Зовнішньоторговельна політика: суть та інструменти

Зовнішньоторговельна політика – цілеспрямований вплив держави на торгівельні відносини з іншими країнами.

Основними цілями зовнішньо-торгівельної політики є:

· зміна ступеня і способу участі країни в міжнародному поділі праці;

· зміна обсягу експорту та імпорту;

· зміна структури зовнішньої торгівлі;

· забезпечення країни необхідними ресурсами (сировиною, енергією і т.п.);

· зміна співвідношення експортних та імпортних цін.

Існує 2 основних види зовнішньо – торговельної політики:

1. Політика вільної торгівлі («фрітредерство») – політика мінімального державного втручання у зовнішню торгівлю, яка розвивається на основі ринкового попиту і пропозиції. Проте, це не означає повного усунення держави від можливості впливати на напрями господарської діяльності. Держава укладає договори з іншими країнами, щоб надати максимальну свободу усім своїм господарським суб’єктам.

2. Протекціонізм – політика державного захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції за допомогою використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.

Крайній ступінь протекціонізму – економічна автаркія, при якій країни намагаються обмежити імпорт лише тими товарами, виробництво яких в даній країні неможливе. Експорт допускається тією мірою, якою він забезпечує імпорт. Тобто автаркійна політика передбачає, що будь – який імпорт повинен бути замінений на вітчизняну продукцію.

Протекціонізму властиві декілька основних видів.

Коли він спрямований проти окремих країн чи товарів, то мова йде про селективний протекціонізм.

Якщо йдеться про конкретні галузі, перш за все сільське господарство, то такий протекціонізм називають галузевим.

Протекціонізм, який проводиться об’єднанням країн стосовно до країн, які в нього не входять, називається колективним.

Розрізняють також прихований протекціонізм, якщо він здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

І Державне регулювання міжнародної торгівлі може бути:

1. Одностороннім, коли інструменти державного регулювання використовуються урядом країни в односторонньому порядку без згоди або консультації з її торговими партнерами. За звичай, односторонні заходи застосовуються у відповідь на аналогічні кроки інших країн і приводять до виникнення напружених політичних відносин між торговими партнерами (обкладення окремих товарів митом, введення квот на імпорт і ін.).

2. Двохстороннім, коли заходи торгової політики погоджуються між країнами, які є торговими партнерами. Наприклад, за взаємною домовленістю кожної з сторін можуть вводитися конвенційні мита, які не ущемляють інтереси іншої країни, країни можуть погоджувати технічні вимоги до маркування, упаковки, домовлятися про взаємне визнання сертифікатів якості і ін.

3. Багатостороннім, коли торгова політика погоджується і регулюється багатосторонніми угодами. Приклади багатосторонньої політики включають Генеральну угоду з тарифів та торгівлі (ГАТТ), угоди в сфері торгівлі країн-членів Європейського Союзу (ЄС).

Основним принципом міжнародного права є те, що кожна держава володіє виключним юридичним правом над своєю територією і всі юридичні і фізичні особи, котрі знаходяться на цій території, підпадають під її юрисдикцію. Тому, для оцінки торгових договорів питанням принципової важливості є режим, який надається на території даної держави іноземним товарам, послугам і капіталу.

Дата добавления: 2015-05-22