Ідея духовно-морального розвитку людського в боголюдське. 1 страница

5. Домінанта філософського мистецтва і філософської есеїстики над теоретичними побудовами. Найбільш вагомою формою російської класичної філософії є роман. Дослідник початку XX сторіччя А. Волжський так характеризує це: "Російська художня література — це справжня російська філософія, самобутня, блискуча філософія у різнобарв*! слів, сяюча веселкою думок, вбрана у плоть і кров живих образів художньої творчості. Завжди чуйна до сучасного, минучого, часового, російська художня література водночас завжди була потужною думкою про вічне; майже завжди в глибині її йшла невпинна робота над найважливішими, невмирущими і значимими проблемами людського духу; з проклятими питаннями вона майже ніколи не розлучалася" ⁵.

Питання про приналежність до російської класичної філософії тих або інших авторів досить суперечливе. Не вдаючись у дискусії, ми розглянемо вчення чотирьох мислителів: Федора Достоєвського, Льва Толстого, Володимира Соловйова, а також Олени Блават-ської.

* Лосев А. Русская философия // Философия. Мифология. Культура. - Μ., 199ί. - С. 213.

^s Волжский А. С. Из мира литературных исканий. — СПб., 1912. - С. 300-301.

200 Лекція ΊΟ. Зустріч сходу та Заходу

ЦІ філософи виокремлюються нами з двох причин: по-перше, вони найповніше увійшли в контекст світової культури, а по-друге, в їхніх вченнях найочевидніше звучить тема людини та її меж.

Вчення цих мислителів належать "золотому вікові" російської класичної філософи. Ми розкриємо також позиції представників другого періоду російської філософської класики — її "срібного віку".

§ 127. Федір Достоєвський: краса врятує світ

"Людина є таємниця, її треба розгадати, і коли будеш її розгадувати все життя, то не говори, що втратив час, я займаюся цією таємницею, тому що хочу бути людиною", — цими словами ще в юнацькі роки Федір Достоєвський (1821—1881 pp.) сформулював кредо свого життя. І він дійсно все життя намагався розгадати таємницю людини, ΰ можливості і межі.

По суті, Достоєвський разом із Толстим започатковують російську класичну філософію, як Пушкін і Гоголь започаткували російську класичну літературу. У творчості Достоєвського немає випадкових героїв. Всі вони виражають ідеї автора і є їхніми символами.

Водночас, Достоєвський живе поруч із своїми героями.

Більше того, він живе в них, проживає і переживає їхню долю як свою.

Це прирікає його на муки. Адже усі його герої — граничні особистості, тобто люди, які дійшли до своєї межі і знаходяться в граничному бутті. Достоєвський не з чужих слів знав про це буття. Він сам пройшов крізь "досвід кінця" — спочатку під час інсценування страти, як члена революційного гуртка петрашевців, а потім — на каторзі.

Достоєвський занурюється в безодню граничних переживань своїх героїв, витягає ці переживання на світло, аналізує І знову занурюється в їхню безодню. Головна тема мислителя — це зневірена людина, людина, яка готова на все і яка відчужена від усього.

2. Російська класична філософія 201

"Чи розумієте ви, що виходить, коли вже нікуди більше йти? Тому що треба, щоб будь-якій людині можна було хоч куди-небудь піти..." — це слова Мармеладова з роману "Злочин і покарання" сповнюють нас глибинною тривогою. В цій тривозі — не тільки жалість і співчуття до Мармеладова; в ній — жалість і співчуття до самого себе, передчуття власного граничного буття. Все більш наповняючись цією тривогою, ми запитуємо: "А мені є куди йти?..*' Такі всі герої До-стоєвського — вони змушують читача звернутися до самого себе. Разом із ними ми чинимо злочин і разом із ними ми несемо покарання. Тому що злочини і покарання героїв Достоєвського — це злочини і покарання, що живуть у душі кожного.

Одна з центральних проблем Достоєвського — це проблема свободи. Що вище: свобода чи щастя? Що є первинним? У романі "Брати Карамазови" мислитель наводить легенду про Великого Інквізитора, який хоче позбавити людство тягаря свободи і таким чином дати йому щастя. Він готовий прийняти тягар свободи усіх на себе і боротися навіть із Богом, якщо Бог пропонує людині все ж таки свободу...

З усією силою свого художньо-філософського генія Достоєвський відкидає цей шлях щастя без свободи і за її рахунок. Свобода первинна відносно щастя — ця думка Достоєвського згодом надихатиме Бердяева і Камю, Шестова і Фромма...

Якщо свобода первинна щодо щастя, то добробут усіх не може бути побудований на несвободі будь-кого. Суспільство не може бути щасливим, якщо в основу його будови впала "сльоза хоча б однієї дитини".

Ставлення Достоєвського до світу персоналістич-не. З цим пов'язане знамените протиставлення Істини і Христа. Кожна епоха має загальнозначимий образ Істини. Але Особистість вища за цей образ. Саме тому Достоєвський вибирає Христа. Істина завжди носить особистісний характер. Безособові істини втрачають людське... Де ж шукати Христа та Істину? Чи є Христос і Істина в цьому світі? Так, вони у Красі. Але це не стільки зовнішня Краса, скільки етична Краса, Краса вчинку.

202 Лекція 10. Зустріч Сходу ге Заходу

Така краса очищає і виводить за межі і повсякденного, і граничного буття. Саме про неї Достоевський сказав надзвичайні за силою і водночас прості слова: "Краса врятує світ".

§ 128. Лев Толстой:

війна і мир як чоловіче і жіноче

Якщо німецьку класичну філософію заснували філософи-теоретики, то російську класичну філософію — філософи-романісти.

Лев Толстой (1828—1910 pp.) вважається разом із Достоєвським фундатором російської філософської класики. В його романах теж діє бунтівна людина, яка шукає свої межі, і так само, як у Достоєвського, цей бунт і пошук меж відбувається насамперед всередині людини.

Але Толстой відрізняється від Достоєвського. Насамперед тим, що в його романах герої менш символічні, а більш тілесно-життєві, вітальні, їх оточує денне світло, а не сутінки, як у Достоєвського. Різнобарвність світу Толстого протистоїть чорно-білим і сірим тонам сутінок Достоєвського.

Толстой, на відміну від Достоєвського, настроєний повчально стосовно своїх героїв. Він по-батьківськи суворий до них, тоді як Достоєвський, швидше, є другом для своїх героїв, їхнім іншим Я.

Однією з основних проблем Толстого є проблема Добра і зла. Толстой визначає Добро як духовну діяльність, в якій людина стає значимою для себе та інших людей. Зло ж виникає від бажання опанувати речовинний світ, підпорядкувати його собі, а це неможливо. У своєму щоденнику від 10 вересня 1909 року Толстой записав такі слова:

"Злість походить від безсилля, сказав Руссо. Як це правильно!

Сердиться той, хто хоче зробити те, що поза його владою, зустрічає перешкоду і сердиться. А все речовинне поза владою людини. Не знає перешкод людина тільки в діяльності духовній. Що хочу, те роб-

2. Російська класична філософія 203

лю. А якщо не подужаю, то злюся на себе (а до себе завжди більш поблажливий, ніж до інших), та й сердитися не так боляче, а головне, не марно. Є тільки один вихід — в діяльності, що не зустрічає перешкод, це діяльність духовна — любов; це подібно до того, як тварина билася б у замкненому помешканні, тоді як двері, але двері, що відчиняються на себе..." ⁶.

Дуже важливою є для Толстого проблема взаємодії чоловічого і жіночого начал. Толстой незрівнянно більш еротичний у своїй творчості, ніж Достоєвський. Його герої не просто носії ідеї та символу, стать для яких теж є символьною. Вони мають реальність статі.

Толстой хоче усвідомити сенс чоловічого і жіночого. Чоловіче — це війна, експансія; жіноче — мир, спокій, життєве задоволення. Кожна людина повинна об'єднати війну і мир у своїй душі. Ідеалом для Толстого є П'єр Безухов, який входить у стихію війни, щоб знайти свої межі і, переживши їх, повернутися до миру у своїй душі, до любовного з'єднання з жіночістю своєї душі і зовнішньою жіночістю Наташі Ростової.

Жіночість-мир без чоловічості-війни може заснути, втрачаючи людські риси, чоловіча войовничість без доповнення жіночою умиротвореністю може стати абсолютно руйнівною, бездушною і бездуховною. Ідея рівноправності і глибокого взаємозв'язку чоловічого і жіночого пронизує весь роман "Війна і мир".

Але Толстой все ж залишається патріархальним мислителем. У своєму романі "Анна Кареніна" він не може допустити для жінки тієї свободи, що дана чоловіку. 1 Анна Кареніна нищить свою свободу і свій бунт під колесами потягу...

§ 129. Володимир Соловйов: ідея Боголюдства

Ідеї Достоевського і Толстого продовжив і розвив Володимир Соловйов (1853—1900 pp.). Водночас на Соловйова вплинула "філософія серця" Памфіла Юрке-

⁶ Толстой Л, Дневники // Собр. соч. В 22 т. - Т. 22. — С. 337.

204 Лекція 1О. Зустріч Сходу та Заходу

вича, лекції якого він слухав у Московському університеті. Цікавим є той факт, що по материнській лінії Соловйов є нащадком Григорія Сковороди, думки якого знаходять відгук у його творчості.

На Соловйова сильно вплинула німецька класична філософія Канта, Гегеля і особливо Шеллінга, 3 цим пов'язана виражена системність філософської творчості Соловйова.

Соловйов вважається християнським релігійним мислителем. Більш того — містиком. Релігійний світогляд Соловйова пройшов тернистий шлях і був сформований у муках. У підлітковому віці — так само, як і Ніцше — він втрачає віру в Бога. Але, на відміну від Ніцше, вже в дев'ятнадцять років Соловйов відновив свою віру на новій основі. У одному з листів 1872 року він так розмірковує про руйнацію "дитячої, несвідомої, сліпої" віри:

"Звичайно, небагато треба розуму, щоб відкинути цю віру — я її заперечив у 13 років, звичайно людина, яка може про щось розмірковувати, вже не може вірити так, як вона вірила, коли була дитиною; і якщо це людина з розумом поверховим або обмеженим, то вона так і зупиняється на цьому легкому запереченні своєї дитячої віри, переконана, що казки її няньок або шкільні фрази катехізису складають дійсну релігію, дійсне християнство..." ⁷, але деякі люди йдуть далі — вони породжують віру, сполучену з розумом дорослого. Соловйов переконаний, що "людина, яка релігійно розвивається правильно, проходить три стадії: спочатку стадія дитячої або сліпої віри, потім друга стадія — розвиток розуму і заперечення сліпої віри, нарешті, остання стадія віри свідомої, що грунтується на подальшому розвитку розуму... Відомі слова Бекона, фундатора позитивної науки: "трохи розуму і трохи філософії віддаляють від Бога, більше розуму І більше філософії знову приводять до Нього" ⁸.

⁷ Цит. за: Лосев А. Вл. Соловьев. Жизнь и творчество // Философия. Мифология. Культура. —- М, 1991. — С. 477.

⁸ Там само. — С. 479.

2. Російська класична філософія 205

Проте, на яких конкретних основах ґрунтується "свідома" віра? Бог у ній не є авторитарним началом, що чекає лише поклоніння і підпорядкування. Це Абсолютна Особистість, яка припускає вільний розвиток людини і людства, розвиток, що наближує людське начало до божественного. Так народжується ідея Боголюдства.

Але шо таке Боголюдство? Чим відрізняється воно від людства? Для Соловйова — це людство, що зуміло здійснити релігійний синтез Сходу і Заходу і насамперед — синтез православного і католицького християнства, християнства грецького і римського. Такий синтез стає для Соловйова глибоким переконанням і справою всього його життя.

Далі, Соловйов вважає за необхідне докорінне духовне перетворення державності Сходу і Заходу. "Мирська політика повинна бути підпорядкована церковній, — пише він, — але ніяк не через уподібнення Церкви державі, а навпаки — через поступове уподібнення держави Церкві. Мирська дійсність повинна змінюватися по образу церкви, а не образ церкви повинен зводитися до рівня мирської дійсності... Церква повинна залунати, притягувати до себе всі мирські сили, а не втягуватися, залучатися в їхню сліпу й аморальну боротьбу" ⁹.

Звичайно, Соловйов говорить про Ідеальну Церкву, зважаючи на те, що історична церква сама потребує морального відродження і розвитку. Адже поки що Церква — як на Заході, так і на Сході — домагається покірності від людини за допомогою зовнішніх засобів — насамперед страху фізичного страждання. Але "домагаючись покірності зовнішніми засобами, церковна влада хоче відібрати в людини силу морального самовизначення" ¹⁰. Саме "звертаючись не до моральних сил людини, а до її фізичної слабкості, Церква тим самим втрачала свою моральну перевагу над особистістю і, водночас, справедливо налаштовувала її проти себе" ^а.

⁹ Соловьев Вл. Великий спор и христианская политика // Соч.: В 2 т. -Т. 1. - С. 149.

¹⁰ Там само. — С. 151.

¹¹ Там само.

206 Лекція 10. Зустріч Сходу та Заходу

Отже, Боголюдство означає для Соловйова фундаментальне перетворення і релігійно-церковного, і соціально-державного життя людини. Але таке перетворення можливе лише на шляху свободи морального розвитку особистості, без чого всі проекти зміни суспільства є недосяжними утопіями.

Що ж означає вільний моральний розвиток особистості? Передусім любов, що розв'язує суперечності чоловічого і жіночого, а також життя і смерті.

А тепер звернемося до вчення про межі людського і боголюдського начал у творчості Олени Блаватської.

§ 130. Олена Блаватська: містична еволюція людини і людства

Олена Блаватська (1831—1891 pp.), яка розгорнула таке своєрідне вчення, як теософія, стоїть осторонь від описаної вище традиції російської філософської класики. З усіх вчень слов'янських мислителів XIX ст. теософія Блаватської найбільшою мірою укорінена в релігійних і філософських культурах Сходу. Але водночас у її вченні проявилися практично всі риси російської класичної філософи'. Більш того, саме приналежність до російської і слов'янської філософської культури дала змогу Блаватській так глибоко проникнути на Схід, як не проникав до цього жоден західний мислитель.

Тому вчення Блаватської, незважаючи на його не-традиційність, можна віднести до російської класичної філософи*. Варто додати, що теософія Блаватської мала настільки сильний вплив на "срібний вік" росіиської класичної філософії, що, не врахувавши цього впливу, багато тенденцій цієї філософії не можуть бути усвідомлені.

Можна виділити дві фундаментальні ідеї розуміння людини і людства у Блаватської.

1. Людина — не перша мисляча істота на нашій планеті. Блаватська збільшує історію Розуму на нашій планеті до десятків мільйонів років. До людини було ще чотири Раси розумних істот, які мали іншу тілесну природу.

2. Російська класична філософія 207

Перша і Друга Раси, на думку Блаватської, майже неможливо описати, тому що вони дуже сильно відрізняються від людини сучасного типу.

Третя Раса — так звані лемурійиі — жителі Лемури Четверта Раса — атланти, що населяють Атлантиду Рештки знань лемурійців і атлантів дійшли до сучасного людства — П'ятої Раси — у формі так званих таємних езотеричних знань.

Отже, людство для Блаватської — лише етап на шляху еволюції Розуму на нашій планеті. Його смисл полягає у виході за межі духовної і тілесної обмеженості і породженні нової, Шостої Раси, що володіє надлюдською могутністю і досконалістю.

2. Еволюція людства для Блаватської є вторинною щодо еволюції кожної окремої людини. Блаватська говорить про розвиток безсмертної індивідуальності, яка проходить цілий ряд перевтілень на Землі, які перериваються періодами існування свідомості в потойбічному світі. Під час цього розвитку людська індивідуальність^ переборює свою обмеженість і зливається з Єдиним Божественним Началом.

Смисл кожної людини — це життя в Дусі. У своїй повісті "Зачароване життя" Блаватська описує цікавий діалог:

"— Що ви розумієте під життям у Дусі?..

— Життя в духовному світі, яке буддисти називають Девалока (рай). Людина може підготувати собі блаженне існування в проміжках між двома народженнями, переносячи поступово на цей вищий щабель буття всі здібності, що під час її земного існування виявляються через її тілесні органи, і, як ви його називаєте, через фізичний мозок...

— Яка дурниця! 1 як же людина може зробити це?

— Споглядання і сильне бажання уподібнитися благословенним богам дадуть їй можливість досягти мети.

— А якщо людина відмовиться від цього цікавого заняття, під яким ви, мабуть, розумієте устремління очей на кінчик свого носа, що стане з нею після смерті її тіла?..

208 Лекція 10. Зустріч Сходу те Заходу

— Це залежатиме від стану ЇЇ свідомості, в якому помітні кілька ступенів; найкраще — негайне нове народження; у гіршому випадку —... щиросердне або суб'єктивне пекло. Але зовсім не потрібно бути аскетом, щоб мати духовність, що тривала б і в Посмертному стані. Потрібне лише бажання наблизитися до області Духу,.." ¹².

У вченні Блаватської можна побачити сильний вплив індуїзму і буддизму, але воно виходить за їхні межі. Теософія Блаватської — це не просто осучаснені істини древніх релігій Сходу. Це спроба синтезу західного і східного способів буття. Не дивно, що цілий ряд філософських і релігійно-езотеричних вчень XX ст. відчули на собі її вплив,

§ 131. "Срібний вік" російської класичної філософії

"Срібний вік" російської класичної філософії — це період розвитку філософської культури Росії перших двох десятиліть XX ст. Він приніс нові вчення про людину. Які істотні риси цього періоду?

Насамперед його характеризує поворот до релігії і містики широких прошарків інтелігенції Росії, що визначило глибинний настрій філософії "срібного віку". Цікаве зауваження робить М. Лосський про те, що в другій половині XIX ст. у Росії "інтелігенція мало цікавилася питаннями релігії. Одна її частина болісно займалася проблемою усунення від влади самодержавства, а інша так само односторонньо була поглинена... проблемою запровадження соціалізму. Наприкінці ХГХ і початку XX ст. значна частина російської інтелігенції звільнилася з полону цього хворобливого моноідеїзму" ¹³.

У період "срібного віку" відбувається діалог церковних (насамперед православних) і світських мислителів, вони разом обговорюють проблеми людини, її

¹² Блаватская Е. Заколдованная жизнь. — Днепропетровск, 1991. - С 9-Ю.

^ιϊ Лосский Η. История русской философии. — М., 1991. — С. 196-197.

2. Російська класична філософія 209

місця у світі, її можливостей і меж. Так, наприклад, у 1901 р. у Петербурзі було засноване "Релігійно-філософське товариство", в якому брали участь як церковники, так і миряни.

Можна з усією впевненістю сказати, що російська філософська думка "срібного віку" — це релігійнофілософська думка. Спектр її надзвичайно широкий. З одного боку — це такі православні мислителі-теологи, як отець Павло Флоренський і отець Сергій Булгаков, з іншого боку — вільний релігійний філософ Микола Бердяев, і, нарешті, ще одну грань російської філософії "срібного віку" виявляє трагічно-скандальний релігійний вільнодумець Василь Розанов.

Говорячи про релігійний характер філософської думки "срібного віку", не варто забувати про те, що на неї величезний вплив мали не тільки Достоєвський, Толстой, Соловйов, Блаватська, а й Ніцше та Маркс. "Срібний вік" народжував свої вчення про людину в діалозі і полеміці з усіма цими мислителями.

Точно так само, як і в "золотому віці" свого існування, російська філософія тяжіє до філософського мистецтва. Особливо цікавими тут є ідеї поетів-сймволістів — Андрія Белого і В'ячеслава Іванова. Досить цікава поезія і проза Валерія Брюсова.

Ми коротко зупинимося на позиціях Василя Розанова, Андрія Белого і Сергія Булгакова, які досить точно визначають проблему меж людини.

У різноманітній і суперечливій творчості Василя Розанова (1856—1919 pp.) проблема меж людини ставиться насамперед як проблема меж статі.

Стать трактується Розановим дуже неоднозначно. З одного боку — стать це благо, поєднання статей породжує родове життя, що є для Розанова вищим проявом людського життя. З іншого боку — стать спричинює самотність людини, яка може зруйнувати родове життя.

Розанова болісно переслідує проблема "третьої статі", якій присвячена його найоригінальніша книга "Люди місячного світла". Розанов із жадібною цікавістю аналізує життя чоловіків і жінок, які психологічно поєднують у собі риси чоловіка і жінки. Його ставлення до цих людей суперечливе — від потаємного

210 Лекція 1О. Зустріч Сходу та Заходу

презирства до такого ж таємного замилування. Саме вони, на думку Розанова, залишають межі роду, створюючи релігійні рухи і філософські системи, Розанов і у своїй психіці знаходить багато жіночого.

Надто сильна цікавість до плоті, тілесності парадоксально поєднується в Розанова з його концепцією свободи духу від плоті. Межі духу — це межі втілення. Сам же дух безмежний. Після смерті тіла дух є "форма чистого існування, не обмежена нічим".

Для Розанова, який розривається між голосом Плоті і голосом Духу, напрочуд характерне персоналі-стичне бачення Бога. Саме Бог є вищою межею і безмежністю для Розанова. Він пише; "Я люблю Того, Хто змушує мене сумувати І радіти, Хто зі мною говорить, мені дорікає, мене розраджує.

Цей Хтось. Це — Особа. Бог для мене завжди "він". Або "ти" — завжди близький.

Мій Бог — особливий. Це тільки мій Бог; і більше нічий. Якщо ще "чийсь" — то цього я не знаю і не цікавлюсь.

"Мій Бог" — безкінечна моя інтимність, безкінечна моя індивідуальність. Інтимність схожа на лійку або навіть на дві лійки. Від мого "суспільного я" йде лійка, що звужується до точки. Через цю точку-щілину проходить тільки один промінь: від Бога. За цією точкою — інша лійка, але вона не звужується, а розширюється в безмежність: це Бог... Так що Бог

1) і моя інтимність,

2) і безмежність, в якій світ є частиною" ¹⁴.

Андрій Бєлий (1880—1934 pp.) — фундатор символізму — системи розуміння світу як цілого в процесі художнього символотворєння. Межі людини для Белого — це межі раціональності, яка не дає істинного пізнання світу, а лише "систематизує відсутність пізнання",

Безмежність і всемогутність людського Я можливі в мистецтві — насамперед у поезії — в символічних осяяннях, що осягають істинну суть життя і творять її. Входячи в життя через переживання^ символи поезії стають реальністю більш високого порядку, ніж реальність матеріальних відношень.

¹⁴ Розанов В. Уединенное. — М-, 1990 - Т. 2 - С 230.
2. Російська класична філософія 211

Проблема меж і безмежності людини для Сергія Булгакова (1871—1944 pp.) — це проблема межі і безмежності віри. Так само, як і Володимир Соловйов, він втратив дитячу віру в Бога і так само згодом знайшов ЇЇ. Повернення до віри в Бога для Булгакова — це вихід у безмежне Буття з маленької кімнати буденної свідомості і розуму. Це повернення до віри в безсмертя своєї душі.

§ 132. Висновки і перспективи. Слов'янський тип філософування як проблема

1. Українська і російська класична філософія у контексті розвитку філософської думки Західної Європи — і насамперед стосовно німецької класичної філософії — можуть бути охарактеризовані як такі, що належать до новокласичяої філософської традиції — бо в них досить послідовно з'єднуються ідея онтологічності трансцендентного і трактування особистості як унікального мікрокосму.

2. Сутнісні риси української і російської класичної філософії досить подібні, що дає змогу об'єднати їх у слов'янський тип філософування. 1 водночас між ними є ряд фундаментальних розбіжностей. Так, наприклад, загальний для української і російської філософської класики персоналізм поєднується в українській філософській культурі з індивідуалізмом, у російській — з соборністю. Проте не можна не бачити глибокий генетичний зв'язок української і російської філософії — пригадаємо вплив Григорія Сковороди і Памфіла Юркевича на Володимира Соловйова та на киянина за походженням Миколу Бердяева і т. д.

3. Вихід людини за межі в українській класичній філософії — це вихід за межі виключно діяльно-духовного ставлення до світу. Українська філософія трактує людину через сердечність-душевність. Звернення до стихії душевності — відмінна риса українського філософування про людину.

4. У російській філософській класиці розуміння меж і безмежності людини розвивається через категорію духовності. Проте, на відміну від західноєвропейської фі-

212 Лекція 10. Зустріч Сходу та Заходу

лософії, російська філософська класика зовсім інакше трактує духовність і зовсім інакше перебуває в духовності. Духовність російської філософської культури — це не духовність раціональності й теоретичного пізнання. Більше того, це не духовність образно-символічного пізнання і навіть не духовність творення культури. Духовність російської класичної філософії — це моральна зміна самого життя — самотворення людини, вихід її в боголюдське буття.

5. Українська класична філософія як філософія душевно-сердечного самозаглиблення і російська класична філософія як філософія духовно-морального перетворення людини і світу з необхідністю доповнюють одна одну. Вільний і рівноправний діалог української і російської філософських традицій, взятих як ментально автентичні традиції, знімає обмеженість і однозначність кожного з цих шляхів філософування, а тому є дуже плідним на межі XX—XXI сторіч.

З багатьох соціальних, політичних і ментальних причин такий діалог носив трагічний характер і у своїй вільній формі був неможливим до кінця XX ст. Проте сьогодні ситуація змінюється. Можна припустити, що саме в результаті цього діалогу, в якому напружено і яскраво пульсує сутність слов'янства — відмінна від Сходу й Заходу і з'єднуюча Схід і Захід — слов'янський тип філософування актуалізується з потенційного буття в дійсне і, взаємодіючи з іншими традиціями філософської культури слов'янських народів, а також усієї планети, ввійде в III тисячоліття як вагомий для людства і Заходу, і Сходу.

ЛІТЕРАТУРА ДО 1О-Т ЛЕКЦІЇ

• Блаватская Е. Заколдованная жизнь. — Днепропетровск, 1991.

• Горський В. С. Історія української філософи. — К., 1996.

• Крылова С. Становлення гуманітарної еліти України та ідея безсмертя особи в українській класичній філософії // Розбудова держави. — 1997. — № 4.

• Лосев А. Русская философия // Философия. Мифология. Культура. - Μ., 1991.

• Лосев А. Вл. Соловьев. Жизнь и творчество // Философия. Мифология. Культура. — Μ, 1991.

2. Російське класична філософія 213

• Лосев А. Философия имени // Бытие. Имя. Космос. — М., 1993.

• Лосский И. История русской философии. — М., 1991.

• Попович М. Мировоззрение древних славян. — К., 1985.

• Розанов В. Люди лунного света /Л'единенное. — М., 1990.

• Сковорода Г. Вірші. Пісні. Байки. Діалоги. Трактати. Притчі. - К., 1983.

• Соловьев В, Оправдание добра// Соч.; Б 2т.™ М., 1988. - Т. 1.

• Толстой Л. Война и мир.

• Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. — К., 1992.

• Шестов Л. Добро в учении гр. Толстого и Фридриха Ницше // Избр. соч. - М., 1993.

• Шестов Л. Достоевский и Ницше // Избр. соч. — М., 1993.

• Юркевич П. Сердце и его значение в духовной жизни человека, по учению слова Божия // Философские произведения. - М., 1990.

Лекція 11 ФІЛОСОФІЯ ЛЮДИНИ І її МЕЖ У КУЛЬТУРІ ЗАХОДУ XX ст.

1. Філософська антропологія.

2. Екзистенціалізм.

3. Персоналізм.

Дата добавления: 2015-05-22