Комунікативна сторона спілкування

Коли говорять про комунікацію у вузькому його значенні, то перш за все мають на увазі той факт, що в процесі сумісної діяльності люди обмінюються між собою різними уявленнями, ідеями, інтересами, установками тощо. Все це можна розглядати як інформацію, і тоді сам процес комунікації може бути зрозумілим як процес обміну інформацією.

Але в комунікативному процесі відбувається не просто рух інформації, але і його активний обмін.

Характер обміну інформацією між людьми на відміну від кібернетичних обладнань, визначається тим, що за допомогою системи знаків партнери можуть вплинути один на одного. Комунікативний вплив, який тут виникає, є не що інше, як психологічний вплив одного комуніканта на другого з метою змінити його поведінку. Ефективність комунікації вимірюється саме тим, наскільки вдався цей вплив. Це означає зміну самого типу відносин, який склався між учасниками комунікації. Нічого подібного не відбувається в “чисто” інформаційних процесах.

Комунікативний вплив як результат обміну інформацією можливий лише тоді, коли людина, яка інформує (комунікатор), і людина, яка приймає її (реципієнт), володіють єдиною системою кодифікації і декодифікації. Це особливо важливо тому, що комунікатор і реципієнт в комунікативному процесі постійно міняються місцями. Тільки прийняття єдиної системи значень забезпечує можливість партнерів розуміти один одного.

В умовах людської комунікації можуть виникнути цілком специфічні комунікативні бар’єри. Вони носять соціальний або психологічний характер. Це можуть бути соціальні, політичні, релігійні, професійні відмінності, які не лише породжують різну інтерпретацію тих самих понять, що вживаються в процесі комунікації, але взагалі різні світовідчуття, світорозуміння.

Такі бар’єри породжені об’єктивними соціальними причинами, різною приналежністю партнерів по комунікації до соціальних груп. Комунікація в цьому випадку демонструє ту свою характеристику, що вона є лише сторона спілкування. Звичайно, що процес комунікації здійснюється і при наявності цих бар’єрів: навіть військові противники ведуть переговори. Але вся ситуація комунікативного акту значно ускладнюється завдяки їх наявності.

З другого боку, бар’єри при комунікації можуть носити і більш виражений психологічний характер: вони можуть виникнути або внаслідок індивідуальних психологічних особливостей спілкуючих (наприклад, надзвичайна соромливість одного із них, наявність у когось риси, що отримала назву “некомунікабельність”), або через певні психологічні відносини: неприязні один до одного, недовіри тощо. Все це з необхідністю ставить питання про навчання спілкування.

Сама інформація, яка виходить від комунікатора, може бути двох типів: спонукальна і констатуюча.

Спонукальна інформація виражається в наказі, пораді, проханні. Вона розрахована на те, щоб стимулювати якусь дію. Стимуляція, в свою чергу, може бути різною. Це може бути активація, тобто спонукання до дії в певному напрямку. Це може бути і інтердикція, тобто тоже спонукання, але яке забороняє небажані види діяльності. Нарешті, це може бути дестабілізація – порушення деяких автономних форм поведінки.

Констатуюча інформація виступає у формі повідомлення, вона поширена в освітніх системах.

Комунікативний процес реалізується за допомогою певних засобів – знакових систем. За критерієм знакових систем можна виділити невербальне та вербальне спілкування.

Невербальне спілкування відбувається, як правило, неусвідомлено, мимовільно. Хоча люди певним чином контролюють своє мовлення, можна шляхом аналізу міміки, жестів, інтонації оцінити правильність, щирість мовної інформації.

Невербальні засоби передавання інформації людина освоює раніше, ніж вербальні. Немовля починає розрізняти емоційні стани матері, реагує на інтонацію голосу, вираз обличчя, жести, дотики. У дорослих при контактах з незнайомими перше враження виникає саме завдяки засобам невербального спілкування.

Сьогодні можна виділити чотири форми невербальної комунікації: кінетика, паралінгвістика, проксеміка, візуальне спілкування. Кожна із них використовує свою власну знакову систему.

Оптико-кінетична система знаків включає жести, міміку, пантоміміку. Вони характеризують інтенсивність вияву переживань людини. Характерною ознакою міміки є її універсальність та специфічність для вираження різних емоцій. Інтерпретація емоцій пов’язана з подвійною природою міміки. З одного боку, міміка зумовлена природженими факторами відображення універсальних емоцій на обличчі, таких як жах, радість, біль. Вони зрозумілі людям різних культур. З іншого – міміка залежить від особливостей певної соціальної культури, конкретних норм, еталонів.

Національні, етнічні, культурні стандарти відбиваються на мімічних реакціях, зумовлюють певну форму їх протікання. Посмішка означає позитивне ставлення до іншої людини, сльози є універсальною ознакою скорботи, одначе форма вияву цих реакцій – коли, як, як довго слід посміхатися чи плакати – залежить від національних, соціокультурних особливостей.

Позитивні емоції досить рівномірно відбиваються на обох боках обличчя, негативні емоції – чіткіше на лівому боці. Найбільш експресивними є губи людини, її брови, рухи м’язів у нижній частині обличчя.

Емоційні переживання людини можна визначити з її пантоміміки: жестів, пози, рухів. Жести, міміка, інтонація допомагають людині, яка говорить, зосередити увагу співрозмовника, виразити своє емоційне ставлення до інформації, яку вона передає.

Паралінгвістична система – це система вокалізації, тобто якість голосу, його діапазон, тональність.

Проксеміка займається нормами просторової і часової організації спілкування. Чим тісніші стосунки між людьми, тим менша просторова дистанція між ними в процесі спілкування. Ця дистанція залежить від національних еталонів поведінки, соціального статусу, віку, психологічних особливостей. Надто близька, як і віддалена, дистанція негативно відбивається на ефекті спілкування. “Найближче” спілкуються близькі знайомі, родичі. Збільшення міжособистісного простору може викликати неприємні почуття. Зацікавлені один в одному співрозмовники зменшують дистанцію спілкування, психічно тривожні намагаються збільшити відстань. Жінки схильні перебувати дещо ближче до співрозмовника, ніж чоловіки. Середньоєвропейські межі дистанції між співрозмовниками-друзями становлять 0,5-1,2 м (міжособиснісний простір), для неформальних соціальних та ділових стосунків – 1,2-3,7 м (соціальний простір), простір більший ніж 3,7 м дає можливість утриматися від спілкування або перевести його в площину формальних стосунків.

Міжособиснісний простір впливає на візуальний контакт (контакт очима). Найінформативніший елемент зовнішнього вигляду людини – обличчя. Тому візуальний контакт є надзвичайно важливим у невербальному спілкуванні. Фіксація погляду на іншому означає не тільки зацікавленість, а й зосередженість. Але пильний тривалий погляд на людину викликає в неї відчуття збентеженості й може сприйматися як ознака ворожості. Взаємний візуальний контакт легше підтримувати, обговорюючи приємні питання. З того, як люди дивляться один на одного, можна з’ясувати, які між ними стосунки. Ми схильні довше дивитися на тих, ким захоплюємося, уникаємо погляду в ситуації суперництва. Підтримання візуального контакту допомагає партнеру відчути ставлення до нього співрозмовника. Погляд може регулювати розмову. Коли один з учасників діалогу закінчує говорити, то він дивиться на співрозмовника, очікуючи на продовження бесіди.

Комунікативна взаємодія людей відбувається переважно у вербальній (словесній) формі – процес мовного спілкування. Його особливість полягає в тому, що воно за формою і за змістом спрямоване на іншу людину, включене в комунікативний процес, є фактором комунікації. Вербальна комунікація може бути спрямована на окрему людину, певну групу, але в будь-якому разі вона має діалоговий характер і являє собою постійні комунікативні акти.

У процесі спілкування мовлення виконує інформативну функцію. Виділяють інформацію інструментальну, що стосується безпосередньо засобів розв’язання певного завдання, експресивну, що торкається оцінок, емоційних зв’язків між членами групи.

Мовлення є засобом емоційного впливу, який стимулює або гальмує дію певного члена групи. Емоційно-позитивний вплив (заохочення) та емоційно-негативний вплив (покарання) регулюють спільні дії партнерів. Акт вербальної комунікації – це діалог, що складається з промовляння та слухання.

Велика увага зараз приділяється вмінню слухати. Результати досліджень показують, що достатніми навичками вміння слухати володіє небагато людей. Слухання – активний процес, що вимагає уваги.

У діалозі нас частіше цікавить те, чи зрозумів нас інший, ніж те, чи зрозуміли ми його. Це деформує процес спілкування. Найкращий метод уникнути цього – нерефлексивне слухання. Сутність його полягає у невтручанні в мову співрозмовника (умовно-пасивне слухання). Залежно від ситуації під час не рефлексивного слухання можуть виявлятися підтримка, схвалення, розуміння з допомогою мінімальних відповідей, що допомагають продовжити бесіду (репліки типу “так”, “розумію”, “це цікаво”). Такі нейтральні слова сприяють підтримці розмови, знімають напруження.

Дата добавления: 2015-05-22