Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Поняття методу




Метод (від грец.-шлях дослідження чи пізнання) - це спосіб побудови та обґрунтування системи філософських та наукових знань, сукупність прийомів і операцій, за допомогою яких здобувається нове знання. Найбільш відомі методи філософського пізнання: метафізика, діалектика, історизм, позитивізм, герменевтика, реконструкція, деконструкція.

Діалектика - метод філософського дослідження, при якому речі, явища розглядаються гнучко, критично, послідовно з врахуванням їх внутрішніх протиріч, змін, розвитку, причин і наслідків, єдності і боротьби протилежностей.

Метафізика — метод, протилежний діалекціку, при якому об'єкти розглядаються:

• відособлено, як самі по собі (а не з точки зору їх взаємозв'язаної);

• статично (ігнорується факт постійних змін, саморуху, розвитку);

• однозначно (ведеться пошук абсолютної істини, не приділяється уваги протиріччям, не усвідомлюється їх єдність).

Історизм, принцип підходу до дійсності як до такої, що розвивається в часі. Припускає розгляд об'єкта як системи, закономірностей його розвитку.

Позитиві́зм — парадигмальна гносео-методологічна установка, відповідно до якої позитивне знання може бути отримане як результат суто наукового (не філософського) пізнання; програмно-сцієнтистський пафос полягає у відмові від філософії («метафізики») як пізнавальної діяльності, що володіє в контексті розвитку конкретно-наукового пізнання синтезуючим і прогностичним потенціалом.

Герменевтика (від грец. ερμηνεύειν — тлумачити) — наука, що займається визначенням правил інтерпретації текстів__

 

7. Співвідношення філософських, загальнонаукових і спец-наук. методів.

Загальнонаукові методи-це спосіб пошуку об’єктивної реальності залежно від галузі науки. Методологія розуміє правничі принципи з точки зору, що таке закон взагалі. А з філософської точки зору правничі принципи є основою на якій базується юридична наука.

1.Філософські методи, серед яких найбільш старшими являються діалектичний і метафізичний. До їх числа також відносяться аналітичний (характерний для сучасної аналітичної філософії), інтуїтивний, феноменолофічний, герменевтичний та інші.

2. До загальнонаукових частіше всього вілносяться такі поняття, як інформація, модель, ізоморфізм, структура, функція, система, елемент, оптимальність і т. д. Характерними рисами загальнонаукових понять являються по-перше, злиття в їх змісті окремих властивостей, признаків, понять окремих наук і філософських категорій; по- друге, можливість (на відміну від останніх) формалізації, уточнені засобами математичної теорії. До числа загальнонауковихпринципів і підходів відносяться системний і структурно–функціональний, кібернетичний, ймовірнісний, моделювання і формалізація та інші.

3.Спеціальнонаукові методи, тобто сукупність способів, принципів пізнання, досліджувальних прийомів і процедур, що застосовуються в тій або іншій сфері науки, яка відповідає певній основній формі руху матерії. Це методи механіки, фізики, хімії, біології і гуманітарних наук. Таким чином, в наукому пізнанні функціонує складна, динамічна, цілісна система багатообразних методів різних рівнів, сфер діяльності, напрямленості, які завжди реалізуються із врахунком конкретних умов.

 

8. Діалектика як загальнотеоретичний метод філософського пізнання, її форми та альтернативи.

Діалектика – це такий метод, який ґрунтується на основних принципах (базисна ідея):1.принцип об’єктивності;2.принцип суб’єктивності; 3.принцип розвитку;4.принцип все загальності зв’язку;5.закон взаємного заперечення кількісних дій і якісних змін.;6.закон єдності і боротьби протилежностей;7.закон заперечення заперечення.

Діалектика як філософська теорія розвитку спирається на такі фундаментальні поняття, як зв'язок, взаємодія, відношення.

Процес пізнання завжди починається з виявлення зв'язків. Існують різноманітні зв'язки. Вони класифікуються залежно від ознак, які кладуться в основу тієї чи іншої класифікації. Наприклад, залежно від рівня організації і форм руху матерії, зв'язки можуть бути механічні, фізичні, хімічні, суспільні. Суспільні зв'язки у свою чергу можуть бути виробничі, класові, національні, родинні, групові, особисті тощо.

Зв'язки можуть бути також об'єктивними і суб'єктивними, внутрішніми і зовнішніми, суттєвими і несуттєвими, простими і складними.

 

9.Основні функції філософії:

У межах цілісної структури філософії основні функції філософії взаємопов'язані і взаємно детермінують одна одну. Суттєвою функцією філософії є пізнавальна. Теорія пізнання, гносеологія — розділ філософії, в якому досліджуються проблеми джерела, форм, можливостей, вірогідності та істинності пізнання. Праксеологічна функція філософії. Праксеологічний вимір філософського знання пов'язаний з аналізом і узагальненням своєрідності взаємовідносин людей і природи, окремих людей і суспільства в цілому.

Праксеологічна функція філософії. Праксеологічний вимір філософського знання пов'язаний з аналізом і узагальненням своєрідності взаємовідносин людей і природи, окремих людей і суспільства вцілому, практичних наукових спостережень, експериментів.

Суттєвою функцією філософського знання є методологічна. Ця функція полягає не лише в тому, що філософія на найвищому рівні досліджує методи наукового пізнання, визначає теоретичні основи і межі працездатності тих чи інших методів.

Аксіологічна функція. Аксіологія- вчення про цінності, філософська теорія загальнозначущих принципів, які визначають вибір людьми напрямку їхньої діяльності, характер їх вчинків. Функція філософії в пошуках цінностей полягає не в тому, що вона дає відповіді на гострі проблеми сучасності, а в тому, що узагальнюючи практичний, інтелектуальний, і ширше духовних досвід людства, з одного боку застерігає, а з іншого пропонує.Тобто філософія несе в собі не лише знання, а й цінності.

 

10, 11. Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорії.

Філософські категорії — це найзагальніші поняття, що виражають універсальні характеристики та відношення матеріального й духовного світу, в які і через які здійснюється філософське мислення, і які служать вихідними принципами пізнання і духовно-практичного перетворення світу. Тому філософське знання має категоріальний характер.

Розвиток категорій — це розвиток зв'язку між ними. В основі цього зв'язку лежать історичний спосіб розгляду, методи мислення, які визначають місце і роль категорій у системі філософського знання.

Гегельуперше ввів динамічну систему категорій.

Діалектико-матеріалістична філософія розуміє категорії як загальні форми пізнавально-світоглядного ставлення людини до природи, суспільства і свого власного буття.

Категорії— це результат реально-практичної взаємодії людини і світу. Це відображення об'єктивного в суб'єктивному. Філософські категорії мають історичний характер. Вони не вічні. їх формування здійснювалось поступово, у тісному зв'язку з історичним розвитком і розвитком пізнання.

Історичний характер категорій проявляється удвох відношеннях.

Філософські категорії виконують і ряд інших функцій. Найважливішими з них є світоглядна й методологічна. Перша проявляється у тому, що зміст кожної категорії формує певні уявлення про суттєві властивості й відношення об'єктивного світу, про ту чи іншу сторону об'єктивної реальності.Методологічна функція категорій полягає в тому, що вони задають пізнанню початкові умови й перспективи його здійснення, розширюють його межі, утворюють критерії осмислення й розуміння реальності, організовують рух думки, прогнозують результати пізнання.

 

12. Характерні риси стародавньої філософії.

Давньоіндійська філ-фія показує, що першооснова світу є дуалістичною,як пов’язана з природою і богами. Сенс людського життя проявляється у позбавленні людиною від страждань і здійснення саморозвитку людини за рахунок вдосконалення її внутрішнього світу.Особливості:1.вперше почала носити науковий

характер.2.науковість філ-фії проявлялась перш за все в тому,що вона, опираючись на природознавство і виробництво стверджує,що началом всього існуючого у світі є те,що складає основу всіх речей,предметів і явищ. 3.Етичне вчення Конфуція(конфуціанство). Він стверджує,що основним визначальником людського життя є мораль, яка постає у якості власних переконань людей,відповідно з якими вони діють. Вищим етапом є системна філ-фія. В ній зароджуються всі ті проблеми,які вирішуються до цих пір. Проблема начала,яка вказує,що цим началом є конкретно чуттєве,безпосередньо дане і його визначає людина.

В античній філ-фії започатковується діалектичний метод:все в світі знаходиться в зоні постійних змін

і взаємозалежних звязків.

В ант.філ-фії створюється своя теорія пізнання, відповідно з яким істина має абстрактну форму існування, яка здобувається мисленням;ставиться питання, хто така людина і вперше визначає,що це досконалість у світі завдяки своїм тілесним формам і наявності мислення;вперше дається визначення політики,держави і

виникає ідея ідеальної держави.

 

13. Специфіка філософської думки в період Середньовіччя

Виникненню середньовічної філософії передував ряд змін не тільки у сфері економічно-

політичних відносин, а передусім у світоглядній орієнтації тодішнього суспільства.

Розвиток монотеїстичної релігійності призвів до перемоги християнства, а

християнство, як і будь-яка інша ідеологія, прагнуло знайти

філософське обґрунтування своїх основних ідей.Першою спробою філософського

обґрунтування християнства була патрістика. Це був визнаний офіційною церквою

напрямок у філософії, який розроблявся "батьками церкви".

 

14.Особливості філософії епохи Відродження

Філософія Відродження охоплює період від XIV до початку XVII ст. Вона була новою

стосовно Середньовіччя, але не новою стосовно античності. Відродження – перехідна

епоха, і цим значною мірою пояснюється чимало її специфічних рис і насамперед та,

завдяки якій майже синонімічною назвою для епохи стає слово «гуманізм».

Для епохи Відродження характерним було швидке зростання кількості людей розумової

праці. З'являються нові професії, суть яких суперечить теологічним доктринам. Звичайно,

мислителі Відродження були далекі від думки ігнорувати Святе письмо, віру в Бога, але

якщо у схоластів центром уваги був Бог, то у гуманістів епохи Відродження – Бог і

людина.

У філософських поглядах періоду пізнього Відродження, а це вже ХVІ-ХVІІ ст., поряд з

гуманістичними тенденціями могутнього розмаху набуває натурфілософське бачення

світу. Його філософську основу заклав Микола Кузанський, в якого Бог-творець набуває

пантеїстичних рис. Згодом пантеїзм, а також деїзм стають своєрідного формою вираження

натуралістичних поглядів мислителів Відродження.

 

15.Філософія Нового Часу: загальна характеристика.

Філософія Нового часу – це початок західноєвропейської класики. Має свої особливості:

1) ХVІІ ст. в історії це період промислового перевороту, пов’язаного з виникненням машинного виробництва;

2) центр виробничої, культурної, соціально-політичної діяльності переміщується у міста;

4) наука приходить на зміну вірі і релігії, домінує у культурі.

5) осмислює новий образ природи і людини. Якщо у ренесанс відношення до природи художнє, то у ХVІІ ст. природа позбавляється божественного сенсу і перетворюється на об’єкт корисних намірів. Поставити її сили на службу людським потребам. Гаслом Нового часу стає “Знання – сила”

6) механістичний підхід до розуміння світу і людини;

7) поряд з пантеїзмом (бог є усе) поширюється концепція деїзму;

8) людина у механістичній картині світу розглядається як частка природного механізму, і тому вона залежна і підкорена порядку природи. Людина починає розглядатися як певні механізми, автомати;

9) механіцизм вів до дегуманізації самої філософії.

Таким чином можна окреслити основні риси філософії Нового часу.

1. Гносеологізм – світоглядна настанова, яка виходить з того, що теоретичне пізнання є вищим, сенсом життя людини (основна риса ф/с Нового часу) (на перше місце виходить наука про пізнання світу. На перший план матеріалістична спрямованість філософії, це обумовлюється орієнтацією на науку).

2. Деїзм – Бог дає перший поштовх, а потім усувається від справ. Всесвіт розвивається відповідно до природних законів.

3. Механіцизм – розуміння природних процесів і людини, різноманітні форми розвитку зведені до механічного руху. “Людина – машина” – крайнє вираження механіцизму Нового часу. Перетворення світу на основі зведення його до простих механізмів.

4. Матеріалізм – який спирається на великі відкриття природних наук розповсюджених на явища природи.

5. В теорії пізнання виявляються взаємообумовлені напрями: емпіризм і раціоналізм

 

16.Класична німецька філософія

Німецька класична філософія є значним і вагомим етапом у розвитку світової філосо-фії, що охоплює напружений, дуже яскра вий за своїми результатами, важливий за впливом на духовну історію людства період духовно-інтелектуального розвитку.

Німецька класична філософія є високо професійною,надзвичайно абстрактною та узагальненою системою філософського освоєння дійсності.

По-третє, німецька класична філософія розробила цілісну діалектичну концепціюрозвитку. По-четверте, німецька кла-сика виробила певні загальні принципи підходу допроблеми історич-ного розвитку, запропонувавши досліджувати його науково-теоретичними засобами і виділивши деякі його загальні закономірності. По-п'яте, розглядаючи проблеми людини, німецька класична філософія концентрує увагу навколо принципу свободи та інших гуманістичних цінностей.

 

17. Своєрідність філософії українського духу

Філософія Укр.. духу немає ні методу, ні системи.1) українська філософія створює оригінальне вчення про духовність. Сковорода вперше на основі дослідження релігії говорить про духовність - це оригінальний момент своєрідного кільця, яке складається із наступних явищ: дух, душа і духовність. Душа - суб’єктивний прояв духу, духовність - єдність суб’єктивного і об’єктивного. Дух об’єктивний прояв. 2) ідея кордоцентричності. Суть кордоцентричності відповідно з яким серце розглядається як джерело, відповідно з яким воля діє індивідуально і соціально, тобто людина – це ірраціональна істота у своїй дії, а це означає, що почуття домінують по відношенню до розумуі це домінування є ситуативним. 3)українська філософія створює оригінальну ідею „сродної праці”. Сродна - це визначення того, що людина завдяки своїй природі схильна до того чи іншого роду діяльності, який вона може розвинути сама, індивідуально, і в цьому її сила. Українська філософія класична тим, що сама має оригінальний екзистенціональний вимір і включає в себе філософію віри, надії, любові, які заключаються в свободі. Існує і своєрідний метод - кордоантейний - це опиратись на серце, але не відриватись від землі

 

18. Марксистська філософія:сучасне осмислення нових положень.

Марксизм - філософія, яка охоплює кінець 50-х рр. 20 ст. і по наш час. Зробив наступний позитивний внесок. Безсумнівною заслугою марксизму є матеріалістичне розуміння історії, яка полягає у:

- марксизм стверджує, шо основою життєдіяльності людини і суспільства є економічна сфера, процес виробництва, в який люди вступають об’єктивно, тобто незалежно від волі.

- Згідно із матеріалістичним розумінням історія розвитку людства класифікується як суспільно-фрмаційний процес.

Відповідно до поняття суспільно-економічної формації марксизм історію людства розділив на 3 етапи. 1) доформаційний період (первісно-общинний лад)

2) формаційний період (рабовласницький лад, феодалний і буржуазний лад).

3) Пост формаційний період (комунізм).

- марксизм визначає джерело розвитку суспільно-економічної формації і цим джерелом є класова боротьба.

- Формою переходу від однієї суп.-екон. Формації до іншої є революція.

- Маркс дає цілком працездатне визначення комунізму, як мети соціального розвитку, стверджуючи, що комунізм - це такий етап розвитку людства, таке суспільство, у якому найбільш повно реалізується сутність і сенс людини. Комунізм - це н етап, як ціль, а дійсний рух (мета).

- Марксизм створює теорію матеріалістичної діалектики, це означає, що діалектику він розглядає, як вчення, що є формальною єдність об’єктивної і суб’єктивної діалектики(діалектики людського мислення).

 

23. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу

Філософія має органічний зв’язок зі світоглядом. У сучасних філософських працях про світогляд мовиться таке: “світогляд – це форма суспільної відомості; “світогляд – це форма самоусвідомлення особистості”; “світогляд – це система поглядів на світ і на місце людини у цьому світі”; “світогляд – це система принципів

діяльності людини”; “ світогляд – це погляд людини на світ як ціле”; світогляд – це спосіб

духовно-практичного освоєння світу”.

Філософія і світогляд в цьому контексті мають органічну єдність. Філософія теж є специфічним світоглядом. Певним способом духовно- практичного освоєння світу.

Філософія як світогляд є системою найбільш загальних поглядів на світ, природу, суспільство, людину, пізнання. Філософія як світогляд теоретично обґрунтовує свої положення і висновки, основні принципи соціально-політичної, наукової, моральної, естетичної діяльності людини, тобто освоює світ як духовно (теоретично), так і практично.

 

24. Cтруктура світогляду

Світогляд - це складне, синтетичне, інтегральне утворення суспільної і індивідуальної свідомості. Істотне значення для його характеристики має пропорційну присутність різних компонентів - знань, переконань, вірувань, настроїв, прагнень, надій, цінностей, норм, ідеалів і т.д. В структурі світогляду можна виділити чотири основні компоненти:

1) Пізнавальний компонент. Базується на узагальнених знаннях - повсякденних, професійних, наукових і т.д.

2) Ціннісний-нормативний компонент. Включає цінності, ідеали, переконання, вірування, норми, директивні дії і т.д.

3) Емоційно-вольовий компонент. Для того, щоб знання, цінності і норми реалізовувалися в практичних вчинках і діях, необхідне їх емоційно-вольове освоєння.

4) Практичний компонент. Без практичної складової світогляд носив би украй абстрактний, відвернутий характер.

На основі вищевикладеного можна визначити світогляд як сукупність поглядів, оцінок, норм і установок, що визначають відношення людини до світу і виступають як орієнтири і регулятори його поведінки.

По характеру формування і способу функціонування можна виділити життєво-практичний

і теоретичний рівні світогляду.Життєво-практичний рівеньсвітогляду складається

стихійно і базується на здоровому глузді, обширному і багатообразному повсякденному досвіді.

 

25.Історичні типи світогляду

Світогляд за самою своєю суттю є універсальним і практичним, оскільки орієнтує на вирішення найважливіших проблем людського існування, виражає імперативи поведінки людини та сенс її життя. В цьому і полягає функціональне призначення світогляду. Першим дійшов висновку про те, що міф є стадією розвитку свідомості, яка відповідає певній історичній добі. Міфологічній формі світогляду притаманні антропоморфізм, тобто ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх. Міф є історично першою формою самосвідомості, котра відокремилася від практики.

Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. Чітко розділяється суб'єкт і об'єкт. Долається характерна для міфу неподільність людини і природи. Закладаються основи специфічні для філос.

 

26. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми

Онтологія - розділ філософії, що вивчає проблеми буття.

Основні поняття онтології: буття, структура, властивості, форми буття (матеріальне, ідеальне, екзістенціальне), простір, час, рух.

Онтологія – це загальна теорія буття. Згідно з цією теорією основною базисною категорією виступає буття. Онтологія – це вчення про все суще, про першооснови буття: система найзагальніших понять, за допомогою яких здійснюється осягнення дійсності.

 

27. Основні рівні буття.

Буття належить до числа тих системотворчих понять, які покладені в основи філософії багатьма мислителями як минулого, так і сучасного.

В категорії буття об'єднуються такі основні ідеї:

- світ є, існує як безмежна і неминуща цілісність;

- природне і духовне, індивіди і суспільство рівноправно існують, хоч і в різних формах, їх розрізненість фіксується тільки за формою, існування є передумовою єдності світу;

- за об'єктивної логіки існування і розвитку, світу наявності різних форм свого існування утворює сукупну об'єктивну реальність, дійсність, яка представляється свідомості і виражається у дії конкретних індивідів та поколінь людей.

Для розуміння сутності буття доцільно виділити такі якісно відмінні і в той же час взаємопов'язані його форми:

- буття речей, тіл, процесів, яке в свою чергу поділяється на буття речей, процесів, станів природи, буття природи як цілого і буття речей і процесів, створених людиною;

- буття людини, яке поділяється на буття людини в світі речей та на специфічно людське буття;

- буття духовного (ідеального), яке поділяється на індивідуалізоване духовне і об'єктивоване (позаіндивідуальне) духовне;

- буття соціального, яке поділяється на індивідуальне буття (буття окремої людини в суспільстві і в процесі історії) і буття суспільства.

Майбутнім бакалаврам економічного профілю особливу увагу слід звернути на сутність соціального бутя.

 

28. Філософський зміст категорії “матерія”

Матерія як філософська категорія визначає найбільш суттєві властивості реального буття світу — пізнаного і ще не пізнаного. До таких суттєвих ознак належать: цілісність, невичерпність, мінливість, системна упорядкованість та інше.

Системність як фундаментальна властивість матерії визначає методологію сучасного наукового пізнання. Розрізняють такі структурні рівні матерії: неорганічний (мікро-, макро-, мегасвіти); органічний (організмений, підорганізмений, понадорганізмений); соціальний (особистість, родина, плем'я, народність, нація, клас, суспільство, людство).Отже, в історії розвитку філософської думки поняття матерії проходить складний шлях розвитку, постійно уточнюється, поглиблюється, збагачується новими властивостями, відображає рівень розвитку пізнання людиною світу.Поширене визначення матерії як філософської категорії для означення об'єктивної реальності, що дана людині у її відчуттях, відображається нашими відчуттями та свідомістю й існує незалежно від них, певною мірою є обмеженим, оскільки зосереджується на

гносеологічних аспектах матеріального, не враховуючи притаманний йому онтологічний зміст.

Узагальнене визначення категорії "матерія" має базуватися на тому, що це — об'єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і пізнаванне людиною.

 

29. Рух,як спосіб простір та час як форми існування матерії

Простір і час — це філософські категорії, за допомогою яких позначаються основні форми існування матерії.Сучасна наука розглядає простір і час як форми існування матерії. Кожна частинка світу має власні просторово-часові характеристики.

Рух — це найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. Рух включає в себе всі процеси у природі і суспільстві.

Рух виявляється у багатьох формах. В процесі розвитку матерії з'являються якісно нові і більш складні форми руху. Саме особливості форм руху зумовлюють властивості предметів і явищ матеріального світу, його структурну організацію. У зв'язку з цим можна сказати, що кожному рівню організації матерії (нежива природа, жива природа, суспільство) притаманна своя, властива лише їй, багатоманітність форм руху.

 

32. Визначальні категоріальні характеристики світу.

Світце все суще,що є в людині та поза нею.

Наше сприйняття світу, його розуміння і пізнання, ставлення до нього виявляються у слові світогляд.

Отже, тільки порівнюючи себе як окрему особу зі світом, людина здобуває досвід та усвідомлення власної індивідуальності. Лише побудувавши світ у собі, ми отримуємо можливість знайти його за межами себе. Може трапитися так, що наші уявлення помилкові. У такому разі реальний світ заперечить наші сподівання. Індивідуально сформована свідомість може здійснити пізнання об'єктивного, чужого й цілком відмінного

від себе за допомогою саме відтворення — будівництва світу в собі. Фактично кожна людина, яка діє свідомо, має великий дар бути творцем світу. Тобто світ з'являється людині як творіння її (людського) розуму та рук, в якому ще так багато нового і невідомого. А що ж існувало до виникнення людини? Той світ ми позначаємо поняттям "природа". Він існував і існуватиме об'єктивно, тобто незалежно від людини.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 1266; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.091 сек.