Назвати досягнення палеолітичної людини в духовній і матеріальній культурі

Епоха палеоліту (давній кам'яний вік) починається з початком антропогенезу, а закінчується в Х тисячолітті до н.е.

Рання людина була повільнішою і слабкішою, ніж великі хижаки, не мала такої природної зброї, як ікла та кігті. Люди навчилися компенсувати ці недоліки, використовуючи камінь, кістку, дерево. Майстри раннього палеоліту створювали гострі знаряддя, сильно б'ючи каменем об камінь. Вибиралися тверді гірські породи, частіше за все кремінь. Найдавніша з відомих на Землі – це стоянка ранніх людей, яка знайдена Льюїсом Лікі в знаменитій Олдувайській ущелині в Танзанії. Вона має вигляд скупчення каменів і кісток тварин. Вік стоянки датують двома мільйонами років.

Предки сучасної людини все більше відділялися і віддалялися від тваринного світу. Виготовлення знарядь праці, випрямлення постави, зміна ходи, спільні узгоджені дії, що вимагали сигнальної системи, м'ясна їжа вдосконалювали наших пращурів. Близько 1,5 млн. років тому з'явилося ручне рубило – своєрідний тип універсального за призначенням кам'яного знаряддя листоподібної форми. Приблизно 300–200 тисяч років тому люди оволоділи вогнем. Одним з його джерел, ймовірно, були дерева, що загорілися від блискавок. Невипадково у багатьох народів збереглися легенди про героя, що викрав небесний вогонь і подарував його людям (наприклад, грецький міф про Прометея). Спочатку вогонь тільки підтримували. На одній з палеолітичних стоянок в Китаї археологи знайшли шар попелу товщиною 6 м.

Близько 200 тис. років тому почалася льодовикова епоха. Люди опинилися в дуже жорстких природних умовах, проте виявили себе гідними їм протистояти. Найістотніші зміни належать до останньої стадії палеоліту – так званого верхнього палеоліту (ХХХV–X тисячоліття до н.е.). На цей час сформувалася людина сучасного антропологічного типу – “людина розумна” – кроманьйонець (за назвою грота Кро–Маньон у Франції – місця перших знахідок викопних останків таких людей). Люди в цей період заселили всі континенти, по деяких скелетах вже можна простежити ту чи іншу сучасну расу (європеоїди, монголоїди, негроїди).

У виготовленні кам'яних знарядь з'явилася нова техніка: від кам'яного ядрища-заготовки (нуклеусу) відколювали вузькі кам'яні відщепи. Виникла спеціалізація знарядь – ножі, скребки, пилки, наконечники. Від майстра вимагалася віртуозна точність обробки каменю: щоб виготовити кам'яний ніж, наприклад, треба було вдарити понад 250 разів.

Люди вже жили не тільки у створених природою схованках (печерах, гротах), з'явилися різні види штучного житла: вириті в землі і накриті зверху кістками мамонта; повністю побудовані з бивнів, з вогнищем у центрі; довгі, овальні, з декількома вогнищами. Дослідження житла дозволяють робити висновки про соціальний лад верхнього палеоліту. Основним осередком, очевидно, була родова община, яка нараховувала біля сотні людей. Згуртованість родового колективу доводить складне полювання на бізонів, печерних ведмедів, биків, мамонтів, вовнистих носорогів. Мисливці заганяли тварин у ями–пастки, ущелини, прірви. Під скелею біля Солютре у Франції знайдені скелети 10 тисяч диких коней. Схоже кістковище бізонів знайдене в Україні біля Амвросіївки у Донецькій області.

Виникнення мистецтва. Верхній палеоліт – це час народження мистецтва.Його поява була величезним прогресом у пізнавальній діяльності людей, осмисленні навколишнього світу. Мистецтво зміцнювало соціальні зв'язки, допомагало формуванню первісної общини, ставало засобом передачі досвіду. Види образотворчого мистецтва палеоліту досить різноманітні: петрогліфи (зображення тварин і людей, виконані на камені), гравюри на кістках і рогах, рельєфи, малюнки, глиняні і кам'яні скульптури.

Більшість вчених пов'язує появу у людини потреби передати навколишній світ художніми засобами з релігійними магічними уявленнями, виникнення яких належить до того самого часу. Етнографія знає безліч прикладів, коли заклинання, танці навколо зображень вважалися засобом впливу на реальних тварин. Так, австралійські аборигени і сьогодні вірять: якщо чоловіки намалюють або “освіжать” новим розфарбуванням зображення тварин або рослин на стінах священної печери, то справжні тварини і рослини будуть добре розмножуватися. Серед малюнків палеоліту рідко, але зустрічаються зображення людей у масках. Широко відомий так званий “Чаклун” з печери Трьох братів у Франції – напіволень-напівлюдина. Мистецтво танцю, ймовірно, також розвивається з імітації поведінки тварин, мисливських і військових вправ.

Питання про шляхи становлення образотворчого мистецтва є складною науковою проблемою. Одні дослідники першим прагненням зобразити щось вважають смуги на наносному шарі глини на стінах печер (їх називають “макарони”) і “відбитки” рук. Інші ж доводять, що найдавнішим було “натуральне” мистецтво – виготовлення опудал тварин, на цій основі виникла скульптура, а вже потім – рельєф, гравюра, малюнок.

Працювали давні художники при світлі смолоскипів або світильників з мохом. Рукою чи примітивними пензлями (жмут вовни, пучок трави) наносилися сажа, мінеральні фарби. Широко застосовували охру – природну червону фарбу різних відтінків – від жовтуватого до пурпурного, її компонентами є глина і сполуки заліза або марганцю. Охру спочатку знаходили в натуральному вигляді, а пізніше стали виготовляти, перепалюючи залізняк.

Художники палеоліту зображували переважно тварин: зубрів, коней, оленів, мамонтів. Перші малюнки недосконалі, але згодом майстерність досягла вражаючого рівня. Фігури тварин стали малювати упевненою лінією, дотримувалися пропорції. З'явилася штриховка, суцільне розфарбування, застосування різних кольорів, що допомагало відображенню об'єму. Шедеври печерного живопису з печер Альтаміра (Іспанія), Ляско, Фон–де–Гом (Франція) передають тварин майже в натуральний зріст з великою життєвою переконливістю. Особливістю цих розписів є те, що між реалістично зображеними фігурами окремих тварин немає композиційного зв'язку, іноді вони навіть “находять” одне на одне.

Характерними для палеоліту також є невеликі за розміром жіночі статуетки. Вони виконані завжди за одним загальним принципом: кінцівки ледве намічені, риси обличчя не позначені, проте різко підкреслені ознаки жінки–матері. Такі статуетки образно називають “палеолітичними Венерами”. Очевидно, що основна ідея цих зображень – ідея родючості, продовження роду. Вчені зв'язують їх з культом жінки–праматері в родовій общині, де спорідненість велася по материнській лінії.

В Україні досліджено багато палеолітичних пам'яток. Одна з них – стоянка біля села Мізін на Десні, поблизу Чернігова. Там знайдені фігурки, які зображають птахів, цікавий кістковий браслет, покритий складним геометричним орнаментом, жіночі статуетки.

3. Охарактеризувати життя, господарську діяльність та духовні досягнення палеолітичної людини.

Палеоліт — давній кам'яний вік, перша з двох основних епох кам'яного віку. Палеоліт — епоха існування викопної людини, а також викопних, нині вимерлих видів тварин. В епоху палеоліту клімат Землі, її рослинний і тваринний світ дуже відрізнялися від сучасних. Люди епохи палеоліту користувалися лише оббитими кам'яними знаряддями; вони ще не вміли їх шліфувати та виготовляти глиняний посуд — кераміку, їхнім заняттям було полювання й збирання рослинної їжі. Рибальство тільки починало виникати, а землеробство і скотарство ще не були відомі. Початок палеоліту (близько 2,8 млн. років тому) збігається з появою на Землі найдавніших мавпоподібних людей — архантропів. Кінець палеоліту датується приблизно 12—10 тис. років тому. Палеоліт нерідко поділяють на нижній (ранній), середній і верхній (пізній).
За палеоліту сформувався первісний лад. За раннього і середнього палеоліту люди жили на дородовій стадії первіснообщинного ладу, за пізнього палеоліту — матріархально-родовим ладом, що набув дальшого розвитку за наступних історичних часів — мезоліту і неоліту.
палеолітична людина починає виражати свої духовні потреби у художній творчості. З того часу мистецтво, будучи однією з форм суспільної свідомості, розвивалось й допомагало первісній людині закріпити нагромаджений досвід, зберегти пам’ять про минуле, зафіксувати емоційну оцінку оточуючого світу. Мистецтво також служило для вираження ранніх релігійних уявлень людського суспільства: творюються пам’ятки круглої скульптури з м’яких порід каменю й кістки, Крім тварин, у пластиці того часу зустрічаються зображення жінок. Були релігій вірування такі як фетишизм, анімізм, тотемізм. Була поширеною віра у магію.

4.Проаналізувати взаємозв’язок провідного виду господарської діяльності палеолітичної людини із мистецтвом цього періоду.
Первісна доба — найтриваліша в історії людства. Вона тривала з появи перших людей до виникнення стародавніх цивілізацій (IV- III тис. до н. ери). Первісне суспільство поділяється умовно на кам'яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-бронзовий і залізний віки. Кожному із цих етапів людського життя були притаманні певні риси, особливості, здобутки матеріальної культури, заняття та знаряддя праці.
Так, палеоліт (давній кам'яний вік) був найдовшим періодом. Для нього були характерними примітивні знаряддя праці, збиральництво, мисливство,рибальство, як основні види господарювання, що свідчило про його
привласнювальний характер. В цей час людина навчилася видобувати і підтримувати вогонь — одне з найвизначніших її досягнень. З'явилися постійну житла.
У мезоліті (середньому кам'яному віці) вдосконалювалися знаряддя праці первісних людей
Під час перехідного періоду від мезоліту до неоліту (протонеоліт) зароджуються відтворюючі форми господарювання у тваринництві. Першими прирученими тваринами були собака, свиня і бик. В цей час виникає
землеробство, перші постійні поселення людей.
Для неоліту (новий кам'яний вік) притаманне для людей -— землеробство,тваринництво, гончарство та інші. В цей час з'являється наземний транспорт — віз, сани. Худоба використовується як тяглова сила.З'являється система обміну.
Верхній палеоліт знаменний тим, що це час народження мистецтва. Його поява була величезним прогресом в пізнавальній діяльності людей, осмисленні навколишнього світу. Мистецтво зміцнювало соціальні зв'язки, допомагало формуванню первісної общини, ставало засобом передачі досвіду від покоління до покоління. Коло творів образотворчого мистецтва палеоліту досить широке: зображення тварин і людей, виконані на камені (петрогліфи), гравюри на кістках і рогах, рельєфи, малюнки, глиняні і кам'яні скульптури.

5.Розкрити характерні особливості палеолітичних Венер, обгрунтувати їх пластичне вирішення.
Палеолітичні "Венери" — невеличкі статуетки, переважно вирізьблені з мамонтової кістки, поширені на просторах Європи та Азії до Забайкалля. Європейський терен витворив окреме, своєрідне трактування цього сюжету.
Статуетки палеолітичних "Венер" дивовижно споріднені між собою. При порівнянні створюється враження, що виконані вони за певним іконографічним зразком. Фактично, це жіночі торси із гіпертрофованими формами масивних грудей, живота і таза. Скульптори нехтують формами голови, рук, гомілок, внаслідок чого створюється маса, яка брилою вписується в геометричну форму — ромб. Якщо у центр ромба поставити ніжку циркуля і викреслити коло, то в нього вписуються форми великих грудей, живота і нижніх ліній торса. Таке конструктивне вирішення характерне і для "Віллендорфської Венери" (Австрія), "Венери із Леспюг" (Франція), і "Венери із Костенок" (на Дону, Росія). Ця група творів датована пізнім палеолітом (близько 20 тис. років до н.е.).
До нашого часу виявлено приблизно 60 палеолітичних "Венер". Най-відоміша серед них знайдена в Австрії (містечко Віллендорф), знаходиться у Природничо-історичному музеї Відня.
Палеолітичні "Венери" були, ймовірно, магічними символами. При розгляді цих витончених жіночих статуеток передусім захоплює високий художній рівень виконання, сила пластичного виразу, відчуття стилю, пропорції, симетрії, тонке моделювання форми, здатність її синтетичного відтворення, яскрава загостреність передачі образу.
Не виключено, що у часовому вимірі виникнення цих творів відділяють тисячі років. Викликає здивування іконографічна стабільність творів, виконаних в умовах палеолітичних стоянок, розташованих в різних регіонах світу, віддалених географічно й одночасно наближених за принципом побудови, будучи ніби продуктом однієї школи. Очевидно, єдиним чинником, що стимулював виникнення таких споріднених образних зображень жінки, можна вважати тільки спільну ідеологічну основу, духовні засади якої і зумовили загальне композиційне рішення.

6. Назвати характерні ознаки трипільської культури.
Трипільська культура – багатогранна і самобутня. Її характерними ознаками в економічній сфері були зернове землеробство, тваринництво; у сфері суспільних відносин – перехід від матріархату до патріархату, зародження міжплемінних об’єднань та елементів приватної власності; у духовній сфері – домінування символів родючості, матеріалізації їх у символи добробуту (жіночі статуетки, зображення сонця, місяця, води та ін.) у сфері побуту – побудова великих глиняних будівель. Житла були наземні, мазались глиною. Всередині були піч, лежанка і вівтар-жертовник, житло споруджувалося по колу, одне біля одного, середина залишалася порожньою; хати будувалися каркасні; стіни розписували яскравими фарбами, різнокольоровим орнаментом. Житло ділилося на кімнати. Помешкання опалювалося піччю, складеною з глиняних вальків. Очолювала таку родину жінка, оскільки, як засвідчують пам'ятки, це був час матріархату. Більшість статуеток, знайдених в ареалі цього періоду, присвячено жінці. Центр селища використовувався як загін для громадської худоби. Це були скотарсько-хліборобські громади з колективною власністю на худобу. Поселення зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд; У килимарстві, гончарстві, дереворізьбленні, вишивках, писанках — дуже багато геометричних та рослинних орнаментів, інколи — зображень одомашнених тварин, зокрема кіз і корів. Велику кількість посуду трипільці виготовляли з глини, яку дуже часто вкривали монохромними або поліхромними розписами. На уламках глиняного посуду залишилися сліди сонячних символів: хрести, різновиди свастики тощо.

7 На основі прикладів довести вплив трипільського мистецтва на розвиток національного декоративно-ужиткового мистецтва.
Етнічні зв’язки Трипільської культури та українців є питанням досить суперечливим. В. Петров розглядаючи це питання, виокремлював лінію культурно-історичних традицій та лінію етнічних зв’язків. Вважаючи, що все ж таки є певні елементи етнографічної приналежності українців до трипільців: по-перше, «тисячі років існує хліборобство на берегах тих самих річок…», по-друге, «такі ж хати, обмазані глиною та смугами кольорових барв, так само як і за трипільських часів жінка підмазує глиною долівку, розписує хату і піч», по-третє «вічне дерево життя, зображене тут на рушниках має прототипи в трипільських зображеннях…», В. Петров не вважає українців прямими етнічними нащадками трипільців, на основі того, що етнографічна культура не лишилася тотожною собі від часів неоліту. О. Шокало вважає, що без етнічних зв’язків неможливо було зберегти кількатисячну культурно-історичну традицію. М.Ю. Відейко, як зазначено вище, визначав трипільців як конгломерат різних родів і племен, серед яких були і мисливці та рибалки Європи, що шляхом асиміляції та влиття сусідніх родів та племен обмінювалися з найдавнішими землеробами не лише мовою і матеріальною культурою, а й етнічною культурою.
Що ж стосується культурних зв’язків, то загальновизнано, що внаслідок впливу трипільців на місцеве населення, останнє отримало навички виготовлення глиняного посуду, землеробства, тваринництва, примітивної металургії, будування жител, побут тощо. Зокрема, це характерна трипільська глинобитна хата з розписаними стінами, характерною орнаментацією, глиняний розписний посуд, які існують і на сучасній Україні. Також це характерне для трипільців ведення господарства, домашнє виробництво та побут (вишивання рушників, сорочок, виготовлення взуття тощо) характерні для деяких районів України, зокрема західної її частини.

Дата добавления: 2015-05-22