А. Фройд

МАТЕРІАЛИ З ПЕРШОДЖЕРЕЛ _______________________________

Анна Фройд

ВСТУП ДО ТЕХНІКИ ДИТЯЧОГО ПСИХОАНАЛІЗУ

Лекція перша.

Вступ в дитячий аналіз

Важко сказати що-небудь про аналіз у дитячому віці, якщо наперед не визначити, у яких випадках є смисл проводити аналіз дитини і в яких краще відмовитися від нього. Як відомо, Мелані Кляйн докладно вивчала цю

проблему. Вона дотримується точки зору, що за допомогою аналізу можна усунути або, принаймні, справити сприятливий вплив на порушення психічного розвитку дитини. При цьому аналіз може виявитися дуже корисним і для розвитку нормальної дитини, а з часом стане необхідним доповненням процесу виховання. Однак більшість психоаналітиків відстоює іншу точку зору: аналіз дитини доречний лише у випадку наявності реального інфантильного неврозу.

Боюся, що у своїх лекціях я навряд чи зможу внести ясність у вирішення цього питання. Я зможу повідомити вам лише, в яких випадках рішення провести аналіз виявлялося правильним, і коли його проведення зазнавало невдачі. Зрозуміло, що успіхи спонукали нас до подальшої роботи з проведення аналізу, а невдачі відлякували від такого наміру. Таким чином, ми дійдемо висновку, що в тих випадках, коли мова йде про дитину, модель аналізу потребує певної модифікації і змін або може застосовуватися лише при дотриманні певних обережень. Тоді ж, коли немає технічної можливості для дотримання цих обережностей, необхідно, мабуть, навіть відмовитися від проведення аналізу. Протягом цього курсу з численних прикладів ви довідаєтеся, на чому базуються зазначені вище сумніви. А поки я навмисне залишаю осторонь будь-яку спробу відповісти на ці питання.

Починаючи з минулого року я неодноразово отримувала пропозиції' викласти на технічному семінарі ферейна процес дитячого випадку й обговорити техніку дитячого аналізу. Дотепер я відхиляла ці пропозиції, боячись, що все, що можна сказати на цю тему, буде здаватися надзвичайно банальним і як таке, що саме собою розуміється. Спеціальна техніка дитячого аналізу, оскільки вона взагалі є спеціальною, випливає з одного дуже простого положення: у переважній більшості випадків дорослий — зріла і незалежна істота, а дитина — незріла і несамостійна. Зрозуміло, що при настільки різному об'єкті метод також не може залишатися незмінним. Те, що в одному випадку вважається необхідною і необразливою дією, в іншому швидше стає сумнівним заходом. Однак ці зміни випливають з наявної ситуації і навряд чи потребують особливого теоретичного обґрунтування.

Протягом останніх двох з половиною років я мала можливість піддати тривалому аналізу біля десяти дитячих випадків. Спробую представити свої спостереження в тому вигляді, у якому вони, імовірно, відкрилися б кожному з вас.

Почнемо з установки дитини до початку аналітичної роботи.

Розглянемо аналогічну ситуацію з дорослим пацієнтом. Людина почуває себе хворою внаслідок виникнення внутрішнього дисбалансу, деяких проблем на роботі або незадоволеності життям. З тих чи інших міркувань вона довіряє терапевтичній силі аналізу або зважується звернутися до конкретного аналітика, вбачаючи в цьому шлях до зцілення.

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОПЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

________________________________ КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГИ ___________________________________________

Звичайно, стан речей не завжди такий простий. Не тільки внутрішні труднощі стають приводом для аналізу; часто приводом для цього може стати зіткнення людини, яка має такого роду труднощі, із зовнішнім світом. В дійсності рішення піддатися аналізу не завжди приймається самостійно: нерідко велику роль відіграють наполегливі прохання родичів або близьких, стаючи іноді згодом несприятливим фактором для роботи. Бажана й ідеальна для лікування ситуація складається, коли пацієнт за власним бажанням укладає з аналітиком союз проти певного елемента свого психічного життя.

Цього, зрозуміло, не можна очікувати від дитини. Рішення пройти аналіз виходить не від маленького пацієнта, а від його батьків або оточуючих його людей. Дитину не запитують про її згоду. Навіть якщо їй і поставили б таке питання, вона не змогла б висловити свою думку. Аналітик для неї чужа людина, а аналіз — щось невідоме. Але складність полягає в тому, що лише оточуючі дитину люди страждають від її захворювання або її поганої поведінки, а для самої дитини і хвороба в багатьох випадках зовсім такою не є. Як правило, вона не відчуває навіть ніякого порушення. Таким чином, у ситуації з дитиною відсутнє усе те, що здається необхідним у ситуації з дорослим: усвідомлення хвороби, добровільне рішення і воля до видужання.

Не кожен аналітик, що працює з дітьми, вважає це серйозною перешкодою в роботі. З робіт Мелані Кляйн, наприклад, стало відомо, як вона справляється з цими умовами і яку техніку вона відпрацювала в даному випадку. На противагу цьому мені здається доцільною спроба створити у випадку роботи з дитиною ту ж ситуацію, яка виявилася настільки сприятливою для дорослої людини, тобто викликати в неї будь-яким способом готовність і згоду на лікування.

У своїй першій лекції я розберу шість різних випадків із практики. Це випадки роботи з дітьми у віці від шести до одинадцяти років. Я хочу пояснити вам, як мені вдалося зробити маленьких пацієнтів "доступними для аналізу" схоже до дорослих людей, тобто привести їх до усвідомлення хвороби, викликати довіру до аналізу та аналітика і перетворити стимул до лікування з зовнішнього у внутрішній. Розв'язання цієї задачі вимагає від дитячого аналізу підготовчого періоду, що відсутній при аналізі дорослого. Я підкреслюю, що все, що ми починаємо в цей період, не має ще нічого спільного зі справжньою аналітичною роботою, тобто тут мова не йде про переведення у свідомість несвідомих процесів чи про аналітичний вплив на пацієнта. Мова йде лише про переведення пацієнта з певного небажаного стану в інший стан, бажано за допомогою всіх тих засобів, якими володіє доросла людина у ставленні до дитини. Цей підготовчий період — власне кажучи репетиція аналізу — буде тим тривалішим, чим більше початковий стан дитини відрізняється від вищеописаного стану ідеального дорослого пацієнта.

Однак, з іншого боку, не потрібно думати, що ця робота занадто важка. Я згадую про одну шестирічну дівчинку, що торік протягом трьох тижнів перебувала під моїм наглядом. Я повинна була встановити, чи є ригідний і важкий характер дитини, який важко піддається впливу, наслідком несприятливої спадковості і незадовільного інтелектуального розвитку чи ж у даному випадку мова йде про особливо загальмовану і запущену дитину. Найближчий розгляд виявив наявність надзвичайно важкого для цього раннього віку неврозу нав'язливості при дуже розвиненому інтелекті і дуже гострій логіці. У даному випадку весь підготовчий період протікав дуже легко. Маленька дівчинка була знайома з двома дітьми, з якими я провела аналіз; в перший раз вона з'явилася до мене на прийом разом зі своєю подругою, що була трохи старша за неї. Я не говорила з нею ні про що особливе, лише дала їй можливість звикнути до незнайомої для неї обстановки. Незабаром, коли вона з'явилася до мене одна, я почала перший наступ. Я сказала їй, що вона, звичайно, знає, чому до мене приходили її знайомі діти: одна — тому що вона ніколи не могла сказати правду і хотіла відучитися від цієї звички, інша — тому що вона занадто багато плакала і сама була стурбована цим. Чи не послали також і її до мене з таких міркувань? На це вона прямо відповіла: "В мені сидить чорт. Чи можна дістати його?". У перший момент я була вражена настільки несподіваною відповіддю, але потім сказала, що це можна зробити, але це — не найлегша робота, І я готова спробувати зробити це з її участю, якщо вона погодиться виконати те, що я скажу, навіть якщо це буде для неї неприємно. Я мала на увазі, що вона повинна буде розповісти мені усе. На хвилину вона серйозно задумалася і потім відповіла мені: "Якщо ти говориш, що це єдиний спосіб, за допомогою якого це можна зробити, то я згодна". Таким чином, вона добровільно погодилася виконувати основне правило аналізу. На першому етапі ми і від дорослого не вимагаємо більшого. Разом з тим вона повністю усвідомлювала і тривалість лікування. Після закінчення трьох тижнів батьки дівчинки залишалися в нерішучості, чи залишити її в мене для аналізу чи ж лікувати її іншим способом. Вона ж сама була дуже стурбована, не хотіла відмовлятися від надії на видужання, яка з'явилася в неї, і з усе більшою наполегливістю вимагала, щоб я звільнила її від чорта протягом трьох чи чотирьох днів, що залишилися, після яких вона повинна була виїхати. Я запевняла її, що це неможливо, що це вимагає тривалої спільної роботи. Я не могла пояснити їй цього за допомогою цифр, тому що через свої багаточисельні затримки вона не мала ще арифметичних знань, хоча вже досягла шкільного віку. У відповідь на це вона сіла на підлогу і вказала на візерунок на килимі. "Потрібно стільки днів, — сказала вона, — скільки тут червоних крапок? Чи стільки, скільки зелених крапок?". Я пояснила їй, яка кількість сеансів необхідна для лікування за допомогою невеликих овалів на малюнку мого килима. Вона все добре зрозуміла і, прийнявши слідом за цим рішення лікуватися, приклала всі зусилля, щоб переконати своїх батьків у необхідності тривалої спільної роботи зі мною.

Ви можете сказати, що в даному випадку тяжкість неврозу полегшила аналітику його роботу. Однак я вважаю, що це не так. Наведу вам для прикладу інший випадок, де підготовчий період протікав аналогічним чином, хоча в даному випадку про справжній невроз не могло бути і мови.

Біля двох з половиною років тому до мене привели одинадцятирічну дівчинку, яка створювала батькам великі труднощі. Вона походила з заможної дрібнобуржуазної родини з порівно складними і дуже неблагополучними відносинами: батько був млявою і слабовільною людиною, мати вмерла багато років тому, взаємини з мачухою і молодшим зведеним братом мали ворожий характер. Цілий ряд крадіжок, зроблених дитиною, нескінченний потік грубої неправди, потайливість і невідвертість як у серйозних, так і в більш дрібних питаннях спонукали матір звернутися за порадою домашнього лікаря за допомогою до аналітика. У даному випадку аналітична "домовленість" була настільки ж проста. "Батьки не можуть з тобою нічого зробити, — таке було основне положення нашої домовленості, — з однією тільки їхньою допомогою ти ніколи не зможеш покінчити з цими постійнитми сварками і конфліктами. Може, ти спробуєш зробити це за допомогою сторонньої пюдини?". Вона відразу взяла мене в союзники проти батьків подібно тому, як вищеописана маленька пацієнтка, яка страждала неврозом нав'язливості, взяла мене в союзники проти свого чорта. У даному випадку усвідомлення хвороби (неврозу нав'язливості) було, очевидно, замінене свідомістю конфлікту. Моя тактика в цьому другому випадку була запозичена в Айхорна, яку той використовує при вихованні безпритульних дітей. Вихователь, на думку Айхорна, повинен

Заброцький М.М, Сааичанко О.РИ., Тичина!.М.

ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

______________________________________ Нензч«з/и»ни& nctdGmjK _________________________________________

насамперед стати на сторону дитини і припустити, що він правий у своїй установці по відношенню до оточуючих людей. Тільки в такий спосіб йому вдасться працювати зі своїм вихованцем, замість того щоб працювати проти нього. Я б хотіла тут відзначити тільки, що для такого роду роботи позиція Айхорна набагато більш вигідна, ніж позиція аналітика. Він уповноважений владою приймати ті чи інші заходи і має за собою авторитет посадової особи. Аналітик же, як це відомо дитині, одержує повноваження й оплату від батьків; він завжди потрапляє у фальшиве становище, коли діє проти своїх довірителів — навіть якщо це в їхніх інтересах. І дійсно, при різноманітних необхідних переговорах з батьками цієї дитини я завжди почувала, що в мене нечиста совість стосовно них, і після кількох тижнів аналізу через ці нез'ясовані відносини робота припинялася через зовнішній привід, незважаючи на найсприятливіші внутрішні умови.

Як би там не було, в обох цих випадках легко можна було створити попередні умови, необхідні для початку аналізу: усвідомлення хвороби, довіра і рішення про аналіз.

Перейдемо тепер до розгляду іншої крайності: випадку, у якому немає одного з цих трьох факторів.

Мова йде про десятилітнього хлопчика з неясними симптомами безлічі страхів, нервозності, потайливості і дитячих перверсивних дій. В останні роки він зробив кілька дрібних крадіжок і одну велику. Конфлікт з батьками був прихованим; також при поверхневому розгляді не можна було знайти нічого, що свідчило б про усвідомлення дитиною свого в цілому безвідрадного стану або про бажання змінити його. Його ставлення до мене було вкрай негативне і недовірливе, усі його прагнення були спрямовані на те, щоб не допустити розкриття його сексуальних таємниць. У даному випадку я не могла вдатися до одного з тих двох прийомів, що виявилися настільки вдалими в попередніх випадках. Я не могла укласти союз з його свідомим его проти частини, що відкололася, його істоти, оскільки він зовсім не помічав такого розколу. Так само я не могла стати його спільницею в його боротьбі з оточуючим світом, з яким він (оскільки він усвідомлював це) був пов'язаний сильними почуттями. Шлях, яким я повинна була піти, був, мабуть, іншим, більш важким і менш безпосереднім. Мова йшла про те, щоб завоювати довіру, якої не можна було домогтися прямим шляхом, і нав'язати себе людині, яка впевнена, що прекрасно зможе справитися і без мене.

Я намагалася домогтися цього різними способами. Протягом довгого часу я не починала нічого, пристосовуючись лише до його капризів і підлаштовуючись всілякими способами під його настрій. Якщо він приходив на сеанс у веселому настрої, — я теж була веселою. Якщо він схилявся під час сеансу сидіти під столом, то я поводилася так, начебто це було в порядку речей: піднімала скатертину і розмовляла з ним. Якщо він приходив з мотузкою в кишені і показував мені, як він зав'язує складні вузли і проробляє різні фокуси, то я показувала йому, що я вмію робити ще більш складні вузли і більш вражаючі фокуси. Якщо він гримасував, то я гримасувала ще більше, а якщо він пропонував мені визначити, хто з нас сильніше, то я намагалася і тут набагато перевершувати його. Я йшла за ним у бесідах на різні теми: від пригод морських піратів і географічних звітів до колекціонування марок і любовних історій. При всіх цих розмовах жодна тема не здавалася мені сумнівною чи невідповідною для його віку, і мої повідомлення були побудовані таким чином, що вони жодного разу не викликали в ньому недовіри, начебто за ними схована виховна мета. Моя поведінка нагадувала кінофільм чи пригодницький роман, що не переслідують ніякої іншої мети, крім розваги глядача або читача, і які пристосовуються з цією метою до Інтересів і потреб своєї публіки. Дійсно, моя перша мета полягала винятково в тому, щоб викликати в хлопчика інтерес до своєї персони. Та обставина, що протягом цього підготовчого періоду я довідалася дуже багато чого про його інтереси і схильності, була непередбаченою, але дуже важливим побічним досягненням. Через деякий час я додала до цього інший фактор. Непомітно я виявилася корисною для нього, друкувала під час сеансу його листи на друкарській машинці, охоче допомагала йому записувати його денні фантазії і вигадані ним історії, якими він дуже пишався, і навіть виготовляла для нього лід час сеансу різні дрібнички. Для однієї маленької дівчинки, яка проходила в цей же час підготовчий етап, я дуже ретельно займалася під час сеансів в'язанням і поступово одягла всіх її ляльок і іграшкових звірів. Таким чином, я розвила, коротко кажучи, другу приємну якість: не тільки являла собою інтерес, але стала ще і корисною. Додатковим плюсом другого етапу виявилася та обставина, що завдяки писанню листів і вигаданих історій я помалу була введена в коло його знайомств і фантазійної активності.

Але потім до всього цього додалося ще щось незрівнянно більш важливе. Я дала йому зрозуміти, що, піддаючись аналізу, він одержує величезні практичні переваги: так, наприклад, дії, які повинні бути покараними, мають зовсім інші, набагато більш сприятливі наслідки, якщо про них довідається спочатку аналітик, а від нього вже про це довідаються вихователі. Таким чином, він звик використовувати аналіз як захист від покарання і мою допомогу — для загладжування необдуманих вчинків. Він просив мене покласти на колишнє місце вкрадені ним гроші і приходив до мене з усіма необхідними, але неприємними зізнаннями, що треба зробити своїм батькам. Він перевіряв мою придатність у цьому відношенні незліченну кількість разів, перш ніж він вирішив дійсно в неї повірити. Але після цього вже не залишалося сумнівів: я стала для нього не тільки цікавою і корисною людиною, але і дуже сильною особистістю, без допомоги якої він уже не міг обійтися. За допомогою цих трьох якостей я стала йому необхідна; можна було б сказати, що він став цілком залежний і виникла ситуація переносу. Цього моменту я і чекала, щоб дуже енергійно вимагати від нього — не у формі словесного наказу і не відразу — відповідної компенсації, а саме: відкриття всіх його прихованих таємниць, таких необхідних для аналізу; це зайняло ще кілька наступних тижнів, і лише після цього можна було приступити до справжнього аналізу.

Ви бачите, що я в даному випадку зовсім не прагнула викликати в дитини усвідомлення хвороби, що надалі прийшло саме собою зовсім іншим шляхом. Тут задача полягала лише у створенні зв'язку, який повинен був бути дуже міцним для того, щоб можна було здійснити подальший аналіз.

Однак я боюся, що піспя цього докладного опису у вас виникло таке враження, начебто вся суть полягає саме в цьому зв'язку. Я постараюся розсіяти це враження за допомогою інших прикладів, що займають проміжне положення між наведеними тут крайніми випадками.

Мені було запропоновано піддати аналізу іншого десятилітнього хлопчика, у якого останнім часом розвинувся вкрай неприємний симптом, який спричиняє безліч турбот оточуючих: бурхливі напади агресії, які наступали в нього без видимої причини. Вони здавалися тим більше дивними, що дитина була взагалі загальмованою і боязкою. У даному випадку я легко завоювала його довіру, тому що він знав мене раніше. Точно так само рішення піддатися аналізу цілком збігалося з його власними намірами, тому що його молодша сестра була вже моєю пацієнткою, і ревнощі до тих переваг, які вона, мабуть, витягала зі свого положення в родині, стимулювали і його бажання. Незважаючи на це, я не могла знайти дійсної вихідної

64

житомирський державний університет імені iqaha франка

соціально--психологічний факультет

______________________ кафедра соціальної та практично! психологи ______________________

точки для аналізу. Пояснити це було неважко. Хоча він частково усвідомлював свої страхи як хворобливий стан і хотів позбутися від них і від своїх затримок, однак з його головним симптомом, із нападами люті, все було якраз інакше. Він виразно пишався ними, розглядав їх як щось таке, що відрізняє його від інших, хоч би і в негативному світлі, і йому було приємним занепокоєння батьків, викликане його станом. Таким чином, він звик до цього симптому і, ймовірно, перешкодив би спробі викорінити його за допомогою аналізу. Я скористалася в цьому випадку дещо таємним і не зовсім чесним прийомом. Я вирішила посварити його з цією частиною його істоти. Я змушувала його описувати мені свої припадки щоразу, коли вони траплялися, і прикидалася вкрай заклопотаною і засмученою. Я взнавала, наскільки він взагалі міг володіти собою в такому стані, і порівнювала його шаленство з поведінкою психічно хворого, якому навряд чи могла вже знадобитися моя допомога. Це спантеличило і злякало його, тому що в його честолюбні розрахунки аж ніяк не входила можливість виявитися психічно хворим. Він почав намагатися стримувати свої пориви, опиратися їм. Він не сприяв їх прояву, як раніше, але почував, що дійсно нездатен придушити їх, і в такий спосіб прийшов до усвідомлення хвороби і почав відчувати гостре незадоволення. Нарешті симптом перетворився, як я і домагалася, з цінного надбання в чуже утворення, яке приносить турботи, для подолання якого він звернувся до мене за допомогою.

Вас здивує, що я в цьому випадку викликала стан, який першочергово мав місце в маленької дівчинки, яка страждала неврозом нав'язливості: розщеплення у власному его дитини. Точно так само і в іншому випадку з семирічною невротичною примхливою дівчинкою мені довелося вдатися до такого ж прийому після тривалого підготовчого періоду, аналогічного вищеописаному випадку. Я відокремила від її его все погане в ній, персоніфікувала його, дала йому власне ім'я, протиставила їй і домоглася, нарешті, того, що вона стала мені скаржитися на створену в такий спосіб персону і зрозуміла, наскільки вона страждала від її. Пліч-о-пліч зі створеним в такий спосіб усвідомленням хвороби приходить доступність дитини для аналізу.

Але тут ми не повинні забувати про іншу перешкоду. Я мала можливість піддати тривалому аналізу дуже обдаровану і здібну дитину: ту описану вище восьмирічну дівчинку, яка відрізнялася надмірною чутливістю і яка так багато плакала. Вона відверто прагнула стати іншою, вона мала всі дані і всі можливості, щоб використовувати проведений мною аналіз. Але робота гальмувалася завжди на певному етапі, і я вже вирішила, що можна задовольнитися тими невеликими результатами, яких мені вдалося домогтися: зникненням найбільш болісних симптомів. Тоді виявилося, що ніжна прив'язаність до няньки, яка ставилася негативно до початого аналізу, і була тією самою перешкодою, на яку наштовхувалися наші старання, як тільки ми дійсно починали проникати всередину. Хоча вона почувала довіру до того, що з'ясовувалося при аналізі, і моїх слів, але тільки до певної межі, до якого вона дозволяла собі це і за якою починалася її відданість няньці. Усе, що виходило за цю межу, наштовхувалося на наполегливий і нездоланний опір. Вона відтворювала в такий спосіб старий конфлікт, який мав місце при виборі між батьками, які жили окремо один від одного, і зіграв велику роль в її розвитку в ранньому дитячому віці. Але і це відкриття мало допомогло справі, тому що нинішня її прихильність до виховательки була дуже реальна й обгрунтована. Я почала завзяту і наполегливу боротьбу з цією нянькою за прихильність дитини. У цій боротьбі обидві сторони користувалися всіма доступними засобами; я намагалася розбудити в ній критику, намагалася похитнути її сліпу прив'язаність і прагнула використовувати найменший конфлікт, які щодня бувають у дитячій кімнаті, так, щоб він схилив дитину на мою сторону. Я помітила свою перемогу, коли маленька дівчинка, розповідаючи мені один раз про один такий хвилюючий її домашній інцидент закінчила свою розповідь питанням: "Думаєш, воно права?". Ось коли аналіз проникнув у більш глибокі шари її психіки і отримав найбільш вражаючий результат з усіх приведених тут випадків.

У даному випадку було неважко вирішити питання: чи допустимі такі дії, як боротьба за прихильність дитини? Вплив виховательки, про яку йде мова, був несприятливим не тільки для аналізу, але і для загального розвитку дитини. Але уявіть собі, у яке скрутне положення ви потрапляєте, коли вашим супротивником є не чужа людина, а батьки дитини. Чи коли ви стоїте перед питанням: чи доцільно заради успішної аналітичної роботи позбавляти дитину впливу, сприятливого і бажаного в інших випадках. Ми ще повернемося до цього питання при розгляді питання про практику проведення дитячого аналізу і про відношення його до оточуючого середовища дитини.

Я закінчую цей розділ двома невеликими повідомленнями, з яких ви побачите, наскільки дитина може осягнути зміст аналітичної роботи і терапевтичного завдання.

Кращий приклад — неодноразово згадувана тут маленька дівчинка, яка страждала неврозом нав'язливості. Вона розповідала мені одного разу про незвичайно благополучний результат її боротьби зі своїм чортом і зненацька зажадала вдячності з моєї сторони. "Анна, — сказала вона, — хіба я не сильніша від свого чорта? Хіба я не можу сама з ним справитися? Ти, власне, не потрібна мені для цієї мети". Я повністю погодилася з нею. Зрозуміло, вона набагато сильніша від нього і може обійтися без моєї допомоги. "Але ти мені все-таки потрібна, — сказала вона, трохи подумавши. — Ти повинна допомогти мені, щоб я не була така нещасна, якщо я повинна бути сильніша від нього". Я думаю, що і від дорослого невротика не можна очікувати кращого розуміння тієї зміни, на яку він сподівається в результаті аналітичного лікування.

Другий випадок. Мій десятилітній пацієнт, якого я так докладно описала, знаходячись на більш пізній стадії аналізу, вступив один раз у приймальні в розмову з дорослим пацієнтом мого батька. Той розповів йому, що його собака розірвав курку і він, хазяїн собаки, повинен був за неї заплатити. "Собаку варто було б послати до Фройда, — сказав мій маленький пацієнт,— їй потрібен аналіз". Дорослий нічого не відповів, але згодом виразив своє крайнє несхвалення. Яке дивне враження склалося в цього хлопчика про аналіз! Адже собака не хворий, Собаці захотілося розірвати курку, і він зробив це. Я прекрасно зрозуміла, що хлопчик хотів сказати цим. Він, мабуть, подумав: "Бідний собака! Він так хотів би бути хорошим, але в ньому є щось, що змушує його вчиняти так жорстоко з курами".

Ви бачите, що в маленького запущеного невротика замість усвідомлення хвороби легко виникає усвідомлення зіпсованості, що стає, таким чином, мотивом для проведення аналізу.

Фройд А. Теория и практика детского психоанализа. Пер. с англ. и нем. IМ.: ООО Апрель Пресс, ЗАОИзд-во ЭКСМО-Пресс, 1999. - С. 58-70.

МАТЕРІАЛИ З ПЕРШОДЖЕРЕЛ

Дата добавления: 2015-05-22