Проблема антропосоціогенезу у сучасній філософії та науці

Вихідним пунктом вирішення антропологічної проблеми є питання про те, що ж вважати суто людським в людині, чим саме обумовлений особливий, лише людині притаманний спосіб життєдіяльності. Розуміння с утності (природи) людини пов'язане з визначенням характеру взаємозв'язку і взаємодії природного, соціального і духовного в людському існуванні. Історія людської думки налічує безліч варіантів постановки та розв'язання проблеми сутності і походження людини. Одним з таких варіантів є так звані натуралістичні (біологізаторські) концепції, домінуючою рисою яких є уявлення про людину як переважно природну істоту, життя і поведінка, індивідуальні і суспільні якості, духовні властивості якої обумовлені біологічнимичинниками. Щодо проблеми походження людини, то починаючи з XIX століття теоретичною основою натуралістичного підходу постають ідеї біологічної еволюції людини (відома теорія Дарвіна). Згідно з теорією видоутворення, людина виникає як прямий наслідок еволюційного вдосконалення живих істот. Проте специфіка людського існування не пояснюється дією природних сил. Якісну відмінність соціального життя не можна пояснити біологічним механізмом, бо вона є. Цими чинниками не можна пояснити і духовність людини, вона є похідною від певного набору генів. Такі прояви людської духовності, як совість, відповідальність, моральність та інше, аж ніяк не потрібні для виживання, для пристосування до оточуючого середовища. При натуралістичному підході до людини вони просто втрачають свій сенс. На відміну від біологізаторських теорій, релігійні концепції підкре слюють надприродний характер людського буття, принципову нередукованість людини лише до природної істоти. Сучасна філософська і наукова думка не відкидає ідею еволюції щодо походження людини, еволюційна теорія доповнюється концепцією про спільну еволюцію космосу, біосфери і людського суспільства. Згідно з концепцією космічного походження людини (І.Л.Чижевський, ВЛ.Вернадський, Тейяр де Шарден), поява людини не є випадковим і локальним наслідком лише біоеволюції. Тому природне в людині не зводиться лише до безпосередньо біологічного, а містить в собі нескінченість космосу. Людина постає як природно-космічна істота. Марксизмові належить трудова теорія походження людини, якааналізує механізм трансформації біологічного в соціальне. Труда теорія поєднала процес походження людини-(антропогенез) з процесом виникнення суспільства (соціогенез). Сутність антропосоціогенезу полягає в появі нового ступеня еволюції, який діалектичним запереченням біологічної еволюції. Він трансформується в якісно новий тип — еволюцію соціальну. Замість пасивного пристосування організму до навколишнього середовищ виникає новий спосіб життєдіяльності - соціальна практика. Поряд з працею активним перетворенням і освоєнням природи основними чинниками виникнення людини є соціальність (суспільний характер життєдіяльності), здатність до мовного спілкування, поява свідомості (усвідомленого і доцільної характеру діяльності). Таким чином, людина виступає в марксистській теорії я соціальна істота, її сутність визначається як сукупність суспільних відносин. Людина самостворює і саморозвиває себе в процесі історичного і культурного життя. Отже, крайнощами щодо розуміння людини є не лише біологізаторство, але й соціологізаторство: перше абсолютизує природні чинники людського існування, друге — соціальні. Обидві позиції не помічають в людині її центру і ядра — індивідуального «Я» духовної незалежності особистості від обумовленості «ззовні» — природними і соціальними чинниками. За винятком природного і на місці людини в таких теоріях залишається порожнеча. Соціальна о бумовленість людини — факт, який не потребує доведення, але його не можна тлумачити спрощено. З одного боку, людина є продуктом певної епохи, наявної форми суспільства. В даному розумінні кожна людина є соціально-обмеженою істотою, вона обумовлена «ззовні», виступає своєрідною «іграшкою» соціальних сил і суспільного середовища. Її поведінка, свідомість та інші прояви власного існування обумовлені всіма можливими помилками, ідеологічними стереотипами, інтересами та інші прояви конкретного суспільства. Проте, з другого боку, людина є результатом, своєрідним відбитком і втіленням всієї попередньої історії людства та його культури. Саме як культурно-історична (надсоціальна) істота людина поєднує в собі якості універсальності і унікальності, стає здатною до самодетермінації, до вільної і творчої діяльності, іншими словами — отримує вимір духовності. Таким чином, суспільно-історична обумовленість людини полягає не лише у впливі на неї суспільного середовища, соціальних відносин даної епохи, але й в тому, що вона отримує можливість самовизначатися, робити вільний вибір своєї долі, спілкуватися з історичним минулим і майбутнім через світ. Духовне в людині (безкорисливий пошук істини, здатність до моральногоо вибору, до переживання прекрасного, до творчості, наявність свободи волі та глибинної самосвідомості) не є лише «суспільно-корисними» здібностями та засобами пристосування до природного і суспільного середовища. Вони є самоцінними і саме вони лежать в основі людського «Я».
59. Простір і час як найзагальніші форми буття

Основними формами матеріального світу, матеріального сущого є простір і час. Саме вони відмежовують матеріальні речі від ідеального буття, оскільки філософи розкривають зміст категорій через вичленення з них суттєвих структур, з яких вони складаються. Простір і час взаємодоповнюють один одного, це полягає в тому, що простір визначають через час і навпаки. В історії культури час і простір вираж. способи організації і самоорганізації світу і людини. Філ. підхід до простору і часу хар-ся як засоби визначення людини в історії і культурі, засоби пізнання і самопізнання. В історії ф-її склалися 4 осн. концепції тлумачення простору і часу: динамічна, статична, субстанціальна, релятивна. Фізичний простір – простір фізичних тіл, визначається протяжністю, тривимірністю, симетричністю. В живих організмах симетрія допов-ся асиметрією. Геологічний простір, простір живих систем, соціальний, духовний. Загальна характеристика простору – єдність перервності та неперервності (дискретності та континуальності). Час – характеризує буття як плинне, здатне до зміни своїх станів. Загальними ознаками час є тривалість, необоротність, одновимірність (плин від минулого до майбутнього) ритм, єдність континуальності й дискретності. Першою і головною подією світу є здійснення буття в часі і просторі. Вся історія поділяється на дві частини: доіндустріальна фаза, охоплює всі традиційні суспільства; сенсом її було освоєння і оволодіння простором; індустріальна та постіндустріальна фаза розвитку цивілізації її сенс – освоєння і оволодіння часом. Час і простір не є протилежностями, вони певним чином структуровані, організовані. Найзагальніша форма вияву структурності простору і часу – ритм – стійке чергування якихось ознак багатоманітності, елементів будь-якої структури. Формою вияву ритму в часі є періодичність. Завдяки їй в буття входить сталість. Одна з суттєвих ознак часу є плинністьбуття. Окремі ланки буття з’являються і зникають. Справжній час – це послідовність виникнення та знищення. Поєднання в часі бутя і небуття передається поняттям „ зміна ”. Абстрактний вираз усіх змін є поняття „ рух ”. Співвідносне з ним поняття „ спокій ”. Аристотель визначав рух щодо місця, щодо якості, щодо кількості. Масштабні соціальні перетворення, поширення товарних відносин зміцнили ідею однорідності простору і часу, і відповідно – ідею однорідності, універсальності руху. Томас Гоббс: рух – неперервне переміщення. Матеріалістичні позиції стверджує ідею: рух – сутність матерії. Сутністю руху, визначенням способу його здійснення є розвиток. Рух – будь-яка зміна взагалі безвідносно до її носія, способу і напрямку. Осн. хар-ки соціал. простору: багато вимірність, смислова і знаково-інформативна насиченість простору, зв’язок соціального простору з природним простором. Соціокультурні хар-ки часу: полі ритмічність, єдність минулого, теперішнього і майбутнього, орієнтація на майбутнє в людській життєдіяльності, єдність уречевленого і живого часу, знакова природа (календарі, виміри, твори мистецтва, наукові відкриття).

Дата добавления: 2015-05-08