Робота режисера над мізансценою

Для нової фази характерною рисою є пошуки мізансцен. Репетиції тепер протікають у вигородці, тобто в умовах тимчасової сценічної установки, яка приблизно відтворює умови майбутнього оформлення спектаклю; «вигороджують» потрібні кімнати, ставляться необхідні «верстати», сходи, потрібні для гри меблі.

Пошуки мізансцен — дуже важливий етап роботи над спектаклем. Але що ж таке мізансцена?

Мізансценою прийнято називати розташування дійових осіб на сценічному майданчику в певних фізичних стосунках один до одного і до тієї, що оточує їх речовому середовищу.

Призначення мізансцени — через зовнішні, фізичні взаємини між дійовими особами виражати їх внутрішні (психологічні) стосунки і дії. Мізансцена — один з найважливіших засобів образного вираження режисерській думці і один з найважливіших елементів в створенні спектаклю. У безперервному потоці мізансцен, що змінюють один одного, знаходить собі вираження суті дії, що здійснюється. Уміння створювати яскраві, виразні мізансцени є одним з найважливіших ознак професійної кваліфікації режисера. У характері мізансцен більше, ніж в чому-небудь іншому, виявляється стиль і жанр спектаклю.

У цей період роботи молоді режисери часто задаються питанням: чи слідує удома, кабінетним способом, розробляти проект мізансцен або ж краще, якщо режисер шукає їх прямо на репетиціях, в процесі живої, творчої взаємодії з акторами?

Вивчаючи творчі біографії видатних режисерів, таких, як К.С. Станіславський, Вл.І. Немирович-Данченко, Е.Б. Вахтангов, неважко встановити, що всі вони в пору своєї режисерської молодості, працюючи над тією або іншою п'єсою, зазвичай заздалегідь складали партитуру спектаклю з детально розробленими мізансценами, тобто зі всіма переходами дійових осіб по сценічному майданчику, з розставлянням їх в певних фізичних стосунках один до одного і до довколишніх предметів, інколи з якнайточнішою вказівкою поз, рухів і жестів. Потім, в період своєї творчої зрілості, ці видатні режисери зазвичай відмовлялися від попередньої розробки мізансцен, вважаючи за краще імпровізувати їх в процесі творчої взаємодії з акторами безпосередньо на самих репетиціях.

Поза сумнівом, що ця еволюція в методі роботи пов'язана з накопиченням досвіду, з придбанням певних навиків, відомої вправності, а звідси і необхідній упевненості в собі. Попередня розробка мізансцен у вигляді детальної партитури також закономірна для початківця або малодосвідченого режисера, як імпровізація — для зрілого майстра. Не все, що може дозволити собі дослідний художник, слід рекомендувати молодому, хоч би і талановитому режисерові. Те, що в роботі дослідного майстра є природним проявом його творчої зрілості, у молодого режисера може прозвучати як вираження необґрунтованій самовпевненості і безпорадного дилетантизму. Краще всього, якщо режисерський екземпляр п'єси в руках молодого постановника придбає саме той вигляд і той вміст, якого набували опубліковані нині режисерські екземпляри «Чайки», «Отелло» і «Юлія Цезаря» після роботи над ними Станіславського і Немировича-Данченко. Познайомитися з цими екземплярами і навіть детально вивчити їх було б вкрай корисно для кожного молодого режисера. До речі, вони озброїли б їх і певною технікою запису мізансцен.

Що ж до самого методу домашньої (кабінетною) роботи режисера над мізансценами, то він полягає в мобілізації режисерської уяви, яка дозволяє режисерові, по-перше, бачити сценічний майданчик і дійових осіб, що пересуваються по ній, в певних поєднаннях один з одним і, по-друге, внутрішньо програвати (проживати) кожну мізансцену за кожного з виконавців.

У цьому процесі фантазування режисер реалізує себе і як майстер просторових мистецтв (живопис і скульптури), і як потенційний майстер акторського мистецтва. Режисер повинен уміти «побачити» в своїй уяві те, що він хоче реалізувати на сцені, і в думках зіграти побачене за кожного учасника даної сцени. Лише у взаємодії ці дві здатності можуть забезпечити позитивний результат: внутрішню змістовність, життєву правдивість і сценічну виразність намічених режисером мізансцен.

Всіляко рекомендуючи молодим режисерам можливо детальнішу попередню розробку мізансцен, ми в той же час хотіли б найрішучішим чином застерегти їх від спроб механічно здійснювати мізансценування на репетиціях по цих попередніх записах, або, як говорять на театральній мові, виробляти «розводку» (цей вульгарний термін рішучим чином слід було б вигнати з театрального ужитку). Жодної «розводки» не повинно бути! Розроблені будинки мізансцени — це лише проект. Він повинен пройти перевірку і витримати практичне випробування в процесі творчої взаємодії режисера з акторами. Величезну помилку зробить режисер, якщо він деспотично наполягатиме на кожній придуманій удома мізансцені. Він повинен непомітно вести актора так, щоб ця мізансцена зробилася потрібною акторові, необхідною для нього, з режисерської перетворилася на акторську. А якщо вона в процесі роботи з актором збагатиться новими деталями або навіть зовсім зміниться, не потрібно цьому чинити опір. Навпаки, потрібно радіти всякій хорошій знахідці на репетиції. Потрібно бути готовим будь-яку заздалегідь заготовлену мізансцену обміняти на кращу. Якби у нас в руках був запис мізансцен в «Чайці» або в «Отелло» в тому вигляді, як вони були здійснені Станіславським на практиці у вже готових спектаклях, і ми, таким чином, могли б порівняти ці мізансцени з наміченими в опублікованих партитурах, то різниця, ймовірно, виявилася б вельми значною.

Первинна партитура потрібна як вихідна позиція, а не як кінцевий результат. Кінцевий результат повинен скластися в співтворчості з акторами і в їх взаємодії один з одним. Мізансценування — це творчий процес, а не механічна «розводка».

Коли мізансценування в основному закінчене, настає третій період роботи. Він цілком протікає на сцені. В ході цього періоду здійснюється остаточна обробка спектаклю, його шліфовка. Все уточнюється і закріплюється. Всі елементи спектаклю — акторська гра, зовнішнє оформлення, світло, грим, костюми, музика, закулісні шуми і звуки — узгоджуються один з одним, і створюється, таким чином, гармонія єдиного і цілісного образу спектаклю. На цьому етапі, окрім творчих якостей режисера, істотну роль грають і його організаторські здібності.

Ми розглянули творчі взаємини між режисером і акторами. Але взаємини між режисером і представниками всіх останніх спеціальностей в театральному мистецтві — чи буде це художник, музикант, освітлювач, костюмер або навіть лише робочий сцени — підкоряються все тому ж закону творчої взаємодії; по відношенню до всіх учасників загальної справи у режисера одне і те ж завдання: розбудити в кожному творчу ініціативу в потрібному, напрямі.

Дата добавления: 2015-05-22