Духовні цінності в освітянській традиції

Проблема формування моральних цінностей висуває на перший план пошуки шляхів удосконалення морального виховання. А це можливе лише при вивченні історичної спадщини нашого народу в сфері філософії, етики, педагогіки. Лише за цієї умови можливі вибір пріоритетних для особистості цінностей, її духовно-моральне самовизначення, активність життєвої позиції [15].

Спроби наукового обґрунтування специфіки морального виховання, його завдань і цілей зустрічаються ще у філософських системах Давньої Греції. Характерними рисами методу навчання Сократа були поважне ставлення до учня, співробітництво з ним. Аристотель зазначав, що бути моральним означає чинити згідно з доброчинністю щодо ставлення до інших. На його думку, властивість доброчинності полягає щонайперше в тому, щоб робити добро, а не приймати його; в тому, щоб здійснювати якнайбільше добрих учинків і не робити негідних...

Природа дала людині в руки потужну зброю – моральну силу, якою можна користуватися як завгодно. Тому людина, позбавлена доброчинності, виявляється істотою нечестивою та дикою, низькою у своїх статевих і смакових потребах [10, с. 158].

В епоху Відродження відбувається розквіт гуманістичної педагогіки. Представники Я.А. Комен-ський, Ж.-Ж. Руссо, Г.С. Сковорода, Й.Г. Песталоцці, А. Дістервег, К.Д. Ушинський, Л.М. Толстой.

Велику роль у розвитку уявлень про суть, мету, принципи й методи морального виховання та самовиховання відіграв Я.А. Коменський. Він обґрунтував принцип природовідповідності у вихо-ванні. У своїй знаменитій праці “Велика дидактика” [9] значну увагу приділяв моральності та благочестю. У ній великий педагог формулює шістнадцять правил мистецтва розвивати моральність. Одним з них є правило, що стосується значення особистого прикладу в моральному вихованні (батьків, учителів, товаришів). Важливою умовою формування моральних ознак особистості Коменський вважав виховання в неї навичок до праці. Його послідовниками були філософи-гуманісти Ж.-Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці, Джон Локк та ін.

Відомий німецький педагог А.Дістервег піднімав питання про підготовку народних учителів, яка повинна базуватися на отриманні ними наукових знань і прищепленні їм високих моральних якостей [5, с. 319].

У контексті вивчення природи моральних цінностей вагомим науковим доробком є дослідження відомого педагога і філософа Г.С. Сковороди. На його погляд, метою виховання є не тільки вміння віднайти істину, пізнавати явища природи, а опанування таких шляхетних почуттів як любов, дружба, вдячність та відповідної поведінки: готовності до самопожертви та самообмежень заради оточуючих [26]. Г.С. Сковорода закликав виховувати дітей і молодь у дусі народних традицій та ідеалів: учителі, вихователі, батьки повинні формувати у дітей високі моральні якості, патріотичні почуття, любов до праці, ненависть до неробства, до паразитизму, прагнення до свободи, справедливості, загального щастя [21, с. 5], адже головне в особі вчителя і вихователя – його моральні якості. Суть морального виховання, за Сковородою, полягає в розвиткові і зміцненні доброчесності. Цінувати людину треба не за її матеріальне багатство, чин, посаду, зовнішній вигляд, становище “в світі”, а за її внутрішню красу, за її розум і моральні якості. “Сердце и нравы челов*ческіи, кто он таков, свид*телствовать должны, а не вн*шніи качества. Древо от плодов познается” [28, с. 105]. Для людини будь-якої професії, отже й для вчителя, фахова праця має бути джерелом радості, насолоди й щастя. Якщо ж цього немає, це означає, що людина виконує невластиву собі, неспоріднену працю.

З великою силою підкреслював просвітитель положення про необхідність взаємоповаги і дружби між учителем і учнем. Для Г.С. Сковороди цей принцип мав дуже широке суспільне значення.

“Начало всему єсть любовь. Как пища, так й наука не дійствительна от нелюбимаго” [27, с. 407].

Чуйність, гуманність, чесність можуть бути виховані тільки людиною, якій самій притаманні ці якості: “Адже любов викликається любов’ю і, бажаючи бути любимим, я сам перший люблю”. І далі: “Любов же викликається любов’ю, яку породжує ласка і прихильність в поєднанні з чеснотою” [27, с. 220].

К.Д. Ушинський – продовжувач дослідження проблеми морального виховання дітей. Як основу формування моральних вчинків у дітей він визнавав народність, релігійність, науковість, розумову і фізичну працю [32]. Особливу роль учений відводив праці, особливо тій цінності, яка утворюється працею. Матеріальні плоди праці становлять людський здобуток; але тільки внутрішня, духовна, животворна сила праці є джерелом людської гідності, а разом з тим і моральності, і щастя. Цей животворний вплив має тільки особиста праця на того, хто працює.

Матеріальні плоди праці можна відібрати, успадкувати, купити, але внутрішньої, духовної, животворної сили праці не можна ні відібрати, ні успадкувати, ні купити. Нестача саме цієї незримої цінності, утворюваної працею, позбавляє моральності й щастя багато тисяч людей. [33, с. 107].

Заслуговує на увагу філософська концепція П.Д. Юркевича, який вважав серце центром морального життя людини. Якщо справи робить людина з любові чи від серця, сумлінно, тоді ці справи наповнюються високою моральною цінністю [36, с. 77].

На рубежі ХІХ-ХХ ст. традиції гуманістичного виховання підтримали засновники педагогічної течії педоцентризму, представником якої був Дж.Дьюї.

Для Росії того періоду була характерна інфляція моральних цінностей. З одного боку на перший план була висунута необхідність Божого освячення моралі, тобто моральні цінності тісно пов’язувалися з буттям Бога. На діаметрально протилежній точці зору стояли марксисти.

Дотримуючись гегелівської думки, що моральність людей в кінцевому результаті і визначається тим способом життя, який зумовлений сформованим способом виробництва, вони відтісняють мораль на другий план стосовно реального людського буття. Мораль людини розвивається самою людиною, тому є засобом її самовираження і саморозвитку, а не існує поза людиною. Таке розуміння моралі в останній час зазнало певної критики і потребує вивчення і аналізу [34, с. 15-16]. Згідно з діалектико-матеріалістичним розумінням суспільного життя, джерелом моралі виступають умови та рівень життя людей, реальні суспільні потреби й інтереси, праця. Таке розуміння джерела моралі пропонують нині енциклопедії, словники, підручники. Революційні зміни, що відбулися на початку ХХ ст., викликали ряд змін у духовному житті. Мораль, яка слугувала ідеології тоталітарної держави, дістала назву “комуністична мораль”. У цей період поняття “моральності” зводилося до розуміння зовнішньої поведінки людини. М.М. Фляк дає характеристику поняття “мораль” того періоду. Вона відзначає, мораль трактувалася опосередковано, і людина отримувала право “удосконалювати” і “уточнювати” її згідно з потребами ідеології, вказівками вождів, а деколи і, виходячи з її власного розуміння.

Увага досліджень післяреволюційної доби зосередилась на вивченні умов морального виховання школярів (А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський), формуванні моральних норм на основі християнських цінностей (С.Русова, Г.Ващенко), формуванні моральних понять та цінностей особистості (І.А. Зязюн, І.Д. Бех, А.Сиротенко). С.Русова дотримувалась тієї точки зору, що єднання з природою перш за все, бо вона своєю безмірною красою непомітно, але могутньо впливає на душу дитини, що кожна особа приймає од неї саме те, що їй до вподоби, те, що вона розуміє. І далі розмірковує великий педагог: “...усе виховання наших дітей має бути позначене мистецтвом, естетичним сприйняттям і емоціями. Мусять бути хати чепурно, чисто вбрані, діти охайно одягнені. Їх увага звернена на красу оточення, але спостереження їх мають бути вільними, незалежними” [25, с. 151].

До питання формування моральних якостей звертається Г.Ващенко у працях “Виховний ідеал” [2], “Мораль християнська і комуністична” [3]. Він вважає, що виховання української молоді має здійснюватися на основі загальнолюдських цінностей (творення добра і боротьба зі злом, шукання правди, побудова справедливого ладу, заснованого на плеканні любові і краси).

У 20-30-х роках ХХ ст. у школах галицького краю, в колонії ім. Дзержинського формувалися національні та загальнолюдські високодуховні цінності. Слід відзначити, що характерним для поглядів галицьких педагогів 30-х років було поєднання морального та

релігійного виховання.

У школі зверталася увага на викладання українознавчих дисциплін, що сприяло вихованню таких цінностей: працелюбність, національна самопошана, гордість за приналежність до української нації. Як вважає Марія Фляк, галицькі педагоги дотримувалися думки, що моральність формується і в школі, і дома, й в “цілій суспільності. Засобами цього формування є звичаї, обряди, переконання, традиції, релігія, мова, національні генії, поети, герої, рідне мистецтво, національні духовні та матеріальні надбання тощо” [34, с. 95]. Для галицьких педагогів 30-х років основою для навчання і виховання була християнська мораль і національна свідомість.

Український народ має глибокі і давні традиції морального виховання, які формувалися упродовж усього історичного процесу розвитку нації. Якщо розглядати галицьку педагогіку 30-х років, слід відзначити, що все життя виховника, його діяльність формували моральну та національну свідомість українців-галичан. Ярослав Кузьмів на Першому Українському Педагогічному конгресі у Львові в 1935 р. відзначив: “Не існує окремо побіч національного виховання ще й релігійне, моральне, суспільне, естетичне чи господарське виховання, але всі вони є частинами національного виховання і кожне з них носить на собі знамя національності” [22, с. 234]. В основу національного виховання галицькі педагоги клали моральні принципи: патріотизм, працелюбність, мужність, стійкість, що допомагало будити почуття власної людської гідності.

Велика заслуга у дослідженні виховання моральних якостей молоді належить А.Макаренку (ХХ ст.). Він вважав неприпустимим, аби виховання волі, мужності і цілеспрямованості проходило у порядку самопливу [11, с. 317]. Аналіз педагогічних творів А.С. Макаренка (“Педагогічна поема”, “Прапори на баштах” та ін.) засвідчує, що до основних теоретичних засад системи трудового виховання молоді видатного педагога можна віднести взаємозумовленість трудової підготовки та трудового виховання людини; з усвідомленням нею власної цінності як громадянина; необхідність організації продуктивної праці, що зумовлює моральну підготовку людини, взаємозумовленість трудового процесу та духовного розвитку людини з вихованням у неї позитивного ставлення до самої праці й людей праці; необхідність вироблення вмінь працювати як умови формування в людини здатності бути щасливою [14, с. 11-12]. “Стандартними” в загальній програмі виховання А.С. Макаренко вважав такі якості: чесність, доброта, сміливість, працелюбство, обов’язок, принциповість, патріотизм і багато інших. Система цінностей відомого педагога є гуманістичною. У ній використані такі моральні цінності, як традиції, тон, стиль, краса, щастя, свобода, праця, гра, дисципліна, відповідальність. А.С. Макаренко ефективно втілював систему моральних цінностей, в центрі якої була людина, її гармонійний розвиток, духовність, свобода, відповідальність, краса.

Завдяки цій системі добре функціонували створені ним дитячі колективи та виконувалась головна вимога педагога до своїх вихованців – бути справжньою людиною [14, с. 14-15].

Яскравою сторінкою української педагогіки є дослідження морального світу дитини В.О. Сухо-млинським. Його твори насичені матеріалом, що свідчить про розв’язання проблеми формування моральних якостей у підростаючого покоління. Особливу увагу талановитий педагог приділяв проблемі формування в дітей почуття поваги до Людини як найбільшої цінності на землі. В сюжетах його казок вимальовується постать Людини, непересічна цінність її духовних якостей.

У формуванні людських цінностей В.О. Сухомлинський велику роль відводив праці. Він говорив: “Я уявляю собі дитячу працю як широке, багатогранне поняття, це напруження фізичних, духовних, вольових, моральних сил, напруження, в якому людина виявляє й утверджує себе, визначає свою позицію в боротьбі добра проти зла, а оскільки це так, значить, працею людина сама виховує себе” [30, с. 198]. Великий педагог упевнений в тому, що “праця повинна полонити серце, перетворитися на творчість, оточену ореолом краси, гордості, особистої гідності.

Як важливо, щоб уже в роки дитинства людина відчула, що праця веде її до вершини, з якої відкривається захоплюючий шлях до щастя та нових вершин”. На запитання: як зробити життя своїх синів щасливим; В.Сухомлинський відповідає: “Якщо хочете своїм синам щастя, відкривайте перед ними дивовижний світ праці. Прагніть до того, щоб їхнє життя було неспокійним, тривожним, клопітливим – це і є щастя. Видатний вчений прагнув до того, щоб кожний його вихованець вклав якнайбільше фізичних та духовних сил, творячи радість і щастя, спокій і благо-получчя матері. Адже, вважав він, у школі мусить панувати культ матері – дух високого, цнотливого ставлення до жінки – джерела людського життя й краси [31, с. 67-69].

Дослідження досвіду українських та зарубіжних педагогів, філософів дає можливість краще розкрити суть моральнісного підґрунтя, на якому формувалися педагогічні погляди і створювалася система гуманітарної освіти і виховання О.А. Захаренка у 60-90-рр. ХХ століття.

Під впливом праць класиків філософської, етичної та педагогічної думки минулого (Платона, Аристотеля, Ж.-Ж. Руссо, Песталоцці, Г. Сковороди, Т.Шевченка, С.Русової, А.Макаренка, В.Сухомлинського) формувались моральні погляди О.Захаренка.

Думки великих умів були засвоєні О.Захаренком та впроваджені в життя відповідно до своїх переконань, які випереджали той час, у який жив великий педагог.

Олександр Антонович розглядав виховання як процес становлення моралі. В організації педагогічного колективу невід’ємним було усвідомлення ним необхідності морального виховання. Адже мораль регулює і оцінює суспільну та особистісну діяльність людини, її поведінку. Завдяки моральному вихованню перебудовується людина як особистість, зокрема, її правила та норми поведінки.

О.А.Захаренко вважав важливим чинником виховання працю. Особливого значення він надавав розкриттю, виявленню та розвитку індивідуальності праці. Новаторством за своєю суттю є положення Захаренка про виховання духовних цінностей у підростаючого покоління в процесі трудової діяльності.

Дата добавления: 2015-05-22