Проблема буття в історії філософії

ФІЛОСОФСЬКА ОНТОЛОГІЯ: ПРОБЛЕМА БУТТЯ

ПРОБЛЕМНЕ ЗАВДАННЯ

«Поняття про виняткову цінність досвіду, при всій багатоманітності голосів на його користь, є погляд однобічний і обмежений. Основа умогляду покладена у внутрішню сутність нашого духу, так само, як і основа емпірії. Дух людський не безумовно діяльний у своєму мисленні та пізнанні; він пов'язаний відношеннями чуттєвими, потребує збуджень ззовні, але, з другого боку, він не є здатність, яка тільки страждає, тільки сприймає та відчуває; в ньому самому первісно покладені чисті форми і закони, за якими єдино він може і мусить діяти і при яких він діє самостійно, тому що спрямовує свою діяльність за законами й формами, тільки йому властивими... Отже, в нашій чуттєвості і сприйняттях дається точний зміст, а з глибини духу нашого черпається форма; в досліді - дійсність, в умогляді - необхідність; там билини, тут закони; там різноманітності, тут єдність. Ось причина, у крайньому разі, абсолютно однакові цінності досвіду ти умогляду, а водночас їх обмеженість самих по собі; тут захована причина вічної боротьби між безформною наочністю та беззмістовною ідеальністю, а разом - основа потреби їхньої єдності...

Безумовно, філософія не дає нам такого спокою, якого шукає в ній більша частина людей; і той гірко обманювався, хто сподівався б на те, щоб знайти у філософії м'яке узголів'я, на якому б можна було відпочити від виснажливої праці дослідження істини, або ж без напруження духовних сил поринати у спокійне духовне засинання; внутрішній світ самозбудження не приходить ззовні, а виникає в нас і через нас».

(Новицький О. Про закиди, роблені філософії з поглядів теоретичного і практичного, їхню силу й важливість // Україна: філософський спадок століть: У 2 т. - Т. 1. - К., 2000. - С. 407-408)..

Чи згодні ви з таким визначенням і характеристикою людського духу? Яка ваша позиція в цьому питанні?

ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

1. Б ичко А. К., Бичко І. В. Феномен української інтелігенції. Спроба екзистенціального дослідження. - Дрогобич, 1997.

2. Горський В, С. Історія української філософії: Курс лекцій. - К., 1996.

3. Історія філософії України: Хрестоматія. - К., 1993.

4. Нічик В. М. Петро Могила в духовній історії України. - К., 1997.

5. Огородник І. В., Русин М. Ю. Українська філософія в іменах. - К., 1997.

6. Сковорода Г. С. Повне зібрання творів: У 2 т. — К., 1994.

7. Україна: філософський спадок століть: У 2 т. - К., 2000.

8.Філософія Відродження на Україні. - К., 1990.

9. Чижевський Д. Нарис історії філософії на Україні. - К., 1992.

10. Юркевич П. Д. Философские произведения. - М., 1990.

Тема 15. Лекція (2год.). Суть та зміст категорії буття.

Онтологія — вчення про буття, розділ філософії, який вивчає фундаментальні принципи буття. Основне питаная онтології: що саме дійсно існує, є справжньою реальністю, а що є лише ілюзією, видимістю, позірним існуванням. Тому є певні відтінки у поняттях «існування» і «буття»; Категорія «існування» показує, що щось є в наявності, але сам факт Існування ще не розкриває прихованої сутності, глибинної причини існуючого. Філософія не обмежується констатацією того, що існують фізичний світ, люди, рослини, тварини, суспільство, духовна культура тощо. Філософія покликана віднайти основу всієї різноманітності, множинності явищ світу, відкрити зв'язки, взаємозалежності між ними. Проблема буття - це проблема сутності всього існуючого, а також проблеми єдності світу як цілого.

Здавна філософами було помічено, що не все доступне нашому чуттєвому досвіду є справжньою реальністю. У світі спостерігається вічна плинність буття, всі речі з'являються і з часом зникають. Світ роздрібнений на елементи, окремі явища і речі. Те, що безпосередньо спостерігається в світі, є тимчасовим, тому воно не має статусу правдивої реальності! Що є безперечно і безумовно існуючим? Філософи дійшли висновку,- що чуттєве сприйняття світу ще не розкриває глибинної сутності речей. Дійсно існуючим є особлива, понадчуттєва реальність, яка недоступна чуттєвому досвіду, але яку можна осягнути розумом. Так виникає метафізик а - вчення про надчуттєву реальність, про приховану від безпосереднього спостереження сутність речей, про причину їх єдності та внутрішнього взаємозв'язку. Метафізика стала основою філософської онтології! Основними питаннями онтології і метафізики ще з античних часів були такі питання:

-чи існують першоелементи всього існуючого?

-чи існує субстанція як правдива реальність, як гранична основа буття? Якщо так, то. чи є вона незмінною субстанцією, або ж її потрібнб мислити як вічно мінливу?

-чи існує світ як цілісна єдність, або він є лише множиною незв'язаних одне з одним явищ, речей, подій?

-чи має світ початок і кінець, або він є вічним і безкінечним?

-чи все у цьому світі визначається причинно-наслідковими зв'язками, ібо є дещо вільним, непідпорядкованим детермінації?

-яке місце людини у світі? Чи є людина черговою ланкою світового розвитку, чи вона є його вершиною?

Ці та інші питання складають основу вчення про буття.

Потрібно зауважити, що існує суттєва відмінність у розумінні онтології східною та західного традицією. Тільки на Заході підґрунтям сущого є буття. Східна онтологія грунтується на уявленні про небуття як дійсної основи всього існуючого. Небуття на Сході трактується не як негативна характеристика - відсутність буття, а як позитивне перевершений буття. Якщо її західній філософії всі речі та явища сприймаються як різноманітні форми (буття, тобто зникнення речей є лише переходом до іншої форми буття, то в східній культурі саме буття є лише тимчасовим проявом небуття. Усе виникає з «великої порожнечі», з небуття, і все з часом щезає в небутті.

У західній філософії проблема буття аперше була поставлена античною натурфілософією, яка розглядала буття як вічний і досконалий космічний порядок. Онтологія, в тому числі антична, нерозривно зв'язана з пошуком субстанції, субстрату всього сущого. Поняття «субстрат» і «субстанція» мають певні відтінки. Під субстанцією розуміється гранична, незнищувана основа, фундаментальна сутність буття. Субстрат - це своєрідний «будівельний» матеріал, «першоцеглинки», з яких складається світ. Перші кроки в пізнанні буття були пов'язані зі зведенням субстанції до субстрату, а пошуком конкретного першоелементу світу. Субстратом світу спочатку вважали конкретну речовину (землю, вогонь, повітря, воду тощо), пізніше - атоми, найменші і неподільні матеріальні частинки. Одні філософи стверджували, що буття знаходиться у вічному становленні. Тут все виникає і щезає, а тому зворотною стороною буття є небуття. Інші філософи заперечували шо думку, наполягаючи на тому, «що буття є, а небуття немає» (Парменід), Буття є єдиним, незмінним і нерухомим, стверджували вони. Крім того, достеменна реальність є понадчуттєвим буттям і осягається тільки розумом. Платон висуває думку, що першоосновою світу є понадчуттєвий «світ ідей», світ певних духовних сутностей. В епоху середньовіччя Істинне буття ототожнювали з буттям Бога, а земне, створене буття вважалося неістинним. Онтологія епохи Відродження повертається до ідеї одухотворення Всесвіту, до природи як справжньої реальності.

У період Нового часу утверджується підхід до буття як до субстанції. Підґрунтям світу вважається або єдина субстанція (монізм) -духовна чи матеріальна, або дві (дуалізм), або множина субстанцій (плюралізм). По-різному вирішується і проблема пізнаваності субстанції- від впевненості в можливість пізнання сутності буття до заперечення такої можливості частково або повністю (позиція гносеологічного скептицизму і агностицизму). У філософії ХУІІ-ХІХ ст. втрачається образ буття спорідненого людині, Якщо в античні часи людина мислилася мікрокосмсом, часткою одухотвореного макрокосмосу, «живого» Всесвіту, а в епоху середньовіччя - «образом і подобою» Божою, то в новочасній філософії буття сприймається як об'єкт, що протистоїть людині як суб'єкту пізнання і діяльності. Природно буття в якості об'єкта стає чимось таким, що потрібно підкорити, нав'язати йому свою волю, силою змусити розкрити свої таємниці і використати всвоїх цілях. Утверджується ідея людської експансії, панування над природою.

У натуралістичних та матеріалістичних концепціях образом справжньої реальності стає природа як машиноподібна, механічна система з діючими в ній неминучими, «сліпими» закономірностями. Духовна реальність не має тут статусу буття, вона є лише вторинним, похідним проявом природного світу. Ідеалістичні концепції Нового часу підґрунтям світу вважали духовну субстанцію. Основну увагу вони приділили проблемі гносеологічного аналізу свідомості та самосвідомості, за допомогою чого, на їх думку, людині відкривається світ правдивої реальності. Ідея єдності буття і знання про нього, впевненість в тому, що буггя розкриває себе через людське пізнання, - є традицією європейської класичної філософії. Дійсно існуючою тут є така реальність, що засвідчується розумом. Німецька класична філософія обгрунтувала неможливість побудови онтологічного вчення без його зв'язку з людським пізнавальним досвідом, без зв'язку з гносеологією.

Післякантівська філософія другої половини XIX ст. втрачає інтерес до онтологічної проблематики. Як добів Кант, питання про буття не має сенсу без звертання до людського досвіду. А людський досвід не в змозі розкрити сутності речей, їх правдивого існування. Виявилося, що буття не може виступати для людини як «річ у собі», бути об'єктивною, незалежною від інтерпретації, певного витлумачення реальністю. Людське пізнання ніколи не виходить за межі світу, щоб судити про нього ззовні. Була піддана критиці сама націленість класичної філософської традиції на осягнення правдивої реальності, що існує незалежно від людини.

Тільки філософія XV ст оліття відроджує онтологічну проблематикуяк онтологію людського буття. Феноменологія, екзистенціалізм, герменевтика та інші напрямки сучасної філософії відкривають світ людського буття як особливу реальність, що має статус справжньої, достеменної реальності. Сучасна онтологія створює філософську картину світу як світу людської буттєвості, що включає в себе поняття «світ екзистенції», «життєвий світ» людини, «світ повсякденності». Буття як таке, в своїй істині, розкривається тільки через людську присутність в ньому, через причетність людини до світу, через участь людини в тому, що відбувається в світ). Філософська онтологія спирається на науку, але не зводиться її до картини Світу. Наукова картина світу пов'язана з необхідністю з'ясувати, що саме існує і в яких формах. Філософія ж центрує це знання на людині, відпові-дпючи на питання: яким є буття, що розкриває себе через людське існування. Філософія включає людину з її свободою і творчою діяльністю в наукову картину світу.

Отже, буття є єдністю людини зі світом. Філософська онтологія осмислює буття як присутність в світі людини.

У сучасній філософії по-різному оцінюється роль та місце людини в світі. Існують принаймні два протилежні варіанти бачення цієїї проблеми: світ як ворожа щодо людніш реальність та світ як «сродний» людині. Екзистенціалізм підкреслює трагедійність людського буття. Людину іакинуто в світ, він є чужим і ворожим, сповненим заперечними, нищівними силами. Певні підстави для такого світоуявлення, безумовно, є. Вихідною умовою людського буття є зіткнення буття і небуття. Людина є єдиною істотою в світі, що знає про свою скінченність. Проблема смерті в людському житті, її переживання сповнюють буття людини трагічністю.

Інша філософська позиція заснована на ідеї спорідненості людини і світу. Людина вкорінена у глибинну реальність, вона є її способом саморозкриття. Еволюція людського знання, творчості, діяльності є еволюцією світового самоодкровення. Адже справжнє буття не є чимось існуючим незалежно від людського буття і прихованим від людини. Правдиве буття є таким, що викликається до життя самим фактом людського існування. Всесвіт здійснює себе через людське буття. Людина не є якимось «стороннім» всвіті, існує таємниче споріднення людини і Всесвіту.

Такого висновку дістає не тільки філософія, але і сучасна космологія, в якій існує так званий «антропний припцип». Згідно з цим принципом, константи, постійні значення фізичного світу (постійна сильних і слабких взаємодій, постійна Планка, гранична швидкість світла та ін.), є саме такими, що «потрібні» для появи живої природи і людини, а найменша переміна цих констант унеможливила би цю появу. Тобто людина виступає і витвором космічної еволюції, і, разом з тим, необхідною умовою, способом її здійснення. Світ нібито «запрограмований» таким чином, що в ньому з необхідністю повинна була з'явитися людина.

Дата добавления: 2015-05-22