КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Ти знаєш, де ночують мрії.
Я стояла на березі прохолодного осіннього моря й усміхалася. Коло мене на дерев’яній лавці стояв термокухлик із недопитим зеленим чаєм. Я дивилася на море й геть забула, що змерзла й хотіла пити. - Ти любиш, як шумить море? - маленький хлопчик, що вовтузився з мушлями та холодним на дотик піском неподалік, підняв на мене свої блакитно-зелені очі й дивився якимсь нетутешнім поглядом. - Люблю, - відповіла я й усміхнулася. Усміхнулася тому, що - ні, звичайно, я йому про це не сказала - дуже люблю розмовляти з дітьми. Вони завжди зайняті чимось таким важливим: бавляться, будують піщані замки, збирають мушлі, сміються, бігають і водночас непомітно для всіх ростуть і дорослішають. Вони кажуть дурниці, які чомусь завжди мають сенс. Принаймні, дарують радість слухачам. Мені - то вже однозначно. Я хотіла розпитати хлопчика про його ім’я, йото батьків і домашню собаку чи кота, хоче він стати моряком чи принцом, і - зовсім по-дорослому бездарно - що він тут робить. Але дитина з очима кольору осінньою моря заговорила першою. - А ти любиш, коли тихо? - Люблю, - я знов усміхнулася. - У тиші дуже приємне відлуння. - У тиші не буває відлуння, - насупився малий. - Його не всі чують, але воно буває. Якби ти захотів, то почув би неодмінно. - Де? Я ніколи не чую тиші. Я живу біля моря, ти ж бачиш. - А й справді. Біля моря не буває ні тиші, ні її відлуння. А ти був колись на горі? - Ні. Я живу біля моря, ти ж бачиш, - повторив малий. - Колись ти неодмінно виростеш і побачиш гори. Вони дуже красиві. - Ти любиш гори? - Дуже. - Більше, ніж море? - Інколи мені здається, що так. - Тому що там можна чути тишу? - Так… А ще тому, що там можна чути її відлуння. - Як? Я присіла й принишклим голосом почала нашіптувати маленькому хлопчику чарівний рецепт, як можна почути відлуння тиші. Він слухав зосереджено, розплющивши широко свої неймовірні очі.
- Коли ти виростеш, піднімися на гору чи хоча б на пагорб, але краще таки на гору. Хлопчик кивнув. - Заплющ очі, ось так. І вслухайся в тишу, тоді ти почуєш, що вона дзвінкіша, ніж тисячі звуків. І далекі гори (пагорби, ну нехай, але краще все-таки гори) повторять ці звуки відлунням. Знаєш, тиша - це просто дивна назва для неописаних звуків. Як зоряне небо - загальна назва для мільярдів невідкритих планет. Малий мовчав. Тоді подивився й на мене й запитав знову: - А ти любиш море? - Люблю. - Але море - то не море. Це просто дивна назва для тисяч нікому не відомих мрій. Тому я люблю море більше, ніж гори… На, тримай, це тобі. І хлопчик подарував мені маленьку красиву мушлю. З того часу я ношу її з собою, у кишені. І коли відлуння тиші стає нестерпним, я прикладаю ту мушлю до вуха. Слухаю море, дослухаюся до мрій. І дума про те, як добре, що я люблю говорити з дітьми. Вони завжди кажуть такі важливі слова.
Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 367; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |