Трикутник: інновація, демократизація і менеджмент 2 страница

ний план під наявні недосконалі підручники забуто, що спочатку потрібно визна

чити, що нам потрібно знати, щоб ВВП становив більшменш пристойну суму, а

вже потім формувати новий навчальний план і укладати нові підручники.

Розвиток суспільства визначається "інтелектуальним капіталом" – "сумою

того, що ви знаєте". Конфуцій зауважив, що суспільство можна змусити до пос

луху, але не можна змусити до знання. Здається, цим принципом і визначаєть

ся важкість розбудови суспільства знання як Нової Атлантиди Френсіса Беко

філософія освіти в європейському контексті

на. Для цього важливо управляти знанням і мати стратегію знання – порядок

розгортання, збереження й трансформації знання в суспільстві.

Про поліпшення освіти мають дбати на регіональному рівні. Знання, якими

володіють або не володіють працівники організації (її "інтелектуальний капі

тал") стають вирішальним чинником боротьби за конкурентні переваги. Успіх

будьякого підприємства, а тим більше навчальної установи, залежить від здат

ності генерувати нове знання і здійснювати його трансфер у межах і поза межа

ми організації. Загострення конкуренції, дедалі більша динаміка змін, орієнта

ція на прибуток вимагають постійного пошуку переваг. Особливе значення здо

буває менеджмент знань, який перетворюєються на вирішальний чинник бо

ротьби за конкурентоспроможність.

Поки що в українських освітніх установах, за невеликим винятком, немає

стратегічного мислення і МЗ. То звідки візьметься в економіці стратегічне мис

лення і МЗ? Саме в освіті ці стратегічні методи роботи мають упроваджуватися

насамперед. Цьому є перешкоди з боку комп'ютерноканцелярської бази і квалі

фікації працівників. Першим кроком освітньої установи має бути вдосконалення

трансферу знань у власних межах – важливої складової управління знаннями,

процес створення знання і переміщення його з однієї частини організації в інші.

МЗ, якщо не зводити його лише до наявності електронного офісу, привабливий

для країн з перехідною економікою своєю дешевизною порівняно з іншими спосо

бами розвитку (закупівля нових технологій, обладнання, ресурсів тощо). Книги чи

електронні засоби дешевші за відповідні технології чи предмети, або взагалі, як на

голошують апологети "нової економіки", мають "нульову вартість"415. Але при цьо

му забувається, що придбати книгу і здобути знання, що закодовані в ній – це різ

ні речі. Різні речі – підключитися до Інтернету і споживати з нього інформацію. Ін

тернет хоч і викидає інформацію, майже за Гоголем, як макітра вареники, але "ін

тернетівський вареник інформації" все одно потрібно "ковтати". Тому проблеми

впровадження МЗ із спроби зрозуміти, чим він є, переходять у проблеми навчаль

ного процесу, філософії освіти, педагогіки, з одного боку, а з іншого – у проблеми

наукознавства, теорії інтеграції знання, у пошук методик калькування капіталу

знання, створення метрики інтелектуального капіталу.

Американський МЗ спрямований на те, щоб не втратити найдрібніші знання

його службовців. МЗ українських організацій має поки що турбуватися про те,

чи все, що потрібно знати, їх службовці знають. "Що ми не знаємо?" – ось най

важливіше питання, на яке потрібно знати відповідь нашим освітнім установам.

Стратегічним менеджментом це питання конкретизоване у серії наступних:

 Чи існує наша чітка місія (інституту, школи)?

 Чи спрямована наша діяльність у майбутнє?

Інноваційні ідеї демократизації школи

 Чи розуміють співробітники стратегію своєї установи?

 Чи має значення чинний розподіл праці в організації?

 Чи досить гнучка структура нашої організації?

 Чи сприяє вона доброму спілкуванню між людьми і координації їх дій?

 Чи є логіка в тому, хто чим займається?

 Чи досить професійний штат?

 Яка наша організація як роботодавець?

Чи є в організації весь спектр здібностей і професійних навичок, які дають їй розвиватися?

 Чи є прогалини в цій сфері?

Яким чином організація допомагає зростанню і самовираженню своїх співробітників?

 Чи існує продумана система управління ресурсами?

 Чи знають співробітники та керівництво організації, що скільки коштує?

 Як ухвалюються рішення?

 Які відносини з клієнтами?

 Чи відображає імідж організації те, що Вам хотілося б?

 Чи існує ясність відносно системи цінностей, прийнятої в організації?

 Чи є чітке розуміння вибору пріоритетів?

 Чи є чітке розуміння щодо того, як Ви працюєте і в ім'я чого?

Я добре розумію почуття керівника освітньої установи, який дочитав до кінця

цей перелік питань. Але іншого шляху поліпшення роботи освітньої установи – як

відповісти серйозно і чесно на ці питання і після цього розробити і здійснити від

повідну стратегію – немає.

І якщо ми говоримо про адаптацію американського досвіду, то потрібно обира

ти як для його оцінки, так і наших результатів, саме цей кут зору, стратегічний.

Чи можливо адаптувати американський шкільний менеджмент в українських

умовах? Здійснення на початку 1990х років для директорів українських шкіл

програми "Лідер ХХІ століття", що передбачала ознайомлення з ним, показує, що

той мотиваційний потенціал, який внесла ця програма, більшістю її учасників ре

алізований у їхній діяльності.

Так, окремий учитель може змінювати композицію своїх уроків, використову

ючи демократичні засади американської педагогіки; окремий директор може впро

ваджувати мотиваційні засади її менеджменту; окремі відділи освіти здатні впро

вадити ту чи іншу модель рейтингу чи оцінки шкіл; окремі громади здатні створю

вати благодійницькі фонди для освіти. І ці дії мають, як читач прочитає у статтях

цього розділу, певний ефект.

Проте цей ефект у багатьох відношеннях поки що є "умовним" в умовах недоско

налих програм і підручників, невизначеності щодо легітимності концепції громадян

ської освіти; в умовах авторитарного менеджменту, коли директор школи потерпає

філософія освіти в європейському контексті

в лещатах господарських проблем школи (за вирішення яких його переважно й пи

тають) та безмежного потоку циркулярів вищестоящих організацій.

Якось один з українських академічних діячів зауважив, що в Україні майже не

має "педагогічних зірок", рівносильних "педагогічним передовикам" радянського

періоду її історії. Звичайно, якщо зірки не запалюють, то це теж комусь потрібно.

Ми повинні бути свідомими того, що сучасні економічні умови, у яких працює ук

раїнський учитель, не надають йому можливості акумулювати енергію, щоб спалах

нути педагогічною "надновою" зіркою. Коли основна маса педагогів не має змоги

купувати потрібну літературу і періодику, доступу до Інтернету і комп'ютерної тех

ніки, та й взагалі задовольняти свої побутові і культурні потреби, то за цих умов вже

добре те, що багато учителів ще дивним чином залишаються "іскрами", що запалю

ють пізнавальні смолоскипи учнів.

І саме тут, у цих критичних умовах і знадобиться американський досвід. Бо й не

такі вже грандіозні засоби в освіті США. Узяти хоча б план Буша з реформування

освіти "No Child Left Behind". Прихований намір плану – приватизація шкіл, змен

шення тягаря освіти на бюджети штатів416. Наскільки це правда, нехай визначають

самі американці, але фіскальний тиск в Україні стримує ініціативу створення при

ватних шкіл. Батьки щодалі частіше розуміють марність безкоштовної державної

освіти, навіть не згадуючи її корупційний характер. Бідний і принижений учитель

не навчить своїх учнів бути багатими і гідними свого призначення.

Український учитель для цього має думати, як об'єднатися у різноманітні про

фесійні асоціації, щоб акумулювати досвід свій і колег та вести рівноправний діа

лог з органами, людьми, чиновниками в управліннях освітою. Нещодавно прове

дений Форум освітянських громадських організацій показує, як ще багато ми мо

жемо запозичити в американській освіті в цьому напрямі.

Любовний трикутник української освіти – інновація, демократизація і менед

жмент – належить нарешті розв'язати, вивівши його з території бермудського три

кутника. Це можливо лише при згуртуванні учительської громади в коаліцію ав

торитетних громадських організацій, у трансформацію учительства, нехай і не в

заможну, але еліту у справжньому сенсі цього слова зі значним інтелектуальним,

культурним та символічним капіталом.

Тож адаптація досвіду – це передусім засвоєння концепцій, які функціонують

в американській освіті – концепції активної школи, чартерних шкіл (певною мі

рою навчальних закладів "нового типу" початку 1990х рр.), концепції громадян

ської освіти тощо. І перші уроки цього досвіду для освіти України можуть бути

сформульовані крилатим жорстким висловлюванням американського менед

жменту "змінюйся або помри".

Я не можу претендувати тут на повне висвітлення і узагальнення усіх цих пи

Інноваційні ідеї демократизації школи

тань. Проте хотів би апелювати до досвіду Національної Асоціації Керівників Се

редньої Школи\ Center for Principal Development National Association of Secondary

School Principals (NASSP)417. Ця асоціація об'єднує 33000 директорів шкіл та їх

заступників, у її рамках вони мають можливість стати "фантастичними лідерами".

Нещодавно асоціацією була проведена конференція "Visionary Leaders: Architects

of Change"\ "Фантастичні лідери: архітектори змін", присвячена проблемам реалі

зації цього девізу.

Фантастичні лідери на виклики часу відповідають зростанням творчого потен

ціалу і нововведеннями. Вони припускають позитивне майбутнє і формують дух

позитивних змін. Вони забезпечують ясне керівництво і відчуття мети. Фантастич

ні лідери створюють і плекають позитивну зміну – як у своїх межах, так і у тих, хто

навколо них. Вони, як архітектори змін, створюють бачення. Навчаються, як поліп

шувати свою школу і своє лідерство. Вони трансформують свою школу. Наполег

ливо здобувають із різноманітних джерел ресурси, інформацію і стратегії, які почи

нають здійснювати негайно. Сподіваюсь, що читання статей антології відновить

дух і народить у читачів зобов'язання до створення позитивних змін у їхніх освіт

ніх установах. В усякому разі, я мав такі відчуття, перечитуючи статті антології.

2. Пошук пісочниці як таємниці американської філософії освіти (АФО)

Досліджується американська філософія освіти як прихований параметр україн4

ських дискусій і протиотрута щодо позитивістського устрою української освітньої

системи, як гарантоване продовження розвитку освітньої думки і педагогічної

практики. Її пізнання інтерпретується як виникнення необхідних творчих мутацій

для розвитку української освіти як справи (бізнесу) кожного, і впевненості, що змі4

нена школа змінить Україну. Пропонуються відправні точки для філософських роз4

думів українських дослідників – поворот до повсякденності і розробка ефективних

способів представлення знання.

Американська філософія освіти (АФО) – прихований параметр українських

дискусій зламу ХХХХІ ст. Навіть тоді, коли термін АФО не згадується, мова не

рідко ведеться саме про неї. Наведу приклади. Коли університетський професор фі

лософії В. Шкода пише "про розбещуючу дію влади", зіставляючи два способи жит

тя, і пояснює нинішній освітній бум наявністю "людей глобальних мереж, яким ні

чого від Системи не потрібно, крім формальної приналежності" і приводить факт,

мовляв, кожний сьомий програміст, який працює у США, здобув освіту в Харкові,

а в Чикаго, кажуть, вельми поважають харківський мехмат, то професор неявно го

ворить саме про американську філософію освіти 418.

Про неї професор міркує і тоді, коли дивується неочевидній ефективності педа

філософія освіти в європейському контексті

гогічної праці: "А ось ви викладаєте в державному ВНЗ деяку "дисципліну". І дуже

скоро з'ясовується, що головне тут – записати години. Стосовно багатьох "дис4

циплін" ніхто не може виразно пояснити, що ви, власне, робите. І чому потрібно ро4

бити те, що ви робите. І що буде, якщо… ви перестанете це робити. Звичайно, на

всі ці питання в Системи заготовлені відповіді. Їх корисно вислуховувати культуро4

логам, що спеціалізуються з теми "ідеологія як самовиправдання"...".

Інший приклад. Коли український доктор економічних наук П. Лазаренко в ін

терв'ю українському телебаченню (листопад, 2005) заявляє, що його "Америка ба

гато чого навчила", що це лише раніше він "політично кон'юнктурно міг говорити

одне, а робити інше, тепер же Система навчила його поважати закон, конститу

цію", то мова знову про американську філософію освіти, якої бракує Україні, не

здатній деяких докторів наук навчати основ громадянської освіти.

Третій приклад. Американський професор М. БогачевськаХом'як повідомляє:

"Правда, в Америці багато несправжніх докторів, багато титулів, що не мають ні4

якої вартості, безліч академій і сонми пустохвалебних публікацій, що перерахову4

ють досягнення визначних осіб. Але з ними ніхто не рахується… Американці, як і

стародавні греки, просто продовжують науковий досвід. Наразі в тому і переваги

американської науки. Та коли вона пошкарубне у пошуках титулів, у виконанні всев4

ладних постулатів, у сліпій вірі у вищість власної шкільної освіти, у тупому повто4

ренні навіть найбільш витонченої мудрості, а ще коли у її школах пошириться спи4

сування – тоді Америка втратить свою силу!"419.

Письменниця Оксана Забужко вказує, що "українська наука стала стрімко дег4

радувати, перетворюючись на бізнес торгівлі дипломами" (2005), і при цьому всьо

му, одному з делегатів з'їзду працівників освіти западає у душу яскравий виступ на

з'їзді голови ВАК, який говорить, що "…сьогодні ВАК – єдине мірило наукової цін4

ності дисертацій при їх розгляді на присвоєння вченого ступеня… Подобається нам

чи ні, але у світі не визнаються ні наші атестати про середню освіту, ні дипломи

про вищу, а ось наші вчені ступені цілком конкурентоспроможні. Неприпустимо, ко4

ли їх починають роздавати різні навчальні заклади. Це може серйозно дискредиту4

вати досягнення України на світовому рівні"420.

Отже, якщо "силу Америки" вбачають у різноманітності, то "сила України" ви

являється в існуванні "єдиного мірила наукової цінності". Дискусію про плюра

лізм – монізм розпочинати не варто, оскільки "існування для України своєї прав

ди" є всевладним постулатом віри, з яким змагатися науковим способом марно.

Важливіше визначитися у таємничому феномені АФО, який в Україні (як і в пос

традянському просторі загалом) досліджується недостатньо повно421.

З інноваційним суспільством США контрастує їхня потужна освітня мегамаши

на, що має катастрофічні збої, через що її називають "MisEducation", тобто "непра

Інноваційні ідеї демократизації школи

вильною", чи "помилковою" освітою422. Те, що проблема "MisEducation" є досить

гострою, підтверджує понад 20 тисяч сторінок в Інтернеті та більше ніж десяток мо

нографій у США за цим ключовим словом. Про "неправильну освіту", чи "помил

кову освіту", свідчать розбіжності між роботодавцями та педагогами в розумінні

складових необхідної компетентності людини ХХІ ст. У "неправильності" організа

ції освіти переконує і дослідження, яким встановлено глибоку невдоволеність учи

теля своїм статусом та іміджем і який "відчуває себе скоріше рабом, ніж педагогом".

Гострій критиці піддано і освіту в Росії на ІІму Всеросійському філософсько

му конгресі (1999) у доповіді А. В. Перцева:

"Позитивістська освіта, здійснювана нині на гроші держави (російської – С.К.),

є або марною, або шкідливою для її подальшого існування. І державні мужі підсвідо4

мо відчувають це, урізуючи її фінансування… Давно час сказати, що навіть за мір4

ками Великої Радянської Секретності термін зберігання таємниці позитивістсько4

го устрою нашої освітньої системи закінчився. Настав час відкрито визнати, що

вона не випливає, як те доводилося доводити раніше для обґрунтування непоруш4

ності держави "реального соціалізму", зі стрункої системи форм руху матерії, … а

також не є неминучим результатом неухильного розвитку класової боротьби, по4

чинаючи з фатального розшарування родової общини. Ні, вона була вигадана цілком

конкретними людьми у конкретний час"423.

Далі А.В.Перцев проголошує доповідь, як було вигадано радянську освіту, обґ

рунтовуючи метод роботи філософії як веселої науки за Мішелем Монтенем. Пер

цев засумнівався "у найсамоочевиднішому", у Дитячій Пісочниці як артефакті радян

ської системи освіти, оскільки спочатку у Відні він не помітив жодної дерев'яної спо

руди, наповненої піском для дитячих забавок. Перцев з'ясовує, що Пісочниць немає

в жодній країні західного світу і не було їх у дореволюційній Росії, отже, припускає

дослідник, вони були впроваджені більшовиками, здійснюючи план тотальної "сенсі

монізації" всієї країни. Великий соціалістутопіст і граф Клод Анрі де Рувруа СенСі

мон (17801825) керувався ідеєю, згідно з якою кожна людина, починаючи з ранньо

го дитинства, повторює весь шлях розвитку людства. Різні етапи цього шляху можна

умовно іменувати за назвами державлідерів, що виділялися на кожному з етапів,

"так що до цієї держави виключно повинні бути віднесені всі успіхи людського розу

му, досягнуті в епоху процвітання цієї держави". Отже, формула розвитку людства і

формула розвитку кожного сучасного індивіда, за СенСімоном, така: первісне сус

пільство – Стародавній Єгипет – Стародавня Греція – Стародавній Рим – сарацини.

За цією концепцією і було організоване більшовиками планове і тотальне запровад

ження Дитячих Пісочниць як початку позитивістської (за О. Контом) освіти.

А.В. Перцев, як і В.В. Шкода, вказує, "ця система встигла стати самоочевидною,

а, отже, над нею просто ніхто не задумується – точно так само, як ніхто не вважає

філософія освіти в європейському контексті

за потрібне задумуватися над тим, чому двічі по два – чотири. Ніхто не розуміє

глибокого значення Пісочниць, освітній ешелон котиться за інерцією, навіть втра

тивши машиністів: пісок акуратно завозиться у всі місця, ще не зачеплені перебу

довою"424.

Тезу Перцева про те, що в західних країнах пісочниць немає, спростовують Шве

ція та США. У педагогічному коледжі Університету Північного Техасу (UNIVER

SITY OF NORTH TEXAS, DENTON) на подвір'ї дитячого садка для дітей виклада

чів університету розташована велика розкішна пісочниця під стаціонарним дахом і

накрита поліетиленом. Артур Харкінс, професор з університету Міннесоти, підтвер

див наявність пісочниць у США, зауваживши, що наполегливо ведеться їх захист від

тварин (жовтень 2002). Мабуть, не все так однозначно.

Проте на подібність освіти США до радянської моделі освіти вказують за допо

могою цитування праць Крупської і рекомендацій сучасних документів США сто

совно освіти і висловлювань державних діячів і учених.

Отже, пізнати таємницю АФО шляхом зовнішнього огляду США не вдається.

Доведеться дізнаватися про це в американських фахівців.

3. "Сухий залишок" АФО

Філософи освіти виходять з того, що вчителі потребують допомоги насамперед у

визначенні критеріїв найефективнішої вчительської діяльності. Педагогіка (наука i

практика) роздвоюються між цікавими, але абстрактними ідеалами прогресивної пе

дагогіки та тисячами рекомендацій, розроблених численними групами підтримки

шкільних реформ. Але що ж означає вираз "найефективніша вчительська діяльність"

і якi критерії її визначення? Список найкращих практичних дій учителя, виведених

із стандартів різноманітних навчальних проектів, розроблених асоціаціями педагогів,

дослідницькими центрами та групами щодо складання змісту освіти США, філософ

ськоосвітніх концепцій, були детально описані Г. Даніелем та М. Бізар425.

До якостей та характеристик найефективнішої учительської діяльності ці автори

зараховують: 1. Особистісну зорієнтованiсть; 2. Спирання на досвiд; 3. Рефлектив4

нiсть; 4. Аутентичність; 5. Холiстичнiсть; 6. Соцiальну спрямованiсть; 7. Спiвробіт4

ництво; 8. Демократичнiсть; 9. Пiзнавальнiсть; 10. Розвивальність; 11. Конструкти4

візм; 12. Психолiнгвiстичнiсть; 13. Викличність; 14. Послiдовнiсть; цiлеспрямованiсть.

Визначено також ключові стратегії успішної діяльності вчителя: "Інтегративні

модулі", "Діяльність малих груп", "Презентація навчання", "Класна кімната як

майстерня", "Справжній досвід", "Рефлексивне оцінювання".

Імовірно, що в цих переліках пропущено щось важливе. Тема визначення найкра

щої вчительської діяльності залишається відкритою. Але ці принципи і становлять

Інноваційні ідеї демократизації школи

"сухий залишок" сьогоднішньої англоамериканської філософії освіти.

Я не робив би поспішних висновків, оскільки порівнювання систем освіти є

справою поки що непевною, можна відшукувати як недоліки, так і переваги в осві

ті й у них, і в нас. Але "чомусь" наші учні "списують", а їхні вважають це недостой

ним. Чи не повторюється з педагогікою та ж сама історія, як і у випадку застосуван

ня виробничих технологій та технічних досягнень, для ефективного використання

яких потрібна висока загальна і технічна культура життя і мислення, яка здебіль

шого прихована за очевидним фасадом невпинного впровадження "ноухау"?

Актуальність цих проблем передусім обумовлюється незадовільним представ

ленням знання у наш час, про що вже вище згадувалося. Тому нинішня освіта не

вільно інтуїтивно прагне продукувати Читачів, але доцільною метою освіти має

стати продукування Авторів.

Щоб пояснити значення АФО для України, нагадаю один із методів підготовки

менеджерів, так званий Shadowing (від англійського "shadow" – тінь). Він полягає

в тому, що практикант протягом певного часу слідує по п'ятах за менеджером і по

тім надає йому звіт. У звіті міститься розгляд "стилю лідера" цього менеджера, виз

начення того, що робить його успішним менеджером, і міркування про те, що взага

лі потрібно для того, щоб бути хорошим менеджером. Практиканттінь не повинен

критикувати і вносити пропозиції, він тільки висловлює свої спостереження.

Українські дослідники здійснюють Shadowing АФО, допускаючи при цьому

численні помилки – системні, соціальні, професійні, кар'єрні, лінгвістичні, цере

моніальні, які зазвичай робляться при переході з культури в культуру, при перек

ладі з мови на мову. Такі помилки, вказує автор терміна "Амероссия"426, можуть

виконувати роль творчих мутацій, вирішальних факторів еволюції, що ведуть до

виникнення нових видів і нових культуру в системах життя, що розвиваються.

Пізнання АФО сприяє виникненню таких мутацій, необхідних для розвитку

української освіти. І можливо, найважливішою мутацією є розуміння, що освіта є

справою (бізнесом) кожного, якщо я правильно зрозумів ідею книги D. Littky427, і

впевненість, що маленькі школи змінять велику Америку428.

Для цього відправною точкою філософських роздумів українських дослідників

мають бути звичайні речі, поворот до повсякденності, приблизно так, як виклада

чі американських університетів проаналізували популярний серед дітей молодшо

го шкільного віку "серіал Симпсони"429, встановлюючи, як можна зв'язати Гомера

Симпсона з перипатетизмом, а Меггі – з давньосхідним світоглядом, чого бракує

Барту для перетворення на ніцшеанську надлюдину і чим міг би зайнятися в

Спрингфілді Карл Маркс.

філософія освіти в європейському контексті

Дата добавления: 2015-05-22