Руснак І.С. 1 страница

Я

Ч

Ц

X

Ф

У

Т

С

Р

П

О

Н

М

Л

К

І

З

Е

Д

Г

В

Б

А

Норми оцінювання

Оцінки «відмінно» заслуговує студент, який виявив всебічні, системні й глибокі знання навчального матеріалу і вміння вільно виконувати передбачені програмою завдання, ознайомлений з основною і додатковою психологічною та педагогічною літературою.

Зазвичай, оцінка «відмінно» ставиться студентам, які засвоїли взаємозв'язок основних категорій і понять педагогіки та психології вищої школи, усвідомлюють значення наукових знань для організації педагогічного процесу, науково-педагогічної діяльності викладача, творчо використовують їх у розв'язанні ситуаційних психолого-педагогічних завдань.

Оцінки «добре» заслуговує студент, який виявив повне знання навчального матеріалу, успішно виконав передбачені програмою завдання, засвоїв рекомендовану основну психолого-педагогічну літературу.

Як правило, оцінка «добре» виставляється студентам, які засвідчи­ли системні знання з педагогіки та психології вищої школи і здатні до їх самостійного поповнення й оновлення під час подальшої навчальної роботи і професійної діяльності. Водночас вони допустили несуттєві неточ­ності, пропуски, помилки, які змогли самостійно виправити.

Оцінки «задовільно» заслуговує студент, який виявив знання основного навчального матеріалу в обсязі, потрібному для подальшого навчання і майбутньої роботи за професією, частково справився з виконанням передбачених програмою завдань, ознайомлений із частиною рекомендованої основної психолого-педагогічної літератури.

Зазвичай, оцінка «задовільно» виставляється студентам, які допустили суттєві помилки у відповіді на іспиті, але продемонстрували здатність усунути ці помилки за допомогою викладача.

Оцінка «незадовільно» виставляється студентові, який виявив значні прогалини в знаннях основного навчального матеріалу, допустив принципові помилки у виконанні передбачених програмою завдань, не знайомий з основною педагогічною та психологічною літературою.

Як правило, оцінка «незадовільно» виставляється студентам, у яких відсутні знання з педагогіки та психології вищої школи або їх недостатньо для продовження навчання чи початку професійно-педагогічної діяльності.

ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

Агогіка – наука про вивчення проблеми запобігання відхиленням у поведінці дітей та підлітків.

Адаптація в психології особистості (лат. adaptatio пристосовувати) пристосування особистості до існування в соціумі відповідно до його норм і вимог, а також згідно з потребами, прагненнями, мотивами та інтересами самої особистості. Психологічна адаптація здійснюється в процесі соціалізації особистості, у ході її індивідуального розвитку, соціального і професійного становлення.

Адаптація дидактична готовність студента-першокурсника опанувати різноманіттям нових (порівняно зі шкільними) організаційних форм, методів і змісту навчально-професійної діяльності у вищій школі, до значного збільшення обсягу навчального матеріалу, до складної мови наукових текстів і вивчення спеціальних предметів тощо.

Адаптація соціально-психологічна процес набуття людьми певного соціально-психологічного статусу, оволодіння деякими соціально-психологічними рольовими функціями; людина прагне досягти гармонії між внутрішніми і зовнішніми умовами життєдіяльності.

Акме соматичний, фізіологічний, психічний і соціальний стан особистості, який характеризується зрілістю її розвитку, досягненням найвищих і найкращих показників у її діяльності і творчості.

Акмеологічні інваріанти професіоналізму основні якості й уміння професіонала, а також необхідні умови, що забезпечують високу стабільність і ефективність діяльності, незалежно від її змісту і специфіки.

Акмеологія наука про людину, об'єктом якої є професійна діяльність. Предметом акмеології є об'єктивні і суб'єктивні фактори, які сприяють і перешкоджають досягненню вершин професіоналізму, творчого довголіття, а також закономірності в організації навчання професіоналізму майбутніх фахівців, удосконалення і корекція діяльності.

Актив (лат. activus – діяльний) – у соціальній психології – найдіяльніша, енергійніша й активніша частина соціальної групи, колективу.

Активізація пізнавальної діяльності – така організація пізнавальної діяльності, коли навчальний матеріал стає предметом активної мисленневої і практичної діяльності студента.

Активність (лат. activus – активний) – одна з основних характеристик особистості, яка полягає в здатності бути імпульсом змін у стосунках із навколишнім світом (на відміну від реактивності, коли джерелом є зовнішній стимул). Вона виявляється в прагненні розширювати сферу своєї діяльності і поведінки, здатності нести в собі потенціал енергії, сили і творчості. Активна особистість неодмінно виступає як суб'єкт не лише своєї поведінки і діяльності, але й власного життя.

Активність пізнавальна вид психічної активності, що проявляється у формі розгорнутої пізнавальної діяльності, центральним процесом якої є мислення, і характеризується допитливістю, творчим характером.

Активний метод навчання – сукупність прийомів, спрямованих на збудження основних психічних процесів та станів, що сприяють інтенсифікації розумового процесу.

Альтруїзм (лат. alter – інший) – мотив, спрямований на надання допомоги кому-небудь; безкорислива турбота про благо людей, готовність поступатися і жертвувати особистими інтересами задля іншої людини. Альтруїзм протилежний егоїзму.

Амбівалентність – важлива складова внутрішнього світу особистості; риса, що проявляється в співіснуванні рівних за силою взаємовиключних протилежностей у мотивації, когніціях, ефектах і поведінці щодо зовнішнього і (або) внутрішнього світу (наприклад, почуття радості і горя, любові і ненависті). Особистісна амбівалентність проявляється в будь-яких ситуаціях гармонійно, негармонійно чи патологічне. Амбівалентність пов'язана з глибинними настановами, де суперечливі ставлення мають спільне джерело і є взаємозалежними.

Андрагогіка – педагогіка дорослих.

Атракція – привабливість однієї людини для іншої, особлива форма взаємин, забарвлених лише позитивними емоціями, прояв симпатії. Атракція може виявлятися також як особлива позитивна соціальна настанова щодо особи, організації тощо.

Афект (лат. affectus – хвилювання, пристрасть) – сильний і відносно короткочасний емоційний стан, пов'язаний із різкою зміною важливих для суб'єкта життєвих обставин.

Бесіда – метод навчання, при якому з допомогою запитань, що спи­раються на досвід і знання студентів, викладач спонукає їх до повторен­ня вже пройденого матеріалу або підводить до засвоєння нових знань.

Взаємодія – взаємний зв'язок, вплив, обумовленість, узгодженість дій предметів, явищ, якостей тощо.

Взаємини (стосунки) – суб'єктивні зв'язки і ставлення, що існують між людьми в соціальних групах через неперервний обмін особистісно-значущою інформацією. Взаємини завжди передбачають взаємність, наявність належного ставлення. Вони бувають діловими і приятельськими, офіційними й особистісними. Взаємини ґрунтуються па певних спонуках (інтерес до іншої людини, необхідність взаємодії та співробітництва, потреба в спілкуванні та ін.) і передбачають якусь поведінку (мовлення, дії, міміка, жести), емоції і почуття (задоволеність спілкуванням, симпатія чи антипатія, взаємний потяг, індивідуальний і груповий настрій), пізнання (сприйняття іншого, мислення, уявлення), волю (витримка при відсутності взаєморозуміння, володіння собою, коли є конфлікт, надання допомоги у важкій ситуації). На взаємини людей впливають їхня спрямованість, характер, темперамент, вік, освіта, професія та ін.

Взаємодія соціальна – процеси впливу різних суб'єктів один на одного, їхній взаємозв'язок, взаємозумовленість, взаємний обмін та ін. Розрізняють п'ять рівнів настанов на взаємодію: домінування, маніпуляція, суперництво, партнерство, співдружність.

Вибір професії – свідоме формування людиною власних про­фесійних інтересів з метою оптимальної реалізації фізичних і духов­них якостей і потреб у певній галузі діяльності.

Викладання – організований і керований викладачем процес пере­дачі системи знань, умінь, навичок.

Виховання – цілеспрямований та організований процес форму­вання особистості на основі передачі суспільно-історичного досвіду з метою її підготовки до суспільного життя і продуктивної праці.

Вихований – цілеспрямоване створення соціальних умов (матеріальних, духовних, організаційних) для розвитку особистості, для її входження в контекст сучасної культури.

Вища освіта – рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілес­прямованого процесу засвоєння змісту навчання, який грунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.

Вищий навчальний заклад – суб'єкт освітньої діяльності, який за­безпечує: фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей; удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення кваліфікації громадян.

Відповідальність – здатність особистості розуміти відповідність результатів своїх дій поставленим цілям, визнаним у суспільстві або в колективі нормам, у результаті чого виникає почуття співучасті в спільній справі, а при невідповідності – почуття невиконаного обов'язку; готовність індивіда визнати, що він сам є причиною наслідків власної поведінки і діяльності.

Віктимологія – наука про різні категорії людей, які стали жертвами несприятливих умов соціальної організації та насильства.

Внутрішня свобода усвідомлена необхідність, обґрунтований вибір і відповідальність за нього. Це свідомо взятий на себе обов'язок для реалізації своїх творчих можливостей. Почуття внутрішньої свободи пов'язане з почуттям власної гідності, з почуттям самоцінності.

Вчинок основна особистісна форма й одиниця поведінки, що оцінюється як акт морального самовизначення особистості щодо людей, суспільства і самого себе; специфічний вид розумово-вольової дії, необхідна складова діяльності людини, вияву її характеру і поведінки. Вчинок відіграє надзвичайно важливу роль у морально-психічному розвитку особистості.

Герогіка – наука про соціальне-педагогічні проблеми людей похи­лого віку

Гуманізм – ставлення до інших людей на основі висхідної віри в їхні позитивні можливості: розум, волю, устремління, їхні потенціали, які вимагають лише сприятливих умов аби розкритися на благо собі, іншим людям, суспільству.

Гуманітарна освіта – навчально-виховний процес, який грун­тується на викладанні-засвоєнні гуманітарних дисциплін, головними з яких є мовні, українознавчі, історичні, філософські, соціологічні, культурологічні, психолого-педагогічні, правознавчі дисципліни.

Гуманізація освіти – відображення в освітньому процесі тенденцій гуманізації сучасного суспільства, коли ставка робиться на духовність людини, відповідальність за свої вчинки. За українським педа­гогічним словником гуманізація освіти є центральною складовою но­вого педагогічного мислення, яка передбачає перегляд, переоцінку всіх компонентів педагогічного процесу у світлі їх людинотворної функції. Гуманізація освіти означає повагу до особистості, довіру до неї, прийняття її особистісних цілей, запитів і інтересів; створення максимально сприятливих умов для розкриття й розвитку її здібнос­тей і обдарувань, повноцінного життя і самовизначення. Гуманізація освіти основним смислом педагогічного процесу вважає розвиток особистості.

Гуманітаризація освіти – переорієнтація освіти з предметно-змістового принципу навчання основ наук на вивчення цілісної кар­тини світу й насамперед – світу культури, світу людини, на форму­вання в молоді гуманітарного й системного мислення; система заходів, спрямованих на пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів у змісті, формах і методах навчання й таким чином на формування особистісної зрілості учнів, розвиток їхніх творчих здібностей. Одним з найважливіших практичних напрямів гуманіта­ризації освіти є перегляд змісту навчання, відображення в ньому в до­ступній формі світової філософської й загальнокультурної спадщини, філософських і етичних концепцій, історії науки. Гуманітаризація освіти передбачає також підвищення в навчальному процесі статусу гуманітарних дисциплін при радикальному їх оновленні.

Геніальність найвищий ступінь розвитку здібностей, що виявляється у творчій діяльності, результат якої мають історичне значення в житті суспільства, у розвитку науки, мистецтва.

Гідність – уявлення про цінність людини як особистість. Ставлення до себе на основі адекватної самооцінки і відповідне ставлення до неї інших людей.

Готовність до праці – потреба в праці, що конкретизується в здатності до певної професійної діяльності як результат професійного навчання і виховання; є підсумком не тільки професійного розвитку, але й соціальної зрілості особистості.

Група референтна (лат. referentis – той, що повідомляє) – група реальна або уявна, мета діяльності та ціннісні орієнтації членів якої виступають як еталон для кожної особистості. Синонім - група еталонна.

Група соціальна відносно стійка сукупність людей, об'єднаних єдністю інтересів (а також культурних цінностей і норм поведінки), які перебувають у більш-менш систематичній взаємодії.

Гуманізація освіти система заходів, спрямованих на розвиток загальнокультурних компонентів у змісті освіти, орієнтованих на вдосконалення особистості (головної цінності освіти). Гуманізація освіти передбачає формування гуманістичного світогляду, створення нових відносин між особистістю і суспільством. Гуманізація освіти умова вирішення глобальних проблем сучасного людського соціуму, це шлях до вдосконалення духовного, культурного складу особистості, це формування соціальних здібностей людини жити в суспільстві за моральними нормами, зберігати й збагачувати свої здібності до творчої діяльності, вдосконалювати свою особистість.

Гуманітаризація освіти узгодження викладання технічних, природничо-математичних дисциплін із гуманітарними науками про суспільство і людину. Ставиться завдання підняти правову, моральну, психологічну культуру фахівця з вищою освітою. Гуманітаризація освіти тісно пов'язана з принципом гуманізації, передбачає інтеграцію наук, їхню співдружність (синергія).

Гуманний підхід – за кожною людиною визнається самоцінність, рівність її в правах, свободі й обов'язках.

Державний стандарт освіти – нормативні вимоги до змісту і рівня освітньої і фахової підготовки в Україні. Вони є основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форми одержання освіти. Державні стандарти розробляються ок­ремо з кожного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня і за­тверджуються Кабінетом Міністрів України. Підлягають перегляду не рідше як один раз на 10 років.

Дидактика – галузь наукового знання, яка досліджує проблеми освіти і навчання.

Дидактика вищої ніколи – галузь педагогіки вищої школи, яка роз­робляє теорію вищої освіти і навчання у вищому навчальному закладі.

Дискусія – метод навчання, який передбачає обговорення якого-небудь суперечливого питання, проблеми.

Дисципліна – 1) певний порядок поведінки людей; 2) навчальний предмет.

Діалог – почерговий обмін репліками двох людей.

Діяльність – форма прояву життя людини, її активного ставлення до оточуючої дійсності.

Дистанційне навчання – організація навчального процесу на основі спеціально розробленої програми, орієнтованої на самостійну на­вчальну діяльність студента.

Демократична позиція – прийняття іншого «Я» як безумовної цінності і почуття власної гідності.

Депресивний стан – афективний стан, що характеризується негативним емоційним фоном, зміною мотиваційної сфери, когнітивних (пов'язаних із пізнанням) уявлень і загальної пасивності поведінки. Суб'єктивно людина в стані депресії відчуває важкі, негативні емоції і почуття – пригніченість, сум, відчай.

Деструктивність – негативне ставлення людини до самої себе або до інших людей і відповідна до цього ставлення поведінка. Деструктивна особистість нещаслива, навіть якщо їй вдасться досягти поставлених цілей. Повага до життя, до інших людей і самого себе – умова психічного здоров'я.

Детермінанта (лат. determinans – який визначає, обмежує) – причина, що визначає виникнення явища.

Дивергентність – визнання варіативності оптимального вирішення проблеми.

Діалог – спілкування двох суб'єктів стосовно вирішення проблеми; обговорення спільної теми, коди зберігається думка кожного, намагання розуміти один одного, схоплювати цілісний зміст у кожному висловлюванні, без оцінки, хто має рацію, а хто винен.

Діяльність викладача – різновид професійної науково-педагогічної діяльності, яка спрямована на різнобічну професійну підготовку фахівців різного профілю, на розвиток і виховання студентів.

Діяльність провідна – діяльність, у якій: 1) розв'язуються суперечності, які є рушійною сплою розвитку; 2) перебудовується структура свідомості, з'являються нові якісні.перетворення – новоутворення; 3) виникають, диференціюються нові види діяльності, забезпечуються умови для переходу до них. Провідною діяльність є стосовно розвитку особистості, а не до інших видів її діяльності. Життя і розвиток індивіда тим багатші, чим ширше він включений у різні форми діяльності. У студентському віці провідною діяльністю є навчально-професійна.

Діяльність студента – форма пізнавальної і практичної активності студента, спрямована на розвиток своєї особистості, підготовку до виконання професійно-трудових завдань і обов'язків, оволодіння необхідними для цього знаннями, навичками і вміннями.

Еврістична бесіда – метод навчання, при якому викладач не дово­дить до студентів готові знання, а вправно поставленими запитання­ми змушує їх самих, на основі раніше набутих знань і власного досвіду, доходити до нових понять, правил, висновків

Екзамен – метод і форма рубіжної перевірки знань, умінь і нави­чок студентів

Ефективність діяльності – відповідність результатів суспільно-ко­рисної діяльності колективу чи окремої особи тим завданням, що по­ставлені перед ними

Еліта – привілейована панівна група, яка покликана керувати.

Емоції (лат. emoveo – хвилюю, збуджую) – психічне відображення у формі безпосереднього переживання життєвого змісту явищ і ситуацій.

Емпатія (лат. empathea – співпереживання) – 1) емоційна чуйність, здатність людини до емоційного відгуку; співчуття, співпереживання, спільної радості, до розуміння внутрішнього стану інших людей; 2) пізнання людиною внутрішнього світу інших людей (емоційна проникливість, психологічне налаштування), яке здійснюється за межами раціонального компонента. Емпатія один із найважливіших компонентів професійної придатності до низки професій (педагог, лікар, психолог).

Ерудиція (лат. eruditio – ученість) – виявлення широти розуму, що спирається па великий обсяг знань із конкретного питання і забезпечене пам'яттю. Ерудиція досить часто, але не обов'язково, пов'язана з високим рівнем творчості в тій самій галузі, іноді відзначають їхню обернену залежність.

Загальна педагогіка – педагогічна наука, що вивчає загальні зако­номірності виховання людини, розробляє загальні основи навчально-виховного процесу у виховних закладах усіх типів.

Закон – 1) правило, створене державними установами для належ­ного регулювання відносин між людьми в суспільстві; 2) фактичне за­твердження того, що відбувається за певними обставинами, регуляр­но у системі (суспільстві, природі, економіці, освіті тощо).

Закономірності навчання – це упорядкованість педагогічних явищ, яка грунтується на повторюваності фактів, і відображує стійкі залеж­ності між елементами процесу навчання (метою, змістом, засобами навчання, навчальною діяльністю), а також його залежність від об'єктивних, стійких зовнішніх зв'язків.

Залік – вид перевірки та врахування знань учнів з великих розділів теоретичних та практичних навчальних курсів.

Засвоєння – форма пізнання, яка має три довільних або не-довільних етапи: розуміння, запам'ятовування, можливість практич­ного використання.

Зміст освіти – науково обґрунтована система дидактично та мето­дично оформленого навчального матеріалу для різних освітніх і кваліфікаційних рівнів.

Зміст вищої освіти – спеціально дібрана і визнана суспільством си­стема наукових знань і практичних умінь та навичок, необхідних для забезпечення розвитку і формування особистості майбутнього спеціаліста вищої кваліфікації певної сфери.

Знання – узагальнений досвід людства у вигляді фактів, правил, висновків, закономірностей, ідей, теорій, якими володіє наука.

Здібності – індивідуально-психологічні якості особистості, що забезпечують легкість оволодіння певною діяльністю та є передумовою успішного її виконання. Бувають загальні (або розумові) здібності, від яких залежить успішність будь-якої діяльності і навчання, та спеціальні, пов'язані з конкретним видом діяльності (педагогічні, наукові, художні та ін.)

Знання – результат пізнавальної діяльності індивіда; сукупність ідей людини, засвоєних нею понять, законів і принципів, а також зафіксованих особливостей явищ і предметів. Знання можуть бути емпіричними (недостатньо узагальненими) і теоретичними, що відображають об'єктивні закономірні зв'язки і відношення; наукові і життєві, усвідомлені і формально засвоєні; споглядально-пояснювальні і дієво-перетворювальні. Оволодіння системою знань, що відповідають майбутній спеціальності студентів – необхідна передумова досягнення успіху в професійній діяльності. Студенти повинні формувати високу готовність до ефективного засвоєння і використання своїх теоретичних знань і практичних умінь.

Зрілість – вища психологічна інстанція організації та управління своєю поведінкою, переборення себе, самореалізації. Це сукупний етап високого розвитку фізіологічних, інтелектуальних, професійних, ділових, вольових, моральних і соціальних параметрів людний.

Індивідуальність – неповторна своєрідність будь-якого явища, істоти, окремої людини.

Інструктування – короткі, лаконічні, чіткі вказівки (рекомендації) про виконання тієї чи іншої дії.

Інтеграція – процес взаємопроникнення структурних елементів різних галузей людської діяльності (наука, інформація, методологія тощо), окремих компонентів знання, який супроводжується зростан­ням рівня їх узагальненості та компактності.

Інтелект – відносно стійка структура розумових здібностей індивіда.

Інтелектуальна культура – сукупність професійної підготовки фахівця, гнучкості та адаптивності мислення, володіння необхідними методологічними та методичними технологіями, що забезпечує орієнтування в умовах існуючих систем науково-інформаційного по­шуку та управління.

Інформація – відомості, які є об'єктом зберігання, переробки і пе­редачі..

Історія педагогіки – галузь системи педагогічних наук, що вивчає розвиток виховання як суспільного явища, історію педагогічних вчень.

Індивідуалізація навчального процесу – найбільш повне врахування психологічних і психічних особливостей особистості, природних да­них, нахилів і наявних знань. Індивідуалізація навчання передбачає таку побудову цього процесу, при якій особистісні якості кожної лю­дини, яка навчається, розвивались у потрібному напрямі.

Інструктаж – лаконічні, чіткі вказівки щодо виконання завдань. Використовується перед самостійною роботою студентів, лаборатор­ними заняттями або в їх процесі з метою надання певних передписів алгоритмічного типу відносно їх виконання.

Ідентифікація – встановлення тотожності, подібності об'єктів завдяки спільності певних рис, ознак; уподібнення, ототожнення з кимось або чимось; пізнання когось або чогось. Ідентифікація – процес, через який людина або: а) поширює свою ідентичність на будь-кого; б) запозичує свою ідентичність від будь-кого; в) змішує чи плутає свою ідентичність із ідентичністю іншого. Ідентифікація тісно пов'язана з моделюванням. У студентському віці відбувається ідентифікація індивіда з авторитетною (референтною) групою, ідентифікація себе як суб'єкта майбутньої професійної діяльності.

Ідентичність – почуття неперервності свого буття як сутності, відмінної від усіх інших. Ідентичність – 1) збереження і підтримання особистістю власної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя; 2) стійкий образ «Я», усвідомлення в собі певних особистісних якостей, індивідуально-типологічних особливостей, рис характеру, способів поведінки, які визнаються своїми і достовірними. Психосоціальна ідентичність є запорукою психічного здоров'я особистості.

Імідж (англ. image – образ) – особливий вид психічного образу, який характеризується як: 1) сформований у масовій свідомості стереотип сильно емоційно забарвленого психічного образу чого-небудь або кого-небудь; велике враження, що наділене великими регуляторними властивостями; 2) маніпулятивний, привабливий, зрозумілий психічний образ, що впливає на емоційну сферу людини (іноді на її підсвідомість), а через неї – на механізми свідомості і поведінки, вибір людини.

Індивід (лат. individuum неподільне) окремий представник людського роду, носій сукупності морфологічних, фізіологічних і психологічних ознак, які відрізняють його від представників інших видів живих Істот; особа в групі або суспільстві. Індивідом є кожна людина. У процесі онтогенетичного розвитку індивід стає особистістю, індивідуальністю, свідомим суб'єктом своєї поведінки і діяльності.

Інтеграція (integratio – відновлення, відтворення, integer – цілісний) – ознака автентичної особистості, яка по-справжньому реально функціонує, знає відмінності між відчуттями і фантазіями, між своїми потребами і бажаннями Інших. Така людина діє згідно з власною глибинною мудрістю, не вимагаючи від людей підкорення або відповідності власним очікуванням. Інтеграція особистості означає, що вона усвідомлює свої потреби та бере відповідальність за їхню реалізацію, узгоджує свої бажання з наявними можливостями, вибудовує своє «Я – ідеальне» узгоджено з «Я – реальним» і професійною моделлю.

Інтелект (лат. intellectus – розуміння, розум, глузд) – відносно стінка структура загальних розумових здібностей людини, раціонального пізнання; ефективність індивідуального підходу до ситуацій, які вимагають пізнавальної активності; вищий спосіб урівноваження суб'єкта з середовищем, який характеризується. універсальністю (Ж.Піаже). Розрізняють три види інтелекту (за Р.Стернбергом): 1) інтелект вербальний, для якою характерний великий словниковий запас, ерудиція, уміння розуміти прочитане; 2) здібність вирішувати проблеми; 3) Інтелект практичний –як уміння домогтися поставлених цілей.

Інтелігентність висока (моральна) культура поведінки разом із високим рівнем розвитку інтелекту й освіченістю.

Інтерес – одна з форм спрямованості особистості, прояв пізнавальної потреби. Інтерес виявляється в забарвленому позитивними емоціями зосередженні уваги на певному предметі. Інтерес буває мимовільним і довільним.

Інтуїція – здатність до практично моментального осягнення істини без безпосереднього логічного обмірковування.

Кваліфікаційна характеристика – основні вимоги до професійних якостей, знань і умінь фахівця, які необхідні для успішного виконан­ня професійних обов'язків.

Дата добавления: 2015-05-22