Суть та структура теоретичних знань географічної науки

ТЕОРЕТИЧНИЙ РІВЕНЬ НАУКОВОГО ЗНАННЯ З ГЕОГРАФІЇ В КОНТЕКСТІ ЗАГАЛЬНОНАУКОВОЇ МЕТОДОЛОГІЇ

Основою розвитку географії як і будь-якої іншої науки виступає теорія, що «… є головною, типовою і найскладнішою формою знань, яка відтворює сутність об’єктивної дійсності за допомогою власних логічних конструкцій» [7, с. 7]. Розвинуті теоретичні знання дають можливість проводити наукові дослідження та застосовувати їх результати в практичній діяльності.

Теорію (з грец. theoria – спостереження, дослідження) можна розглядати, як найрозвинутішу форму «…наукового знання, яка дає цілісне, системне відображення закономірних та сутнісних зв'язків певної сфери дійсності» [9, с. 573], або як «…достовірне знання, систему логічних понять і уявлень про загальні, сутнісні й необхідні внутрішні зв’язки певної предметної галузі знань» [7, с. 573].

Тому теорія найбільш адекватно відображає об’єктивну дійсність шляхом створення логічної системи достовірних знань та формування понятійно-термінологічного апарату предметної галузі дослідження. Рівень розробки понятійно-термінологічного апарату свідчить про теоретичний рівень науки. Що стосується географії, зокрема суспільної географії, то її термінологія згідно з Алаєвим Е.Б. потребує впорядкування та систематизації, оскільки відзначається багатозначністю, складними та громіздкими термінами, відсутністю еквівалентів в термінології інших мов, тощо [1, с. 8-12].

Таким чином, в основі теорії науки можна виділити взаємопов’язану систему абстрактних об’єктів, які визначають специфіку даної науки. Стьопін В.С. дану систему назвав «фундаментальною теоретичною схемою». Вихідні ознаки її абстрактних об’єктів та відносин завжди характеризують найбільш суттєві риси теорії предметної галузі. Фундаментальну теоретичну схему можна розглядати в якості досить абстрактної моделі взаємодій, що вивчаються в теорії, та вона виявляє структурні особливості таких взаємовідносин, фіксуючи в пізнані їх суттєві характеристики [13, с. 110-111].

Виходячи із зазначеного можна розрізнити особливості теоретичного та емпіричного знання географії, які дасть змогу провести межу між теоретичне та емпіричне в системі наукового дослідження (див. табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Загальні особливості теоретичного та емпіричного рівня знань в системі географічних наук*

Особливості теоретичного знання за Пістуном М.Д.	Особливості емпіричного знання в географії на думку автора
Завжди має загальний і необхідний характер, оскільки містить відомості про структуру об’єкта вивчення	Носить «чуттєвий», дослідний характер
Є достовірним, тобто істинність його логічно доведена і перевірена суспільною практикою	Достовірність емпіричних даних перевіряється теоретичними розробками і навпаки
Завжди є системним, тобто цілісним, логічно зумовленим	Емпіричні знання представлені як опис чуттєвого досвіду та результатів проведених досліджень
Отримують його переважно за допомогою наукових методів дослідження	Одержують переважно з використанням дослідних даних, за допомогою яких уточняється та конкретизується теоретична система
Повинно мати практичне значення	Практично втілюються ті теоретичні ідеї доцільність яких перевірена емпіричним шляхом

*узагальнено автором з використанням [7, с. 7-8]

Теоретичне знання з географії можна розглядати як складну та багатогранну систему, що має свою структуру. Основними елементами теорії виступають наукові терміни і категорії, принципи і постулати, на основі яких розроблені окремі концепції, парадигми, закони і закономірності (як достовірні, так і гіпотетичні).

В структурі теоретичного рівня пізнання можна виділити два підрівні, перший з яких формує часткові теоретичні моделі і закони, які виступають в якості теорії, що відносяться до досить обмеженої частини явищ; другий – складає розвиток наукової теорії, що включає часткові теоретичні закони в якості наслідків, виведених із фундаментальних законів теорії. Складовою частиною теоретичного знання на кожному з цих підрівнів є теоретична модель та сформульований відносно неї теоретичний закон. Елементами теоретичної моделі є абстрактні об’єкти (теоретичні конструкції), які знаходяться в чітко визначених зв’язках та взаємовідносинах між собою. Теоретичні закони безпосередньо формулюються відносно теоретичних моделей [14, с. 180-182].

Можна виділити два підходи до розуміння форм підвищення теоретичності географічного знання: виділення теоретичної частини науки в окрему дисципліну і створення теоретичного рівня географічних знань в межах окремих дисциплін. Зокрема Ю. Г. Саушкін пропонував виділити як окрему науку в системі географічних наук теоретичну географію, метою якої є виявлення найбільш загальних законів та побудови просторово часових систем і структур [11, с. 148]. Слід зазначити, що поняття простір («простір і час») необхідно розуміти як філософську категорію, а «географія може лише інтерпретувати це загальнонаукове поняття відповідно до специфіки галузі матеріального світу, що вивчається нею» [1, с. 98].

Таким чином, теоретичний рівень наукового пізнання визначається єдністю теоретичного знання і теоретичної діяльності. Можна виділити два основні рівні наукового знання географічної науки: теоретичний та емпіричний. Теоретичний рівень включає філософію, світоглядну методологію і загальну теорію географії та її складових частин. Сутнісною частиною на­укового дослідження є аналіз діалектики теоретичного та інших рівнів наукових знань, насамперед емпіричного. Постійні проти­річчя між цими рівнями є одним з рушійних чинників розвитку науки.

Дата добавления: 2015-05-22