Свобода як мета освіти

Завданням освіти є "навчання свободи". Розглянемо цей принцип дещо де

тальніше.

Обрії лібералізації освіти з'ясовує В.П. Заблоцький, автор фундаментальної

монографії про лібералізм як специфічний засіб і форму модернізаційної тран

сформації суспільства181. Характеризуючи лібералізм як цивілізаційне явище,

багатовимірність соціокультурного феномену лібералізму В.П. Заблоцький вба

чає в тому, що лібералізм водночас репрезентований такими формами: 1) образ і

стиль мислення, емоційноментальна настанова, світовідношення, аттітюд; 2)

форма філософського світогляду; 3) різновид соціальної теорії; 4) форма полі

тичної ідеології (доктрини); 5) сукупність соціальних практик (інновацій, експе

риментів, емансипацій); 6) соціальнополітичний рух.

Викладаючи релятивістську концепцію лібералізму, а також оригінальну інтер

претацію сучасного лібералізму як універсального ("глибокого"), В.П. Заблоцький

вказує, що "Ключові орієнтири й риси Ліберального Проекту – своєрідної "крис

талічної решітки" ліберального соціального порядку – в ідеалі уособлюють від

крите суспільство, здатне до прогресивного поступального розвитку. Визначне

критеріальне значення мають показники "людського змісту" розвитку: тривалість

життя, подолання найбільш гидких і брутальних форм дискримінації, звільнення

від тиранії і мілітаризму. Образ сучасного суспільства в уявленні ліберальних те

оретиків передбачає динамічність і ефективність соціального організму, гнучкість

і рухливість соціальних інституцій і структур, які стоять на заваді мертвлячій фо

силізації і в той же час створюють режим найбільшого сприяння багатоманітним

проявам життєвих сил суспільства, "провокування", плекання і реалізація креа

тивності людини й соціальних груп. Важливе значення має усталеність і спадко

ємність, жива сила культурних традицій, відкритість майбутньому й готовність ді

яти заради його наближення. Така ідеальна модель Сучасного Суспільства репре

зентує своєрідний цивілізаційний "еталон" суспільства, який акумулює очевидні

наслідки ліберативних новацій і експериментів"182.

Ліберальну трактовку особистості та її свободи В.П. Заблоцький вбачає у то

му, що ніякі визначальні ідентичності для людини не є заздалегідь і назавжди

"заданими" й незмінними, – вони повинні бути наслідком власного вибору й са

мовизначення людини, проекцією власної концепції "Я" на соціальний світ. Від

Філософські стратегії і генеративна освіта

повідно, власне освітою для особистості, як вважає В.П. Заблоцький, може бути

тільки те, що триває протягом усього життя, що складається з низки досвідів і

практик особистісного становлення, з багатовимірного мережива ідентичностей,

які не тільки доповнюють і гармонізують одна одну, але й у чомусь суперечать

одна одній чи навіть конфліктують між собою.

Важливими принципами виховання вільної особистості В.П. Заблоцький на

зиває: виховання в дусі свободи (прикладом є вищезгадувана школа О.Нілла в

Саммерхілі); розвиток креативного ексцентризму, що передбачає міжособистіс

ний діалог, полілог, який формує в дітей почуття того, що вони є свідомі й гідні

носії прав і відповідальності, і кожний з них може оволодіти безліччю форм са

моствердження і самовираження; впровадження фундаментального принципу

особистісної освіти у вигляді принципу особистісних трансформацій (освіта на

різних рівнях має виконувати функції чинника динамічного розвитку й "іннова

ційного дизайну" особистості).

Оскільки формою буття соціуму є безперервно триваючий соціальний експе

римент, обріями лібералізації освіти є ексцентризм і стратагема особистісних

трансформацій, тому сучасна освіта, робить висновок В.П. Заблоцький, має ста

вати свідомо й універсально експериментальною, ексцентричною183.

Ексцентризм у даному випадку передбачає не штучну "оригінальність" і нес

хожість на інших, а принцип міжособистісного діалогу, полілог, протягом якого

суб'єкт освіти оволодіває безліччю форм самоствердження і самовираження.

Пропонується реанімувати принцип навчання на високому рівні важкості і на

ситити процес навчання ексцентричністю, адже мета освіти не "озброїти" люди

ну раз і назавжди якимось "арсеналом", а навчити її виходити за межі звичного і

буденного, "на краї" культури і знання. Така ексцентрична експериментальна

стратегія для освіти має бути основною184.

Цю гіпотезу підтверджує феномен масового захоплення "Гарі Поттером",

який Олександр Геніс пояснює тим, що в романі сфантазована, говорячи термі

ном В.П. Заблоцького, "ексцентрична експериментальна стратегія для освіти":

"Сучасні казки цікаві саме тим, що вони не схожі на сьогодення. Насамперед –

школи. Класичний міф її не знав. Школа – винахід нового часу. Все ще мало освоєна

художня традиція. У творах дорослих авторів школа займає так мало місця, що

цьому, здається, є тільки одне пояснення: зростаючи, ми стараємося про неї

швидше забути. Якщо я цього дотепер не зробив, так це тому, що ще першоклас4

ником дав собі страшну клятву ніколи не ставитися поблажливо до мук, які в ній

пережив. Для дитини школа – рай, що вже на другий день стає пеклом. Потрібно

бути ненормальним, щоб туди не прагнути, і збоченцем, щоб її полюбити. Машина

мук, школа обертає радість пізнання в знаряддя тортур. У світі немає нічого ціка4

філософія освіти в європейському контексті

вішого, ніж учитися. Наприклад, футболу. Та школа бере насильством те, що ми б

віддали їй по любові. Хто ж цього не знав: страх і безсилля, приниження і безправ'я,

глухий одур уроків і гучний дур перерв. Звичайно, шкільне життя мало чим відрізня4

ється від звичайного. Нестерпною її робить новизна випробувань. Дитині важче,

ніж нам, повірити, що це все, що іншого не буде, що, вступивши в колесо Сансари, во4

на котитиме його завжди. Обдурена дитина відмовляє реальності в існуванні, ще

сподіваючись знайти помилку в розрахунках. Не в силах змінити світ, вона хоче йо4

го переправити. Як двійку в класному журналі. У "Гарі Поттері" я упізнаю мрію мо4

го дитинства. Як не дивно, вона співпадає з ідеалом кожного англійця. 114річному

очкарику пощастило потрапити в казкове царство. Готична архітектура, темні

коридори, густонаселені примарами, запорошені фоліанти, дубові столи, смарагдо4

ві газони, парадні мантії, пишні ритуали, вічні традиції, ексцентричні вчителі і ці4

каві уроки. Краща у світі британська школа за вирахуванням тих кошмарів, які

роблять її майже нестерпною"185.

Така оцінка є значущою і з огляду на особистість автора наведеної цитати.

О.Геніс, критик, есеїст, відомий російський письменник, що живе в Америці, є

прикладом сучасного ексцентризму в професійній сфері. Ексцентрична позиція,

добротний ексцентризм почав цінуватися на вагу золота. Навряд чи можна сьо

годні говорити про недалекоглядність "ексцентричних провінціалів" так, як пи

сав ОртегаіГассет у 1920 х р. ("Історичний сенс теорії Ейнштейна"):

"Провінційність завжди і з повною на те підставою вважали чимось закляклим.

Для неї характерний оптичний обман. Провінціал не усвідомлює, що дивиться на

світ з далекої від центру позиції. Він, навпаки, вважає, що перебуває в центрі світу

і судить про "все, немов його бачення центральне. Звідси гідна жалю зарозумілість,

що обертається комічністю. Всі його судження народжуються вже сфальсифіко4

ваними, бо походять з псевдоцентру. Натомість столичний мешканець знає, що

його місто, хоч би яке велике, є тільки точкою в Космосі, позацентровим закутком.

Окрім того, йому відомо, що у світі немає центру, і тому в наших судженнях не

треба брати до уваги накинуту нам реальністю перспективу з нашої власної точ4

ки зору. Ось чому мешканець великого міста завжди здається провінціалові скеп4

тиком, тимчасом як він просто роз важли ві ший."186.

"Якщо в 1920і р. периферійне містечко було цілим світом для його мешкан

ця, і новини з інших місць не мали особливого значення, то, потрапляючи в сто

личний мурашник, він губився для себе та інших, то зараз, де не живи, одні і ті ж

банери мулять очі, одна і та ж реклама на TV, одні і ті ж новини і розмови, що в

селі, що в столиці". Існують галузі науки і навіть, як це не дивно, технології, які в

багатьох аспектах (темп змін, стабільність складу учасників і близькість їх зна

йомства один з одним) співвідносяться з іншими, моднішими, галузями приблиз

Філософські стратегії і генеративна освіта

но як провінційні містечка із столицями на початку минулого століття187.

Проте ексцентризм притаманний не лише особистостям та професійним ко

лам. Французький інтелектуал Ремі Браг доводить, наприклад, ексцентричність

європейської культури взагалі. Р.Браг стверджує, що, коріння західної культури

знаходиться не в Європі, а в Афінах і Єрусалимі. Європейська культурна ідентич

ність знаходиться не в центрі, а за його межами, у понятті ексцентричності188.

Ідентичність Європи ексцентрична, тобто постійно містить у собі нові елементи

зі своїх периферійних областей, а також сусідніх культур. Тому неможливо знай

ти європейський центр. Здавна відкритість іншому, чужому була найважливішою

рисою європейської ідентичності, і збереження цієї відкритості стане живильною

основою для європейського розвитку й у майбутньому – інакше Європа переста

не бути Європою. Вищим проявом цієї ексцентричності Європи для Брага є те,

що він називає романством чи латинством європейців, що для нього означає по

чуття інтелектуальної вторинності, яке завжди зберігалося в римлян і в європей

ців, що примикали до них. Адже грекоелліністична культура й іудеохристиян

ська релігія сформували Європу за посередництвом Риму, для якого вони завжди

залишалися засвоєним чужим. Мюнклер Херфрід вказує, що Браг перевертає, та

ким чином, європейський образ себе, як він виробився в Новий час, і висуває на

перший план замість культурноцивілізаційної переваги європейців їхню здат

ність до адаптації та засвоєння189.

У наш час, коли педагогічні технології характеризуються як центровані на чо

мусь ("дитині", "природі", "знанні", "свободі" тощо), то ідея ексцентричності в ос

віті знаходиться поки що на периферії наукових і практичних пошуків. Свідчен

ням цього є один із номерів журналу Канадської асоціації дослідників курикулу

му (JCACS), присвячених важливості проблеми "ексцентричного курикулуму".

Д.Самара у редакційній статті190 вказує, що багато критичних подій ХХ ст., які

виявилися впливовими, були ініційовані ексцентричністю індивідуумів, що від

хилилися від битих шляхів, переслідуючи особисті одержимі ідеї, які лише деякі

змогли б уявити. Іншими словами, колективний інтелект будьякого суспільства

упроваджений в ексцентричності його (ексцентричних) громадян. Абсолютним

контрастом до цього здається те, що сучасна школа організована навколо незапе

речного припущення про курикулум, який увіковічує поняття основ знань і цен

тралізованого контролю. Що є основним в освіті тоді, – це не так "основний" або

"центральний" навчальний план, але те, що пропонується назвати "ексцентрич

ним курикулумом", формулювання, яке, можливо, лише спочатку здається окси

мороном. Питання, як може найкритичніший аспект формального навчання бути

ексцентрованим, досліджується в цьому номері JCACS різними способами з ме

тою розбудови проектів ексцентричних навчальних планів і аргументації важли

філософія освіти в європейському контексті

вості децентрованого знання191, про що, наприклад, переконливо пише і О.Геніс

в есе "Памяти эрудиции"192. Одначе для інженернометодичних проектів упровад

ження "ексцентричної експериментальної стратегії для освіти" бракує відповід

них проектів освітньої політики, хоча б віднаходження її місця в множині сучас

них освітніх парадигм.

Дата добавления: 2015-05-22