Сутність та історична роль Арістотеля

Арістотель був учнем Платона, вихователем Ол.Македонського. Його твори поділяються на декілька груп: логічні трактати, трактати про природу і рух; біологічні; твори про "першу філософію" (метафізика); етичні твори; соціально-політичні та ін.

Є деяка наука, що досліджує власне суще, а також те, що притаманно йому само по собі. Ця наука не тотожна жодній з т.з. конкретних наук, бо жодна з інших наук не досліджує загальну природу власне сущого, а лише частину його (як математика). Коли необхідно осягнути перші причини власне сущого.

Про суще говориться в різних значеннях, але кожен раз стосовно якоїсь основи: одне називається сущим тому, що воно сутність, друге - тому, що воно стан сутності, третє - тому, що воно шлях до сутності, або властивість її, або заперечення самої сутності. Бо одна наука повинна досліджувати не тільки те, що належить одному (роду), але і те, про що (так чи інакше) говориться відносно до однієї основної реальності: адже і все це охоплюється одним (родом). Тому зрозуміло, що власне суще повинно досліджуватися однією наукою. А наука завжди досліджує, головним чином, первинне - те, від чого залежить останнє і з допомогою чого це останнє дістає свою назву. Отже, якщо перше - сутність, то філософ, очевидно, повинен знати основи і причини сутності. Суще і єдине - одне і теж. Немає різниці між "він є людина", і "він є однією людиною". Сутність кожної речі є "єдине" само по собі, і відповідно вона по суті своїй є суще.

Частин філософії стільки, скільки є видів сутностей, отож одній з них необхідно бути першою, а якійсь іншій - наступною. Бо суще (і єдине) поділяються на роди, а тому цим родам будуть відповідати і науки. А. розглядає протилежність єдиного і множинного, говорячи що це найбільш загальне протиставлення, їх похідними можна вважати іншість і тотожність у відношенні до субстанції, відмінність і подібність у відношенні до якості, нерівність і рівність у відношенні до кількості.

Тепер потрібно пояснити чи повинна одна наука або різні науки займатися, з одного боку, тим, що в математиці називається аксіомами, а з іншого сутністю. Тому, хто познає власне суще (філософу) необхідно досліджувати аксіоми. Що стосується вчення про природу, то воно також є якоюсь мірою мудрість, але не основа. Той, хто в якій-небудь галузі розпоряджається найбільшим знанням, повинен вказати найвірогідніші основи свого предмету. Основа це те, що потрібно людині, якщо вона починає пізнавати хоч що небудь.

Далі А. суперечить Геракліту, Демокріту, Анаксагору (супротивники закону протиріччя). Він доводить, що неможливо одночасно бути і не бути.

Дата добавления: 2015-05-08