Феномен людини

П’єр Тейяр де Шарден

Тема: Філософська антропологія

Із чисто позитивістської точки зору людина самий таємничий і збиваючий з пантелику дослідників об’єкт науки. І слід визнати, що в своїх зображеннях універсуму наука дійсно ще не знайшла йому місця. Фізиці вдалося тимчасово окреслити світ атома. Біологія зуміла навести деякий порядок у конструкціях життя. Спираючись на фізику і біологію, антропологія у свою чергу абияк пояснює структуру людського тіла і деякі механізми його фізіології. Але отриманий при об’єднанні всіх цих рис портрет явно не відповідає дійсності. Людина в тому вигляді, яким його вдається відтворити науці сьогодні, – тварина, подібна іншим. За своєю анатомією вона так мало відрізняється від людиноподібних мавп, що сучасні класифікації зоології, повертаючись до позицій Ліннея, розміщують її разом з ними, в одному і тому же сімействі гоміноїдних. Але якщо судити по біологічним результатами її появи, то чи не являє вона собою як раз щось зовсім інше?

Нікчемний морфологічний стрибок і разом з тим неймовірне потрясіння сфер життя – у ​​цьому весь парадокс людини. Тому цілком очевидно, що у своїх реконструкціях світу нинішня наука нехтує суттєвим фактором, або, краще сказати, цілим виміром універсуму. Згідно загальної гіпотези, що направляє нас із перших сторінок цієї книжки до цілісного і виразного тлумачення нинішнього вигляду Землі, у цій новій частині, я хотів би показати, що для виявлення природного положення людини в світі, яким воно надається у досвіді, необхідно і достатньо взяти до уваги як зовнішню, так і внутрішню сторони речей. Цей метод погодить в нашому уявленні нікчемність і вище значення феномену людини в ряду, гармонійно низхідному до життя і матерії.

Як серед біологів досі панує невпевненість щодо наявності напряму і тим більше певної осі еволюції, так за схожими причинами між психологами все ще мають місце найсерйозніші розбіжності щодо питання про те, чи відрізняється специфічно людська психіка від психіки істот, що з’явилися до неї. Дійсно, більшість «вчених» скоріше заперечує наявність подібного розриву. Чого тільки не писали і не пишуть сьогодні про розум тварин!

Для остаточного вирішення питання про «вищість» людини над тваринами я бачу тільки один засіб – рішуче усунути із сукупності людських вчинків всі другорядні і двозначні прояви внутрішньої активності та розглянути центральний феномен – рефлексію.

З точки зору, якої ми дотримуємося, рефлексія – це набута свідомістю здатність зосередитися на самому собі і оволодіти самим собою як предметом, що володіє своєю специфічною стійкістю і своїм специфічним значенням, – здатність вже не просто знати, а знати, що знаєш. Шляхом цієї індивідуалізації самого себе всередині себе живий елемент, до того розпилений і розділений в неясному колі сприймань і дій, вперше перетворився на точковий центр, в якому всі уявлення і досвід зв’язуються і скріплюються в єдине ціле, що усвідомлює свою організацію.

Які ж наслідки подібного перетворення? Вони неосяжні, і ми їх так само ясно бачимо у природі, як будь-який із фактів, зареєстрованих фізикою чи астрономією. Істота рефлексує за допомогою зосередження на самій собі і раптово стає здатною розвиватися у новій сфері. У дійсності це виникнення нового світу. Абстракція, логіка, обдуманий вибір і винахідливість, математика, мистецтво, розраховане сприйняття простору і тривалості, тривоги і мріяння любові... Вся ця діяльність внутрішнього життя не що інше, як зрушення новоутвореного центру, палаючого у самому собі.

Встановивши це, я запитую: якщо дійсно «розумна» істота характеризується «здатністю до рефлексії», як це випливає із попереднього викладу, то чи можна серйозно сумніватися, що розум – еволюційне надбання лише людини? І отже, чи можемо ми з якоїсь удаваної скромністю сумніватись і не визнавати, що володіння розумом дає людині корінну перевагу над всіма формами життя, що передують людині? Зрозуміло, тварина знає. Але, безумовно, вона не знає про своє знання – інакше вона б давним-давно помножила винахідливість і розвинула б систему внутрішніх побудов, яка б не вислизнула б від наших спостережень. Отже, перед твариною закрита одна сфера реальності, в якій ми розвиваємося, але куди вона не може вступити. Нас розділяють рів або поріг, нездоланний для неї. Здатність до рефлексії робить нас не тільки відмінними від тварин, але і іншими у порівнянні з ними. Ми не просто зміна ступеня, а результат зміни природи, як результат зміни стану.

Якщо історія життя, як ми казали, є розвиток свідомості, завуальований морфологією, тоді неминуче на вершині ряду, по сусідству із людиною форми психіки повинні доходити до рівня розуму. Це як раз і відбувається. І тоді прояснюється сам «парадокс людини». Збентежені тим, як мало «антропос», незважаючи на своє незаперечну розумову перевагу, відрізняється анатомічно від інших антропоїдів, ми – принаймні у точки виникнення – мало не відмовляємося їх розділяти.

Контрольні питання:

1. В чому полягає феномен людини?

2. Чим людина відрізняється від тварин?

3. Який принцип, на думку Шардена, обумовлює еволюцію життя?

Дата добавления: 2015-05-22