Походження і сутність людини. Антропологія

Колективне, індивідуальне і символічне несвідоме, архетипи. Психоаналіз

Категоріальні елементи і структури свідомості. Самосвідомість і рефлексія.

Свідомість як форма відображення.

Проблема визначення свідомості.

Походження свідомості.

Походження і сутність людини. Антропологія.

План

Тема 8. Буття людини та свідомості

Теми для написання рефератів

1. Філософське поняття істини.

2. Класична і некласична концепції істини.

3. Істина і буття.

4. Основні ідеї та обґрунтування філософського агностицизму.

5. Проблема критеріїв істини в сучасній філософії.

6. Теорія пізнання як філософська наука.

Література

1. Алексеев П.В., Панін А.В. Теорія пізнання і діалектика. – М., 1991.

2. Гайденко П. П. Наукова раціональність і філософський розум. М., 2003.

3. Ільїн В.В. Теорія пізнання. Введення. Загальні проблеми. – М., 1991.

4. Історичні типи раціональності. Т. 1. М., 1995

5. Кант І. Критика чистого розуму. – М., 1994.

6. Микешина Л.А., Опеньки М.Ю. Нові образи пізнання і реальності. – М., 1997.

7. Микешина Л.А. Філософія пізнання: Полемічні глави. М., 1992.

8. Лешкевіч Т. Г. Теорія пізнання та філософія науки. Ч. 1. Ростов – на-Дону, 2002.

9. Лешкевіч Т. Г. Філософія науки. Світ епістемології. Ростов-на-Дону, 1999.

10. Порус В. Н. Раціональність. Наука. Культура. М., 2002

11. Рассел Б. Людське пізнання. – К., 1997.

12. Хюбнер К. Істина міфу. М., 1996.

Незважаючи на те, що людина живе на Землі мільйони років, вона дотепер знає дуже мало про своє походження і про своє призначення. Хоча кожному з нас і здається, що себе він знає добре, але на ділі ми нічого певного не можемо сказати ні про те, що таке наше мислення і свідомість, ні про те, що таке наше тіло і які його елементи і функції. Щоб показати всю незначність і у той же час велич людини перед могутністю стихій світу й обличчям Бога французький філософ Блез Паскаль писав: «Так що ж таке, нарешті, людина в природі? Ніщо в порівнянні з нескінченним, усе в порівнянні з незначністю, середина між нічим і всім. Від нього, як нескінченно далекого від збагнення крайностей, кінець речей і їх початок безперечно сховані в непроникній таємниці; він однаково нездатний бачити і незначність, з якої витягнутий, і нескінченність, що його поглинає» [4, 68].

Учені, теологи і філософи до сьогодення сперечаються, який варіант походження найбільш відповідає дійсності: з одного боку – походження від однієї першої людини (варіант панспермії або божественний), з другого – еволюційним шляхом з матерії (відповідно до теорії Дарвіна). Наука на це питання не має ясної відповіді.

Відповідно до сучасних наукових уявлень про походження світу, життя на Землі виникло приблизно 4 млрд років тому, а людина в сучасному виді приблизно 40 тис років тому. Однак якщо період становлення життя пов’язаний зі схованим процесом переходу хімічної еволюції в біологічну, то формування людини (з мавпи) відбувалося приблизно останні 20 млн років у вигляді еволюції: мавпа – мавполюдина – рамапітек – гомінід (перший предок). В XIX ст. Пастер ускладнив аналіз проблеми походження, переконливо показавши, що живе породжується тільки живим, і тоді сам факт породження життя із землі стає досить проблематичним. Цю проблему намагався вирішити біохімік А.И.Опарін. Відповідно до його гіпотези, у результаті абіотичних синтезів вуглецевих поєднань і їх наступної предбіологічної (хімічної) еволюції на землі склалися необхідні умови для появи життя.

Інший підхід, запропонований С. Арреніусом, заснований на гіпотезі панспермії, припустив, що зародки земного життя були занесені з інших космічних об’єктів метеорами.

Існує і проміжна теорія. Американські вчені, зібравши дані про генотип всіх рас і народів, заклали всі ці дані в сучасні обчислювальні машини, щоб вони порахували, чи могло людство відбутися з однієї особини, або ж існує безліч прабатьків людства. Цей складний процес обробки відбувався більше 20 років й у цей час обраховано більше 80% даних. На основі наявних уже результатів американські вчені встановили, що є великою ймовірність того, що все людство відбулося від двох перших людей (умовно кажучи, Адама і Еви).

У східній містичній літературі і її коментарях еволюція «духовного» обчислюється зовсім іншим (набагато більшим) порядком років. Зокрема, як вважає відомий офтальмолог Мулдашев, що побував у сховищах східної мудрості в Тібеті, духовна еволюція на Землі пройшла дуже довгий шлях, на якому були і набагато більше мудрі істоти, чим сучасна людина (6-, 12- і 60-метрові гіганти), які знали все не тільки про Землю, але й про Всесвіт у цілому. Деякі з цих істот, перебуваючи в певному стані (нірвані) у гімалайських печерах при температурі приблизно 0-4º С (коли вода ще не замерзає, але вже має властивості консервації), живуть (точніше зберігаються) мільйони років, вони здатні виходити із цього стану й бути активними. Згідно Мулдашеву, у таких печерах зберігається генофонд усього живого. Знамениту легенду про гімалайських мудреців (махатм), які керують світом, він пов’язує саме з мешканцями цих печер.

Це різноманіття варіантів походження людини привело до того, що й у сьогоденні ми мало наблизилися до загадки появи людини. Не ясні й механізми існування людини. В останній російській філософській енциклопедії пишеться: «людина – істота, що є найбільш відомою собі у своїй емпіричній фактичності і найбільше важко уловимою у своїй сутності. Способи буття людини у Всесвіті настільки унікальні, а її структура складена з настільки однорідних і суперечливих підстав, що це служить майже непереборною перешкодою на шляху вироблення якого-небудь короткого, нетривіального і у той же час загальноприйнятого поділу таких понять, як «людина», «природа людини», «сутність людини» і т. ін. Можна розмежувати щонайменше чотири підходи у визначенні того, що таке людина; 1) чоловік у природної систематиці тварин; 2) чоловік як суще, яке виходить за рамки живого світу і у деякій мірі протистоїть йому; 3) чоловік у сенсі «людський рід» і, нарешті, 4) чоловік як індивід, особистість. Як показує багатовіковий досвід, точно відомо не меньш ниж три відповіді на питання про те, що таке людина...: 1) дескриптивне (описове), 2) атрибутивне (як характеристика її властивостей) і 3) сутнісне»[1]. Тут треба зазначити що «наукам про дух» (гуманітарним наукам) властиві особливі методи, таки як розуміння та описовість, на відміну від «наук про природу» (природничих наук), де панують такі методи, як пояснення і доказ. У зв’язку з тим, що «науки про дух» насамперед пов’язані з життєдіяльністю самої людини (її буттям в собі, у природі, у суспільстві та у богові), стає зрозумілим, що її проблемами займаються такі науки, як антропологія (наука про людину як таку), природознавство (у сенсі дослідження властивостей людини в природі), соціологія, теологія, а також метафізика, філософія і релігієзнавство (у приватних аспектах). У сучасній білоруській енциклопедії відповіді на указані вище питання по суті також немає: «Людина – фундаментальна категорія філософії, що є значеннєвим центром практично будь-якої філософської системи. Складність філософського визначення людини складається в неможливості однозначного підведення її під будь-яке широке родове поняття (наприклад, природа, Бог або суспільство), оскільки людина завжди одночасно мікрокосм, мікротеос і мікросоціум. Тим самим філософське збагнення людини завжди розвертається не просто через реконструкцію її сутнісних характеристик, але через осмислення її буття у світі, суспільстві, де «людина – це у відомому сенсі все» (М. Шелер) [2]. Отже, ми бачимо, що практично всі науки займаються в загальному або частковому планах проблемою буття самої людини, але незважаючи на їх спільні зусилля поняття людина так і залишилося загадковим і невловимим.

Коли ми намагаємося описати, яка є людина і яке її походження, то перед нами насамперед виникають певні історичні картини буття людини, що відповідають різним міфологемам і філософемам. Це пов’язане з тим, що наша свідомість, зіштовхуючись із непоясненим, прагне насамперед повернутися до традиції і відтворити традиційні картини і уявлення. У своїй знаменитій роботі «Положення людини в космосі» М. Шелер затверджує, що при слові «людина» у свідомості європейської людини починають зіштовхуватися між собою три зовсім несумісних кола ідей. По-перше, це коло уявлень іудейсько-християнської традиції про Адама і Еву, про утвір, рай і гріхопадіння. По-друге, це греко-античне коло уявлень, у якому самосвідомість людини вперше у світі піднялася до поняття про її особливе положення, про що говорить теза, що людина стає людиною завдяки тому, що в неї є розум. Третє коло уявлень – вже також традиційне – коло уявлень сучасного природознавства і генетичної психології, відповідно до якого людина є підсумок досить пізнього розвитку Землі, істота, що відрізняється від форм, що передують її у тваринному світі, тільки ступенем складності поєднання енергій і здатностей, які самі по собі вже зустрічаються і у нижчій в порівнянні з людською природі. Між цими трьома колами ідей немає ніякої єдності. Таким чином, у нас є природнича, філософська і теологічна антропології, яким немає друг до друга ніякого діла[7, 133].

Вся міфологічна і історико-філософська традиції, як західна, так і східна, вишукували особливі властивості людини для того, щоб вписати її в загальну структуру буття космосу і Бога. Людина на ранніх ступенях розвитку суспільства не виділяла себе із природи. Ця якість знаходить своє вираження в антропоморфізмі стародавніх греків (у якому космос і боги сприймалися як живі істоти за аналогією з людиною), у космологічному уявленні про «всесвітню людину» – пурушу (в індійській ведичній традиції) і т.ін. У християнстві ситуація помінялася: міфологічний світ будувався за образом і подобою людини, християнський світ вибудовує людину і світ за образом і подобою Богові. Завершенням останньої традиції є розробка ідеалів гуманізму в епоху Відродження, коли людина постає вищою цінністю. Як затверджував Піко делла Миранделла, людина є чудо із чудес. Характеризуючи трагізм буття людини між двома нескінченними величинами (незначністю і божественним абсолютом), французький філософ Нового часу Б. Паскаль назвав людину «мислячим очеретом». У роботі німецького філософа І. Канта «Антропологія з прагматичної точки зору» дана перша філософська розробка антропології. В XIX ст. людина розглядалася вже не стільки як мисляча істота, скільки, з одного боку, як начало, що воліє (має волю), з іншого боку – суспільно-історична істота. А. Шопенгауер, С. Кьеркегор, Ф. Ніцше уявляли людину як екзистенціальну істоту, наділену «волею до влади». Маркс, що розробив на противагу ідеалізму і стихійному екзистенціалізму матеріалізм, розкриває людину як працюючу, сутність якої формує її праця (саме праця людини визначає еволюцію і характер еволюції суспільства). Уже у ХХ ст. представники Франкфуртської школи на основі вчення Маркса показали, що в історичному розвитку людини здійснюється процес все більшого відчуження її від умов власного існування, вона постає бранцем створених їй інститутів (у тому числі і держави) все в більшій мірі.

Нарешті, наприкінці XIX – початку ХХ ст. представники психоаналізу (З. Фрейд, К. Юнг, Е. Фромм та ін.), прагнучи зрозуміти «темні» механізми людської психіки, виявили наявність несвідомого. Людина розкрилася не тільки як істота розумна (свідома), але й як істота несвідома.

На початку ХХ ст. німецький філософ Е. Гуссерль, що розробив новий феноменологічний підхід до різних явищ, затверджував, що немає у світі нічого, що здатно протистояти методу «епохе» (укладанню в дужки), крім людської свідомості. Також, як з’ясувалося, не можна взяти в дужки саму людину, а значить не можна вибудувати відповідну науку. Французький філософ-структураліст М.Фуко у другій половині ХХ ст. підвів риску історичних пошуків рішення цієї проблеми: «Людина – це відкриття недавнє».

В XIX – ХХ ст. виділилося два підходи до проблеми буття людини: об’єктивістський і суб’єктивістський. У першому – людина і її буття розглядаються на основі об’єктивного існування світу, а людина гармонійно вписується в загальну структуру світу і космосу; у другому – буття і людини, і світу розглядається за допомогою існування самої людини, через призму її суб’єктивності. Претензії на подолання крайностей цих підходів висловили представники філософської антропології і діалектичного матеріалізму. Антропологія – наука про людину, що виникла, по суті лише наприкінці XIX – початку ХХ ст., – з одного боку, стає розділом філософського знання, а з іншого боку – сучасною філософською школою, основними представниками якої були М. Шелер, А. Гелен, Х. Плеснер, Е. Ротхакер, Г. Херстенберг та ін.

Задача скласти людину з безлічі різних, часом несумісних уявлень особливо гостро постає в період становлення нових наук у Новий час. Основним завданням філософської антропології, що з’явилася на початку ХХ ст. стала розробка проблеми сутності людини. Антропологія, по М. Шелеру, – є наука про сутність людини, про її відношення до різних сфер природи, про основні напрямки її біологічного, психологічного, духовно-історичного і соціального розвитку. Відповідно, М. Шелер виділяє 5 основних сутностей (начал) у людині: homo naturalis – людина натуральна, homo sapiens – людина розумна, homo decadensus – людина декадент, людина релігійна, і надлюдина. Трохи пізніше до цієї класифікації російський філософ Н. Бердяєв додає шосту сутність homo faber – людина (діюча) творча, а німецький філософ Е. Кассірер сьому – homo symbolicus – людина символічна.

Однак ще в античності теза про зведення людини до однієї сутності викликала законні заперечення. Так, Аристотель намагался показати: якщо зводити всілякі другорядні якості людини до її відових ознак, то можно прийти до протиріч; у такому разі будь-яка вторинна властивість людини може бути сприйнята як її головна сутність (наприклад, відоме в античності іронічне визначення людини як «двоноге без пер» скоріше вказує на її відмінність від півня, ніж на її первинну якість). Аристотель також визначав людину, з одного боку, як розумну, з іншого – як політичну тварину. У Новий час людину розглядали як істоту розумну і вільну.

Отже, прямолінійне розкладання людини на різні сутності може її характеризувати лише частково, тому ближче до XIX ст. складається погляд на людину як на істоту історичну, тобто ту, що змінюється в процесі еволюції (наприклад, у відомій концепції Ч. Дарвіна).

Дата добавления: 2015-05-22