Виникнення теорії науки

Індуктивна логіка у 19 столітті.

Як і багато напрямів філософствування у 19 і 20 століттях можна починати історію теорії пізнання та науки з Критики чистого розуму Канта. Якраз вони викладені у другій частині "Трансцендентальної діалектики" і не лише у критиці метафізики, але й у її першій частині "Трансцендентальній аналітиці" і „Трансцендентальній естетиці", тут дані ті засоби, за допомогою яких можна раціонально критикувати метафізику. І це було по суті розмежуванням між областю предмета людського досвідного пізнання і областю якій ми завдячуємо чисто трансцендентальному, необмеженому застосуванню розуму. Tрансцендентальна філософія стала дослідженням умов можливості пізнання. Пізнання може бути можливим тільки відносно тих речей, які дані відчуттям і розсудку у вигляді явищ і у жодному разі не розглядаються як самі по собі, що означає вони не можуть пізнаватись якщо вони не дані як являння (феномени). У емпіризмі 19 століття (наприклад у Мілла) дано це як наступне і звідси широке та незалежне джерело науково теоретичної аргументації. Ядро проблеми полягає у тому, як ми із багатьох ймовірно невпорядкованих окремих висловлювань про речі та обставини переходимо до загальних висловлювань, наприклад, як можна виправдати у природничих науках висловлювання у яких йдеться про природні закономірності: це є проблемою індуктивної логіки.

Логічний емпіризм 20 ст.

У логічному емпіризмі 20 століття ця проблема була загострена через проблему верифікації: яка означає пошук умов, за яких можливо перевірити наукові висловлювання? Якщо ми бажаємо чітко встановити, що відноситься до науки та істинності а що цим вимогам не відповідає, тоді ми повинні визнати, що якраз верифікація і може розмежувати наукові і не наукові висловлювання Однак що виступає основою їхньої значимості? Крім того логічний емпіризм критично відносився до філософської традиції (він визначав її як "метафізика" а основною рисою якої було користування висловлюваннями які є безглудими). Безглуздими реченнями логічний емпіризм називав такі які не можуть бути ні верифіковані ні фальсифіковані, оскільки взагалі не можуть вказати, як такі процеси можливо провести. Прикладом висловлювання що є безглуздим виступає висловлювання - "душа неділима". Або визначення "душа" буде визначено попередньо (наприклад як принцип єдності у людині), так що використане висловлювання завжди, оскільки воно дефініція, повинно бути істинним, у цьому випадку його зміст буде пустим, у ньому не йдеться нічого про душу як про обставини чи ситуацію реаьності, і, таким чином, воно буде тавтологією і задовольняє тільки правила використання поняття "душа". Або "душа" визначена так (наприклад, як місце звідки виникають емоції), що висловлювання має фактичний зміст; але у цьому випадку зникає можливість емпіричної перевірки існування душі. Таким чином як випливає з будь-якого погляду це висловлювання є безглуздим. Його не можливо ні верифікувати ні фальсифікувати.

Фальсифікаціонізм Поппера

Однак жодній науці всі висловлювання не можуть бути повністю верифіковані, кожне висловлювання має велику кількість модифікацій у своєму використанні. Тому для розрізнення "метафізичних" та наукових висловлювань потрібно було знайти інший принцип розмежування. Якраз цим і зайнявся Поппер, який запропонував критерієм розмежування можливість фальсифікації. У той час коли речення неможливо проверифікувати, воно може бути піддане процедурі фальсифікації яка полягає у заданні методу експериментальної чи теоретичної перевірки даного висловлювання. Якщо у попередньому прикладі поняття "душа" замінити на "торт", ми отримаємо осмислене висловлювання; оскільки при цьому ми матимо метод за допомогою якого ми можемо його фальсифікувати: потрібно тільки взяти ніж. Фактично тоді виявляється (за звичайних умов), що речення "торт неділимий" хибне. Значення висловлювання у поперівському фальсифікаціонізмі у жодному разі не відіграє функції його істинності (або хибності), а лише можливість його фальсифікації. Висловлювання, яке безрезультатно буде піддаватись процедурі фальсифікації, у жодному разі не може визнаватись істинним, як, наприклад, верифіковане, воно має значення лише як попередньо виправдане і тому, згідно з цією теорією, наука має лише опосередковане відношення до істинності: істинність буде тим, що (тимчасово) залишається, після відкидання всього хибного. Іншими словами ранні фальсифікаціоністи не вважали принцип фальсифікації чисто логічним співвідношенням. Тому Поппер сам вважав, що наука повинна докласти максимальні зусилля для спростування всезагальних гіпотез. Своїм фальсифікаціонізмом Попер одночасно вводить історизм в теорію науки у 20 століття.

Поперівську концепцію згідно якої теорія, якщо хоча б одне її емпіричне висловлювання може бути фальсифікованим, повинна бути повністю відкинута, пізніше розкритикував Лакатос. Згідно з його концепцією у науці поряд існуть більш чи менш надійні програми наукових досліджень, які завжди містять у собі емпіричні висловлювання які можуть бути фальсифіковані, але які будуть зберігатись до тих пір, поки не виникне краща альтернативна програма.

Процес історизації у розвитку теорії науки здійснив у подальшому Т. Кун, який запропонував теорію розгортання і розвитку наукових парадигм. Цей процес привів накінець до наукового "анархізму" Фейєрабенда, який постулює принцип проліферації (постіне створення нових альтернативних наукових теорій для розвитку і вдосконалення вже існуючих) "Anything goes". Його наслідком стала вимога фантастично бурхливого розвтку наукових систем, оскільки продуктивність наукових систем залежить від створення нових ідей, а не від систематизації існуючих знань. Цей процес розвитку теорії науки у 20 столітті закінчився тим, що основоположне розмежування між наукою, яка прагне істинності і філософією, яка ніби то продукує безглузді висловлювання більше не згадувалось серйозно. Теорія науки, яка покликана продуктивно критикувати наукову пізнавальну діяльність, не втратила свого значення; вона почала виступати швидше методом, у широкому смислі, саморефлексії науки. Потрібно визнати, що майже всі наукові теорії неминуче містять у собі філософсько-метафізичні елементи. І коли ми поглянемо на те, що філософія також може діяти на основі і завдяки досвіду, тоді стане зрозумілим, що різниця між філософією і наукою не така велика, як її хотіли зобразити позитивісти і теоретики науки.

Структурна схема до тексту

Парадигма	Метод	Центральний предмет дослідження	Мислитель	Час
Неокантіанство	Логіка пізнання	Умови пізнання	Коен, Натовп, Ріккерт	1890-1910
Індуктивна логіка	Логіка емпіричного дослідження	Передумови визначального значення досвіду	Д.С. Мілл	1843-1900
Логічний емпіризм	Логіка науки	Демаркація науки і „метафізика” чуттєвого критерію	Карнап, Райнбах	1928-1950
Фальсифікаціонізм	Логіка дослідження	Логічне визначення процесу дослідження	Поппер	1930-1970
Прагматизм		Теорія істини і реальності	Пірс	1839-1914

Література по темі

Тема	Автор	Текст	Час опублікування	Видавння
Основи наук про дух	Ріккерт	Межі природознавчих понять	1896/1902	Г.Риккерт. Науки о природе и науки о культуре.-М.: Республика.-С.44-128.
Логічна будова світу досвіду	Карнап	Філософські основи фізики		Карнап Р. Философские основания физики.Введение в философию науки.- М.: Прогресс, 1971.-390с.- С.33-381.
Логіка побудови наукових теорій і процесу дослідження	Поппер	Логіка дослідження		Карл Поппер. Логика и рост научного знания. – М., 1983.
Програма дослідження	Лакатос	Методологія наукових програм дослідження		Лакатос И. Фальсификация и методология научно-исследовательских программ. - М.: "Медиум", 1995.
Історія науки	Кун	Структура наукових революцій		Томас Кун Структура научных революций. М., 1976.
Історія науки	Фейєрабенд	Проти методичної необхідності		В кн.: Фейерабенд П. Избранные труды по методологии науки. М., 1986. с.125-467

Дата добавления: 2015-05-22