Проблемне завдання. «отже, Господи, який дає вірі розуміння, дай мені, скільки сам знаєш, щоб я зрозумів, що ти є, як ми віруємо

«Отже, Господи, який дає вірі розуміння, дай мені, скільки сам знаєш, щоб я зрозумів, що Ти є, як ми віруємо, і те є, в що ми віруємо. А ми віруємо, що Ти є щось, більше чого неможливо нічого собі уявити... Адже одна справа — бути речі в розумі, інша - передбачати, що річ існує. Так, коли художник заздалегідь обмірковує те, що він робитиме, він, правда, має в розумі те, чого ще не зробив, але зовсім не припускає його існування. А коли він уже намалював, він і має в розумі, і мислить як існуюче те, що вже зробив. Отже, переконається навіть безумець, що хоча в розумі є щось, більше чого неможливо собі уявити, оскільки коли він почує це (вираз), він його розуміє, а все, іцо розуміється, є в розумі. І звичайно, те, більше чого не можна собі уявити, не може бути тільки в розумі. Адже коли воно вже є хоча б тільки в розумі, можна уявити собі, що воно є і в дійсності, що більше. Отже, якщо те, більше чого не можна нічого собі уявити, існує тільки в розумі, тоді те, більше чого неможливо собі уявити, є те, більше чого можна уявити собі. Але цього, звичайно, не може бути. Отже, без сумніву, щось, більше чого неможливо собі уявити, існує і в розумі, і в дійсності».

(Ансельм Кентерберийский. Просложон // Сон. - М-, 1995. - С. 128-129).

«Вища сутність залишається для чистого розуму тільки ідеалом, однак бездоганним ідеалом, поняттям, яке завершує й увінчує все людське знання і об'єктивну реальність якою цим шляхом, правда, не можна довести, але й неможливо спростувати».

(Кант И. Критика чистого разума // Сон.: В 8 пі. - М., 1994. -Т. 3. - С. 481).

Ознайомившись із відомим «онтологічним доказом» буття Бога Ансельла Кентерберійського і його спростуванням І. Кантом, визначте свою точку зору: що більш вагоме — доказ буття Бога чи його заперечення?

ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

1. Блинников А. В. Великий философы: Учеб. словарь-справоч. - М., 1997.

2. Боргош Ю. Фома Аквинский. - М., 1975.

3. Биховский Б. 3. Сигер Брабантский, - М., 1979.

4. Долгов К. М. Диалектика и схоластика. - М., 1983.

5. Кондзьолка В. В. Історія середньовічної філософії. - Львів, 2001.

6. Коплстон Ф. Історія середньовічної філософії - К., 1997.

7.Майоров Г. Т. Формированиє средневековой философии Латинская патристика. -М., 1979.

8. Соколов В. В. Средневековая философия: Учеб. пособие. - М., 1979.

9. Татаркевич Вл. Історія філософії. - Т. 1. - Львів, 1997.

10. Чанышев А. Я. Курс лекций по дрєвней и средневековой философии. - М., 1991.

У міру переходу від середньовіччя, економічну основу якого складало сільське господарство, до міського способу життя і промислового Виробництва все більше почала виявлятися особлива значущість людини, її своєрідність і творча активність. Властива для нової епохи, яка народжувалася, орієнтація на природно-тілесне бачення світу, увага до людського тіла, Інтерес до гуманітарного знання, естетичне розуміння дійсності виявилися співзвучним античним цінностям. Тому нову епоху назвали Відродженням (з фр. ~ період Ренесансу).

Формально філософи цього періоду за традицією в центр світоутворення ставили Бога, але головну увагу приділяли не йому, а людині. Творча еліта цього часу — гуманісти звеличували людину як творця світу культури, обожнювали її як суб'єкта творчої діяльності, зближуючи з Вогом. Людина в епоху Відродження вважається не пасивним «зразком і подобою Бога», вона стає «богорівною» істотою. Урів-нюють же людину з Вогом дві основні властиві для неї якості ~ розум і свобода волі, які дають змогу людині перебирати нескінченну кількість можливостей для творчої само-реалізаціг. Звеличуючи людину, гуманісти водночас критикували схоластичну філософію, наполягали на необхіднос­ті виходу за межі «схоластичної науки» до неформального, життєвого, гуманістичного знання. В епоху Відродження розвиваються нові уявлення про Всесвіт, який постає не замкненим, обмеженим, скінченним у просторі, а нескінченним.

Дата добавления: 2015-05-22