Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Особливості формування економічного мислення у трансформаційних умовах




Економічне мислення категорія не застигла, нерушійна. Вона постійно в “русі” у розвитку, що визначається як внутрішніми потребами індивіда, так і соціально-економічними обставинами, що його оточують.

Формування економічного мислення, будучи опосередковане теоретичним і емпіричним рівнями пізнання, визначається, як уже було підкреслено, взаємодією суб'єкта й об'єкта економічної дійсності і чим складнішим є останній, тим більш нагально виявляється потреба його (економічного мислення) розвитку.

У сьогоднішніх умовах, коли мова йде не просто про певні локальні соціально-економічні перетворення, а про становлення нової економічної системи, що зберігає все накопичене позитивне і добудовує себе прогресивними елементами сучасного світового устрою, потрібне адекватне економічне мислення, отже, і відповідна економічна поведінка.

Орієнтація країни на ринкові відносини не відкидає, а навпаки, загострює проблему соціальної визначеності в трансформаційних змінах.

Причому, загальна соціальна спрямованість економіки визначає не тільки розробку соціальної програми розвитку суспільства, але і додає процесу перебудови і функціонування механізму господарювання таку ж соціальну спрямованість.

Як у цілому механізм господарювання, так і кожна його форма прояву повинні нести крім цільового економічного навантаження, соціальну, що в сучасних умовах виступає вирішальним чинником реалізації трудової і соціальної активності суб'єктів, що господарюють. Поглянемо на цю прроблему крізь призму демографічного положення в Україні. Країна наприкінці радянського періоду посідала 45-те місце серед 173-х країн світу за індексом людського розвитку ООН; сьогодні вона посідає 102 –ге місце, а рівень ВВП на душ населення в Україні у 30 азів менша, ніж у середньому по Європейському Союзу. Такий різний “спад” країни прямо відобразився на демографії – за останнє десятиліття чисельність населення України скоротилося 4,5 млн.чоловік. У 2003 році населення країни складало 48 млн. чоловік, у 2050 році воно складе за оцінками експертів ООН – 30 млн. чоловік. Головна причина – бідність. У цілому ж відмітимо, що загальна тенденція – соціалізація економічного життя органічно включає адекватні зміни у економічному мисленні.

У цьому відношенні показовим є наступний прикладі у Кабінеті Міністрів України з гордістю говорять щодо реалізації стратегічних напрямків охорони здоровя – так, бюджет галузі у 2001 р. Складав 5,9 млрд.грн., у 2000 р. – 4,7 млрд. грн., а у 1999 – 4,7 млрд. грн.

- У порівнянні з 1999 р. Середня заробітня плата медичних робітників зросла в 1,7 рази і наприкінці 2002 р. Склала 241,2 грн. Але ж цей показник у 1,4 рази нижчий за прожитковий мінімум. В цілому ж в Україні у 2002 р. нараховувалося 13,1 млн. чол., що перебувають за межою прожиткового рівня, на сьогодні їх приблизно на 150 тис. чол. Менше, тобто на викорінення бідності знадобиться близько ста років (це за збереження тих темпів розвитку, котрі були за останні пять років). Оце і є “якість” економічного мислення. У зв’язку з цим Пахомов Ю.М., академік НАН України, зауважує, що якщо бюджет, який обслуговує нинішнє зростання, вважати бюджетом розвитку, то нам нікуди подітися від висновку, що під “розвитком” ми розуміємо деградацію.

Сьогоднішній стиль мислення повинен орієнтуватися на соціальну оцінку і науково-технічної революції, а не на традиційне, повсякденне уявлення про те, що її наслідки повинні бути оцінені з чисто економічних позицій. Останнє є задачею другорядною, залежною від задачі більш високого рівня, пов'язаної зі збагаченням праці, її змісту й умов, задоволеності нею, тобто проблемою соціального порядку, що головним чином формує всебічно розвинену особистість не тільки як суб'єкта господарювання, але і як кінцеву мету, що є основною закономірністю майбутнього людського суспільства. На жаль, Україна в галузі технологічного прогресу може похвалитися лише окремими прикладами, у цілому ж стан науки тат у занепаді. За даними ООН у період 1990-2000 р.р. Україна витратила на дослідження і розробки 1% ВВП, у той час як, наприклад, Швеція – 3,8%, Ізраіль – 3,7%, Японія – 2,8%, Південна Корея – 2,7%, Швейцарія - 2,6%. У 2001 р. На наукові дослідження і розробки в розрахунку на душу населення в ЄС витрачено 430 євро, у США – 1005 євро, а в Україні – 8 євро.

У 1991 р. Українська економіка за структурою зайнятості, наприклад, була близько щодо розвинутих індустріальних країн: 19,3% зайнятих працювали у сільському і рибному господарстві; 44,2% - у промисловості, будівництві, лісовому і житлово-комунальному господарстві; 4,2% - у виробництві і відтворенні інформаційних засобів (наука, культура тощо); у виробництві і відтворенні людей (охорона здоровя, фізична культура, освіта) – 14%; у виробництві і відтворенні суспільних відносин (транспорт, звязок, торгівля, постачання заготівля, фінанси, кредит утворення, страхування, соціальне забезпечення, управління) – 17,5%, у інших галузях – 0,8%. У 2002 році у сільському і рибному господарстві уже було зайнято – 23,4%. У промисловості, будівництві тощо, число зайнятих скоротилося у 1,5 рази і склало 26,1%. У галузях інформаційних засобів число зайнятих впало у 2 рази. У звязку з цим співробітник Центра Разумкова Л.Шангіна робить досить розумний висновок – економіка України “розвивається” у зворотньому напрямку – не від аграрно – індустріальної економіки до індустріально-інформаційної (як вважають деякі апологети урядових програм), а навпаки – до аграрно-індустріальної, котра була в Україні 40 років тому. З цих позицій важливою є й оцінка процесів глобалізації, що охопила увесь світ. Тут мислення повинне спиратися і формуватися на прогресивних світових тенденціях і критично оцінювати спроби увійти в них “наскоком”, без врахування факторів “за” і “проти”. До речі, в галузі економіки, глобалізація забезпечує сприятливі умови щодо:

- забезпечення товаровиробникам більш широкого доступу до ресурсів: фінансовим, матеріальним, трудовим, до новітньої технології, а також дозволяє вироблять продукцію розрахунку на місткий ринок у межах тієї чи іншої інтеграційної форми;

- економічного наближення країн у регіональних рамках, що сприяє створенню пільгових умов для підприємств і захисту їх у певній мірі від конкуренції;

- спільного вирішення найбільш гострих соціальних проблем, таких, як вирівнювання умов розвитку найбільш відсталих районів, поліпшення стану на ринку праці, надання соціальних гарантій малозабезпеченим прошаркам населення, подальшого розвитку системи охорони здоровя, охорони праці та соціального забезпечення.

Але при цьому важливо памятати, що Україна, не маючи власних транснаціональних компаній і через певні обставини не приймаючи участі в отриманні “своєї частки” від глобалізації, сама є привабливим об’єктом для поглинання іншими країнами. Особливо приваблює “глобалізаторів” значний сектор важкої індустрії.

Формування науково обумовленого економічного мислення, так необхідного сьогоднішньому суспільству, що трансформується, обумовлює потреба до більш тісного взаємозв'язку теоретичного й емпіричного рівнів пізнання, що у свою чергу, вимагає оптимального співвідношення між економічною теорією і практикою. Так, Н. Шехет вказує, що необхідною умовою посилення реального відображення політичною економією господарської практики є досягнення цією наукою такої глибини абстракції, що дає змогу проникати в природу досліджуваних економічних явищ, пізнавати їх усебічно для того, щоб пропонувати цілком переконливі й оптимальні рішення вузлових питань господарського розвитку.

Теоретичний рівень економічної свідомості саме і визначається у вирішальній мірі тим, наскільки воно увібрало в себе систему економічних знань і в, першу чергу, знань економічний теорії. Тільки за цієї умови економічне мислення може охопити усю найскладнішу систему зв'язків і залежностей в економіці, виділити в ній глобальні цілі і похідні, залежні від них, локальні. Прикро, що ця думка не реалізується у реальному житті України. З кількісної точки зору, на сьогодні, приблизно 20% усіх випускників вузів країни – студенти економічних факультетів. Кожен пятий спеціаліст з вищою освітою – економіст. При цьому кількість кандидатів і докторів наук складає приблизно 7,9% від їх загальної кількості. У 2003 році уряд України прийняв рішення встановити число аспірантів на рівні 24 тис. Але навіть у радянський час, коли обсяги досліджень багаторазово перевищували нинішні і були набагато більше докторів і кандидатів наук, що працювали в галузі науки та освіти, ця чисельність не перевищувала 13 тисяч. В окремих випадках чисельність аспірантури збільшилася у 70 раз. Але тут важливо памятати, що за відсутності наукової бази та спеціалістів високого рівня таке зростання призведе до оберненопропорційного падіння якості підготовки спеціалістів. Україна в останні роки закуповує результати наукових досліджень за кордоном на суму, що в декілька разів перевищує обсяг фінансування воласної науки. Так, тільки у 2001 році придбано НДДКР на 523 млн.дол. Але якщо на таку величезну суму закуповується інтелектуальна продукція за величезних інтелектуальних можливостей власної науки, то висновок напрошується такий – доки економіка як база економічного мислення не буде спрямована у бік виробництва, а не перерозподілу, будуть панівними пріоритети академічних регалій, докторизація усієї еліти.

Розвиток теоретичного рівня економічної свідомості може приводити (і приводить) до переосмислення емпіричних уявлень, їх зміни. Але тут повинна бути дотримана міра співвідношення між ними. Якщо в теорії можливе «забігання вперед», то на практиці це, як правило, обертається негативними наслідками. Саме тому критерієм істини є практика.

Економічна практика виступає критерієм переходу емпіричної, повсякденної свідомості в теоретичну. Єдність повсякденного і теоретичного рівнів економічної суспільної свідомості детермінується економічним життям суб'єктів. У кожному окремо узятому колективі воно трансформується через призму тих специфічних економічних умов, у яких люди працюють, здобуваючи при цьому конкретну, практичну спрямованість, життєву силу і дієвість. Тут виявляється закономірність, у силу якої економічні умови, їхня специфіка в різних виробничих процесах, виступають активним засобом формування економічного мислення в працівників, визначають потребу розвитку його теоретичної сторони.

Вивчення економічного мислення під цим кутом зору може бути поглиблене за рахунок розуміння «острівної» і «континентальної» технік мислення, філософських підходів і необхідності їх розмежування. Л.Гребньов у числі особливостей «острівного» підходу (Англія, США) виділяє:

- пріоритет емпіричних знань над сконструйованими теоретично схемами;

- практика як критерій цінності (а не істинності) наукової конструкції;

- фрагментарність досліджень, пояснення і пророкування (подій) як основні функції науки.

З відомою умовністю можна констатувати, що «острівний» підхід ґрунтується на конкретних процесах, подіях, а “континентальний” (Європа) на системі законів. Стосовно до проблеми формування економічного мислення очевидно праві ті, хто вважає системою більш ефективною – систему підготовки економістів і одержання економічних знань неекономістами на основі «острівного варіанта». Стрижнем «острівного» підходу є «граничний аналіз» – аналіз подій і змін.

Хоча у витоків «маржиналістської теорії» стояли представники різних культурних традицій, саме вона визначає економічну думку «острівної» техніки мислення.

Серед особливостей «континентального» підходу в науці можна виділити:

- прагнення до побудови несуперечливої і повної системи категорій;

- тільки на основі сформованої теоретичної системи можливі будь-які емпіричні спостереження;

- розуміння ситуації (системи конкретних речей, властивостей, відносин) і тільки за рахунок цього пояснення і передбачення якихось подій, конструювання (проектування) ще не існуючих речей, систем.

Специфіка національного підходу (наприклад, у Росії, Україні) пов'язана із синтезом вказаних підходів, що отримало назву «метакультурний» варіант.

 

§ 3. Економічне мислення та неокласичний економічний аналіз

Розвиток економічного мислення найбільш наочно виявляється у еволюції теорії вартості, що пройшла шлях від найбільш чіткої та логічно викладеної теорії трудової вартості, основи якої були закладені вже у працях меркантилістів до концепції неокласичного синтезу.

Елементарною формою багатства суспільства є товар – продукт праці, що вироблений для обміну і опосередкований купівлею-продажем. Створений у суспільному виробництві товар наділений двома властивостями – споживчою вартістю і вартістю. Споживча вартість товару, його корисність – це здатність продукту (послуги) задовольняти ту чи іншу потребу людей. На ринку цей продукт повинен обмінюватися на інший продукт (товар). Це стає можливим тому, що у них закладене дещо спільне, що робить їх зіставними – вартість – та пропорція або співвідношення, у відповідності з якою товари обмінюються один на інший, а грошовий вираз вартості продукту являє собою ціну товару. Природа вартості та ціни завжди були у центрі уваги, зокрема арістотель стверджував, що в основі обміну закладена рівність; якій притаманна співрозмірність. Та і в новітній час не існує єдності підходів до цієї проблеми, що виявляється у існуванні ряду теорій вартості та ціни.

"Лідерами" у цих теоріях є: теорія трудової вартості і теорія маржиналізму.

Зміст теорії трудової вартості у стислому вигляді такий: вартість визначається не індивідуальною працею товаровиробника, а суспільно необхідним робочим часом, витраченим за середніх суспільно нормальних умов виробництва, середньому рівні продуктивності праці, середньому рівні спритності та інтенсивності праці. При цьому величина вартості товару визначається працею тієї категорії робітників, яка виготовляє основну масу продукції. Охарактеризована теорія складає фундамент "континентального" типу мислення.

Теорія граничної корисності (маржиналізму) вартість товару визначає зі сторони суб'єктивної оцінки їх корисності для споживача. Ця концепція обумовлює головну складову у "острівному" типі мислення. Теорія граничної корисності заклала основу вчення, що отримало назву "неокласичного економічного аналізу". Завершенням вчення стало положення про поєднання корисності з суспільними витратами, формування загальної теорії зіставлення результатів і затрат.

Методологія неокласичного аналізу вибудовувалась на твердженні, що у функціональній теорії відсутні "абсолютні" категорії, а є лише категорії "відносні", взаємозалежні та такі, що визначаються людиною – виробником та споживачем.

Теорія граничної корисності заклала основи нової парадигми що заперечує вартість як дещо притаманне товару і не розповсюджувала її на аналіз усієї господарської системи у цілому, обмежившись лише індивідуальним економічним вибором. Прихильники неокласичного аналізу утверджували дану методологічну посилку у всіх сферах економічної науки. Зокрема, А.Маршал вирішив проблему одночасної оцінки вартості кінцевих продуктів і факторів виробництва. Порівнюючи корисність і вартість (витрати) з двома лезами ножиць, він зробив висновок про те, що, як немає підґрунтя дискутувати, яке – верхнє чи нижнє – лезо ножиць розрізають папір, так не має і смислу дискутувати щодо того; чи регулюється вартість корисністю чи витратами виробництва. Суть заключається у необхідності використання методу взаємного і одночасного визначення обох підходів. Через взаємодію, у якій корисність і витрати виступають як рівноправні і незалежні сили, визначається точка рівноваги попиту і пропозиції і, відповідно, вартість і ціна. Тенденція до синтезу двох підходів “острівного” і “континентального” отримала назву “метакультурного” типу мислення.

У новітній час неокласична теорія набула нових наукових відтінків. Вона була доповнена проблемою пошуку інформації для прийняття оптимального рішення в умовах невизначеності та ризику. Вся справа у тому, що у сучасних "технологічних" умовах принцип рівноваги як самодостатній при аналізі економічних систем, побудови моделей обернувся недосконалим. Ось чому ф.найт запропонував при побудові моделей розрізняти поняття невизначеності та ризику та виділив особливу функцію економічної системи – підприємницьку, що безперечно позначилося на формуванні сучасного мислення. У цілому ж відмічений процес ґрунтується на осмисленні та переосмисленні наступних методологічних посилань:

– класична політекономічна теорія (далі – перша) вибудовується на об'єктивності визначення вартості як суспільних витрат праці;

– маржиналізм (далі – друга) на суб'єктивному сприйнятті (оцінці) вартості конкретним споживачем;

– перша базується на аналізі змісту економічного явища і оцінює його або сумарною, або середньою величиною. Друга використовує метод граничних величин для характеристики суті і форм економічних явищ і процесів;

– перша враховує родову корисність будь-якого блага у зв'язку із потребами людського роду;

– друга – базується на корисності конкретної одиниці блага, що відображає інтерес споживача;

– перша не вивчає проблему особистого споживання достатньо глибоко. Друга ж – вивчає особисті інтереси та мотиви дій споживачів, що знаходяться в основі теорії поведінки споживача;

– перша визначає виробництво як первинне у відношенні до споживання, а вартість як його результат. Друга ж на час свого зародження вважала первинною сферу споживання, потім, дякуючи А.Маршалу, відбулася ув'язка виробництва і споживання матеріальних благ;

– друга значно ширше використовує математичні методи економічного аналізу (функцію користності, шкалу переваг, криву байдужості, коефіцієнт еластичності, тощо);

– друга пов'язує цінність блага з його обмеженістю;

– сучасна оцінка виробничої діяльності почала використовувати граничні величини при вирішенні проблем максимізації – мінімізації, зіставленні витрат і результатів;

– маржиналізм використовує як власну теорію часткової рівноваги (А.Маршал), так і теорію загальної рівноваги Л.Вальраса, які розглядаються через взаємодію інтересів і мотивів поведінки економічних суб’єктів.





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 759; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.035 сек.