Чинники сталого розвитку туризму в Україні

Ціна ринкової рівноваги врівноважує попит та пропозицію на ринку й встановлюється за певної їх відповідності. Наприклад, якщо попит перевищує пропозицію, рівноважна ціна зростає і навпаки. При цьому існують принципові відмінності формування ціни попиту та ціни пропозиції.

На конкурентному ринку виділяють основні принципи їх формування. Ціна пропозиції м ає відповідати наступним вимогам: не може бути нижчою за рівень витрат на виробництво; прямо пропорційно впливає на обсяг пропозиції; залежить від цін споріднених та доповнюючих товарів, послуг, від якісних властивостей та стадії життєвого циклу послуг, від кількості продавців та стану розвитку конкуренції на ринку, від темпів інфляції.

Ціна попиту, у свою чергу: не може бути вищою за максимум фінансових можливостей покупців; впливає на обсяг попиту у зворотному порядку; залежить від кількості покупців на ринку, від якісних властивостей та від стадії життєвого циклу товару чи послуги, може бути диференційована для різних сегментів ринку (груп споживачів з різною платоспроможністю) за обсягами купівель, комплексністю обслуговування, якісними параметрами послуг та іншими критеріями.

Проте механізм саморегулювання ринку товарів та послуг туристського попиту, як і будь-який інший ринок, не дозволяє повною мірою оптимізувати його розвиток та забезпечити максимальний ефект діяльності його учасників, тому що невзмозі самостійно подолати негативні тенденції, пов’язані з монополістичною діяльністю його учасників та активним впливом інших факторів зовнішнього середовища. Тому держава здійснює регулювання туристичного ринку економічними та адміністративними методами.

Предметом державного регулювання ринку є, насамперед, прийняття законів, які, з одного боку, гарантували б рівноправні умови для всіх функціонуючих на ринку суб’єктів, надавали б їм економічної свободи, ставали б на перешкоді монополізму, недобросовісної конкуренції, а, з іншого, - дозволяли б поповнювати державний бюджет, вирішувати соціальні проблеми, підвищувати якість та конкурентоспроможність вітчизняних товарів та послуг. Значна роль належить державі в розвитку ринку туристичних послуг як економічними, так і адміністративними методами.

Економічні методи регулювання туристичного ринку здійснюються за допомогою загальних економічних важелів: податки, інші обов’язкові платежі, підтримка платоспроможності покупців.

До адміністративних методів належить створення відповідної законодавчої бази, галузевих стандартів якості послуг, правил їх сертифікації, інструктивних матеріалів.

Розвиток ринкових відносин в Україні передбачає створення умов для розвитку конкуренції. Крім того, як свідчить досвід, ринок успішно функціонує там, де існують не лише умови для розвитку конкуренції, але й постійно підтримується рівновага між попитом і пропозицією.

Головна мета державного регулювання ринкових відносин в Україні – запобігти інфляційному зростанню цін, яке може виникнути через стрімке зростання цін на сировину та паливо, монополізм виробників; сприяти поширенню нормальної конкуренції, зорієнтованої на використання досягнень науково-технічного прогресу. Важливим завданням є також забезпечення певних соціальних гарантій, зокрема, підтримання прожиткового мінімуму, забезпечення можливості отримання достатньої кількості товарів і послуг першої необхідності.

Законом України від 18.11.2003 року „ Про внесення змін до Закону України „Про туризм” встановлено основні способи та цілі державного регулювання в галузі туризму, основні пріоритетні напрями державної політики в галузі туризму:

Держава забезпечує захист законних прав та інтересів іноземних туристів відповідно до законодавства та міжнародних договорів України, гарантує захист законних прав та інтересів громадян України, які здійснюють туристичні подорожі за кордон. У разі виникнення надзвичайних ситуацій держава вживає заходів щодо захисту інтересів українських туристів за межами України, у тому числі заходів для їх евакуації з країни тимчасового перебування.

З метою дотримання прав та законних інтересів громадян - споживачів туристичних послуг туроператор та тур. агент зобов'язані здійснити фінансове забезпечення своєї цивільної відповідальності (гарантією банку або іншої кредитної установи) перед туристами. Туроператор для покриття своєї відповідальності за збитки, що можуть бути заподіяні туристу в разі виникнення обставин неплатоспроможності туроператора чи внаслідок порушення процесу про визнання його банкрутом, які пов'язані з необхідністю покриття витрат туриста з його повернення в місце постійного проживання (перебування), відшкодування вартості ненаданих послуг, передбачених договором, повинен надати підтвердження фінансового забезпечення своєї відповідальності (гарантію банку або іншої кредитної установи) перед туристом, в установленому порядку. Мінімальний розмір фінансового забезпечення туроператора має становити суму, еквівалентну не менше ніж 20000 євро. Розмір фінансового забезпечення туроператора, який надає послуги виключно з внутрішнього та в'їзного туризму, має становити суму, еквівалентну не менше ніж 10000 євро.

Мінімальний розмір фінансового забезпечення тур. агента має становити суму, еквівалентну не менше ніж 2000 євро.

Будь-які суми, надання яких гарантується фінансовим забезпеченням цивільної відповідальності туроператора (тур. агента), використовуються виключно для задоволення вимог, що висуваються на підставі та за наявності обставин, зазначених у Законі. Відшкодування збитків, заподіяних туристу в разі виникнення обставин неплатоспроможності туроператора (тур. агента) чи внаслідок порушення процесу про визнання його банкрутом, здійснюється відповідною кредитною установою на підставі заяви туриста, договору на туристичне обслуговування (ваучера) та документів, що підтверджують невиконання туроператором (тур. агентом) договірних зобов'язань.

Розробка стратегії сталого розвитку туризму в Україні передбачає визначення як загальних цілей, завдань і пріоритетів (концепції розвитку), так і встановлення конкретних завдань з їх реальною кількісною оцінкою та конкретними термінами. Крім того, стратегія повинна будуватися з урахуванням розвитку інших секторів економіки та інтегруватися в них.

Першим етапом розробки стратегії, повинен стати аналіз сучасного стану розвитку туристичних комплексів в окремих регіонах України, туристичних ресурсів держави, їх якісного рівня, оцінка реальних можливостей курортних і рекреаційних територій, сучасного стану розвитку інфраструктури туризму, а також аналіз туристичних потоків, попиту окремих сегментів споживачів, популярності туристських центрів і курортів. Такий аналіз повинен проводитися з урахуванням специфіки розвитку кожного з основних регіонів та туристичних центрів України.

За даними аналізу динаміки туристських потоків та обсягів туристського споживання за 2000-2011 роки виявлено як позитивні тенденції (зростання загального обсягу туристського споживання на митній території України), так і негативні: незначна питома вага організованого туризму (близько 7%) та його частка у ВВП України (близько 1,0%), низький коефіцієнт використання місткості санаторно-курортних закладів (0,26), готелів та інших засобів розміщення (О,31), зростання цін на туристичні послуги (вартості однієї туро-доби) в середньому в 1,83 рази, перевищення витрат резидентів України, що виїжджали за кордон, над надходженням валюти від надання туристичних послуг нерезидентам України (чистий імпорт послуг).

Окремою проблемою, яка потребує невідкладного вирішення, є висока питома вага приватного туризму та законодавча невпорядкованість функціонування власників приватних засобів розміщення. Розглядаючи втрату економічних вигод України від великих обсягів приватного туризму, слід враховувати, що це, переважно, сектор тіньової економіки, який функціонує за рахунок відвідувачів України, які розміщуються у приватних квартирах, будинках, приміських садибах. Власники таких засобів розміщення сьогодні ведуть свій бізнес на пільгових умовах: у переважній більшості вони не зареєстровані, як підприємці, не мають ліцензій на здійснення туристичної діяльності, не надають звітність про результати своєї роботи за встановленими формами та не сплачують податки, якість їхніх послуг не сертифікована. За рахунок нижчих цін на послуги у порівнянні з сертифікованими засобами розміщення цей сектор є потужною конкурентною силою для офіційно зареєстрованих суб’єктів туристичної діяльності України, які надають послуги розміщення та проживання туристам та іншим відвідувачам.

Упорядкування діяльності приватних підприємців на державному рівні можна вважати суттєвим резервом економічного зростання туристичного комплексу в Україні.

До головних чинників сталого розвитку ринку туристичних послуг в Україні у найближчі роки належить відновлення та розвиток внутрішнього соціального туризму.

Так, суттєвим резервом збільшення обсягів реалізації санаторно-курортних послуг може бути задоволення попиту мало забезпечених громадян України на основі відродження соціального туризму.

Доцільно відмітити, що за опублікованими даними в 1986 році в санаторно-курортних закладах, будинках, пансіонатах і базах відпочинку, на туристських маршрутах відпочивали 13,4 млн. вітчизняних трудівників і членів їх сімей, в т.ч. 81% з них, які відпочивали в оздоровчих закладах профспілок, отримали путівки за рахунок фондів соціального страхування безоплатно або за пільговими цінами. Крім того, сотні тисяч трудівників отримали путівки безоплатно або за пільговими цінами за рахунок коштів фонду соціально-культурного розвитку підприємств і організацій. Біля 6 млн. дітей і підлітків відпочивали в піонерських таборах та на екскурсійно-туристських базах, 18,2 млн. осіб систематично займалися фізкультурою і спортом в спортивних секціях, групах туризму і фізкультурно-оздоровчих закладах.

Відродження внутрішнього соціального туризму потребує активних дій з боку держави. Як засвідчує досвід країн Європейського Союзу, формування ринкового механізму дозволяє водночас ефективно застосовувати різні форми державного впливу на соціально-економічні процеси, в тому числі на організацію внутрішнього соціального туризму з метою оздоровлення, змістовного дозвілля й відпочинку широких верств населення.

Потребують невідкладного вирішення проблеми розвитку малого туристичного бізнесу в Україні.

Зовсім недавно утворилася Асоціація малих готелів України, яка поки що не дає точну інформацію про стан та кількість малих готелів України.

проблематичні питання виникають при проведенні робіт по категоризації офіційно зареєстрованих малих готелів, адже до міні-готелю не можна підходити з вимогами як до готелю від 100 номерів і вище. А стандарт ДСТУ 4269:2003, що діє: «Класифікація готелів», розрахований на готелі з розвиненою готельною інфраструктурою, отже малі готелі через свої малі можливості не можуть бути віднесені до тієї або іншої категорії не дивлячись на те, що по рівню комфортності проживання і якості обслуговування можуть відповідати найвищим стандартам, але отримати їм категорію від 3 зірок і вище проблематично, а то і зовсім не можливо, спираючись на діючі стандарти.

Слід відзначити, що ринок послуг малих готелів в даний час – це сфера готельної справи, що бурхливо розвивається в Україні. Альтернативою готелям стають знімні квартири з добовою оплатою, або, як ми їх називаємо, – апартаменти. На жаль більшість людей з тих, що надають послуги малих готелів, знімних квартир, апартаментів, котеджів, не мають знань і практичного досвіду управління таким об’єктом. Брак кваліфікованих фахівців для роботи в малих засобах розміщення знижує ефективність їхньої роботи.

В процесі впровадження економічних реформ необхідно враховувати високий ступінь розвитку готельного бізнесу в порівнянні з іншими способами використання комерційної нерухомості. Для того, щоб збувалися навіть найобережніші фінансові прогнози розвитку туризму в Україні, необхідна щоденна робота в області структури продажів послуг в засобах організованого туризму і приватному секторі.

Водночас цей ринок в Україні створює жорстку конкуренцію офіційно зареєстрованим готелям. За даними опублікованих матеріалів, на даному ринку працює декілька компаній, що управляють, в управлінні яких знаходиться понад 10 тисяч квартир і апартаментів. При добовій здачі в найм квартир, цей бізнес дозволяє окупити придбану нерухомість максимум за 5 років, тоді як при довгостроковій оренді – за 8-10 років.

На думку фахівців, цей напрям надання готельних послуг буде актуальним ще багато років. При цьому, враховуючи стабільно високий попит і брак готелів у всіх сегментах споживачів, готельні номери дешевшати не будуть.

Щодо статистики розвитку міжнародного ринку міні-готелів, то, наприклад, за опублікованими даними, в Парижі сьогодні працюють 600 міні-готелів, в Празі – 450, в Москві – 65, в Києві офіційно зареєстровано близько 60.

Таким чином, малі готелі в Україні, як в усьому світі, вкрай необхідні, особливо у сфері індивідуального туризму і бізнес-туризму. Враховуючи те, що темпи розвитку даного сектору високі, слід надати особливої уваги створенню правових умов їх функціонування в т.ч. державної реєстрації, сертифікації якості послуг і оподаткування. Необхідно створити рівні умови для всіх учасників ринку.

Сектор міні-готелів у всьому світі вже давно зайняв свою нішу і завоював своїх клієнтів. Активно розвивається цей вид готельного бізнесу в Росії і в СНД, особливо в місті Санкт-Петербурзі. Також в Росії почали з’являтися перші мережі міні-готелів, такі як: «DougLas», «Атмосфера», «Амулет», компанія «Стабільна лінія».

Розвиток офіційно зареєстрованих міні-готелів та інших засобів розміщення в Україні гальмує недосконала законодавча база. Вона не відповідає вимогам сьогодення, немає інструкцій та інших нормативних документів, які були б логічно взаємопов’язані і не суперечили один одному, що є однією з головних причин зростання сектору тіньового готельного бізнесу.

Становлення туристичного бізнесу все ще ускладнене існуючими несприятливими умовами в країні. Несприятлива політична ситуація, відсутність стабільності і гарантій інвестиційної діяльності з боку держави, а також істотні перешкоди розвитку створюють соціально-економічні проблеми.

Тенденції розвитку приватного сектора ринку туристичних послуг України мають як негативний, так і позитивний характер. Зростаюча кількість учасників туристичного ринку породжує жорстку конкуренцію, яка, з одного боку, сприяє вдосконаленню послуг за умови фахового підходу до організації туристичного бізнесу, а з іншого -- ускладнює умови виживання офіційно зареєстрованих малих підприємств та підприємств сектору організованого туризму, які сплачують обтяжливі податки та утримують вищі ціни у порівнянні з приватним сектором ринку туристичних послуг.

В умовах розвитку конкуренції та зниження попиту споживачів в секторі організованого туризму одним з головних шляхів виживання учасників туристичного ринку стає об’єднання таких підприємств у мережі. Відомо, що однією з найбільш популярних форм розвитку бізнесу в світі є франчайзинг. В існуючих умовах франчайзингові технології доцільно проголосити важливим елементом стратегії розвитку вітчизняного ринка туристичних послуг. Нині в Україні франчайзингові відносини ще маловідомі і потребують подальшого досконалого вивчення.

Франчайзинг, також відомий як комерційна концесія – один з різновидів побудови мережі підприємств. Власник торгової марки (бренду) або бізнесу (франчайзер) патентує і продає інструкцію про те, як утворити ідентичне підприємство. Франчайзі – підприємець, який купує цю інструкцію та повинен чітко її виконувати. Франчайзингова мережа, як правило, організується на базі дилерської чи дистреб’юторської мережі, або на базі мережі власних підприємств. Франчайзингова мережа базується не лише на відомій торговій марці. Важливим для просування й діяльності мережі є її індивідуальність та унікальність. Чим більше таких особливостей – тим простіше її ідентифікувати споживачам, тим успішнішою вона буде. Наступна необхідність – це можливість типізації бізнесу. Він не має бути прив’язаним до конкретної території, людини і т.д. Важлива також бездоганно працююча система комунікації та контролю за діяльністю підприємств мережі.

У західних країнах франчайзинг розвивається у бік доступності для споживачів: якщо людина з середньою заробітною платою може собі дозволити придбати франшизу та зайнятися бізнесом – така мережа має великий потенціал розвитку. У Британії, наприклад, існує франшиза вартістю 8 тис. фунтів. Вона надається у вигляді автомобіля з необхідним набором інструментів для дрібного ремонту авто, підручників з інструкціями та уніформою. У Москві вже є, наприклад, франшизи вартістю 150-600 дол. (невеликі вагончики в яких продаються чай та кренделики). Франчайзинговий бізнес поступово переходить у сегмент сімейного підприємництва – для його утримання необхідно надалі менше людей. Головне, що у франчайзинговій мережі можуть бути малі, середні, або великі підприємства – кожен вибирає мережу, яка найбільше відповідає його фінансовим можливостям. Мережі туристських підприємств пропонують приєднатися до них за відносно незначні кошти. Так, вартість франшизи мережі тур агенцій пляжного відпочинку «Велл» (засновник Озолінь А.Т. -- «Сеть магазинов горящих путевок») становить 1500 дол.. Вартість звичайної франшизи мережі «Царское путишествие» становить 5000 дол.., а монополія на регіон – 30 000 дол.США.

Більшість підприємців в Україні намагаються розвивати свій власний бізнес – зі своєю специфікою, унікальністю та власною назвою, навіть, якщо він буде не таким успішним, чи навіть за кілька років збанкрутує. Так, за даними офіційної статистики, в середньому з заснованих протягом одного року туристичних компаній до кінця першого року приблизно 70% припиняють своє існування, через 2 роки продовжують працювати лише 7-10%. Водночас доля банкрутств франчайзингових підприємств складає лише 10 %.

В Україні ще мало прикладів дешевого, але динамічного франчайзингового бізнесу, втім Український франчайзинг має істотну перевагу -- місткий і неосвоєний ринок збуту. За даними Асоціації франчайзингу, в Україні найдешевший варіант входження у франчайзинговий бізнес починається з декількох тисяч доларів, а максимальна вартість обчислюється мільйонами.

Наведемо лише декілька порівняльних цифр, що підтверджують ефективність франчайзингового бізнесу: середні інвестиції, необхідні для заснування туристських агенцій, становлять приблизно 15 тис. доларів, -- вартість франшизи починається від 1000 доларів, роялті – 2-3% від обороту. Рентабельність туристичної агенції з оборотом 30 тис. доларів за рік складає 8-10 %, а для аналогічних агентств, об’єднаних в мережі – 12-18%.

В Україні, за різними оцінками, налічується 80-120 франчайзингових мереж. В туристичному бізнесі – це мережі туристичних агенцій «Галопом по Європам», «Сеть магазинов горящих путевок» та мережа готелів «Premier Hotels».

Таким чином, можна зробити висновок, що франчайзинг в туризмі – це можливість швидко збільшувати ринки збуту, підвищувати обсяги продажу і територіально розширювати бізнес, що забезпечує зростання престижу компанії та її товарного знаку, підвищення довіри до якості продукту. Переваги для франчайзі – можливість працювати за прописаними та перевіреними моделями бізнесу і всебічна підтримка франчайзера за мінімальні початкові капіталовкладення.

В умовах кризи, коли дуже високим є психологічне навантаження та обмежена кількість сімейного бюджету може бути виділена на відпочинок, необхідно розвивати місцеві види туризму, які є більш дешевими та можуть дати поштовх до розвитку сумісних з туризмом сфер економіки. Особливої уваги заслуговує також розробка нових туристичних пакетів, які визнані перспективними за оцінкою ВТО.

Дата добавления: 2015-05-22