Список використаних джерел 1 страница

T

Таблиця 3.6 Доля субсидій, доплат та інших видів платежів в ціні продукції в

країнах ОЕСР, %

Показники	Роки
1979- 1981	1985-1988	1989- 1991
Цукор
Продукти рослинництва в цілому
По сільському господарству в цілому

Для аграрно-промислового виробництва України, як країни з перехідною економікою, важливим аспектом розвитку є політика реформування економіки й індикативне планування, що зумовлене сучасним станом розвитку та певним досвідом планування. Враховуючи викладене, доцільно було б запровадити в Україні стимулючий інвестиційний податковий кредит для галузей АПК і, зокрема, буряківництва та цукроваріння. З метою забезпечення прискореного процесу переоснащення цієї пріоритетної сфери аграрно-промислового виробництва і однієї з небагатьох експортоспроможних в системі АПК, стимулююче значення для її розвитку має зниження ставок податків. Наприклад, у нових індустріальних країнах Південно-Східної Азії (Сінгапур, Тайвань, Південна Корея, Гонконг) до 1997 року ставки податку на прибуток не перевищують 15-16%% (73, с. 107).

Регулюючу роль на виробництво аграрно-продовольчої продукції має захищеність внутрішнього ринку і вихід на зовнішні ринки реалізації продукції, що здійснюється за допомогою зовнішньо-торговельної політики (торговельне мито на експорт - імпорт та квотуваня^й субсидування експорту), У СІЛА, наприклад, для стимулювання комерційного продажу сільськогосподарської продукції за кордоном застосовується Програма гарантій експортних кредитів.

Відомо, що розвинені країни розвивають власне виробництво у відповідності зі своїми природно-економічними умовами, постійно тримають у полі зору забезпеченість населення робочими місцями, насичують свій внутрішній ринок перш за все власними якісними й різноманітними товарами, в тому числі й цукром, цукристими продовольчими продуктами. В той же час експортують лише надлишки аграрно-продовольчої продукції та технологічне обладнання чи матеріали в основному ті, що морально "уже застарілі імпортують в основному сировину за демпінговими цінами, навіть при наявності такої у державі, оберігаючи свій внутрішній ринок від імпорту товарів. Це явище має зворотну дію, захищає власного виробника, стимулює виробництво, забезпечуючи продовольчу безпеку держави.

Уряд СІЛА - нетто-імпортер цукру (тобто ця країна споживає цукру більше, ніж виробляє), для захисту добробуту фермерів, що займаються виробництвом цукросировини, та робітників цукрових заводів використовує два важелі: імпортні квоти та державні субсидії в цукрову галузь. Імпортна квота встановлюється в межах наявного дефіциту і має досить ліберальні тарифи. Цукрова галузь субсидується з державного бюджету. Федеральний бюджет СІЛА (саме з нього виділяються кошти на субсидування сільського господарства) формується за рахунок податку на прибуток компаній та приватних осіб. Податок стягується за прогресивною шкалою: що більші прибутки, то більша відсоткова ставка податку. Таким чином, підтримка сільського господарства СІЛА здійснюється за рахунок заможньої частини населення (74, с. 62-64).

Для економіки України, ефективного розвитку її регіонів потрібно активно стимулювати експорт цукру й цукристих продовольчих продуктів та обмежувати їх імпорт через ліцензування, квотування та митні тарифи.

Світові ціни на цукор у багатьох випадках значно нижчі, ніж в країнах Європейського Союзу, так як зумовлені виробництвом дешевого тростинного цукру. Тому уряди цих країх застосовують так звані експортні субсидії, що являють собою різницю між високими цінами на внутрішньому ринку та низькими -на зовнішньому. Цей захід підтримує стабільність розвитку виробництва та експортний потенціал (69, с. 42, 43).

Важливим регулятором розвитку аграрно-продовольчого ринку є планування на макро- і мікрорівнях. На мікрорівні розробляються бізнес-плани окремих господарських одиниць, Основна мета бізнес-планів - визначити цілі та завдання діяльності, розробити методи та заходи їх реалізації. Бізнес-плани є основою для залучення інвестицій та доказом їх доцільності.

На макрорівні планування має індикативний (рекомендаційний) характер і пов'язуються з плануванням обсягів інвестицій. Таким чином, розробляються великі державні інвестиційні програми та плани розвитку галузей чи регіонів. Державне макроекономічне програмування здійснюється у Франції, Японії, Кореї (76, с.73). Вважають, що однією з основних умов успішного розвитку аграрного сектора Ізраїлю є забезпечення обгрунтованим плануванням (76, с. 73).

У Чеській Республіці для вирішення проблеми розвитку економіки на ринкових засадах були створені такі інструменти: стабілізація сільськогосподарського ринку через операції державного фонду ринкового регулювання в сільському господарстві посилення надходження грошей в сільське господарство через операції фонду гарантії і підтримки фермерства і лісництва, а також компенсувати фермерам їх зусилля по благоустрою ландшафту через систему платежів (77, с. 46).

Нині економічно розвинутими країнами проводиться політика глобалізації світового господарства. На основі багаторічного Уругвайського раунду ГАТТ

(Генеральне Агенство по тарифах і торгівлі) була утворена Світова Організація Торгівлі (COT). У результаті було досягнуто домовленості про зниження експортних субсидій сільськогосподарської продукції на третину протягом п'яти років у розвинутих країнах, а в країнах, що розвиваються - протягом десяти років, та про відкритість ринків. Заходи нетарифного регулювання імпорту сільськогосподарської продукції передбачається перевести у так звані зв'язані митні тарифи, які не можна підвищувати понад зафіксований рівень без відповідної компенсації, знижується цінова підтримка сільських товаровиробників. Це може негативно вплинути на розвиток виробництва в країнах, у яких ще не розроблена система противаги проти напливу імпорту, до яких відноситься й Україна. Тому необхідна власна концепція зовнішньої торгівлі для аграрно-продовольчого сектора, особливо для цукру, з яким Україна до недавнього часу входила в першу десятку найбільших країн - експортерів цукру. Ефективний розвиток ринку цукру визначається багатьма факторами і перш за все регіональною політикою держави, природно-економічним потенціалом й необхідністю комплексно-територіального розвитку регіону на базі його пріоритетних галузей та розвитку просторових відносин на макроекономічному рівні щодо розширення ринків збуту цукру і збільшення його ємкості.

З огляду на це, попит та пропозиція на ринку цукру будуть динамічними і залежатимуть від внутрішніх і зовнішніх факторів та визначатимуться також державною регіональною політикою. В цьому плані важливе значення матиме обгрунтована на рівні держави регіональна система поділу праці з визначенням для конкретного регіону пріоритетної товарної галузі. Це зумовлюється дією економічного закону конкурентної економіки - одержання максимуму прибутку. Він (закон) базується на ефективному і раціональному з погляду на економічність, використанні наявних виробничих ресурсів, які обмежені певними законами природи та економічними законами, зокрема, природно-кліматичними умовами та наявними матеріально-технічними ^ресурсами. Саме тому в кожному регіоні мають бути визначені пріоритетні галузі, які в даних умовах сприяють найбільш

ефективному використанню наявного природно-кліматичного потенціалу і дають найбільшу віддачу на використані ресурси.

На державному рівні цукробурякове виробництво, як матеріалізована основа розвитку вітчизняного ринку цукру та формування експортних ресурсів, має бути визначене пріоритетною сферою АПК для найбільш сприятливих

-ft 'Ш^-

регіонів з погляду на ефективне використання природно-економічного потенціалу. Визначення державою пріоритетності регіону з виробництва цукру -важливіший чинник подальшого розвитку не лише регіонального ринку цукру. На цій основі формуватиметься регіональна структура аграрно-промислового виробництва, зважаючи на те, що буряківництво може бути ефективним лише при розміщенні його в науково-обгрунтованій сівозміні, при оптимальному співвідношенні сільськогосподарських культур. При цьому формуватимуться обгрунтовані пропорції розвитку галузей, ринкова інфраструктура, розвиватимуться раціональні міжрегіональні взаємозв'язки, прискоряться інноваційні процеси в галузі, зростуть обсяги виробництва, формуватиметься визначена частка експортних фондів, монополія на які має належати державі.

Виходячи з цього, на державному рівні мають бути вирішені питання техніко-технологічного забезпечення галузі. Перш за все це створення якісної високопродуктивної системи енергозберігаючих машин і механізмів. Відомо, що втрати цурових буряків лише при збиранні вітчизняними комбайнами складають щонайменше 15%, тоді, як зарубіжними - 2-3 відсотки. Пріоритетність вітчизняного сільськогосподарського машинобудування має забезпечити основу для активного розвитку ринку засобів виробництва відповідно до потреб галузі за доступними для товаровиробника цінами.

Не менш важливим є вирішення питання забезпечення мінеральними добривами необхідної кількості, структури і раціонального співвідношення NPK, та засобами захисту рослин і грунтів. Відомо, що в Україні є всі необхідні для цього ресурси не тільки для виробництва азотних і калійних добрив, а й фосфорних. Так, в "Урядовому кур'єрі" від 12 квітня 1997 року зазначалось, що

на сході та півдні Донецької області відкриті промислові запаси фосфорит-глауконітових пісків, особливістю яких є підвищений в них вміст фосфору та калію. Високі якісні характеристики визначають можливість прямого використання сировини без її хімічної переробки, що значно здешевлює продукцію. AT "Донцемент" у своєму бізнес-плані виробництва фосфат-глауконітових концентратів стверджує, що воно зможе відвантажувати фосфорне добриво (з домішками калію) для сільськогосподарських товаровиробників за ціною 60 грн за 1 тонну. Проте для організації справи їм потрібно придбати обладнання на 630 тисяч гривень (78, с. 8).

Природно-кліматичні обмеження визначають ореали поширення культури через їх вплив на урожайність, якість продукції, рівень затрат і ціни, рівень економічної ефективності. Це є однією з умов необхідності формування міжрегіональних фондів цукру. Важливою передумовою формування міжрегіональних фондів цукру є різниця в співвідношенні між чисельністю населення регіону і площею сільськогосподарських бурякопридатних земель як потенціальної основи забезпечення місцевих потреб цукру і формування міжрегіональних його фондів. Ця обставина може бути визначальною специфіки міжрегіональних взаємовідносин регіонів, які виробляють надлишки цукру і його споживають. Наприклад, можливий розвиток міжрегіональних взаємовідносин Київської області, в якій виробляється надлишок цукру, і Донецької області, на території якої відкриті промислові запаси фосфорит-глауконітових концентратів, необхідних для підвищення урожайності культури.

У цих умовах координуючу роль можуть здійснити державні органи влади, що функціонують у названих регіонах, шляхом створення (з їх участю) аграрно-промислових фінансових груп, що здібні погоджувати і здійснювати організаційно-економічні та фінансові заходи щодо функціонування таких формувань на основі взаємостимулюючих факторів. Зокрема, вишукати і реалізувати резерви для нарощування виробництва і вивозу цукру, оптимізувати напрями зустрічних товаропотоків, забезпечити їх раціональність.

На державному рівні необхідно вирішувати задачу надійних ринків збуту цукру. Перш за все це створення передумов збільшення ємкості внутрішнього ринку цукру, що є важливішим напрямком стабільного розвитку країни та її національної безпеки. Це можливо здійснити декількома шляхами:

- вирішити питання заробітної плати в плані подолання заниження вартості робочої сили та своєчасної її виплати, що збільшить попит, отже, стимулюватиме виробництво;

- організувати переробку цукру на технічні цілі - для виробництва технічного спирту, який може бути використаний замість бензину. При цьому підвищується також енергозабезпеченість країни та її екологічна рівновага. Регулювання ринку цукру та реструктуризація галузі на основі економічних пріоритетів може бути виходом цукробурякового виробництва з кризового стану. Механізм регулювання має включати систему економічних та інституціальних аспектів. Необхідно сприяти організаційно-економічному становленню оптового біржового ринку, вжити економічних заходів до різкого скорочення обсягів позабіржової торгівлі цукром. З цією метою слід застосувати систему підтримки оптових цін на цукор для учасників біржової торгівлі.

Б. Губський запропонував ряд заходів для здійснення такого механізму, окремі з яких, на наш погляд, є слушними*. Зокрема: встановлення індикативних цін, нижче яких великі обсяги знімаються з продажу на біржах; встановлення доплати цукровим заводам і сільськогосподарським товаровиробникам (тільки їм) до середніх біржових цін за рік, якщо вони виявились вищими індикативних (за прикладом механізму регулювання ринку зерна в СІЛА); вжити додаткових заходів щодо захисту вітчизняного ринку цукру і цукровиробників, підвищивши ставки ввізного мита на цукор та цукросировину; створити інтервенційний фонд цукру і установити порядок закупки до нього (на перших порах у населення) з метою акумуляції та трансформування роздрібного ринку цукру в оптовий ринок, та деякі інші (46, с. 13-14).

Основними напрямами реалізації цукру вважати: оптову продажу виробниками і цукровими заводами торгівельним організаціям регіону; закупівлю державою в державний і регіональний продовольчий фонди; закупівлю державою для формування експортного фонду. Найбільш раціональною формою можуть бути: торгівельно-закупівельні кооперативи, оптові бази, прямі зв'язки з підприємствами переробної і харчової промисловості.

Зважуючи на сучасний стан розвитку цукробурякового підкомплексу державне регулювання формування ринку цукру повинно здійснюватись економічними методами, мати стимулюючий характер та включати також:

1 - державне замовлення на цукор, яке доцільно формувати на трьох рівнях

- регіональний (обласний) - в обсягах потреб регіону;

- міжрегіональний - в обсягах міжрегіональних потреб;

- національний - в обсягах забезпечення державних потреб, міждержавних угод;

Квоти необхідно визначати, виходячи з державного замовлення і установлювати їх як мінімум на п'ять років з щорічним уточненням (+,- 2,5-3 %) до початку виробничого сезону;

2 - ліквідація диспаритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію;

3 - матеріально-технічне забезпечення обсягів державного замовлення за цінами, що забезпечують нормативну прибутковість буряківництва і цукроваріння та прогнозоване відтворення виробництва відповідно до національної програми. Державне замовлення на цукор гарантується визначеною ринковою ціною на цукрові буряки й цукор з наступною індексацією у відповідності до росту інфляції;

4 - зниження кредитної ставки для господарств і підприємств АПК до 5-6 відсотків;

5 - стимулювання технічного переоснащення аграрно-промислового виробництва за рахунок внутрішніх інвестицій. Відповідно сума оподаткування прибутку має бути зменшена на суму інвестицій;

6 - створення регіонального фонду підтримки розвитку ринку цукру;

7 - створення законодавцями сприятливого правового поля (нормативно-правового простору);

8 - мобілізація внутрішніх ресурсів;

9 - організація виробництва на основі розвитку кооперації та інтеграційних процесів у цукробуряковому підкомплексі з участю фінансових структур,

Економічна суть організації інтегрованих формувань в системі АПК полягає в органічному (організаційному, технологічному, економічному) об'єднанні взаємопов'язаних і взаємозалежних сільськогосподарських і преробних підприємств, обслуговуючих торговельних та інших підприємств і організацій.

Процес поєднання сільського господарства з промисловістю є об'єктивним явищем і пов'язаний з дією законів природи й економічних законів. Він зумовлюється не лише природними особливостями землеробства, а й технологічною взаємозалежністю, необхідністю забезпечення організаційної послідовності доведення сільськогосподарської продукції до товарного вигляду на ринку і надходження до споживача з мінімальними затратами і втратами в процесі виробництва. Це посилює необхідність комплексної організації виробничого процесу і управління ним, значення пропорційного розвитку суміжних галузей і еквівалентного обміну між ними і підприємствами, налагодження чітких взаємостимулюючих відносин сільського господарства з промисловістю. Створення аграрно-промислових формувань має відповідати принципам добровільності, взаємовигідності, економічної заінтересованості в досягненні визначеної спільної мети. їх організація доцільна в межах району на базі бурякосіючих господарств, цукрового заводу (заводів) з включенням до їх складу відповідної ринкової інфраструктури або її створення (при відсутності). Підприємницька діяльність в них повинна здійснюватись відповідно до законів України на основі:

- всіх форм власності на засоби виробництва;

- різних форм господарювання, організації виробництва і праці;

- економічної заінтересованості та відповідальності за результати виробничої підприємницької діяльності всіх_ч інтегрованих господарств, підприємств, організацій, установ.

Аграрно-промислові цукробурякові формування мають бути первинною ланкою цукробурякового підкомплексу України. Вони здійснюватимуть спільну для засновників технологічну, технічну, управлінську, підприємницьку, фінансову, інвестиційну, торгівельну та інші види діяльності згідно зі своїм статутом (положенням), розробленим для конкретного об'єкта відповідно до законів України.

Надання інтегрованим формуванням функцій погодження і координації технологічної і економічної політики в даній сфері, розміщення державного замовлення на цукрові буряки і цукор, інвестицій, посередницької, торговельної і фінансової діяльності, маркетингу могло б зняти суперечності у характерних для складових цукробурякового виробництва відносинах та сприяти підвищенню його економічної ефективності.

Напрями інтеграційного процесу та форми економічних взаємовідносин у цукробуряковому виробництві можуть бути різні й багатогранні залежно від сформованої структури власності в об'єднуваних складових цукробурякового підкомплексу. Відповідно до цього на всіх ієрархічних рівнях будуть створюватись різні аграрно-промислові формування, які різняться між собою напрямами інтеграційного процесу, організаціно-виробничою формою та метою організації.

Цукробурякове виробництво ефективно розвивається в регіональних аграрно-
промислових формуваннях. Зокрема, Узинський цукровий завод АПК "Рось", що
в Білоцерківському районі Київської області, за останні роки нарощував обсяги
виробництва цукру завдяки підвищенню урожайності цукрових буряків і
біологічної цукристості (в окремі роки) та підвищення коефіцієнта виробництва
(50, с. 36 - 39). .# ^

У процесі становлення відносин власності і різних форм господарювання
можуть виникнути нові, незвичайні для наших відносин протиріччя інтересів між
підприємцями і найманими працівниками, які стануть наслідком різного рівня
накопичення й володіння капіталу та характерні для господарювання, яке
базується на найманій праці. ^

З літературних джерел відомо, що в розвинутих країнах уникнення цих
протиріч проводиться за такими напрямами: більш справедливий розподіл
доходів через регулярне підвищення заробітної плати персоналу, введення дієвої
системи стимулювання та участь працівників у розподілі прибутків; залучення
заощаджень в інвестування розвитку свого підприємства шляхом придбання долі
у власності; участь персоналу в управлінні підприємством у різних формах,
забезпечення соціальних гарантій тощо. Ці напрями уникнення економічних
протиріч частково реалізуються в інтегрованих формуваннях вітчизняної
економіки. ^ ^ч*^!" „

Економічною основою діяльності інтегрованих господарських структур є форма власності на землю, засоби виробництва та результати праці. Саме вона є економічною передумовою реалізації управлінських і підприємницьких функцій суб'єктів господарювання та забезпечення відтворювального процесу. Тому виробничо-економічні відносини в системі аграрно-промислових формувань будуть своєрідні в кожному конкретному об'єкті і залежатимуть від визначеної мети їх створення, організаційно-виробничої структури, техніко-технологічного рівня організації виробничих процесів, об'єднаних форм власності і їх співвідношення. Поєднання інтересів трудових колективів інтегрованих формувань будуватиметься на основі розробленого для конкретного формування у відповідності з нормативно-правовою базою та прийнятого рішенням загальних зборів засновників Положення про економічний механізм взаємодії колективів інтегрованого формування.

У нарощуванні обсягів виробництва кінцевої продукції і одержанні найбільшої маси прибутку задіяний капітал кількох сфер матеріального

виробництва, що є власністю багатьох господарств і підприємств. Вони мають одержати масу прибутку відповідно до авансованого ними у виробничий процес капіталу та його структури. Нормативом для визначення прибутку кожному власнику його капіталу буде норма прибутку як відношення прибутку одержаної маси до всього авансованого капіталу в цукробурякове виробництво.

Висновки до розділу

1.Розкриваються основні складові та організаційно-економічні фактори формування попиту на ринку цукру, що включають: чисельність населення та природні і фізіологічні потреби людини; рівень розвитку галузей переробної та харчової промисловості, які використовують цукор у технологічному процесі; рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків і освоєння ринкового простору, від яких залежать обсяги експорту цукру.

Визначено комплекс заходів, які необхідно здійснити на рівні держави та владних структур для стимулювання попиту. Запропоновано методичні підходи щодо обгрунтування товарної пропозиції регіонального ринку цукру. В їх основу покладено: принцип раціонального розміщення буряківництва за критерієм ефективності використання природно-кліматичного та економічного потенціалу; відповідність попиту - пропозиції обсягів виробництва цукрових буряків і виробничих потужностей цукрових заводів; матеріально-технічне і технологічне забезпечення вітчизняної інтенсивної технології вирощування цукрових буряків та їх переробки; формування попиту на цукор.

2. Обґрунтовуються потреба цукрових буряків у розрізі цукрових заводів Київської області з врахуванням їх виробничої потужності на 90 діб роботи, посівних площ цукрових буряків у залежності від рівнів урожайності, досягнутої у господарствах регіону в різні періоди. Визначено обсяги пропозиції цукрових буряків та виробництва цукру на перспективу. На основі технологічної карти розраховані виробничі затрати за статтями калькуляції на вирощування цукрових буряків у залежності від урожайності і посівних площ. Визначено ефективність

буряківництва за двома варіантами співвідношення затрат на вирощування цукрових буряків та їх переробку.

3. Висвітлюється світовий досвід активної регулюючої ролі держави, що
характерна для економічно розвинених країн, шляхи і регулятори державного
впливу на аграрний сектор економіки в цілому та цукробурякове виробництво,
зокрема. Для сприяння розвитку цукробурякового виробництва, пропонується
запровадити стимулюючий інвестиційний податковий кредит, захист

внутрішнього ринку, стимулювання розвитку зовнішньоторгівельної діяльності через квотування та субсидування експорту.

Обґрунтовується доцільність визначення державою пріоритетних регіонів з виробництва цукру як важливого чинника формування регіональної структури аграрно-промислового виробництва. Висвітлюються організаційно-економічні умови активізації формування регіонального ринку цукру, що включають: вирішення проблеми розвитку вітчизняного машинобудування і виготовлення продуктивної системи машин і механізмів для галузі; забезпечення мінеральними добривами необхідної кількості, структури і раціонального співвідношення NPK; формування міжрегіональних фондів цукру та стимулюючих міжрегіональних взаємовідносин; підвищення платоспроможності населення, що збільшить попит і стимулюватиме розвиток цукробурякового виробництва.

Наведені економічні важелі регулюючої дії формування ринку цукру та найбільш доцільні канали його реалізації. Обґрунтовується необхідність організації цукробурякового виробництва на основі інтеграційних процесів та створення аграрно-промислових формувань, як найбільш раціональної виробничо-підприємницької структури.

ВИСНОВКИ

Вивчення і узагальнення літературних джерел вітчизняних й зарубіжних економістів, аналіз сучасного стану переходу економіки до ринкових відносин, організація передумов формування вітчизняного ринку, в тому числі ринку аграрно-продовольчої продукції, свідчать про те, що ринок - складний соціально-економічний процес, який зумовлюється взаємодією багатьох взаємозалежних суспільно-економічних умов, що направлені на стимулювання ефективного використання ресурсів і капіталу, прискорення товарообігу і обігу капіталу, забезпечення прибутковості виробництва, та гармонійний розвиток людини й суспільства.

Ринок - це складний багатоаспектний суспільний соціально-економічний процес, що являє собою сукупність (систему) економічних явищ, Вони зумовлюються економічними законами, пізнання й дотримання дії яких стимулює раціональне використання ресурсів і капіталу, забезпечуючи прибутковість товарного виробництва та гармонійний розвиток суспільства. Ринок може активно розвиватись в умовах сприятливого ринкового середовища.

Встановлено, що ринкове середовище - це соціально-економічна категорія, що являє собою багатовекторну ієрархічну систему процесів і явищ всіх без винятку аспектів розвитку товарного виробництва та формування ринкових відносин. Вони охоплюють:

- природно-кліматичні процеси, що проходять в природному середовищі під впливом діяльності людини, у тому числі в сільському господарстві, безпосередньо впливаючи на стан його розвитку та економічну безпеку;

- політико-економічні, що визначають аграрно-продовольчу політику держави й пріоритетність аграрного сектора економіки;

- правові, що законодавчими та іншими нормативно-правовими актами й
положеннями забезпечують незворотність формування ринкової економіки, права

й відносини власності, здійснення економічних механізмів регулювання розвитку ринку, у тому числі аграрно-продовольчого, включаючи ринок цукру; - соціальні, що забезпечують життєдіяльність людини і суспільства.

Зародження і розвиток ринку цукру в Україні має свою історію, традиції і був пов'язаний з стимулюванням розвитку цукробурякового виробництва в Російській імперії. Ринок цукру - складна ієрархічна система з доволі великою кількістю учасників, яка має свою структуру, функції та особливості механізму функціонування, потребує чіткого виконання кожними своїх функцій. Характеризується динамічністю економічних відносин в період реформування економіки, що потребує певного державного регулювання.

В Київській області з досить сприятливими природно-кліматичними умовами виробилась тенденція до зменшення обсягів виробництва цукрових буряків. Площа посівів цукрових буряків скоротилась порівняно з 1990 роком на 31,6%, урожайність знизилась на 25,2%, обсяги виробництва зменшились на 48,8%. Знизився рівень інтенсивності ведення галузі: кількість внесених органічних добрив зменшилась в 4 рази, мінеральних - в 7,1 рази. Частка буряківництва в стуктурі грошових надходжень господарств суспільного сектора складала у 1998 році 19%, проти 8,1% у 1991 році, що свідчить про значення і необхідність розвитку галузі для господарств регіону. Ефективність цукробурякового виробництва і підвищення конкурентоспроможності цукру можливе в результаті переведення галузі на ресурсозберігаючу вітчизняну технологію та зменшення вартості матеріальних і енергетичних ресурсів.

Установлена залежність результативність показників ефективності буряківництва від факторних ознак, а саме рівня урожайності, концентрації посівів, спеціалізації господарств, обсягів виробництва цукрових буряків та інтенсифікації галузі.

Ринок цукру як система кругообігу товарів і капіталу в регіоні діє в складі залежних ринків насіннєвого матеріалу, фабричних цукрових буряків і ресурсних ринків та залежить від матеріально-технічних умов розвитку цукробурякового

виробництва, виробничої потужності і технологічності цукрових заводів, сформованості ринкового середовища.

Дата добавления: 2015-05-22