Класифікація підприємницьких договорів

Договори і форми забезпечення договірних зобов’язань

Підприємницька діяльність в умовах ринку базується на договірних взаємовідносинах. Договір є правовою формою партнерських відносин.

Договір (контракт або угода) — це добровільна, двостороння або багатостороння форма документального закріплення партнерських зв'язків між економічними суб’єктами, тобто взаємовідносин у процесі праці, виробництва і реалізації продукції або надання послуг. У договорі обумовлюється предмет договору, взаємні права та обов’язки, а також умови відповідності за порушення договірних зобов’язань.

Договір називається ще контрактом або угодою.

У ринкових умовах застосовуються два види договорів:

– засновницький договір;

– підприємницький договір.

Засновницький договір є письмовим документом, що засвідчує волевиявлення фізичних і юридичних осіб щодо створення певної організаційно-правової форми підприємницької діяльності.

Підприємницький договір – це договір, який стосується безпосереднього здійснення обраного виду підприємницької діяльності у визначеній організаційно-правовій формі.

Класифікація підприємницьких договорів у відповідності зі сферами діяльності наведено (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Сфери діяльності	Види договорів
1. Купівля, продаж, оренда або лізинг	1.1. Договір купівлі-продажу продукції підприємства 1.2. Договір на постачання товарів через посередників 1.3. Договір аукціонного продажу товарів 1.4. Договір на виготовлення продукції із сировини та матеріалів замовника 1.5. Договір продажу майна іншим юридично особам 1.6. Державний контракт (державне замовлення) 1.7. Договір оренди майна 1.8. Лізингова угода
2. Підрядні послуги	2.1. Договір про консалтинг (інформаційне обслуговування 2.2. Договір про надання юридичних послуг 2.3. Договір про надання аудиторських послуг 2.4. Договір про надання брокерських послуг 2.5. Договір про надання рекламних послуг 2.6. Договір на виконання науково-дослідних робіт
3. Трудові відносини	3.1. Тарифна угода 3.2. Колективний договір 3.3. Договір (контракт) про наймання керівника 3.4. Договір (контракт) про наймання працівника (фахівця, службовця)

Продовження табл. 2.3.

4. Страхування	4.1. Договір особистого страхування від нещасних випадків 4.2. Договір страхування майна підприємств 4.3. Договір страхування майна громадян 4.4. Договір обов'язкового (добровільного) медичного страхування
5. Розрахунки та кредити	5.1. Договір на розрахункове та касове обслуговування; 5.2. Договір позики під заставу майна; 5.3. Договір поручительства; 5.4. Кредитний договір
6. Зовнішньоеконо-мічна діяльність	6.1. Агентський договір 6.2. Договір на декларування товарів для митного контролю 6.3. Договір на транспортно-експедиційне обслуговування зовнішньоторговельних вантажів 6.4. Договір консигнації 6.5. Договір на закупівлю товарів з імпорту 6.6. Договір постачання товарів з експорту 6.7. Ліцензійний договір
7. Інші договори	7.1. Договір доручення 7.2. Договір комісії 7.4. Договір про спільну діяльність

Договір на постачання товарів через посередників укладається на постачання фірмою-посередником певних видів продукції покупцям за обумовленою формою її оплати.

Договір про аукціонний продаж товарів – документально оформлена угода про публічний продаж виставленого на аукціон товару за найбільш високу ціну, оголошену покупцем.

Державний контракт є письмовим документом, який передбачає забезпечення споживачів, що фінансуються за рахунок державного бюджету, і поповнення державного резерву відповідними видами продукції.

Лізингова угода — це договір між виробником і споживачем, що стосується довгострокової оренди машин, обладнання, приладів, транспортних і інших технічних засобів праці.

Договір обов'язкового медичного страхування відбиває документально оформлені відносини між страховиком (страховою медичною установою) і страхувальником (підприємством або організацією в особі їхніх керівників), що передбачають страхування персоналу (трудового колективу). Зміст такого договору наданих до оплати страховиком медичних послуг, зроблених працівникам страхувальника, і уплатой страхувальником визначених грошових внесків в обумовлений договором термін.

Договір поруки – документально оформлена домовленість між трьома сторонами (поручителем, кредитором і боржником), відповідно до якої поручитель у випадку неплатоспроможності боржника зобов'язується протягом заздалегідь обговореного часу з моменту настання терміну платежу відшкодувати отриману боржником позичку.

Ліцензійний договір відрізняється від звичайної ліцензії на здійснення певного виду підприємницької діяльності. Він укладається між ліцензіаром і ліцензіатом і передбачає надання виняткової ліцензії на використання винаходів або «ноу-хау» за визначену винагороду у виді паушального платежу або роялті. Ліцензіар – це особа, що бажає придбати право на її використання ліцензіатом. Ліцензіат – власник конкретної інновації.

Договір про спільну діяльність належить до документів господарського призначення і передбачає спільну діяльність партнерів без створення юридичної особи (без створення товариства). Основною договору є сплата партнерами майнових або грошових внесків, які стають загальною частковою власністю.

Кожний договір складається з:

– преамбули (введення до договору);

– основної частини;

– заключної частини.

Преамбула повинна містити: чітку назву договору; місце і час (дату) укладення договору; фіксацію факту укладання договору відповідно до умов, викладеними в його тексті; юридичну назву сторін договору (партнерів).

Основна частина договору охоплює специфічні (характерні для певної угоди) і загальні (стандартні) умови.

До специфічних умов договору відносяться:

1) предмет договору і кількість товару;

2) якість товару;

3) ціна товару; знижки або надбавки, якщо вони застосовуються;

4) основні умови постачання;

5) форма оплати;

6) термін постачання;

7) маркірування, пакування, тара;

8) порядок здачі — прийому товару;

9) відповідальність сторін;

10) додаткові застереження, якщо вони необхідні.

Загальні умови договору включаються в усі договори незалежно від їхньої специфіки. Такими умовами є арбітражні розпорядження (застереження) і перелік форс-мажорних обставин, з появою яких виконання договірних зобов'язань припиняється на час їхньої дії.

Обов'язковими атрибутами заключної частини договору є:

– усі необхідні додатки (ескізи, зразки товарів);

– юридичні адреси сторін (партнерів);

– підписи уповноважених сторонами (партнерами) осіб.

Питання до самоконтролю

1. Визначте сутність підприємництва.

2. Перелічите головні ознаки підприємництва.

3. Хто є суб’єктом підприємництва?

4. Які існують типи підприємницької діяльності та їх відзнаки?

5. Визначте основні організаційно–правові форми підприємницької діяльності та дайте їх характеристику.

6. Які існують види товариств і їх характерні риси?

7. Охарактеризуйте різні види акцій.

8. Визначте сутність різних договорів.

9. Охарактеризуйте форми договірних зобов’язань.

Глава 3. Управління підприємством

3.1. Сутність, функції і принципи процесу управління підприємством

Сучасне управління — це особлива сфера економічних відносин, що має свою логіку розвитку.

Відомий англійський економіст Альфред Маршал(1842-1924) виділив управління в окремий фактор виробництвапоряд із трьома традиційними – капіталом, працею, землею.

Сутність управлінської діяльності полягаєу впливі на процес через прийняття рішень. Необхідність управління пов'язаназ процесами поділу праці на підприємстві і відокремленням управлінської праці від виконавчої.

Зростання значення фактору управління в епоху науково-технічної революції стало основою щодо появи концепції “менеджеріальної революції”, згідно з якою влада переходить від власників до управлінців.

Засновником теорії вважається американський інженер і дослідник Ф. Тейлор(1856-1915). Запропонована ним теорія раціоналізації праці і відносин на виробництві дозволила докорінно змінити організацію виробництва, а звідси й забезпечити зростання ефективності виробництва. Ф. Тейлор розглядав управління як “мистецтво знати точно, що слід зробити і як це зробити найкращим і найдешевшим способом”.

На сьогодні у світовій практиці використовують три інструменти управління: ієрархію, культуру і ринок. Кожен з них є домінуючим в тій чи іншійекономічній системі, наприклад, ієрархія вадміністративно-командній економіці.

Наука управління за останні два – три десятиріччя пережила більш глибокізміни, ніж за весь попередній період свогорозвитку. Вдосконаленню управлінської практики сприяв прогрес в оргтехніці. Те, що відбувається сьогодні в теорії і практиці управління, зветься “тихою управлінською революцією”. Її початок співпав із вступом західного суспільства в інформаційну стадію. На зміну старій раціоналістичній концепції управління приходить нова неформальна, яку прийнято називати маркетинговою, інформаційною.

Сутність раціоналістичної концепції полягає в переконанні,що успіх фірми залежить від раціональної організації виробництва, зниження витрат за рахунок використання внутрішньовиробничих резервів і підвищення ефективності використання виробничих ресурсів. Фірма розглядається як закрита система, мета і завдання якої є заданими і стабільними протягом тривалого періоду часу. Основа стратегії такої фірми – поглиблення спеціалізації виробництва. Організаційна структура будується за функціональним принципом, вирішальне значення має контроль.

Неформальна концепція має за основу ситуаційний підхід до управління. Фірма розглядається як живий організм, як відкрита системаі головна передумова її успіху знаходиться поза нею. Успіх пов'язується з тим, наскільки успішно фірма вписується в зовнішнє середовище (економічне, соціально-політичне, науково-технічне) і пристосовується до нього. Ситуаційний підхід до управління означає, що вся внутрішня будова системи управління є відповіддю на різні впливи зовнішнього середовища. Організаційні механізми пристосовуються до нових проблем і виробітки нових рішень.

Реалізацією цього нового підходу стало стратегічне управління, яке передбачає врахування майбутніх станів середовища у процесі розробки стратегії розвитку фірми.

У відповідності з основними положеннями теорії систем будь який суб’єкт, явище або процес (включаючи підприємство) можна розглядати як систему. Під системою розуміють сукупність взаємопов’язаних в одне ціле елементів. Елемент системи – це частина цілого, яка в процесі аналізу не підлягає розподілу на складові. Отже, кожна система:

по-перше, складається із двох чи більше елементів;

по-друге, кожний елемент системи має притаманні тільки йому якісні характеристики;

по-третє, між елементами системи існують зв’язки, за допомогою яких вони впливають один на одного;

по-четверте, система не може існувати поза часу та простору.

Система має часову сутність (її склад може бути визначений в кожний момент), а також свої межі та зовнішнє середовище.

Перша особливість підприємства як системи складається в його відкритості, тобто підприємство може існувати тільки при умові активної взаємодії з зовнішнім середовищем (рис. 3.1).

Зовнішнє середовище (економічна, політично-правова,

соціально-культурна, екологічна, міжнародна складові)

Рис. 3.1. Взаємодія підприємства з зовнішнім середовищем

Підприємство “обирає” із проміжного та загального зовнішнього середовища основні фактори виробництва, а потім, перетворюючи їх в продукцію, товари, послуги, інформацію і відходи, спрямовує їх в зовнішнє середовище. Умовою життєздатності системи є вигідний обмін між “входом” та “виходом”.

Друга особливість підприємства як системи: воно є штучною системою, створеною людиною заради власних інтересів.

Тому, об’єктивну необхідність управління будь-яким підприємством зумовлено процесом розподілу праці у виробництві чи в іншій діяльності.

Розрізняють дві форми розподілу праці: горизонтальну та вертикальну. Горизонтальна форма – це розподіл трудових операцій на різні завдання. Результатом горизонтального розподілу праці є формування підрозділів підприємства, які виконують окремі частини загального трансформаційного процесу. Оскільки роботу на підприємстві поділено між підрозділами та окремими виконавцями, хтось повинен координувати їх дії, щоб досягти загальної мети.

Тому, об’єктивно виникає потреба в відділенні управлінської праці від виконавчої.

Управління, яке (в широкому розумінні) являє собою діяльність, що забезпечує координацію роботи людей і трудових колективів також є складною системою. Диференціація і координація управлінської праці формування рівнів управління здійснюється за допомогою вертикального розподілу праці.

Управління підприємством або іншим первинним суб’єктом господарювання – це постійний і системний вплив на діяльність його структур для забезпечення узгодженої роботи і досягнення кінцевого позитивного результату.

Виділяють наступні функції управління.

1. Планування – процес визначення цілей діяльності, передбачення майбутнього розвитку та поєднання індивідуальних завдань працівників підприємства або іншого суб'єкта господарювання для досягнення загального позитивного результату діяльності.

2. Організація – процес формування структури виробничо-господарської чи іншої системи, розподілу завдань, повноважень і відповідальності між працівниками суб'єкта господарювання для досягнення загальної мети його діяльності

3. Мотивація – процес, що спонукає працівників до спільних узгоджених дій, які забезпечують досягнення визначеної загальної мети діяльності підприємства.

4. Контроль – процес визначення досягнутих за певний період результатів діяльності, порівняння досягнутих результатів із запланованими і коригування діяльності, що в сукупності забезпечує виконання завдань плану на належному рівні.

Ці чотири головні функції тісно пов’язані між собою в єдиному процесі управління. Недостатнє планування або неефективна організація також, як і слабка мотивація праці або незадовільний контроль, негативно впливають на результати діяльності підприємства в цілому.

З урахуванням цього важливо підкреслити, що управління підприємством відбиває сукупність взаємопов’язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, які забезпечують формування та досягнення мети підприємства.

Вдосконалення організація процесу управління підприємством базується на певних принципах.

Принципи управління, актуальні сьогодні, розробив сучасник Ф.Тейлора француз А.Фойль. Всі здійснювані на підприємстві операції він поділив на шість груп:

– технічні;

– комерційні;

– фінансові;

– обчислювальні;

– охорони майна і осіб;

– адміністративні.

Власне до управління він відніс останню групу і вважав, що процес управління полягає в тому, щоб передбачати, організовувати, узгоджувати, розпоряджатися, контролювати.

В управлінні сучасною економікою зазвичай керуються такими принципами:

– чіткий розподіл праці;

– забезпечення виконавської дисципліни;

– розподіл повноважень і відповідальності;

– використання мотивації високопродуктивної праці;

– забезпечення рівної справедливості для всіх;

– забезпечення послідовності і стабільності роботи;

– дотримання взаємовідносин із співробітниками згідно ієрархічного ланцюга;

– заохочення ініціативи.

Дата добавления: 2015-05-22