Дух, душа, духовність:особливості взаємозв’язку

Дух – це є центральне поняття у філософії Гегеля. Дух – це є найбільш загальне поняття для всіх нематеріальних форм. Нематеріальних форм багато: свідомість, самосвідомість, безсвідомість, підсвідомість. Але дух не можна зводити до свідомості, бо це є одна із форм духовного життя. Свідомість – це є відношення „Я” до предмету. Але вихідною формою духовного життя є душа, що є досвідомою духовною формою життя людини. Душа – це така сходинка у розвитку духа, коли дух уже є, а свідомості іще немає. І індивід у власному духовному розвитку відтворює сходинки розвитку духу людства, а вони є такими: свідомість, самосвідомість, розум, власне дух. Розрізнення цих сходинок у взаємовідношенні предмету та знання. 1. Свідомість: світ для неї є чимось чужим. 2. Самосвідомість: якщо предметом знання стає свідомість, то це вже є самосвідомість. Тут дух проявляється в соціальному та індивідуальному. Самосвідомість – це свідомість, предметом якої є сама свідомість. Цієї сходинки досягає не кожна людина. 3.Свідомість впевнена у тому, що вся реальність є знання. 4. На сходинці власне духу знання стає тотожним предмету. Тобто об’єкти свідомості на цих сходинках різноманітні, а тому неоднаковим є характер самої свідомості. У „Ф.д.” Г. помітною є думка, що свідомість є духом, який пізнає і звернений на певний об’єкт. І взагалі, сутністю духа є пізнання, а сутністю людини є дух. Дух – це поняття, для позначення усіх форм, що протиставляються матерії. Філософія духу включає в себе вчення про суб’єктивний дух(антропологія, феноменологія, психологія), вчення про об’єктивний дух (право, мораль, держава), вчення про абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія). Духовність — об'єднуючі початки суспільства, що виражаються у вигляді моральних цінностей і традицій, сконцентровані в художніх образах мистецтва. Проекція духовностів індивідуальну свідомість називається совістю. Зміцнення духовності здійснюється в процесі проповіді (умовляння), освіти, ідейно-виховної або патріотичної роботи (пропаганда і агітація). У марксизмі духовність асоціюється з ідеологією. В умовах ідеологічного вакууму завжди спостерігається криза духовності як криза довіри і роз'єднаність. Це явище під ім'ям аномії описав соціолог Дюркгейм. Традиційно духовність ототожнюється з релігійністю традиційного толку, проте в сучасній соціології і соціальній філософії "світський" варіант духовності іменується соціальним капіталом. Дух - субстанція чи універсальний аспект реальності, який вважається незалежним від матерії, і якій він є також протилежним. Це об'єкт («організм»), під яким розуміється частина людської істоти, яка є нетілесною і невидимою і характеризується розумовими здібностями, особистістю, самосвідомістю, і волею; іншими словами просто розум протиставлений тілу. Термін душа, яким переважно релігія, ідеалістична філософія та донаукова психологія позначали психіку, внутрішній світ людини. Згідно з іделістичними релігійними концепціями, душа розглядається як нематеріальна потойбічна безсмертна сила, що тимчасово перебуває в тілі й є основою, джерелом психічних явищ. Дуалізм вважає душу протилежною тілу самостійною субстанцією. Матеріалісти-метафізики зводили психічну діяльність до суто механічних та фізико-хімічних процесів.

В діалектичному матеріалізмі та науковій психології термін "душа" не використовується. По суті термін "психіка" заміщує термін "душа", виражаючи внутрішній духовний світ людини.

Дата добавления: 2015-05-22