Прямі та непрямі вибори, їх оцінка

Абсентеїзм, його причини й оцінка.

Абсентеїзм – ухилення від участі в голосуванні. Ця проблема дуже гостро постає в багатьох зарубіжних державах. У США та Японії абсентеїзм нерідко перевищує 50% чисельності зареєстрованих виборців. Він майже відсутній в Італії, де введено обов’язкове голосування, в Австралії та Австрії, де встановлені відповідні адміністративна та кримінальна відповідальність. Абсентеїзм як форму політичної поведінки виборців не можна не враховувати, оцінюючи підсумки голосування. Показник пасивного ставлення до голосування як до масової політичної кампанії не може оцінюватись тільки негативно. Безперечно, високий рівень абсентеїзму приводить до обрання представницьких органів меншою частиною виборного корпусу, в той час як обрані органи, висловлюючи волю меншості, поширюватимуть свою владу на всіх виборців. Водночас можливий і позитивний абсентеїзм, коли неучасть у виборах є формою виявлення протесту або ставлення до запропонованих реформ чи до осіб, які обираються.

Вибори є способом формування такого органу як парла­мент і виступають у ролі однієї з визначальних характеристик природи самого народного представництва. Водночас вибори є способом формування інших вищих органів держави, зокре­ма, в "республіках" обирається глава держави - президент.

Вибори бувають прямими і непрямими. Прямі вибори відбуваються за умов, коли виборці безпосередньо виявляють своє ставлення до кандидатів шляхом голосування. Прямими, як правило, є парламентські вибори і вибори до інших пред­ставницьких органів. Шляхом прямих виборів обирається гла­ва держави у переважній більшості президентських і змішаних поліархій. На непрямих виборах волевиявлення виборців опо­середковується спеціальною колегією виборців (прези­дентські вибори у США) або самим парламентом чи створено­го на його основі колегії (президентські вибори в "парламен­тарних республіках").

Прямі вибори за порядком організації і проведення багато в чому співвідносяться з референдумом. Головна ж відмінність між ними полягає в тому, що народне волевияв­лення на референдумі є за своєю суттю безпосередньою влад­ною діяльністю виборчого корпусу, а волевиявлення на вибо­рах лише визначає того, хто буде уповноважений займатися владною діяльністю.

Особливістю прямих виборів є те, що вони пов'язані з не­обхідністю узгодження волевиявлення виборців і відповідної діяльності обраних, тобто з певним поєднанням їх волевияв­лень, що в теорії іноді розглядають як своєрідну угоду. Звідси поява терміну "депутатський мандат". Але, незважаючи на термінологію, взаємовідносини виборців та обранців не можна ототожнювати з такими, що виникають між учасниками цивільно-правових договорів, зокрема договору доручення. На виборах і при здійсненні мандата волевиявлення виборці та їх обранці не протистоять один одному, що є характерним для цивільно-правових договірних відносин. Ці волевиявлен­ня спрямовані на досягнення однієї мети - заміщення і ре­алізацію цього мандата. Вибори не призводять до виникнення якихось суб'єктивних стосунків між виборцями та обранцями. Волевиявлення виборців обмежується самим актом обрання і за умов прийнятого в розвинутих країнах вільного мандату практично не впливає на зміст конституційно-правового ста­тусу парламентарів. Статус останніх визначається консти­туцією і законодавством, а не волею виборців.

Дата добавления: 2015-05-08