Історичні форми діалектики

Альтернативи діалектики.

.

Нині з ідеєю розвитку погоджуються майже всі, але спостерігається неоднозначне його розуміння. Альтернативою діалектиці є інші методології, а саме метафізична, софістична, еклектична.

Метафізика — це філософський метод догматичного та консервативного мислення. З його позицій речі існують як створені один раз і назавжди, вони розташовані в певному порядку і можуть лише змінювати місце в просторі. Визначальною ознакою цього методу є механістичне розкладання цілісного об'єкта на багато незалежних одна від одної складових.

Софістика — це філософський метод аргументації, який, використовуючи гнучкість і відносність понять, вириває із загального зв'язку дійсності випадкову, несуттєву ознаку і хитрощами намагається обґрунтувати і виправдати її як суттєву і визначальну.

Еклектика — це філософський метод безпринципного, механічного поєднання в одному погляді різних позицій без виокремлення головного, визначального, суттєутворювального положення.

Історії філософії відомі три основні її форми: антична, німецького класичного ідеалізму і матеріалістична.

Антична діалектика започаткувала всі її форми. Мислителі Стародавньої Греції Геракліт, Сократ, Зенон, Арістотель вперше показали світ подібним до потоку річки, в яку неможливо увійти двічі, результатом взаємодії протилежностей. Однак зрозуміти розвиток як процес якісних змін, як виникнення принципово нового античні філософи ще не могли. їх вчення було стихійним та наївним, але діалектичні здогадки були геніальними.

Діалектика німецької класичної філософії — друга її історична форма. Вона успадкувала все позитивне з діалектики античних попередників і філософським генієм Г. Гегеля перетворилася на науково-раціональний всезагальний метод мислення.

Г. Гегель — творець діалектичної логіки. Сутність діалектики він вбачав у з'ясуванні єдності протилежностей. Діалектика є осягненням суперечностей у їх єдності. Протилежності тотожні, але будь-яка тотожність — це завжди і відмінність, а розвиток є процесом переходу явища з одного якісного стану до іншого. Однак моделлю діалектики для Г. Гегеля була не об'єктивна реальність, а мислення. Відповідно він розумів і розвиток як саморозвиток абсолютного духу від буття ідей до поняття. Поняття — суб'єкт і об'єкт такого процесу, а діалектика — діалектика попять. Така позиція суперечила даним сучасного Г. Гегелю природознавства, що визнавало діалектику речей, природи, тобто об'єктивну діалектику.

Матеріалістична діалектика — третя її історична форма. Розроблена К. Марксом і Ф. Енгельсом, марксистською філософією в цілому, вона стала результатом синтезу гегелівської ідеалістичної діалектики та філософського матеріалізму (його ще називають антропологічним матеріалізмом) Л. Фейербаха. Матеріалістична діалектика є вченням про всезагальні зв'язки і найбільш загальні закони розвитку буття та мислення. У пій суб'єктивна діалектика (діалектика понять) є відображенням об'єктивної діалектики (діалектики об'єктивного буття). Ця діалектика стала аналогом руху реального світу природи, суспільства, людини, а не навпаки, як у Г. Гегеля.

Матеріалістична діалектика у застосуванні її до вивчення природи с діалектикою природи, до пізнання — теорією пізнання, до мислення діалектичною логікою, до суспільства — діалектикою суспільного життя. Діалектико — матеріалістичний аналіз явищ природи, суспільства і свідомості людей дає можливість відкривати закономірності і рушійні сили їх розвитку, науково передбачати майбутнє і знаходити реальні способи його створення. Завдання будь-якої цивілізованої людини — засвоєння діалектичного стилю мислення, тобто осягнення дійсності в усій її різноманітності, у постійному русі, суперечливості, взаємодії нового зі старим.

Дата добавления: 2015-05-22