Методичні поради. Сучасні свідчення археології, етнографії дають змогу стверджувати, що найпростіші форми вірувань виникали із появою людини розумної (Homo sapiens) приблизно

Сучасні свідчення археології, етнографії дають змогу стверджувати, що найпростіші форми вірувань виникали із появою людини розумної (Homo sapiens) приблизно 40-45 тис. років тому. У ході історії у різних народів утверджувались і розвивалися відмінні релігійні системи, водночас їх еволюція підпорядковувалась певним спільним закономірностям, спільності основних форм їхньої ранньої релігійної рефлексії. Більшість дослідникив погоджується з тим, що переважній більшості первісних проявів релігії були притаманні такі особливості:

- відсутність абстрактних уявлень про Бога. Давні люди поклонялися безпосередньо матеріальним предметам, природним явищам, тваринам і рослинам, що наділялися надприродними властивостями і якостями;

- злиття життя і культу;

- кожне плем’я мало свої власні релігійні культи.

Переважна більшість вчених пояснюють появу первісних культів особливостями мислення первісних людей, що сприймали світ як живу й одушевлену істоту з власними почуттями, емоціями й волею.

Так, у межах міфологічного комплексу практично в усіх народів світу виникає схожа система вірувань, своєрідна проторелігія, до якої належать анімізм, фетишизм, тотемізм, магія.

Розглянемо ці первісні релігійні уявлення.

Анімізм (від лат. anima – душа) – це віра в існування духовних істот, душ або духів. Певною мірою, безперечно, анімізм властивий будь-якій релігії. Але тут йдеться про особливий стан релігійних уявлень, який умовно можна назвати "безбожним" – за цими уявленнями існує не Бог як трансцендентна істота, навіть не боги, а духи, надприродні сили, які контролюють людину, допомагають їй або перешкоджають, яких можна умилостивити.

Спочатку, очевидно, виникло уявлення про людську душу, яка з'єднується з матеріальним тілом, але після його смерті може продовжувати існування. Поступово формується уявлення про безсмертя душі, що проявляється в намаганні забезпечити життя людини після смерті всім необхідним. Душі предків стають чи не найосновнішим об'єктом культу.

Первинний синкретизм людської свідомості призводить до того, що душами наділяються інші живі, а також і неживі істоти. Весь оточуючий світ стає населений духами – духами вулканів, скель, струмків, озер, лісів, тварин, птахів тощо. Вони збереглися і тепер в образах русалок, водяних, лісовиків, фей, гномів, німф та ін. Пізніше з'являються уявлення про абстрактніші істоти як добрі, так і злі – демони, біси, відьми, вампіри, духи-покровителі людей.

Один з різновидів анімізму – віра в духів рослин, каменів, інших неживих предметів, що надають цим предметам надприродних сил, – отримав назву фетишизм (з португ. feitico — амулет, чаклунство). Предмети, яким люди поклонялися, і які, як вважалося, допомагали людині або були її заступниками, називали фетишами. Фетишем міг бути окремо взятий матеріальний предмет. Фетишизм був широко розповсюджений у багатьох народів Африки. Він і зараз залишається як пережиток у повсякденному житті – у вигляді віри в талісмани й амулети. Вважається, що талісман приносить щастя, а амулет оберігає від нещастя.

На пізнішій стадії розвитку анімізму виникають уявлення про богів, перш за все – природних. Це боги неба, дощу, грому, вітру, землі, води, моря, вогню, сонця, місяця та ін. З'являються також боги окремих сфер життєдіяльності: землеробства, війни, померлих, народжених та ін. Відбувається перехід до політеїзму.

Магія (з грец. – чаклунство) – це сукупність обрядів та дій, пов'язаних з можливістю надприроднього впливу на оточуючий світ. Магія буває контактна та імітативна. Вона поділяється на такі основні види: лікувальна – заклинання, молитви; військова – військові танці, чаклунство над зброєю; виробнича, метеорологічна(магія погоди). Найпоширенішим видом була магія виробнича, яка в свою чергу поділялася на мисливську, рибальську, будівельну, землеробську, гончарну, ковальську, навчальну, спортивну.

Особливим різновидом застережної магії були релігійні табу. Слово "табу" запозичене з мов жителів Гавайських островів і означало заборону щось робити, щоб не накликати на себе неприємності.

Тотемізм (мовою індіанців оджибве "тотем" – "його рід") є віра у надприродну спорідненість людських колективів з певними видами тварин. Тотемами називають тварин, яких первісні люди вважали своїми родичами. У тотемах люди вбачали покровителів роду і племені, захисників і заступників. Тотем – це видимий символ єдності і солідарності первісного роду. Свої родові колективи первісні мисливці називали їх іменами. Наприклад, північноамериканські мали декілька родових колективів, які носили назву журавля, сома, ведмедя.

Відзначимо дві основні риси тотемізму. Перша - виділення в ролі основних об'єктів поклоніння тотемічних духів, тобто, – двійників тотемів. Не самі тотеми, а їхні двійники були основним об'єктом поклоніння в цій релігійній системі. Це поклоніння виявлялося через молитви, танці, табу, жертвоприношення, виготовлення і вшанування зображення тотемів, спеціальні тотемістські свята. Друга риса – дозвіл убивати і з'їдати тотема тільки за умови дотримання особливих релігійних процедур. Наступною формою є шаманізм (евенкійською мовою "шаман" – несамовитий) – це віра в особливо могутні можливості стародавніх професійних служителів культу – шаманів. Основний обряд шаманізму – так зване камлання – несамовитий танець. Шаманізм був особливо поширений у народів Півночі, але мав місце і в інших країнах, а подекуди існує й дотепер.

Основні риси шаманізму такі:

- поява професійних служителів культу;

- виділення в ролі основних об'єктів релігійного поклоніння так званих шаманських духів;

- керівна роль в релігії належала чоловікові.

До найрозвинутіших первісних вірувань відносимо аграрнікульти. Аграрні культи – це переважно поклоніння двійникам тих факторів природи, які впливають на врожай. Ці культи пов'язані з проведенням різних магічних обрядів, релігійних церемоній, свят. Можна відзначити такі основні риси цієї релігійної системи.

Перша – шанування землеробських духів у ролі основних. Це духи землі, рису, хліба, бобів, кукурудзи, гарбуза тощо. Поряд з ними шанувалися також духи сонця, дощу, вітру.

Друга – керівна роль жінки в релігії. Найголовніші духи зображувались у вигляді духів жіночого роду, а найважливіші релігійні обряди в цей час виконували жінки.

Третя риса – людське жертвоприношення як система. Люди вважали, що врожай – це зворотня вдячність духів за жертви. Тому первісні землероби намагалися свої дари духам зробити дорожчими, ціннішими. Так виникла ідея необхідності людського жертвоприношення.

Четверта – ідея смерті і воскресіння духів. Спостерігаючи за зерном, люди помітили, що після "поховання" воно народжується знов. Звідси зародилося уявлення, що деякі духи можуть тимчасово померти, щоб потім воскреснути.

Тотемізм, магія, фетишизм, анімізм, про які йшла мова, існували в первісному, докласовому суспільстві. Зміна історичних умов життя людей призводить до зміни форм релігії.

Обговорюючи наступне питання, а саме, етнонаціональні (ранні і пізні національні) релігії, зазначте, що більшість дослідників пов'язує появу цього типу релігій із розкладом родоплемінного устрою і становленням класового суспільства, нового типу об'єднання людей у формі держави. Виникають етнонаціональні релігії в межах окремих народів і до того ж не завжди одночасно. Поява одних датується IV тисячоліттям до Р.Х. а інших – XX ст. після Р.Х. Тому такі релігії далекі від подібності не лише за окремими елементами, а й за духом, за часом виникнення, за типом відношення до трансцендентного, за змістом віровчення і за культовими формами.

Водночас етнонаціональні релігії характеризуються й багатьма спільними ознаками й властивостями:

• всі вони, сформувавшись серед одного етносу, зрослись із ним аж до злиття і тотожності (на певних етапах) й виконують роль вагомого, а інколи й вирішального модусу етноутворення та етноінтеграції;

• етнонаціональні релігії – це результат всезростаючого релігійного синкретизму (поєднання різних компонентів первісних культів, анімістичних вірувань конкретних етносів, націй) і появи поняття «Бог». Важливою особливістю образів богів є надання їм функції Творіння. Поволі серед багатьох богів виділяється невелика група богів, а серед них – основний, верховний Бог. Верховному богу поклоняються як царю, джерелу й охоронцю законів;

• з появою такого типу релігій виникають складні релігійно-міфологічні системи, релігійно-філософські концепції побудови Всесвіту, з'являються віросповідні святі книги, вчення пророків цих релігій, спасителі тощо;

• на стадії етнонаціональних релігій уніфікується й спрощується культова діяльність, духовна влада відокремлюється від світської;

• відбувається формування уявлень про потойбічний світ і загробну відплату. Так, якщо у первісних віруваннях, потойбічне життя сприймається як просте продовження земного життя, то етнічні релігії встановлюють пряму залежність між поведінкою людини в земному житті та її посмертної долі;

• етнонаціональні релігії – це складний комплекс ідей, які виражають інтереси конкретного етносу і переплетені з його національною культурою, традиціями, звичаями, ментальністю, тобто, це не лише черговий етап у розвитку певного релігійного комплексу, а й характеристика особливостей релігійності того чи іншого етносу.

До числа етнічних релігій відносять ті релігії, які можна позначити як давні: давньоєгипетську, давньогрецьку, давньовавилонську і релігії, які можна віднести до пізніших. До них відносимо: індуїзм (Індія), конфуціанство й даосизм (Китай), синтоїзм (Японія), зороастризм (Іран), іудаїзм (релігія єврейського народу). Розглянемо деякі пізні національні релігії.

Дата добавления: 2015-05-22