Окресліть основні аспекти співвідношення культури та цивілізації

Окресліть основні ідеї Г.Сковороди щодо світобудови.

Своєрідну систему філософсько-поетичного світосприйняття розробив найвідоміший вихованець Академії Григорій Сковорода. Біографія Г.Сковороди відома дуже докладно. Народився 3 грудня 1722 р. в селі Чорнухи Лубенського полку на Полтавщині в родині достатньо заможного вільного козака. Спочатку він навчався у місцевій школі, а пізніше у Києво-Могилянській академії. У 1741-1744 рр. служив співаком придворної капели у Петербурзі. У 1750-1753 рр., перебуваючи за кордоном, продовжив самоосвіту, студіюючи філософські та інші праці в Угорщині, Австрії, Словаччині, Польщі. Німеччині, а можливо – і в Італії. Після повернення в Україну у 1753 р. викладав поетику у Переяславському колегіумі; пізніше був домашнім учителем, викладачем Харківського колегіуму. Врешті, через незгоди із церковними наставниками, Сковорода остаточно припиняє викладацьку діяльність і близько 25 останніх років веде життя мандрівного філософа-проповідника. Помер Г.Сковорода 9 листопада 1794 року в селі Іванівка на Харківщині. На його могилі за його власним проханням написали: “Світ ловив мене, та не спіймав”.

Г.Сковорода являв собою рідкісний приклад узгодженості своєї філософської системи і власної життєвої поведінки, яка цілковито засновувалась на синтезі емоційної та раціональної сфери людської істоти. Філософ ніколи і ні в чому не поступився своїми переконаннями, не поласився на спокуси, жив саме так, як підказувала йому власна сутність, свою філософську систему творив з голосу цієї сутності, а не на чиєсь замовлення. Вчення Г.Сковороди викладене у численних працях, серед них: “Наркис” (1771), “Асхань” (1767), “Бесіда, названа – двоє” (1772), “Кільце” (1775), “Жінка Лотова”, “Потоп зміїн” (1791.

Сучасна оцінка філософії Г.Сковороди ускладнена тою обставиною, що розглянуті окремо, самі по собі, вихідні думки філософа постають в контексті європейської філософії не дуже оригінальними. Проте тут вирішальне значення має декілька важливих моментів. По-перше, майже в усі свої провідні ідеї Г.Сковорода вводить деякі новації, які, врешті, виявляються вирішальними в плані їх остаточного сенсу. По-друге, філософія Г.Сковороди – це явище органічно цілісне, просякнуте єдиними темами, настроями та ідеями Нарешті, по-третє, Г.Сковорода являв собою той особливий тип філософ а, який філософію розглядає як прямі духовні концентрації власного життя, а саме життя не мислять собі інакшим, як побудованим у відповідності із принципами своєї філософії.

Скоріше за все, позиція О.Шпенглера є занадто радикальною в певному одному аспекті розгляду взаємовпливів культури та цивілізації. Реальний їх зв’язок, напевне, значно складніший. Цивілізація, по-перше, може виникнути і виникає лише на грунті певних культурних досягнень; в цьому сенсі вона дійсно постає майже тотожною культурі. Але й при цьому вона відрізняється від культури як своїми функціями, так і цільовим спрямуванням. Не співпадаючи із культурою, цивілізація стає важливим стимулом та соціально історичною формою розвитку культури. Але інтереси культури та цивілізації починають протистояти одне одному не лише тоді, коли, наприклад, європейська культура вступає у епоху Відродження; такі протистояння спостерігалися час від часу і в попередні історичні періоди, коли, наприклад, стимулювалися лише ті напрями розвитку культури, які були вигідні можновладцям, царям, деспотам, багатіям та ін., коли розвивалася переважно культура розкошів та вишуканих втіх. В той же час навіть такі “замовлення” культуротворцям не завжди і не обов’язково впливали на культуру негативно: інколи це приводило до пошуків та відкриттів нових засобі та напрямів культурного процесу. В свою чергу і спонтанний розвиток культури не завжди стимулював та підкріплював цивілізаційні процеси; наприклад, ще Платон, накреслюючи проект “ідеальної держави”, відзначав, що мистецтво інколи розбещує та послаблює людину, робить її бездіяльною. З позиції концентрації людських зусиль задля досягнення певних соціальних цілей культура дійсно далеко не завжди може бути корисною, але, як ми з’ясували, не в тому полягає її сутність. А тому слід визнати, що культура та цивілізація постають двома різними сторонами людського суспільно-історичного буття; їх протистояння, але і взаємне стимулювання постає нормальним явищем. Проте це не значить, що воно не потребує усвідомлення та свідомого втручання, але задля того, щоби таке втручання було виправданим та розумним, слід мати уявлення і про сутність культури, і про сутність цивілізації, і про складність їх взаємовпливів.

Сьогодні поняття “цивілізація” найчастіше застосовують на означення досягнутого ступеня суспільного розвитку, а також набутого рівня функціонування культури в усіх її складових. Іншими словами: цивілізація — це такий рівень і стан суспільства, якому притаманні високий злет культури та її ефективне функціонування в усіх галузях буття суспільства. Адже досягнення культури можуть існувати в суспільстві в “законсервованому” стані, можуть тимчасово не знаходити свого “адресата”, а то й бути для нього недосяжними. У такому разі багатство культури не розкрите, а її потенційні можливості не використані належною мірою. На противагу цьому, цивілізація — це такий щабель у розвитку суспільства, на якому весь зміст культури розгортається не в потенційному, а в актуальному плані, він увесь діє, живе і, головне, продукує подальші повноцінні й багатопланові форми інтелектуального життя суспільства.

Дата добавления: 2015-05-22