Діяльність як форма активності особистості. Структура діяльності

Соціометрія — це розроблена Дж.Морено психологічна теорія суспільства й одночасно соціально-психологічний метод, який використовується для оцінки міжособистісних емоційних зв'язків у групі. Метод відтворює методологію соціометричних досліджень і включає цикл вимірювальних процедур та математичних методів обробки первинної інформації, отриманої в результаті здійсненої процедури. В технічному, власне процедурному плані соціометрія — це співвідношення опитувальної методики й алгоритмів для спеціальної математичної обробки первинних вимірів. Сутність її полягає у визначенні різноманітних персональних та групових індексів. У цілому соціометрія спрямована на вивчення соціальних ролей у малих групах та на вимірювання структури взаємовідносин у групі в цілому.

Методи дослідження міжособистісних стосунків у групі.

Запитання соціометричної анкети або інтерв'ю м істять так званий соціометричний критерій, який відповідає за формою та змістом вимогам соціометричних анкет та предмету дослідження. Вербально він формулюється так: "Кого б Ви обрали...?", "Чиїй думці Ви віддасте перевагу в ситуації...?", або "Хто зумів би Вас переконати...?" та ін. Запитання відтворює не тільки уявлення дослідника про явище, що пізнається, а й завдання конкретного етапу дослідження тощо. Соціометричний критерій повинен: а) націлювати учасника дослідження на вибір або відведення іншого члена групи під час розв'язання завдання сумісної діяльності; б) бути зрозумілим та цікавим для учасників дослідження; в) включати в себе пропозиції щодо вибору або відведення, сформульовані так, щоб це викликало в членів групи емоційно-психологічний ефект; г) не допускати обмежень індивідуального та змістового характеру щодо вибору одних та відхилення інших членів у межах однієї групи.

Соціометричні критерії поділяються на два основні класи: комунікативні ("соціометричні тести") та гностичні ("тести соціальної перцепції"). Комунікативні критерії використовуються для того, щоб описати, виміряти реальні або уявлювані відношення в групі, виявити, яким кожен член групи бачить своє безпосереднє оточення. Гностичні критерії спрямовані на відображення уявлень людини про те, якою вона бачить свою роль, свою позицію в групі, хто, на думку самого суб'єкта, може обрати його для розв'язання конкретної задачі, а хто — відвести. За гностичними критеріями можна визначати як закономірності розуміння людиною взаємовідносин у групі, так і бачення нею процесів спілкування між людьми, які входять у дану групу.

Соціометричні критерії поділяють також на офіційні та неофіційні. Офіційні дають змогу вимірювати міжособистісні відносини на рівні формальної структури групи, виробничих та службових обов'язків, неофіційні — відкривають перед дослідником "вхід" у сферу неформальних відносин, емоційно-психологічних контактів, симпатій та прихильностей.

У ході соціометричного дослідження будується соціограма — графічне вираження математичної обробки результатів, отриманих за допомогою соціометричного тесту. Соціограма наочно показує складне сплетіння взаємних симпатій та антипатій, присутність соціометричних "зірок" (яких обирає більшість опитуваних), "паріїв" (від яких усі відмовляються) та ієрархію проміжних ланок між цими полюсами. Соціограма також дає змогу представити структуру відносин у групі, зробити припущення про стилі лідерства, міру організованості групи в цілому. У ході побудови соціограми користуються поняттями: вибір, взаємний вибір, очікуваний вибір, відхилення, взаємне відхилення, очікуване відхилення. Розрізняють колективні та індивідуальні соціограми, які відрізняються за структурною організацією та змістом простору, що моделюється в них.

Референтометрія — один із соціометричних методів, спрямований на виявлення референтності членів групи для кожного індивіда, який входить у цю групу. Референтометрія включає дві процедури: попередня (допоміжна) являє собою з'ясування за допомогою опитувального листка позицій (оцінок, відносин, думок) кожного члена групи з приводу значущого об'єкта, події або людини. Друга процедура виявляє особистостей, позиція яких відображена в опиту вальному листку, є найпривабливішою та найцікавішою для інших піддослідних. Даний метод дає змогу виявити мотиви міжособистісних відносин та вибору, переваг у групі. Дані, отримані за допомогою референтометрії, опрацьовуються математично і можуть бути виражені графічно.

12. Основні форми прояву психіки та їх взаємозв’язок: (психічні процеси,стани,властивості). Основні форми прояву психіки (психічні явища):

1. Психічні процеси.

2. Психічні стани.

3. Психічні властивості.

Психічні процеси – динамічні відображення дійсності в різних формах психічних явищ, це протікання явищ. Психічні процеси поділяють на пізнавальні (увага, відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, уява та мовлення) та емоційно-вольові (емоції, почуття, воля).

Психічні стани – виражений в даний час відносно стійкий рівень психічної діяльності, який проявляється в пониженій чи підвищеній активності особистості. Стани поділяються на пізнавальні та емоційно-вольові.

Психічні властивості – стійкі утворення, які забезпечують певний кількісно-якісний рівень діяльності та поведінки, типовий для даної людини. До властивостей відносять темперамент, характер, здібності (деякі дослідники виділяють ще спрямованість).

Діяльність – внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, яка регулюється усвідомленою метою.Діяльність – це система взаємодії людини, як суб’єкта, з оточуючим світом, в процесі якої людина відображує навколишній світ у формі психічних образів, реалізуються та розвиваються її потреби, цінності та відносини, відбувається цілеспрямоване перетворення

чинником діяльності є мотив. Мотив - це внутрішня рушійна сила, яка спонукає людину до діяльності. Мотиви діяльності та поведінки людини генетично пов'язані з її органічними й культурними потребами. Потреби – стан індивіда, який відображає залежність віл умов існування і призводить до активності по відношенню до цих умов.

Потреби породжують інтереси, тобто спрямованість особистості на певні об'єкти з метою пізнати їх, оволодіти ними.

мотиви спонукають кожну людину до діяльності, визначають її зміст і способи виконання,

Структура діяльності за А.В.Петровським:

1. Мотиваційна основа.

2. Цільова основа.

3. Інструментальна основа активності: знання (сукупність відомостей, здатність людини орієнтуватись у системі соціальних відносин, діяти відповідно до життєвих ситуацій), навички (автоматизовані дії, які визначають опанування способів виконання певних видів діяльності, доведені до автоматизму, неусвідомлювані), уміння (включають в себе знання і навички, це здатність свідомо виконувати певні дії, вони є основою майстерності в нових умовах, професіоналізму).

Структура діяльності за О.М.Леонтьєвим, Л.С.Виготським:

1. Мотиви (близькі або далекі, особисті або суспільні).

2. Дії: зовнішні та внутрішні. Зовнішні – це фізичні, предметні, рухові дії; внутрішні – сенсорні, перцептивні, мнемічні, мислительні та імажинативні. Інтеріоризація – перехід зовнішніх дій у внутрішні дії, мислительні. Екстеріоризація – перехід внутрішніх дій у зовнішні, наприклад, створення предметів (тексту, письма, картини, тощо).

3. Цілі – кінцевий результат, який має бути досягнутий. Цілі можуть бути близькі або далекі, особисті або суспільні.

Ієрархічна будова діяльності:

1. Рівень особливих діяльностей (види діяльності). Особливими діяльностями визначають ігрову, навчальну та трудову діяльність. Кожна із них складається із сукупності дій, що керуються певними специфічними мотивами і орієнтовані на певний результат.

2. Рівень дій. Дія – основна одиниця аналізу діяльності. Дія – процес, спрямований на досягнення мети. Через дії людина проявляє активність і досягає мети.

Дія складається з таких частин: орієнтувальна частина (забезпечує відображення, сукупності умов, як об’єктивних, так і суб’єктивних, необхідних для виконання дії); виконавська, або робоча, частина (здійснює задані перетворення в об’єкті дій); контрольно-корегувальна (відстежує хід виконання дій, спів ставляє отримані результати із заданими зразками, за необхідності забезпечує корекцію як орієнтувальної, так і виконавської частин). Дії реалізуються через операції.

3. Рівень операцій. Операція – це спосіб виконання дії. Психологічна характеристика операцій полягає в тому, що вони мало усвідомлюються чи не усвідомлюються і цим відрізняються від дій, які орієнтовані на свідому мету.

4. Рівень психофізіологічних функцій. Під психофізіологічними функціями в теорії діяльності розуміють фізіологічне забезпечення психічних процесів (здатності відчуттів, моторні здібності тощо) вони даються суб’єкту від природи

Дата добавления: 2015-05-22