Тема 2.4 Вищі пізнавальні процеси: мислення і уява

Уважність та її типи

Уважність – стійка властивість особистості, яка характеризується її послідовною спрямованістю та зосередженістю на певних об’єктах діяльності;

Неуважність – нестійкість уваги, поверхова її зосередженість, нездатність людини тривало затримуватися на виконуваному нею завданні, легке відволікання, розсіюваність її уваги.

Перший тип неуважності: розсіяність виникає при відволіканні й дуже малій інтенсивності уваги, надзвичайно легко й мимовільно переключається з предмета на предмет, ні на одному не затримуючись. Цей тип неуважності образно називають “пурхаючим”.

Другий тип неуважності: неуважність відзначається надзвичайно високою інтенсивністю уваги до одних подій, предметів або явищ і важке переключення на інші. Цей тип неуважності називають “липучою увагою”.

Третій тип неуважності: неуважність як результат перевтоми людини, її поганого самопочуття.

При деяких органічних захворюваннях мозку, насамперед його лобних долей, спостерігається патологічний розлад уваги, який може мати наступні прояви:

– виникає розсіяність, що проявляється в нездатності до довготривалого інтенсивного зосередження, а також в легкому та частому відволіканні;

– велика інертність та незначна рухливість уваги;

– надмірна рухливість уваги;

– патологічна фіксація на обмеженому колі уявлень і думок.

Мислення - це вищий психічний пізнавальний процес узагальненого та опосередкованого відображення людиною предметів і явищ оточуючої дійсності завдяки встановленню їх суттєвих особливостей, зв’язків та відношень

Узагальненість виникає завдяки тому, що мислення носить знаковий характер, тобто носить мовну форму.

Опосередкованість дозволяє пізнати те, що безпосередньо при сприйманні неможливо побачити.

Якщо відчуття і сприймання відображують або окремі сторони явищ, або ці явища, але в чуттєвій формі, то мислення встановлює зв’язки і відношення між явищами та усередині них.

Загальні характеристики мислення:

- мислення є вищим пізнавальним процесом;

- мислення є активною формою творчого відображення та перебудови людиною дійсності;

- мислення породжує такий результат, якого ні в самій дійсності, ні у суб’єкта на даний момент часу не існує;

- мислення завжди пов’язане з наявністю проблемної ситуації, завдання;

- на відміну від сприймання, мислення виходить за межі чуттєвої дійсності, завдяки чому майже необмежено розширює коло пізнання;

- мислення на основі сенсорної інформації робить певні теоретичні і практичні висновки;

- мислення обов’язково присутнє в усіх пізнавальних процесах;

- мислення – це рух ідей, що розкривають сутність речей;

- підсумком мислення є не образ, а певна думка, ідея;

- специфічним результатом мислення виступають судження і поняття;

- мислення – це особлива теоретична і практична діяльність, яка передбачає систему дій і операцій дослідницького, перетворювального та пізнавального характеру.

Загальна теорія мислення:

- мислення – це процес, який формується в суспільних умовах життя;

- на перших стадіях свого формування мислення проявляється, насамперед,

як зовнішня розгорнута предметна діяльність;

- в процесі формування мислення із зовнішньої розгорнутої предметної діяльності воно переходить у згорнуті форми та набуває характеру внутрішніх розумових дій.

Поняття – найпростішаформа мислення у вигляді слова або групи слів, яка відображає суттєві властивості, зв’язки та відношення предметів і явищ. Поняття бувають:

Одиничні – відображають істотні властивості одиничних об’єктів;

Загальні – відображають істотні властивості класів предметів.

Конкретні – відображають певні предмети, явища чи їх класи з істотними ознаками, зв’язками та відношеннями;

Абстрактні – відображають ті чи інші властивості об’єктів, окремо від самих об’єктів.

Родові – характеризуються більшим обсягом відображуваних у їх колі об’єктів;

Видові – характеризуються меншим за обсягом по відношенню до родових понять;

Категорії – мають найширший обсяг і відображають найзагальніші властивості, зв’язки і відношення.

Судження – форма мислення, в якій стверджується або заперечується наявність якихось зв’язків між предметами та явищами дійсності або їх властивостями та ознаками. Судження бувають:

Поодинокі - ствердження або заперечення відносно тільки одного предмета;

Загальні – ствердження або заперечення відноситься до всіх предметів певної групи;

Часткові – ствердження або заперечення відноситься уже не до всіх, а лише до деяких предметів;

Прості – складаються з одного судження;

Дата добавления: 2015-05-22