Мотив і мотивація як спонукальна сторона психіки

Темперамент - як інструментальна сторона психіки

Емоції особистості як афективна сторона психіки

Дидактичний тест

Виберіть правильні відповіді на питання з п’яти можливих варіантів:

А Особистість – це:

1) людина, вік якої 20 р.;

2) шимпанзе;

3) немовля до 1 року;

4) розумово відстала людина;

5) людина, вік якої 5 років.

Б Індивід – це:

1) психічно хвора людина;

2) талановита людина;

3) орангутанг;

4) вольова людина;

5) дитина, вік якої 10 років.

ЗАНЯТТЯ 3

АФЕКТИВНІ, ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ
ТА СПОНУКАЛЬНІ СТОРОНИ ПСИХІКИ

Розкриваючи перше питання “Емоції особистості - як афективна сторона психіки” необхідно дати визначення, що таке емоції.

Під емоціями або емоційними переживаннями розуміємо найрізноманітніші реакції людини - від спалахів пристрасті до тонких відтінків настрою. В психології емоціями називають процеси, що відображають у формі переживань особисту значущість і оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини.

Найбільш суттєвою рисою емоцій є їх суб'єктивність. Якщо такі психічні процеси, як сприйняття і мислення більш чи менш об'єктивно відображають оточуючий світ, то емоції служать для відображення суб'єктивного відношення людини до самої себе і оточуючого її світу. Кожна особистість живе у своєму афективному просторі, в якому будуються всі її взаємозв'язки з навколишнім світом, що відбувається на всіх проявах психічного, зумовлюючи їх неповторність. Афективний простір - то її потяги, емоції й почуття, її прагнення й бажання, її переживання, пов'язані з пізнаванням і самопізнанням.

Афективна схема відрізняється від пізнавальної тим, що в ній відображаються не предмети і явища об'єктивного світу, а внутрішній стан людини. Це психічні явища, які дані нам у переживаннях. Ставлення до предметів, до явищ об'єктивного світу, до інших людей і здійснюють вплив на них.

Відмінність пізнавальної й афективної сфер безсумнівна. Насамперед вона визначається тим, що в пізнавальній сфері відображається зовнішній, предметний світ, а в афективній - внутрішній стан людини. Це відображення здійснюється в пізнавальній сфері в образах, а в афективній - через переживання.

Людина переживає те, що з нею відбувається і через переживання виявляє своє ставлення до того, що її оточує.

Ступінь усвідомленості переживань залежить від того, якою мірою усвідомлюються емоції. Усвідомленість емоцій означає відчуття переживання і співвіднесення його з тим предметом чи особою, які його викликають і на які це переживання спрямовано. Неусвідомлені емоції - це не такі, що не пережиті (то неможливо), а ті, які не співвіднесені з об'єктивним світом.

Емоція виникає за недостатності інформації, необхідної для досягнення цілі і компенсує цю недостатність. Саме емоція забезпечує продовження пошуку нової інформації. Емоція виникає щоразу, коли задоволення потреби не відбувається, коли дія не досягає цілі. Зв'язок інформації та емоцій може бути показане у вигляді логічної формули: Е = П (Н - С), де Е - емоція, П - потреба, Н - інформація; необхідна для задоволення потреби, С - інформація, якою суб'єкт володіє. З цієї формули випливає:

1) Е = 0, коли П = 0;

2) Е = 0, коли Н = С;

3) Е = мах, коли С = 0.

Отже,емоції виконують функцію комплексного механізму, вони заповнюють дефіцит інформації, необхідної для досягнення цілі, тобто задоволення потреби.

Студентам необхідно наголосити на тому, що багатоманітні прояви емоційного життя людини діляться на афекти, власне емоції, почуття, настрої і стреси.

Особливістю афекту є його ситуативність, узагальненість, велика інтенсивність і невелика тривалість. В афекті різко змінюється увага, і в полі уваги утримуються лише ті об'єкти, які в зв'язку з переживанням ввійшли в комплекс. Порушується концентрація уваги, змінюється мислення.

Регулююча функція афектів полягає в формуванні специфічної відповіді і відповідного сліду в пам'яті, що визначає в подальшому вибірковість по відношенню до ситуації, які викликали афект.

Власне емоції, на відміну від афектів, більш тривалий стан. Вони - реакція не лише на події, які вже здійснилися, але і на ймовірні події.

Почуття - це більш, ніж емоції, стійкі психічні стани, і мають чітко виражений предметний характер. Вони виражають стійке ставлення до яких-небудь конкретних об'єктів.

Настрій - найтриваліший емоційний стан. Відомо, що одна і та ж робота при різних настроях може здаватися то легкою, то важкою.

Стрес. Наймогутніший прояв емоцій викликає комплексну фізіологічну реакцію - стрес. Виявилось, що на несприятливі впливи різного роду - холод, втома, страх, приниження, біль і ін. - організм відповідає не лише захисною реакцією на даний вплив, але і загальним, однотиповим комплексним процесом незалежно від того, який саме подразник діє на нього в даний момент.

Стрес - комплексний процес, він включає і фізіологічні і психологічні компоненти. З допомогою стресу організм ніби мобілізує себе повністю на самозахист, на пристосування до нової ситуації. Позитивний вплив стресу нормальної сили проявляється в таких психологічних і фізіологічних властивостях як покращення уваги, в підвищенні людини в досягненні поставленої мети тощо. Стреси є складовою частиною життя кожної людини і його не можна уникнути так само як їжі і води. Стрес, на думку автора теорії стресу Сельє “створює смак до життя”. Але стресові впливи не повинні перевищувати пристосовницькі можливості людини.

При опрацюванні другого питання “Темперамент - як інструментальна сторона психіки“ студентам необхідно ознайомитись з типами темпераменту та їх особливостями.

Студентам необхідно звернути увагу на те, що інструментальну (від лат. instrumentum – знаряддя) функцію виконують психічні явища, які характеризують спосіб життя індивіда.

Спосіб життя людини можна охопити поняттями, які в психології традиційно описують індивідуальність. Це перш за все темперамент.

Індивідуальні особливості людини, що виявляються в певній її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості і швидкості перебігу її психічної діяльності, називається її темпераментом.

Якщо К.Гален (IIст. до н.е.) пов'язував темперамент людини з особливостями її обмінних процесів, німецький психолог Кречмер - з будовою тіла, то І.Павлов звернув увагу на залежність темпераменту від типу нервової системи:

1) Сильний, врівноважений (процес збудження добре балансується з процесом гальмування), рухливий.

2) Сильний, неврівноважений, якомувластиві сильні процеси, але гальмування відстає, переважає збудження.

3) Сильний, врівноважений, інертний.

4) Слабкий, що характеризується слабкістю якпроцесів збудження, так і гальмування.

Ці типи вищої нервової діяльності, на думку Павлова, відповідають чотирьом темпераментам:

сильний, врівноважений, рухливий - сангвінічному;

сильний, неврівноважений – холеричному;

сильний, врівноважений, інертний – флегматичному;

слабкий - меланхолічному.

В останні роки до основних складових темпераменту відносять дві характеристики поведінки - активність і реактивність.

Реактивність - це властивість, що характеризує міру реакції на зовнішні або внутрішні впливи однакової сили (критичне зауваження, образливе слово тощо);

Активність - це властивість, що характеризує міру енергійності, з якою людина впливає на зовнішній світ і долає перепони при досягненні мети.

Сангвінік - людина з підвищеною реактивністю і активністю. Жвава міміка і виразні рухи. Енергійна, працездатна. Швидкі рухи, гнучкість розуму, легко сходиться з новими людьми. Беззусиль переключається з одного виду праці до іншого.

Холерик - висока реактивність і активність. Нестриманий, нетерпеливий, запальний, циклічність в праці. Важко дається діяльність, що вимагає спокійного, повільного темпу. В спілкуванні нестриманий, крикливий.

Флегматик. Реагує спокійно і повільно, не схильний до переміни свого оточення. Невиразний в міміці і інтонації. Важко звикає до нових людей. Відрізняється постійністю спілкування з одними і тими ж людьми.

Меланхолік. Висока чутливість і мала реактивність. Підвищена чутливість приводить до того, що незначний привід може викликати сльози. Міміка і рухи невиразні.

Екстраверсія і інтроверсія - це властивості, що характеризують, від чого переважно залежать реакції і діяльність людини: від зовнішніх вражень, що виникають в даний момент (екстравертованість), чи від образів уявлень і думок, зв'язаних з минулим і майбутнім (інтравертованість).

Екстраверти - це сангвініки і холерики.

Інтроверти - флегматики і меланхоліки.

При розгляді третього питання „Мотив і мотивація - як спонукальна сторона психіки” студентам необхідно звернути увагу на те, що в поведінці людини є дві функціонально взаємозв'язані сторони: спонукальна і регуляційна. Відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, темперамент - всі ці процеси забезпечують в основному регуляцію поведінки. Що ж стосується її стимуляції або спонукання, то вони зв'язані з поняттями мотиву і мотивації. Ці поняття включають в себе уявлення про потреби, інтереси цілі. Вони описуються і пояснюються через поняття мотив і мотивація.

Термін „мотивація” - більш поширене поняття, ніж термін „мотив”. Мотивацію можна визначити як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, її спрямованість і активність.

Будь-яка форма поведінки може бути пояснена як внутрішніми, так і зовнішніми причинами. Всі психологічні фактори, які ніби зсередини визначають поведінку людини називають особистими диспозиціями, тоді можна говорити про диспозиційну і ситуаційну мотиваціях як аналогах внутрішньої і зовнішньої поведінки.

Диспозиційна і ситуаційна мотивація не є незалежними. Диспозиції можуть актуалізуватися під впливом певної ситуації, і навпаки, активізація певних диспозицій (мотивів, потреб) приводить до зміни ситуації, точніше, її сприйняття суб'єктом.

Мотив на відміну від мотивації - це те, що належить самому суб'єкту поведінки, є його стійкою особистісною властивістю, що зсередини спонукає до здійснення певних дій. Мотив також можна визначити як поняття, яке в узагальненому вигляді представляє множину диспозицій.

Із всіх можливих диспозицій найбільш важливою є поняття потреби. Нею називають стан необхідності людини або тварини в певних умовах, яких їм не хватає для нормального існування і розвитку. Потреба як стан особи завжди зв'язана з наявністю у людини почуття незадоволеності, зв'язаного з дефіцитом того, що потрібно (звідси назва «потреба») організму (особистості).

Потреби є у всіх живих істот, і цим жива природа відрізняється від неживої.

Кількість і якість потреб, які мають живі істоти, залежить від рівня їх організації, від умов життя, від місця, яке займає відповідний організм на еволюційній сходинці. Менш за все потреб у рослин, більш за все - у людини, у якої, крім фізичних і органічних потреб, є матеріальні, духовні, соціальні.

Друге після потреби за своїм мотиваційним значенням поняття — мета. Метою називають той безпосередньо усвідомлюваний результат, на який в даний момент спрямована дія, пов'язана з діяльністю, що задовольняє актуалізовану потребу.

Багато із мотиваційних факторів з часом стають настільки характерними для людини, що перетворюються в риси її особистості. До них можна віднести - мотив досягнення успіхів, мотив уникання невдач, тривожність, самооцінка, рівень домагань. Поведінка людей мотивована на досягнення успіху і на уникання невдач, відрізняються таким чином. Люди, мотивовані на успіх, ставлять в своїй діяльності деяку позитивну мету, досягнення якої може бути оцінено як успіх. Вони добиваються успіхів в своїй діяльності і розраховують на те, що доб'ються успіхів. По-іншому ведуть себе індивіди, мотивовані на уникання невдачі, їх мета в діяльності полягає не в тому, щоб досягнуть успіху, а в тому, щоб уникнути невдачі, всі їх думки і цілі підпорядковані цій меті.

Людина, що мотивована на невдачу, проявляє невпевненість в собі, не вірить у можливість досягнення успіху, боїться критики. Прояви тривожності в різних ситуаціях не одинакові. В одних випадках люди схильні вести себе тривожно завжди і скрізь, в інших вони виявлять свою тривожність лише час від часу, в залежності від обставин. Ситуативно стійкі прояви тривожності називаються особистісними. Ситуативно змінні прояви тривожності називають ситуативними, а особливість особистості, що проявляє такого роду тривожність називають «ситуативна тривожність». Мотив аффіліації і влади актуалізуються і задовольняються лише в спілкуванні людей. Мотив аффіліації проявляється як прагнення людини налагодити добрі емоційно позитивні взаємовідносини з людьми.

Люди з переважаючим мотивом аффіліації досягають більш високих результатів в роботі в тих випадках, коли вони працюють не поодинці, а в складі групи, з членами якої в них встановились дружні взаємовідносини.

Мотив влади можна визначити як стійке прагнення людини мати владу над іншими людьми.

Література

1. Казаков В.Г., Кондратьева Л.Л. Психология. - М., 1989.

2. Лук А.Н. Эмоции и личность. - М., 1982.

3. М'ясоїд П.А. Загальна психологія.- К., 2000.

4. Основи психології. - К., 1995.

5. Особистість: тип аполлонівський і діонісійський звернення до надлюдини – “Воля до влади”. Ф.Ніцше (1844-1990). - В кн. Романець В.А. Історія психології 19 - поч. 20 ст. - К., 1995.

6. Психологія. За ред. Ю.Я. Тимофіїва. – К., 1999.

Питання для самоперевірки

1. Типологічні ознаки темпераменту за І. Павловим

2. Характеристика жвавого типу нервової системи (сангвініка)

3. Спокійний тип темпераменту (флегматик)

4. Характеристика холеричного темпераменту

5. Якості слабкого типу нервової системи (меланхолія)

6. Емоції, почуття, настрої, стреси

Дата добавления: 2015-05-22