаючи ті чи інші якості людини, філософи шукають серед них визначальні, принципово важливі: людина є політична істота (Арістотель); це мисляча істота (Декарт); людина – це істота, яка виробляє знаряддя праці (Б.Франклін); це єдина істота, яка знає, що вона є (Ясперс); людина актор, тобто яка грає (Хейзінг); за визначенням Маркса, сутність людини становить сукупність усіх суспільних відносин. Всі визначення людини складалися в ході історичного розвитку і до кінця дати остаточну відповідь не можливо. У міфологічному світогляді походження людини пояснюється породженням людей тваринами або ж їх виникнення з якоїсь частини тіла тварин, де відобразилось господарське життя первісних людей. З переходом до землеробства у міфології з’являється вже інший мотив: велика Праматір-Земля у її шлюбі з Батьком-Небом породжує все живе, у тому числі і людину. Подальший розвиток виробництва зумовлює зміну поглядів людини на своє походження, що відображається у міфах: людина виникає або з глини, змішаної з кров’ю бога Абзу (Вавилон), або ж титан Прометей створює людину з глини, змішаної зі сльозами, дарує їй вогонь, навчає ремеслам та мистецтву. У релігійному світогляді походження людини ґрунтується на підкресленні акту божественного творіння. У Біблії, наприклад, так говориться про шостий день творіння: “І створив Господь Бог людину з пороху земного, і дихання життя вдихнув у ніздрі її, – і стала людина живою душею”. Еволюційна гіпотеза ґрунтується на тому, що людина має природну, земну передісторію. Думки про це з’явилися ще в Стародавній Греції (наприклад, Анаксімандр вважав, що люди, як і всі живі істоти, зародилися спочатку у воді, потім почали заселяти й землю; на думку Демокріта, всі речі і живі істоти складаються, як і душі, з атомів – різноманітних найдрібніших і неподільних частинок). Але лише через понад дві тисячі років наукою було доведено походження людини від тваринних предків. Згідно з еволюційною гіпотезою головною у становленні людини, є праця. Виготовлення людиною штучних знарядь праці обумовило розвиток її свідомості, вдосконалення функцій органів чуття і мозку, що сприяло розвитку пізнавальних можливостей, і людина почала принципово по-новому ставитися до оточуючого її світу. Останнім часом привертають до себе увагу припущення про штучне походження людини, що певною мірою відображають сучасні науково-технічні досягнення людства. Загалом же сучасна наука дає нам підтвердження лише природного походження людського життя. Але перш ніж розглядати сутність людського життя, зупинимося на ще одному важливому питанні - про місце людини в світі, або чи одні ми у Всесвіті. На це питання різні типи світоглядів дають два альтернативних варіанти відповідей: земне життя виникло цілком випадково, як збіг певних унікальних обставин, яких ніде і ніколи у космічному просторі не виникало. Друга точка зору полягає в тому, що життя і розумні істоти у космосі обов’язково існують, але ці “острівці” високоорганізованої матерії надзвичайно віддалені один від одного. Із загальнофілософської ж точки зору можна зробити такий узагальнюючий висновок: існування у космосі істот, подібних до людей, цілком імовірне і навіть закономірне, адже закони розвитку світу є універсальними. У сучасній філософії, як і в природознавстві, усвідомлюється вплив природного середовища на стан організму, психіки людини. Наше життя значно більшою мірою, ніж ми усвідомлюємо, залежить від явищ природи. Сучасна наука встановила, що життя на Землі виникло під впливом космічних процесів. Тому цілком природно, що будь-який живий організм якимось чином взаємодіє з космосом. Актуальними є ідеї К.Є.Ціолковського, В.І.Вернадського та О.Л.Чижевського, про те, що ми з усіх боків оточені потоками космічної енергії, які йдуть до нас через величезні відстані від зірок, планет і Сонця. Велика увага приділяється проблемі мікросвіту, вивчаючи дивні одноманітні биття пульсу макро і мікро світів. Концепції філософської антропології: людина - злісна мавпа, яка отримала спадково від тваринних предків те найогидніше, що накопичилось у тваринному світі (типове висловлювання австрійського філософа К.Лоренца: “Людина – це горила з атомною бомбою у руках”); на противагу першому, людина від народження добра, альтруїстична, незлобива. Але її природні задатки суперечать розвитку цивілізації, суспільність відіграла фатальну роль у долі людини, змусивши її боротися за своє існування. Ось чому людина знищує собі подібних; людина сама по собі не добра і не зла, генетично вона, так би мовити, “нейтральна”, “табула раса”, на якій природа і суспільство пишуть свої письмена. Своєрідною “золотою серединою” є погляди багатьох мислителів (Г.Сковорода, Ф.Достоєвський, Л.Толстой та інші), які вважали, що тільки постійна праця кожної людини над самою собою, її моральне самовдосконалення можуть зробити її кращою. Отже, і спадковість, і середовище, і власні зусилля людини, спрямовані на самовдосконалення, справляють істотний вплив на її формування. Але якщо абсолютизувати лише природне, біологічне, то людина стане носієм біологічної форми руху матерії. Тому потрібно розглядати певні економічні, соціальні, культурні, політичні умови, що існують у суспільстві. Становлення людини у всій її багатоякісності відбувається насамперед шляхом засвоєння нею всіх цінностей, вироблених людством упродовж своєї історії. Це і мова, і різні способи діяльності, і вміння користуватися різноманітними знаряддями тощо. Але людину не можна розглядати метафізичним (однобоким) мисленням відкидаючи природну чи соціальну сторону. Важливу роль відіграє духовність, оскільки саме як духовна істота людина виявляє себе свободним і творчо-активним діячем. Духовно розвинена людина – така, яка усвідомлює саму себе і може свідомо керувати своїми вчинками, підпорядковуючи їх нормам моралі та права, спрямовуючи їх на досягнення суспільно значущих цілей. Це людина, внутрішнім регулятором поведінки якої є совість (за висловом І.Канта, – закон, який живе у нас самих; на думку французького філософа П.Гольбаха, – це наш “внутрішній суддя”). Таким чином, людина є ціліснісною єдністю біологічного, психічного (або душевного) та соціального (соціокультурного), які сформувалися з двох чинників – природного та соціального. Адже людина – не арифметична сума біологічного, психічного та соціального, вона є інтегральною єдністю цих властивостей. Сутність людини може розкриватися через осмислення відносин людини з природою (космосом), суспільством, Богом і самою собою. Осмислення сутності людини передбачає осягнення її тілесного, емоційного, морального, соціального та духовного буття. Проте людська природа постійно змінюється під впливом різних суспільних форм життя. Тому можливим є такий варіант розгляду сутності людини: людина є жива істота, але їй притаманний особливий тип тілесної організації; людина є там, де є її діяльність, яка здійснюється у системі суспільних відносин; людська діяльність – праця – є усвідомленим процесом перетворення природи, суспільства і самої людини; людина є істотою духовною, їй притаманна душа, і на рівні суспільства – відбудеться повернення до духовного життя людини і суспільства. Крім того буття людини характеризують такі поняття як “людина”, “індивід”, “індивідуальність” та “особистість”. Людина - родове поняття, яке відображає загальні риси, притаманні людському роду – як природні, психічні, так і загально соціальні. Індивід - означає одиничне на відміну від сукупності, маси, тобто це окрема людина на відміну від колективу, соціальної групи, спільноти, суспільства в цілому. З цим поняттям нерозривно пов’язане інше – “індивідуальність”, що визначає зміст особистого, неповторного світу людини, її найвищі цінності та авторитети. Її можна визначити як сукупність властивостей та здібностей, які відрізняють даного індивіда від інших. Особистість - своєрідність людини як учасника суспільного життя, виконавця соціальних ролей. Поняттям, яке характеризує сутність людини як особистості, є також свобода та відповідальність (але існує “свобода від...” і “свобода для...”); наявні філософські підходи фаталізму та волюнтаризму; інколи – “втеча від свободи” – за нею невідступна відповідальність (Ф.Достоєвський, Е.Фромм та ін.). Важливу роль у вирішенні питання сутності людини є проблема щастя.

Дата добавления: 2015-05-08