Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Головні пріоритети освіти початку XXI століття




 

Освітні системи є джерелом культурного та суспільного капіталу і мають допо

могти навчанню демократії та справедливості. Такі цінності як рівність можливос

тей, відповідальна свобода, шанування інших та інакших, захист слабших, визнан

ня різноманітності відповідають сучасному розумінню демократичного ідеалу. То

му якість і рівність в освіті – це два пріоритети освітньої політики початку ХХІ

століття. Вони декларуються педагогічними філософіями та ідеологіями і так чи

інакше знаходять втілення в освітній політиці усіх демократичних країн. Ці дві ви

моги є невід'ємними складовими головного напряму вдосконалення освіти в кра

їнах молодої демократії, який має загальну назву – демократизація. Поняття де

мократизації освіти широке та неоднозначне. Демократичність повинна характе

ризувати як процес навчання та викладання ("демократія в аудиторії"), так і весь

уклад повсякденного життя учнів і студентів ("студентське самоврядування"). Не

менше значення має присутність демократії в організації системи освіти в сус

пільстві в цілому (йдеться, насамперед, про автономність навчальних закладів).

Але в усіх країнах, які хочуть вважати себе демократичними, сучасними і впо

рядкованими, освіта ґрунтується на певних, спільних для усіх чи більшості кра

їн засадах, розгляд яких становить зміст цього підрозділу теми.

Якість освіти є загальновизнаним пріоритетом змін у системі сучасної осві

ти. Справу ускладнює той факт, що якість освіти також є неоднозначним понят

тям. Уявлення про неї варіюються в залежності від культурної традиції, рівня

цивілізованості країни, її включення в сучасні глобалізаційні процеси. Тому,

виходячи з сучасних вимог до демократичної освіти та критеріїв освіченості, у

перехідних суспільствах пропонується насамперед змістити центр ваги з пошу



 

Освіта і освітня політика в демократичній державі


 

 


 

 

ків оптимальних уніфікованих критеріїв, придатних для системи адміністра

тивного контролю, до диференційованих критеріїв освітньої політики.

Протягом багатьох десятиліть термін "якість" був співзвучний з поняттям "ін

телектуальна перевага", яке визначалося часткою випускників, які вступають до

престижних університетів, або кількістю перемог на міжнародних змаганнях.

Сьогодні якість означає новий зміст освіти, насамперед, те, що студенти здобува

ють компетентності, необхідні для професійної роботи і повсякденного життя в

умовах інформаційного суспільства. Школа чи ВНЗ, які здатні мотивувати моло

дих людей до здобуття компетентнісних знань, і пропонують своїм випускникам

реальні перспективи працевлаштування можуть вважатися більш високоякісни

ми, ніж ті, які лише надають знання. Якщо за важливий показник якості взяти

обов'язок навчальних закладів навчати найбільш важливим компетентнісним

знанням і навичкам, то тоді визначення і добір останніх постає одним із найбільш

складних завдань освітньої політики, спрямованої на підвищення якості освіти.

Егалітарність освіти. Наступним пріоритетом є егалітарність освіти (від

французького egalite – рівність). Ідея рівності освітніх можливостей трактуєть

ся як обов'язкова складова демократичного і справедливого ладу, що є спільним

надбанням і загальновизнаною цінністю європейської цивілізації. Схвалена в

усьому демократичному світі, егалітарна ідея стверджує, що кожна дитина, не

залежно від її вроджених здібностей, сімейних і суспільних обставин, має право

на загальну освіту. В останні роки ця ідея одержує переконливу підтримку в

двох її видозмінах: поперше, як вимога доступності освіти; подруге, як рів

ність можливостей.

Показником успіху в досягненні першої мети до певної міри є відсоток від

загальної кількості населення, що отримує освіту різних рівнів – аж до найви

щого, а мірилом прогресу в реалізації другої мети є залежність формальних ос

вітніх досягнень від соціального чи професійного походження людей. Від освіт

ньої політики урядів і громад нині чекають, щоб вона створювала однакові мож

ливості для отримання освіти всім громадянам, враховувала різнотипність упо

добань і культур, погоджувала справедливість у наданні освітніх послуг з їх

якістю. Можна зауважити, що на сьогоднішній день прогрес у сфері демократи

зації освіти (підвищення рівня її доступності) випереджає прогрес у галузі дій

сної рівності можливостей. Слід при цьому враховувати, що якихось єдиних, за

гальноприйнятих критеріїв доступу до освіти не вироблено, особливо з ураху

ванням її якості. Ще складнішими є інтерпретації принципу рівних можливос

тей: і як соціальної цінності загалом, і в її застосуванні до системи освіти126.

Базова освіта як "вступна карта в життя". До поняття базової освіти належить

шкільна й позашкільна освіта як "вступна карта в життя", що охоплює дітей у ві



 


 

 

філософія освіти в європейському контексті


 

 

ці від 3 до 12 років і спирається в обов'язковому порядку на початкову освіту для

усіх вікових груп – позашкільну освіту, освіту для дорослих, програми з ліквіда

ції неписьменності. Базова освіта розглядається як абсолютна необхідність, ме

тою якої є повне розкриття людської особистості, а не тільки її використання як

продуктивного засобу. Тому базова освіта повинна охоплювати всі знання, які не

обхідні для того, щоб у подальшому досягти вищих сходинок освіти127.

В Україні встановлено такі освітні рівні: початкова загальна освіта; базова

загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійнотехнічна ос

віта; базова вища освіта; повна вища освіта (Стаття 30 Закону України "Про ос

віту"). Під час Всеукраїнського перепису населення (2001) базова вища освіта

відмічалась особам, які закінчили коледж та інші прирівняні до нього навчаль

ні заклади або продовжують навчатися у вищому навчальному закладі – інсти

туті, консерваторії, академії, університеті та інших прирівняних до них навчаль

них закладах освіти і отримали документ про набуття освітньокваліфікаційно

го рівня бакалавра. Базова загальна середня освіта відмічалась особам, які за

кінчили основну школу, а саме: восьмирічну школу в 1963/89 навчальних роках

і раніше, закінчили семирічну школу, або 7 класів у 1961 році і раніше; 8, 9 кла

сів у 1989 році і раніше; закінчили 10 класів середньої школи; закінчили 10 кла

сів школиодинадцятирічки, навчаються в 1011 класах; у професійнотехнічно

му навчальному закладі (крім осіб з повною загальною середньою освітою);

тим, хто вибув із 8 класу в 1959/60 навчальному році і раніше; вибув із 911 кла

сів або із професійнотехнічного закладу в будьякому році (крім осіб із повною

загальною середньою освітою)128.

Парламентська асамблея Ради Європи звернула увагу на зростаючу важли

вість базової освіти з питань науки і техніки (наукова й технічна грамотність),

яка дає людям можливість бути конкурентоспроможними на роботі та в повсяк

денному житті в постійно змінюваному й взаємопов'язаному світі. Базова осві

та з питань науки і техніки має бути ключовим елементом освітньої політики,

що повинні враховувати програми як у середній освіті, так і в професійній, ви

щій і неперервній освіті129.

Незважаючи на потенціал освіти для знищення бідності, забезпечення початко

вої освіти залишається великою проблемою: у даний час більше ніж 100 мільйонів

дітей, 60 відсотків із яких дівчатка, не відвідують початкової школи. Більшість із

цих дітей живе на Півдні Азії та в районі Сахари (Африка). У документі "Цілі Роз

витку Тисячоліття", прийнятому 189 країнамичленами Організації Об'єднаних

Націй у 2000 р., зокрема, поставлене завдання, щоб до 2015 р. усі діти в усьому сві

ті здобули можливість відвідувати школу. Організація "Глобальна кампанія за ос

віту" (GCE) щороку проводить Тиждень дій "Відправ мого друга в школу". GCE



 

Освіта і освітня політика в демократичній державі


 

 


 

 

заснована в 1999 р. Вона об'єднує головні неурядові організації і спілки виклада

чів у більш ніж 150 країнах світу з метою забезпечити право на освіту як основне

людське право і мобілізувати суспільний тиск на уряди й міжнародне співтова

риство та примусити їх виконати свої обіцянки щодо забезпечення вільної,

обов'язкової суспільної загальної освіти для всіх людей. Організація виходить з

того, що у світі, де 1,2 мільярда людей живе на менше ніж $1 у день, освіта – це,

можливо, наймогутніший інструмент для зменшення бідності і нерівності, поліп

шення здоров'я і соціального добробуту й основа для економічного зростання130.

Окрім охарактеризованих вимог рівності, демократична освіта має відпові

дати й низці інших принципів. Назвемо ще декілька з них.

Принцип "більше свободи і відповідальності для самих учнів". Одним із

перших його обґрунтував англійський педагог А.С.Ніл (18831973), засновник

експериментальної школи у Саммерхіллі (Велика Британія, 1937 р.), що стала

символом руху вільних шкіл. Його книга "Саммерхілл – виховання свободою"

знайомить з принципами побудови демократичної самоврядної школи. Усі пи

тання, пов'язані з громадським життям школи, включаючи покарання за пору

шення встановлених правил, вирішуються голосуванням на загальних зборах

педагогів і дітей, причому голоси і тих, і інших – рівні131.

Університетська автономія. Демократизація навчального процесу передба

чає децентралізацію освіти та можливість ВНЗ самостійно визначати зміст

навчання і структуру своїх навчальних програм, створювати передумови для

більш відповідального і вмотивованого ставлення студентів до своєї освіти, на

власний розсуд запроваджувати інноваційні спеціальності тощо.

Демократизм у відносинах викладачів і студентів. Упровадження реальної

університетської автономії щільно переплітається з демократизацією навчаль

ного процесу, стосунків викладачів і студентів. Демократична школа повинна

формувати істинних демократів. Будьякі прояви авторитаризму загрожують

вихованням покірливості або, навпаки, прагнень до бунту. Результатом же при

мирливої педагогіки може стати безвідповідальність. Тому необхідно ввести в

навчальні заклади договірну форму відносин, за якої провідне значення мають

самодисципліна, співробітництво і повага до інших.

Об'єктивність знань і відсутність ідеологічного диктату. Мова йде не про мо

ральний нігілізм чи відсутність виховання суспільних цінностей, а про те, що зміс

том освіти повинні насамперед бути не погляди чи переконання, а справді наукові

відомості, які мінімально піддаються суб'єктивному деформуванню. Зрозуміло,

що вони повинні подаватися у зв'язку із загальнолюдськими цінностями та мо

ральними принципами, без яких життя в суспільстві є неможливим. Демократич

не суспільство усуває небезпеку індоктринації освітнього процесу, дозволивши



 


 

 

філософія освіти в європейському контексті


 

 

кожному громадянину самому вирішувати, у чому полягає сенс його життя132.

Прагнення до максимальної тривалості загальної освіти для всіх також на

лежить до засад сучасної освітньої демократії. Суспільство не може вважатися

демократичним, якщо воно змушує більшу частину молоді занадто рано входи

ти у світ праці чи професіональної підготовки. Подовження термінів навчання

можна досягнути шляхом широкої диференціації освіти, надання різним кате

горіям молоді і дорослого населення свободи вибору прийнятних для них форм

і темпів навчання. У європейському освітньому просторі останніми десятиліт

тями процес суто кількісного подовження тривалості навчання і професійної

підготовки молоді з 812 до 1820 років логічно трансформувався в глибокі

якісні зміни всіх визначальних цілей діяльності освітньої сфери. Якщо ще в

1960х роках система освіти надавала лише основи мовної і математичнопри

родничої грамотності, то в наш час вона зобов'язана забезпечити кожного пред

ставника нових генерацій ще й професією.

Вітчизняні дослідники обґрунтовують, що сьогодні співіснують тільки дві

моделі інституцій освіти: 1) авторитарна (традиційна) модель – вектор інтересів

влади повністю домінує над вектором інтересів суспільства, які утискаються до

рівня відновлення існуючої соціальної стратифікації та відновлення робочої си

ли, а вектор інтересів особистості, яка не належить до владних соціальних груп,

мінімізується майже до нуля; 2) особистісно орієнтована (гуманістична) модель,

у якій збалансовані вектори інтересів основних суб'єктів розвитку освіти, влади

– з одного боку, й особистості та суспільства – з іншого боку, за умови розвину

тості демократичної правової держави та громадянського суспільства133.

Авангардна педагогічна практика країн стійкої демократії і України, яка ро

бить перші кроки на шляху демократичного розвитку, підтверджує тенденцію

трансформації авторитарної системи освіти в демократичну. В Україні вже

створено чимало посібників та підручників, покликаних допомогти україн

ським освітянам відповісти на виклики сучасності і перебудувати функціону

вання навчальних закладів та процес викладання на засадах демократизму, а та

кож допомогти зрозуміти сутність демократичних процесів, що відбуваються у

світі і в Україні – з урахуванням усього багатства ідей і практик світової та ук

раїнської педагогіки134.

Вихідні позиції освіти в Європі. Немає єдиного документа, який окреслює

рекомендації для освіти в розвинених країнах Заходу, проте є чимало міжна

родних інституцій, які формулюють принципи освітньої політики. Серед них:

ЮНЕСКО та його три дослідницькі установи: Міжнародне бюро освіти в Же

неві, Міжнародний інститут планування освіти в Парижі, а також Інститут ос

віти в Гамбурзі; Європейська Комісія у Брюсселі та її департамент "Освіта, нав

чання і молодь"; Рада Європи в Страсбурзі та її департамент, який займається



 

Освіта і освітня політика в демократичній державі


 

 


 

 

освітою; Центр освітніх досліджень та інновацій (CERI) при Організації еконо

мічної співпраці і розвитку (OECD).

Професор Анджей Яновські, проректор Вищої суспільноекономічної шко

ли, директор Вчительського колегіуму в Варшаві, член Ради освітньої політики

м. Львова, уклав перелік з десяти проблем, які необхідно враховувати при пла

нуванні змін в освіті. З них випливають постулати, які в розвинених європей

ських країнах є вихідними позиціями у роздумах про майбутнє освіти. Ці де

сять проблем є такими:

1.Шкільна освіта як підготовка до самонавчання.

2.Розвиток громадянського виховання і навчання прав людини.

3.Компетентність у користуванні сучасними інформаційними технологіями.

4. Посилене вивчення іноземних мов.

5. Європейськість і елементи багатокультурності.

6.Задоволення освітніх потреб національних і етнічних меншин.

7.Вирівнювання освітніх шансів.

8.Наближення підготовки вчителя до практики.

9.Залучення "споживачів освіти" до планування і впровадження освітніх змін.

10.Довготермінове планування розвитку освіти135.

 

Громадянська освіта. Складовою освітнього процесу в сучасних демокра

тичних країнах є громадянська освіта. Демократія може бути стійкою, а демок

ратичні зміни – успішними лише за умови, якщо громадяни мають необхідні

для громадянської участі знання, уміння і бажання їх застосовувати на практи

ці. Саме ці знання, уміння й установки визначають структуру громадянської

компетентності, яку повинна формувати громадянська освіта.

Термін "громадянська освіта" вживається для позначення інтегративної пе

дагогічної технології формування громадянських чеснот населення, передусім

молоді. Громадянська освіта є визнаним засобом політичної соціалізації, фор

мою заохочення громадян до активної і відповідальної участі в ухваленні спіль

них рішень. Навчаючи молодь мирних способів політичної поведінки, прийомів

розв'язання соціальних проблем і конфліктів, впливу на владу тощо, громадян

ська освіта сприяє подоланню політичної апатії, анемії, допомагає кожному

визначитись щодо своїх політичних інтересів та способів їх задоволення.

Громадянська освіта як освітній проект і як певна громадськопедагогічна

технологія має глибоку історію і тісний зв'язок із демократичною теорією і

практикою освіти, передусім у США. У працях теоретиків громадянської осві

ти досить ґрунтовно опрацьовані питання про сутність громадянської освіти та

її структуру, визначено обсяг необхідних "громадянських знань", досліджено



 


 

 

філософія освіти в європейському контексті


 

 

зв'язок між громадянською освітою та формуванням особистості, сформульова

но стратегічну мету і завдання розвитку громадянської освіти136. Аналогічні

проблеми вирішують i українські автори, однак втілення їхніх концепцій у жит

тя поки що наштовхується на брак досвіду та технологічного забезпечення.

Довготермінове планування розвитку освіти. Минули ті часи, коли освіту

трактували як явище, яке просто існує і з року в рік відбувається так само. Про

тягом останніх п'ятнадцяти років у різних країнах спостерігаємо тенденцію

довготермінового планування освіти. У документах Європейської Комісії мова

йде про такі терміни: планування – 12 роки; стратегічне планування – 56 ро

ків; планування віддаленого майбутнього – 10, 20 або більше років. У 2000 р.

Данія планувала розвиток освіти до 2025 року; Німеччина, Греція, Португалія і

Великобританія – до 2020 і т.д.137

Цікаво, що в більшості країн центральне планування (у масштабах усієї кра

їни) поєднується з місцевим плануванням (у межах певної територіальної оди

ниці). Всюди спостерігається тенденція до децентралізації, але разом з тим –

прагнення до того, щоб попри децентралізацію, держава визначала найважливі

ші напрямки довготермінових стратегічних дій, а освіта країн ЄС орієнтується

на загальні програми ЄС для освіти і навчання.

На засіданні Європейського Парламенту 25 жовтня 2006 р. було прийнято

нові Програми, розроблені Європейською Комісією, які розпочали діяти на по

чатку 2007 р. Уперше за історію освітньої політики Європейського Союзу було

ухвалено єдину програму, що стосуватиметься питань освіти європейців від ди

тячого до похилого віку. Метою нової програми є внесок у визначення потреби

в довічному навчанні, у розвиток суспільства як просунутого суспільства знан

ня зі сталим економічним розвитком, збільшення і поліпшення робочих місць

та досягнення більшої соціальної узгодженості. Це націлює заохочувати взає

модію, кооперацію і мобільність між освітою і навчальними системами в межах

суспільства таким чином, щоб вони здобували світову якість.

Нова Програма ціложиттєвого навчання (Lifelong Learning Programme), яка

діятиме найближчі сім років (20072013), замінює колишні освітні ініціативи

ЄС "Сократ", "Леонардо да Вінчі" та "Електронне навчання", які завершилися в

кінці 2006 р. Нова Програма об'єднує чотири секторні програми – зі шкільної

освіти ("Коменський"), вищу освіту ("Еразм"), професійне навчання ("Леонар

до да Вінчі") і освіту для дорослих ("Ґрюнтвіґ") та завершується міжсекторною

програмою, що зосереджується на політичній кооперації, мовах, інформаційній

і комунікаційній технологіях, поширенні і використанні результатів. Завер

шальним елементом нової програми є ініціатива "Жан Моне", яка зосереджу

ється на підтримці навчання Європейської інтеграції як теми в університетах, і



 

Освіта і освітня політика в демократичній державі


 

 


 

 

підтримує певні ключові установи і асоціації, активні в цих питаннях. Бюджет

програми складатиме 7 мільярдів євро138.

Болонський процес. Університетська освіта в Європі влаштована в різних

країнах порізному. Відсутність уніфікації на різних рівнях навчання заважає

переходу студентів з одного навчального закладу в інший і визнанню їхніх дип

ломів за кордоном. Реформа вищої освіти в Європі, якщо не заглиблюватися в

історію, розпочалася в 1998 р. у Cоpбонні й об'єднала чотири країни: Францію,

Німеччину, Італію і Великобританію. 19 червня 1999 року міністри, відпові

дальні за вищу освіту, з 29 європейських країн підписали Болонську Деклара

цію, у якій прийняли на себе зобов'язання провести реформу системи універси

тетської освіти з метою її уніфікації.

Болонський процес – це процес структурного реформування національних

систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм та інституційних пе

ретворень у вищих навчальних закладах Європи. Його метою є створення до

2010 року європейського освітнього простору задля підвищення спроможності

випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення

мобільності громадян на європейському ринку праці, підняття конкурентос

проможності європейської вищої школи.

Уявлення про єдиний освітній простір Європи перебуває в постійному роз

виткові. Наприклад, у Болонській декларації мова йде про прийняття системи

вищої освіти, заснованої на двох основних циклах, другий з яких повинен закін

чуватися ступінню магістра і / або ступінню доктора139. У 2003 році уявлення

про систему двох циклів змінилося: якщо у Болоньї ступінь доктора згадувала

ся лише як один з двох можливих здобутків другого циклу (магістр і / або док

тор), то на самміті в Берліні (2003) доповнили структуру вищої освіти третім

циклом, здобутком якого має бути докторський ступінь.

Наприкінці вересня 2006 р. на семінарі "Болонський процес у глобальному

вимірі" зазначалося, що з огляду на різноманітність національних систем осві

ти, диференціацію їхніх цілей та завдань, основною метою є збереження націо

нальної ідентичності освітніх просторів усупереч їхній тотальній глобалізації.

У результаті стратегія зовнішнього виміру має передбачати:

1) збагачення європейських традицій і цінностей;

2) збереження принципів інституційної автономії та академічної свободи;

3) упровадження в життя всіма країнамиучасницями Болонського процесу

основних його положень;

4) урегулювання питання щодо визнання кваліфікацій140.

Основні положення Болонського процесу Міністерством освіти і науки Ук

раїни формально зведені до наступного:



 


 

 

філософія освіти в європейському контексті

 

 

 введення трициклової системи навчальних програм;

 запровадження сучасних технологій навчання;

 введення прозорої системи обліку навчальної роботи студента і викладача,

так звана система ЕСТS;

 встановлення механізмів взаємовизнання навчальних курсів і модулів,

програм в цілому та кваліфікацій;

 створення національного переліку кваліфікацій освіти, сумісного з переліком,

на основі якого буде створюватись Єдиний європейський освітній простір;

 досягнення високої якості освіти за рахунок поєднання навчальної та нау

кової роботи, створення ефективних механізмів гарантій якості освіти;

 досягнення трансєвропейської мобільності студентів і викладачів141.

Болонська система структурує університетську кар'єру таким чином: після


трьох років навчання студенти одержують ступінь бакалавра, після п'яти років

– ступінь магістра і після восьми років – доктора.

Болонський процес на всіх етапах проголошений як добровільний; полі

суб'єктний; багатоваріантний; гнучкий; відкритий; поступовий, і як такий, що

ґрунтується на цінностях європейської освіти і культури та не нівелює націо

нальні особливості освітніх систем різних країн Європи.

Проте яким би суттєвим не був прогрес реформ, які вводяться Болонською

декларацією, місце вищої освіти виходить далеко за програму її структурної ре

форми в Лісабонській Стратегії, як називають рішення Ради Європи, прийняте

у Лісабоні (2000 р.), спрямоване на перетворення Європи в "найконкурентос

проможнішу і динамічну економіку у світі, заснованої на знаннях і здатної за

безпечити стійкий економічний ріст, більшу кількість і кращу якість робочих

місць і велику соціальну згуртованість"142.

"При цьому діяти треба вкрай виважено, аби модернізація вищої освіти не пе

ретворилася на її руйнацію"143. Існують побоювання, що велика кількість студен

тів призведе до неприпустимого зниження рівня якості освіти, внаслідок чого

дипломи будуть недостатніми для кар'єрного зростання. З метою не знизити

якість освіти Міністерство освіти і науки України (МОН) прагне запропонувати

кожній молодій людині той тип програми і вид майбутньої діяльності як випус

кника, який він може опанувати, і встановити таку систему кваліфікацій та посад,

яка надаватиме випускникам ВНЗ можливість отримати роботу. Для цього удос

коналюється класифікатор професій, посад, кваліфікацій та їх узгодження з Пе

реліком програм магістра і бакалавра, зокрема розширюється перелік посад, на

яких зможуть працювати бакалаври. Нині європейські організації з урахуванням

Лісабонської конвенції, Болонських принципів та Берлінського комюніке фор

мують перелік кваліфікацій для Єдиного європейського освітнього простору. Він



 

Освіта і освітня політика в демократичній державі


 

 


 

 

передбачає загальний опис кожного з трьох циклів підготовки, вихідних знань і

компетенцій, що отримують випускники, та діапазон здобутих навчальних креди

тів у бакалаврському та магістерському циклах. Кожна країна створює національ

ні переліки, сумісні із загальноєвропейським144. З метою підвищення ефективнос

ті вищої освіти і науки як дієвого чинника розвитку та інтеграції в європейське

співтовариство у ВНЗ України з 2004/2005 навчального року запроваджено нав

чальну дисципліну "Вища освіта і Болонський процес" для студентів, які навча

ються за освітньопрофесійною програмою магістра та аспірантів.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 8306; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.009 сек.