Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Розділ третій подорож до Берліна починається




 

Еміль скинув свого учнівського кашкета і сказав:

— Добридень. Чи не знайдеться тут для мене містечко?

Звичайно, місце знайшлося. Огрядна жінка, що сиділа, скинувши затісний лівий черевик, сказала своєму сусідові, який гучно сопів:

— Таких вихованих дітей тепер не часто зустрінеш. Господи, як згадаю свою молодість — тоді ж усе було інакше!

Говорячи, вона ворушила затерплими пальцями лівої ноги, і Еміль зацікавлено спостерігав за цим. А сусід її так важко сопів, що ледве кивнув головою.

Еміль давно вже знав, що деякі люди завжди кажуть: «Господи, колись усе було краще!» І він уже не дослухався, як хтось пояснював, що колись повітря було чистіше або дурні були куди розумніші. Здебільшого це була неправда, а ті люди просто не хотіли бачити нічого хорошого, бо інакше вони неодмінно побачили б його.

Для певності Еміль помацав праву кишеню свого піджака і, відчувши під пальцями конверт, заспокоївся. Та й супутники були начебто пристойні люди й зовсім не скидалися ні на бандитів, ні на вбивць. Поруч із чоловіком, що так гучно сопів, сиділа жінка і плела шаль. А біля вікна, поруч із Емілем, пан у котелку читав газету.

Раптом він відклав її вбік, дістав із кишені шматок шоколадки і простяг Емілеві.

— Ну, хлопче, як життя?

— У мене канікули, — пояснив Еміль і взяв шоколад. Тоді хутко зірвав з голови кашкет і вклонився: — Мене звати Еміль Тішбайн.

Усі всміхнулися. Пан біля вікна трохи підняв свій котелок і сказав:

— Дуже приємно. А моє прізвище Грундайс.

Тоді огрядна жінка, що скинула лівого черевика, спитала:

— Чи живе іще в Нойштадті пан Курцгальс, мануфактурник?

— Аякже, — підтвердив Еміль. — Ви знаєте його? Недавно він купив той шмат землі, де стоїть його крамниця.

— Справді? То привітай його гарненько від пані Якоб із Грос-Грюппу.

— Але ж я їду до Берліна.

— Та хіба це спішно, привітаєш, коли повернешся, — і пані Якоб знову заворушила пальцями і так засміялася, що капелюх з'їхав їй на обличчя.

— То ти їдеш до Берліна? — спитав пан Грундайс.

— Еге, і бабуся чекає мене на вокзалі Фрідріхштрасе біля кіоска з квітами, — пояснив Еміль і знову помацав кишеню. Слава богу, конверт був на місці.

— Ти вже бував у Берліні?

— Ні.

— О, там ти надивуєшся! У Берліні є нові, мало не стоповерхові будинки, а дахи в них прив'язані до неба, щоб вітром не знесло… А якщо комусь треба дуже швидко дістатися до іншої частини міста, то на поштамті його враз запакують у ящик і женуть той ящик по трубі пневматичною поштою, куди йому треба… А хто не має грошей, той іде в банк, віддає у заставу свій мозок і дістає на це тисячу марок. Людина може прожити без мозку тільки два дні. А щоб одержати свій мозок із банку назад, доводиться вже сплачувати тисячу двісті марок. Тепер винайшли такі медичні апарати і…

— Мабуть, ви самі заставили свій мозок у банку, — сказав панові в котелку чоловік, що так гучно сопів. — Годі вам теревенити!

В огрядної пані Якоб з переляку перестали ворушитися пальці на нозі, а жінка із шаллю кинула плести.

Еміль силувано всміхнувся, а чоловіки засперечалися. «Не хочу мати з ними діла!» — подумав хлопець і розгорнув пакет із бутербродами, хоч зовсім недавно пообідав.

Коли він доїдав третій бутерброд, поїзд спинився на якійсь великій станції. Еміль не побачив вивіски і не почув, що крикнув провідник. Тут з купе вийшли майже всі пасажири: чоловік, що гучно сопів, жінка з плетивом і пані Якоб. Вона мало не спізнилася, бо ніяк не могла взути лівий черевик.

— Тож привітай пана Курцгальса, — нагадала вона. Еміль кивнув головою.

Тепер він і чоловік у котелку зостались у купе вдвох. Це не дуже сподобалось Емілеві. Чоловік, що роздає шоколад і розповідає якісь неймовірні дурниці, не викликає довіри. Емілеві закортіло знову для певності помацати конверт, але він не зважився на це.

Коли ж поїзд рушив, хлопець подався до туалету, видобув там із кишені конверт, перелічив гроші — всі на місці! — і замислився, не знаючи, що з ними далі робити. Нарешті він придумав: узяв шпильку, яку знайшов у лацкані піджачка, проколов нею всі три купюри й конверт, а тоді пристебнув до підкладки піджака. Він, так би мовити, пришпилив гроші до себе. «Тепер із ними нічого не станеться», — думав хлопець, повертаючись до купе.

Пан Грундайс вигідно вмостився в куточку і спав. Еміль зрадів, що не треба підтримувати розмови, і став дивитись у вікно. Повз них пропливали дерева, поля, вітряки, хутори, череди корів, селяни, що махали їм руками.

Цікаво було спостерігати, як усе пропливає по колу, наче обертається грамофонна платівка. Та врешті не можна ж цілими годинами дивитись у вікно.

Пан Грундайс досі ще спав і навіть ледь хропів. Емілеві кортіло хоч трохи походити по купе, але він міг збудити свого супутника, а цього хлопець ніяк не хотів. Тоді він умостився в протилежному кутку і став розглядати Грундайса. Чому цей чоловік не знімає свого капелюха? У нього довгасте обличчя, тонесенькі чорні вуса, безліч зморщок навколо рота і гострі відстовбурчені вуха.

Ой! Еміль злякано здригнувся. Він мало не заснув! А спати йому не можна нізащо в світі. От якби ще хтось сів до них у купе! Поїзд кілька разів спинявся, та ніхто не заходив. А була тільки четверта година, залишалося їхати ще понад дві години. Еміль ущипнув себе за ногу. В школі, на уроках пана Бремзера, що викладає історію, це завжди допомагало.

На якийсь час справді допомогло. Еміль спробував уявити, яка тепер Поні Капелюшок, але ніяк не міг пригадати її обличчя. Він тільки пам'ятав, що коли вона з бабусею і тіткою Мартою приїздила в Нойштадт, то неодмінно хотіла з ним боксувати. Він, звісно, відмовлявся: Поні Капелюшок була легесенька, мов пір'їнка, а він був принаймні напівлегкої ваги. Таке змагання нечесне, сказав він тоді. Бо коли б він садонув її аперкотом, вона, мабуть, угрузла б у стіну. Та тільки після того, як втрутилась тітка Марта, дівчинка дала йому спокій.

Ой! Він мало не впав із лави. Знову заснув? Еміль став чимдуж щипати себе за ноги. Вони вже, мабуть, геть у синцях. Але й це не допомагало.

Еміль спробував лічити головки шурупів на стінці купе. Спершу згори вниз, а тоді знизу вгору. Згори вниз він нарахував двадцять три шурупи, а знизу вгору — двадцять чотири. Еміль прихилився до стінки і замислився, чому так виходить.

І тут він заснув.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 356; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.01 сек.