БУДДИЗМ. Буддизм виник в Індостані

Буддизм виник в Індостані. Засновник цієї релігії Сідхартха Гуатама народився у місті Капілавасту в передгір’ї Гімалаїв у 563 р. до н. е. у сімї кшатріїв (воїнів). Легенди кажуть, що матері царевича під час вагітності приснилося, що їй у бік увійшов білий слон. Через певний час вона народила немовля, яке з’явилося на світ в незвичайний спосіб – через бік. (Зверніть увагу на дві обставини: передвісники і нестандартні пологи при поширених в Індії переконаннях, що проходження через стирає пам'ять про усі попередні життя). Цариця Майя померла на сьомий день після пологів, і сестра його матері Праджапаті стала другою дружиною його батька. (В історії вона відома як перша учениця Будди, засновниця і настоятельниця першої жіночої Буддистської общини.) При народженні Гаутамі напророкували, що він спасе людський рід, якщо зможе пізнати чотири речі: старість, хворобу, смерть та аскетизм.

Іще хлопчикам Гаутама любив мріяти. Відпочиваючи в тіні дерев, він нерідко поринав у глибоке споглядання. Ці солодкі моменти він часто згадував вже у зрілі роки. Про дитинство Гаутами розповідають, що якось під час свята батьки загубили його, а після довгих пошуків знайшли його зі святими мужами, зануреними у благочестиву бесіду. Коли батько почав сваритися на нього, то почув від сина, вразивши його пораду – більше роздумувати про високе.

Батько сина – Шуддходана оточив улюбленого сина розкішшю і усунув з його життя всі печалі. Для нього в палаці були створені ставки, де цвіли водяні лілії, водяні рози і білі лотоси. І було в нього три палаци: один для зимового житла, другий - для літнього і третій для дощової погоди. І в третьому він перебував чотири дощових місяці безвихідно, в оточенні жінок – співачок і музиканток.

Коли принц подорослішав, він одружився. Йому в цей час було 16 років. Його жінка Яшодхара була його кузиною. Одружився він на коханій жінці після того, як довго добивався її прихильності, перемігши силою і спритністю на турнірі. Окрім цієї дружини у царевича було ще дві. Його батько намагався, щоб він в міру своїх сил розвивав у собі знання і вміння, корисних для правління та військових доблестей, вважаючи, що не справа воїна задумуватися, як саме треба жити, це справа брахманів; а воїну треба тільки вірити і виконувати свої обов’язки.

Саме на такому безхмарному фоні у царевича виникла душевна криза. Існує легенда про те, як це сталося. Одного разу, коли йому було 29 років, він несподівано побачив дряхлого старигана і, вражений його виглядом, почав розпитувати свого слугу про старість. Він був вражений, що це ї участю всіх людей. Ще більш враженим він був при зустрічі із хворим, знівеченим проказою, і з похоронною процесією. Все це стало поштовхом до душевного перевороту. Для нього це були страшні психічні навантаження, адже те, до чого люди звикли (хвороба, старість і смерть), до цього було йому невідоме. Результатом цих зустрічей було усвідомлення багатоманітності людських страждань.

Наростаюча душевна криза призвела до того, що Сіддхартха втратив смисл існування. Не в силах продовжувати безхмарне і безцільне життя Гаутама у віці 29 років прощається з усіма благами і спокусами свого розкішного життя, залишаючи свою дружини з новонародженим сином. Він іде в кімнату своєї дружини і бачить, як вона спить із сином на руках. Принц збирається поцілувати її, але розуміє, що якщо поцілує її, то не зможе піти, і залишає свій дім. (Як наслідок, його син Рахуба став членом його духовної общини і неодноразово отримував настанови від батька.) Він починає вести життя відлюдника.

Легенди змальовують його в цей період життя струнким, худорлявим чоловіком з яскравими очима, ясним виразом обличчя і надзвичайно мелодійним голосом. Зазвичай його очі дивилися в землю, а до інших він звертався з на півусмішкою, ясністю та привітністю в погляді.

Довгі 12 років він прожив в лісах Урвелли, підвергаючи себе самобичуванню. Він осягнув прийоми аскези і навчався у багатьох вчителів йоги. Врешті приєднався до групи з п’яти мандруючих монахів і вирушив у мандрівку країною разом із ними. Навіть вони дивувалися, з якою наполегливістю він прагнув до духовної досконалості, підвергаючи себе самобичуванню, умертвляючи плоть і медитуючи. Під впливом цих надмірних знущань, тіло Гаутами спотворилось. В такому стані знайшли його люди, послані його батьком на пошуки сина. Вони благали його повернутися, але він був непохитний у своєму рішенні йти далі.

Оскільки Гаутама народився в лоні індуїзму, він добре знав і поділяв погляди цього вчення. Однак при більш тісному знайомстві виявилося, що вищі цілі індуїзму, які найбільш чітко проявилися під час його відлюдництва, не зовсім його задовольняли. Як на першій стадії свого життя у батьківському палаці Гаутама довго жив у злагоді зі своїм оточенням, так і на другій стадії життя він довгі роки не виходив за рамки традиційного життя аскетів. Однак знову наступив перелом і він вирішив йти своїм шляхом. Це сталося, коли Гаутамі стало ясно, що обидві крайності – і життя, повне задоволень на фоні чужих страждань, і життя, сповнене добровільної аскези, рівно далекі від правильної дороги. Таким чином, не погодившись з кінцевими цілями індуїзму, Гаутама почав пошук нових ідеалів. Поступово він прийшов до розуміння того, що хворобливий стан плоті відлюдника не приведе його нікуди, не зможе допомогти йому у відкритті істини.

Одного разу після годинної нерухомості він втратив свідомість, з важкістю вийшов з глибокої непритомності і був на межі смерті. Після зміцнення він продовжив свої мандрівки в пошуках істинного шляху, але припинив вести аскетичний спосіб життя, почав нормально їсти, повернув свої сили. Побачивши таку зміну в його житті, п’ять монахів, подорожуючих разом з ним, суворо засудили його за відступництво і, з насмішками покинувши його, пішли в місто Бенарес, залишивши його самого. Він часто роздумував в самотності, в цей час його починали перемагати спокуси. В організмі, що оживав, почали вирувати всі придушені пристрасті. Перед ним виникали спокусливі видіння: це були розкішні столи і люди, що сиділи за ними, кликали його до себе, або сонм граційних і спокусливих красунь. Гаутама був впевнений, що сам демон Мара – цар зла і смерті, хоче завадити йому рухатися обраним шляхом. Але він ене реагував і не рушив з місця.

Перемігши перший наступ спокус, сидячи якось під деревом бодхи, він, нарешті, оволодів тим, до чого так пристрасно прагнув – йому відкрилося джерело усіх страждань світу і шлях до знищення цих страждань. Саме тоді він усвідомив, що таке біль, в чому причина страждання, і зрозумів, яким чином їх можна уникнути. Тут він досягнув священного знання – став просвітленим – Буддою. Будда – означає той, хто прозрів від сну, омани, просвітлений вищим диханням, осяяний істиною. Пригадаємо, що коли він здобув просвітлення і став проповідувати, йому було 40 років. Саме прізвище Гаутами Будди – «лев».

Після просвітлення, перед тим як прийняти рішення про виступ з проповіддю про вчення, яке йому відкрилося, Будда постив поблизу «дерева пізнання» (чотири рази по сім днів). З цього часу дерево бодхи вважається священним. Як наслідок з гілки цього дерева виростили інше, і в 288 р. до н. е. воно було пересаджене на острів Цейлон, де і росте до сих пір. після просвітлення, Будда декілька неділь провів у лісі. Він боявся, що марно досягнув розуміння, оскільки все зрозуміле є дуже важким, його важко засвоїти і нікому з істот, схильних до задоволень, такої істини не зрозуміти. Потім, після прохання Брахми, Будда оглянув просвітленим оком світ і побачив, що все ж таки є кому проповідувати, світ не без розумних людей, котрі прагнуть до істини. Він переміг і цю спокусу, залишити істину невідомою іншим.

Отже, після просвітлення до Будди приходить розуміння, що шлях насолод (який він скуштував у домі батька) і шлях подвижництва (аскези), за своїми результатами однаково неефективні, оскільки ведуть до припинення розумової діяльності: знижується спостережливість, співчутливість, бажання розуміти навколишнє життя і покращувати його. В цих умовах людина або відмовляється від будь – якої боротьби з тягарами життя, або підкоряється їм, щоб не зменшити своїх насолод, або ж просто ховається в аскезі. І це і інше – малодушшя, що принижує принижує людську гідність. Ці шляхи морального самознищення, принизливі для самої людини і некорисні для інших. Адже найбільш жорстоке самобичування відлюдника не допоможе іншому витримувати життєві негаразди. Правильний шлях проходить десь по середині – це шлях самозаглиблення, що веде до спокою і просвітлення Духа.

Надалі Будда часто шляхом різних аналогій намагався прояснити суть серединного шляху. Один із його учнів, Шрвана, став вести особливо аскетичний спосіб життя – ходив голим, їв через день, медитував не в тіні, а на сонці. Будда запитав: «Що буде з музичним інструментом, якщо його струни будуть натягнуті слабко, або дуже сильно? Струни мають бути натягнуті в міру, інакше не буде музики. Отже, Шрвана, знайди міру скромності життя – по середині. Крайності захоплюють, як маятник в крайньому положенні накопичує енергію для наступного гойдання. Коли людина говорить: «Я ніколи більше не зроблю цього», - вона відчуває покаяння. Тоді вона знову хороша людина і, відчуваючи полегшення, забуває «це» і сердиться, роблячи щось знову. І це гойдання повторюється безкінечно. Кохання і ненависть – також крайні стани маятника.».

В короткому викладі основні положення вчення мають слідуючий вигляд: життя – це страждання. Народження, старість, смерть, розлука, недосягнута мета, нездійснене бажання – це все страждання. Тут підкреслюється той факт, що здійснення одних бажань породжує інші. Страждання походить від жаги до буття, насолод, влади. Відмовитися від земних насолод, знищити цю жагу – ось шлях до знищення страждань.

Оскільки одні й ті ж можуть бути обумовлені різними мотивами, то наслідування моральних заповідей саме по собі не веде до нірвани і тому не має абсолютної цінності. Воно лише допомагає людині розвивати сили, необхідні при наближенні до іншої сходинки, на котрій вже буде панувати повний самоконтроль, коли вже ні любов, ні ненависть не зможуть порушити внутрішній спокій. Для досягнення нірвани людина повинна навчитися правильно чинити.

Отже, ядром вчення Будди були чотири благородні істини: теорія причинності, непостійності елементів, серединність шляху і восьмеричний шлях. Звільнення людини через нірвану – це не досягнення щасливого життя, а звільнення від всякого життя, оскільки нірвана заперечує і вічне життя і вічну смерть – в цьому і полягає серединний шлях. Вже з наведених положень видно, що запропоноване вчення не являється абстрактною схемою, а деякою практичною настановою.

Будда уникав дискусій про абсолютне, про Бога і душу, і чинив так не тому, що вважав ці теми недостойними чи не знав відповіді. А тому, що мета його вчення була іншою. Він не прагнув вирішувати подібні задачі, оскільки розумів, що істин так багато як і листя в лісі. Він усував зі свого вчення усе неосяжне і був противником всяких чудес. Таку позицію пояснює притча про пораненого воїна, яку розповів сам Будда. Замість того, щоб попросити якомога скоріше позбавити його від отруєної стріли, воїн почав розпитувати, хто його поранив, з якого він роду і т.п.

Будда був чудовим проповідникам. Він використовував просту мову вулиць, доступну всім. З філософами він розмовляв піднесено та натхненно. До тих, хто не звик думати, він звертався зі зрозумілими, цікавими притчами. Як і інші пророки, Будда використовує методи, вплутуючи людей у співпереживання. Це і пряме спілкування, і риторичні запитання, форма розповіді притчами, яка дозволяла кожному додумати зміст на свій лад і, цим самим, зробити його особисто значимим.

Іноді для пояснення своєї думки, він звертався до простих символів. Так, одного разу до нього прийшла жінка з мертвою дитиною на руках. Збожеволів від нещастя, вона запевняла, що дитина лише захворіла, і просила Будду дати йому ліки. Вчитель погодився, але сказав, що для виготовлення ліків потрібне зерно з дому, де ніхто ніколи не помирав. Нещасна мати негайно почала обходити всі будинки в поселенні. Ходячи від дому до дому, вона просила неможливого. Нарешті, у відчаї вона повернулася до Будди. Той їй відповів: «Ти бачиш, що весь світ повний плачу. Втішся, адже все, що народжене, приречене на смерть. Так кинув він їй у серце зерна свого вчення». З рідних Будда навернув у нову віру сина і старшого двоюрідного брата – Ананду. Останній став його улюбленим учнем, взяв на себе турботу про повсякденні потреби Будди і не покидав його до самої смерті.

Іноді з метою навернення у свою віру, він використовував свої надприродні можливості. Наприклад так він навернув до своєї віри жінку раджі. Для пробудження в ній відчуття неміцності щастя, він створив фантом жінки – прекрасну жінку, котра в неї на очах пройшла всі вікові ступені життя, перетворившись в кінці на морщаву стару. Це так вразило жінку і показало, що не можна втримати все, чим людина дорожить, що вона стала вірною послідовницею його вчення. Будда міг творити чудеса, але не зловживав цим. Чудеса здавались йому варварським видовищем. Це можна проілюструвати наступною оповіддю. Один торговець наказав вирізати із сандалового дерева кульку. Він поклав його на високу намилену бамбукову палицю і сказав, що віддасть кульку тому, хто зможе її дістати. Ніхто не зміг. Тоді до торговця підійшов молодший учень Будди, піднявся у повітря, шість разів облетів кульку, зняв його і віддав торговцю. Коли Будда дізнався про це, то вигнав учня з общини.

Слава Будди швидко поширилась. Коли минуло п’ять років його проповідництва і вже багато хто поважав його як Пророка, він вирішив побачитися з ріднею. Престарілий раджа був радий побачитися з сином і готував пишну зустріч. Однак Будда з послідовниками не прийшов у дім, а розташувався в пущі. Там і побачив його батько в убогому плащі та з оголеною головою. Побачивши, що його вигляд пригнітив царя, Будда показав свою надприродну могутність. Він піднявся у повітря, лице його почало змінюватися, з грудей вирвався вогонь, а потім потекла вода. Присутні оніміли від побаченого. Але льодяна стіна між батьком і сином не розтала. Вони поговорили досить стримано, і Будда залишився ночувати в пущі, а зранку пішов збирати милостиню. Батько засоромився і просив прийняти милостиню для монахів. «В нашому роду не було злиднів!» Але син відповів, що він більше цінить не кровну, а духовну спорідненість. Коли перед Буддою постав його син, він був приємно вражений його поведінкою і став описувати сину принади життя мандрівника, запевняючи вирушити із ним, і той з радістю погодився. Так, вперше в общину вступила дитина.

Проповідуючи своє вчення – путь конечного позбавлення від страждань, Будда стверджував: «Життя манить людину тисячами очікувань, з яких майже жодне не здійснюється. А здійснення бажань частіше приносить розчарування, адже лише очікувана радість є істинна радість. Неспокій, розчарування і страждання – ось участь людини». Щоб розірвати цей ланцюг страждань у всіх нових і нових народженнях, потрібно уяснити собі ілюзорність тих цінностей, якими дорожить людина. Знаходячись у незнанні, людина стає жертвою страждань. Досягнення «істинного знання» називається нірваною і ті, хто її досягне стають просвітленими – Буддою.

В житті Будда був дуже скромним, не виставляв себе як святого, а своє положення пояснював так: «Покладемо для курки десять яєць. Вона зігріла і висиділа їх, і ось одне з курчат пробило шкарлупу і перше з’явилося на світ. Він старший. Так і Будда – він перший розбив шкарлупу незнання і здобув світ знань. В іншому він не відрізняється».

До останніх днів він ходив з монахами за милостинею, але це давалось йому все важче. Роковою виявилася мандрівка з Раджигахи в Кусиндру. На шляху він відчув близькість кончини. Усвідомлюючи значення цього моменту, він одягнувся в чисті шати, попросив розстелити на землі плащ, ліг в позу лева і звернувся до монахів: «Хто, коли я піду прийме істину, той буде моїм істинним учнем, той стане на істинний життєвий шлях. Істинно кажу вам, учні, тлінне все, що створювалося, боріться безустанно». Це були його останні слова. Будда пішов у нірвану в глибокій старості, йому було 80 років у 483 р. до н.е.

Легенда про життя Шакьямуні (Будди), не викладається повно у жодному канонічному тексті.

Канон – Трипітака

Одразу після смерті Будди усі його проповіді, записані на бамбулі чи шовках, були зібрані разом і оголошені як такі, що не підлягають критиці.

Конон розколов буддизм на дві головні гілки – хінаяну і махаяну. Тільки в 253 р. н. е. на третьому соборі в Паталіпутрі був канонізований весь об’єм священного писання Трипітака. З тих пір Палійський канон вважається священним і найбільш повним, оскільки включає настановчі звернення Гаутами до монахів общини.

Канон Трипітака складається з трьох частин (кошиків): Віная – пітака (кошик настанов), Сутта – пітака (кошик текстів) і Абхідхамми – пітака (кошик мудрості).

Віная – пітака містить устав поведінки членів буддійської общини – сінгхи. Сюди входять правила прийому в общину, процес сповіді, етика, дисциплінарні вимоги та церемоніал. З точки зору психології істотним є те, що збір правил поведінки викладений у формі запитань і відповідей і включає мнемонічні прийоми, які сприяють запам’ятовуванню норм і заборон, а також розповіді про попередні переродження Будди.

Абхідхарма – пітака присвячена філософсько – релігійним проблемам. В одному із трактатів цього розділу викладені різні типи людей, в залежності від їх стану та поведінки.

Сутта – пітака містить вчення Будди, звернені до учнів. Це, в основному, догматика. В неї входять основи віровчення – збірка буддійської мудрості – у формі віршів, діалогів, легенд, афоризмів, висловлювань Будди і його перша проповідь в Бенаресі.

Основні положення

Своє вчення Будда розділив на три частини: догматику, аскети ку і споглядання. Догматика полягала в визнанні творчої сили в душі як джерела всього буття.

Найбільш розробленими є 3 концепції: колесо життя, яке приводиться в рух законом залежного походження – карми; концепція восьмеричного, чи серединного шляху і концепція нірвани, чи входження в космічне тіло Будди. З цих концепцій слідує три основних положення вчення: визнання непостійності світу, відсутність вічної душі та визначення життя як страждання.

В основі Буддизму – уявлення не лише про безперервність і змінність світового процесу, але й про спрямованість цих змін – прогрес. Вважається, що процес веде до досконалості і нірвани – конечному звільненню від кайданів горя.

В нірвані згасала жага до життя, пристрасне бажання до існування та насолод; згасало світло незмінного індивідуального «Я». В нірвані індивідуальність помирає природною смертю, стаючи нічим. Ціль не в переборенні смерті і досягненні вічного життя, як в інших релігіях, а звільнення від процесу життя – помирання, без початку і кінця.

Будда казав, що душа – це є форма власності, чим і пояснюється любов до неї, що є коренем усякого зла. Тільки повне заперечення особистої власності дозволяє людині здійснювати вчинки без пристрасті.

Вважаючи жагу до життя основною причиною страждань людей, звільнення від цієї жаги Будда вбачав у самовдосконаленні людини. З цією метою ним була розроблена спеціальна система причинності, в якій виділено 12 ланок ланцюга залежностей, які являють собою окремі етапи психічного розвитку людини

1. Незнання. Нерозуміння, невідчуття причин страждання обумовлює приреченість людини на нове народження. Незнання веде до виявлення волі – воління.

2. Воління. Після того, як свідоме життя скінчилося і після певного перебування в проміжному бутті, елементи, що складали попередню особистість, починають складатися знову. Воля обумовлює формування свідомості.

3. Свідомість. Першим елементом життя, що виникає при розвитку нового організму в момент зачаття, являється пробудження поки неоформленої свідомості. В цей час людина ще не має чуттєвих переживань.

У відповідності із законом причинності кожна подія веде за собою іншу. Яке з них прийде на зміну іншим, визначає особиста карма.

Закон карми обумовлює збереження моральних цінностей, оскільки і моральні зусилля не зникають даремно, і все, що відбувається з людиною – результат його особистих достоїнств і недоліків поведінки. Закон кари виховував розвинуте почуття моральної відповідальності. Різні люди можуть реалізувати цю відповідальність по – різному. Більш примітивні будуть уникати зла, щоб не бути покараними, більш розвинуті – задля щастя наступних поколінь.

В буддизмі закон карми отримав подальший розвиток як ідея скерованості матеріального і духовного наслідування. Карма визначає і сім’ю, в якій народжується людина, і природу його тіла – колір, зріст, тривалість життя.

Для пояснення природи і ролі переродження використовують дві аналогії. Перша - про кулі. Коли куля, що рухається, стикається з іншою, вона ніби передає свою силу іншій кулі і рухається вже інша, а перша зупиняється. Друга аналогія – про візерунок стрічки, використана О. О. Розенбергом. Особистість є ніби стрічка, сплетена на відомій протяжності з безначальних і безкінечних ниток. В момент смерті частина цієї стрічки розплітається і виникає проміжок з іншим візерунком – нова особистість.

Дарма – інше суттєве поняття буддизму, має два основних смисли: це обов’язок, передбачений кастою; це носії, субстрати тих елементів, на які розкладається потік свідомості. Кожна дарма – носій своєї ознаки, а всі разом вони складають тканину світової речовини.

Буття має дві форми – явну, яка йде шляхом перероджень і неявну – нірвана. Тому нірвана є третім базовим поняттям буддизму. Вважається, що нірвана – це і життя і смерть одночасно. Воно схоже зі станом спокою, тільки відсутностю пристрастей, всім іншим воно схоже на вищу діяльність та енергію духа, звільненого від кайданів існування. Важливо звернути увагу, що нірвана дарує щастя і блаженство, хоча нічого не змінює в зовнішній поведінці.; зате вона повністю перетворює суб’єктивне сприйняття буття. В недоторканості залишаються космічні закони, а звільнення відбувається лише в людині. Людина виключає себе зі сфери дії цих законів чи сама (хінаяна), чи з допомогою інших (махаяна).

Не дивлячись на те, що щастя нірвани може бути досягнуте і в земному житті, одного поверхневого знайомства з тим, як можна усунути власну недосконалість, недостатньо. Необхідно виконати дві додаткові вимоги – зосередитися на пізнаваній істині і повністю контролювати себе в практичному житті. На цьому шляху внутрішні, психічні зміни в особистості змінюють її поведінку. Зовнішньо, просування по цьому шляху виражається в слідуванні заповідям: правильній мові, правильній поведінці. Внутрішні зміни полягають в правильній скерованості думок. Закінчується шлях до нірвани досягненням повної відмови від мирських справ, прив’язаностей і будь – яких бажань.

Колесо буття – 12 періодів життя свідомої істоти охоплює три життя, які слідують одне за одним: минуле, теперішнє і майбутнє. Зі сказаного зрозуміло, що буддизм – це релігія для тих, хто свідомо шукає орієнтир, слідуючи якому людина може добитися певних результатів. Смисл вчення полягає у тому, що той, хто підвернений бажанням, не може бути вільним, а той, хто не вільний – не може бути щасливим. Однак такі центральні поняття буддизму як страждання, карма, нірвана, не можуть бути трансформовані в реальні образи. Вони доволі абстрактні.

Світосприйняття

Центральне місце у філософії Будди займає ідея всезагальної змінності, взаємообумовленості і взаємозалежності. Будда розумів, що будь – яка доктрина є фіксованою системою понять, Всесвіт – це потік, який безперервно змінюється, і жодна доктрина не може його всесторонньо охопити. В цьому смислі всі доктрини обмежені. Саме тому він розвивав уявлення про «спільно - залежне народження елементів», і найважливішим положенням його світосприйняття була безначальність буття. Сансара ніхто не створював. Однак це не означає, що Всесвіт завжди був таким як зараз. Він існує у часі і просторі і підлягає закону причинності. Отже, початку світу не було. Чи буде кінець хвилюванням цього океану всесвіту? В рамках даного світосприйняття, відповідь така: початку не було, а кінець буде, і шлях до цього кінця вказав Будда.

В розуміння світогляду багато що є успадковане буддизмом від індуїзму.

Час від появи видимого світу і до його знищення називається великим періодом – махакальпою. Він складається із чотирьох кальп: «основи», «населення», «розруха» і «пустоти».під час кальпи «населення» на землю спускаються Будди і дають наставлення людям на шлях істини, через мудрість як пасивний стан і співчуття, як активний стан. Завдяки Буддам мешканці нижчих світів вивільнюються із кайданів матерії, зливаються з Буддою в єдине ціле і переходять у вищий світ. Після цього настає кальпа «розруха». Буддизм визнає множинність паралельно існуючих світів, і різні світи постають як рівні розгортання свідомості живих істот. Нірвана розташована за межами всіх світів.

З доль, які дозволені людям (демона, рослини, тварини, людини), найбільш важка – бути людиною, і вона повинна скористатися нею, щоб досягнути нірвани.

Лише існування в людському тілі створює умови, сприятливі для важкого екзамену на космічну розумність. При цьому народження чоловіком чи жінкою - результат міри добра і зла, скоєних в минулому. Чоловік – більш висока ступінь добра, жінці для досягнення нірвани ще треба переродитися в чоловіка, відкупивши в стражданнях свої гріхи.

Чому центральна роль в світогляді відведена людині? Щодо уявлень буддизму, світ створюється переживаннями і пізнанням людей. Істина, котру пізнав Гаутама в нірвані, - зовнішній світ лише проекція внутрішнього стану індивіда, його незгашених пристрастей. Рівні свідомості є різними і самий тонкий з них, - вічний.

Весь безкінечний світ рухається лише в часі. Він кожну хвилину вмирає і виникає знову в новому вигляді. Через це виникає ілюзія руху в просторі.

Рух з нижчих рівнів світу на вищі здійснюється згідно наступних правил:

1. Світ пекла є населеним пекельними чудовиськами – претами. Туди попадають за порушення заповідей. Прети – вічно голодні чудовиська. Спрага буття тут ніколи не задовольняється.

2. Світ голодних духів. В цей світ потрапляють за егоїзм до близьких і за прагнення до с особистої вигоди.

3. Світ скотин. Його мешканці – це люди, котрі за життя керувалися виключно тваринними інстинктами, чуттєвими бажаннями.

4. Світ асурів (напів небожителі, що проводили час у війнах). Для його мешканців характерним є стан агресивності, коли править бажання у всьому бути першим і прагнення пригнічувати інших.

5. Світ людини. Туди потрапляють люди, які добросовісно дотримувалися етичних заповідей. Цей світ ділиться на частину, де знаходяться ті, хто ще має перетворюватися і ту, де знаходяться щасливчики, яким нове перевтілення вже не загрожує.

6. Світ богів – небожителів. Вони стали богами згідно закону карми як спадкоємці добрих справ в попередніх існуваннях. Боги відрізняються від людей тим, що пам’ятають про попередні втілення і їм не загрожують хвороби. Їм приготовлене більш тривале існування, ніж людям, але і вони смертні і не цілком вільні від страждань, тому з часом залишають цей світ.

Отже, свідомі істоти поділяються на три категорії, згідно зі ступенем розвитку: ті, котрі мають бажання, ті, котрі мають чуттєвість, ті котрі не мають ні бажань, ні чуттєвості. І вся безмежна кількість істот, починаючи від мешканців пекла, тварин і людей, до вищих форм святих особистостей, рухається за напрямком до конечного спокою, прагнучи до виходу із кругообігу буття.

У вченні Будди фундаментальне значення має поняття «такості» (тахтага), котре означає здатність бачити речі такими, якими вони є, не маючи при цьому ніяких суджень, не приймаючи рішень, не судячи і не звинувачуючи. В іншому випадку світ сприймається як ілюзія. Тільки без ілюзій людина розуміє, що буття це динамічне існування миттєвих елементів (дхарм), що знаходяться в казуальному зв’язку.

Вчення Будди відрізняє активна любов до людей, прагнення допомогти їм досягнути моральної досконалості. Лише усвідомлення неминучої дійсності і перемога ілюзій, дозволяє людині стати іншою. Людина, здатна, відрікшись від власної жадоби, відкрити себе світу.

Вважалося, що кожен може ступити на вказаний Буддою восьмеричний шлях до спасіння і, навіть, якщо не дійде до кінця, все – таки отримає прагнення до моральності, перемагаючи п’ять отрут, ув’язнюючих людину, як це роблять наркотики: похіть, ненависть, дурість, егоїзм і заздрість. Ціллю того, хто ступив на цей шлях повинні були стати справедливість, самозаглиблення, мудрість. Лише тоді її життя отримає новий сенс і постане перед нею не як дароване одним із богів, а як об’єктивна цінність.

Ту цікаво звернути увагу на особливості розуміння мудрості і зв’язку цього поняття з відношенням до часу. Минувше йде як сон, і жалкувати про нього безглуздо; майбутнє схоже на міраж, і орієнтуватися на нього теж безглуздо; треба жити сьогоднішнім днем, але жити чесно – в цьому вища мудрість.

У людини, яка живе згідно 5 основних заповідей 9не завдавай шкоди живому не чини перелюбу, не бажай власності, не кради, не бреши) починає покращуватися карма і, відповідно, покращується не лише фізичний стан, а й соціальний. В пізнішому, більш розширеному варіанті, ці п’ять вимог були доповнені ще п’ятьма. Виховуючи в собі якості та поведінку, передбачену цими 10 заповідями, людина отримувала здатність контролювати свої пристрасті, тому карма поступово зникала. Заповіді можна поділити на заборони психічні та фізичні. До перших відносяться – вбивство, плотські насолоди, крадіжки; заборони словесні: брехня, грубість, балакучість. До других – жадоба, злоба, ненависть. Крім того, правильний спосіб життя передбачав від занять та професій, які ведуть до порушення принципів моралі.

Оскільки людина мала в майбутньому шанси перевтілитися в будь – яку форму, вона зрівнювалася з усіма іншими живими істотами., навіть з рослинами. Вона розташовувалась на вищому ступені розвитку лише в рамках єдиного процесу. Тому людина не розглядалася, як цар природи і всіх живих істот, які залежать від його волі. Лише шляхом виховання в собі любові до всього сущого, людина могла увійти в спілкування з Всесвітом і стати його невід’ємною частиною.

Одне з найважливіших положень буддизму – про непротивлення злу насиллям. В його основі лежить переконання, що згідно закону карми, насилля породжує насилля. З позиції європейця мораль Хінаяни специфічна і може виглядати навіть трохи егоїстичною, оскільки побуджує думати лише про себе. Однак, з точки зору буддиста, ситуація виглядає зовсім інакше – рятуючи себе, людина п’яту ніби частинку всього сущого. Подавляючи свої пристрасті, кожний впливає на трансцендентний субстрат і сприяє його розвитку до спокою. Тим самим досконалість кожного є розвитком всіх. З цієї точки зору вираження типу: «я люблю», «я даю», «жертвую собою» - абсолютно егоїстичні, оскільки точкою відліку все ще залишається власне «Я». В буддистській етиці немає місця любові до ближнього «як до самого себе», оскільки ця формула по суті є егоцентричною. Буддист приймає людей такими, якими вони є і не намагається переробляти їх на свій лад. Ззовні така поведінка виглядає відстороненою, оскільки віруючий у будь – якій активній дії бачить зло. Навіть, якщо близькі терплять насилля і бідність, людина повинна бути спокійною і безпристрасною в ім’я свого (і всезагального) спасіння.

Дата добавления: 2015-05-22